З інтерв'ю Albanian Third Position представнику німецького руху Der Dritte Weg:

Зараз війна в Україні формує націоналістичні рухи в Європі. З одного боку – табір антикомуністичних правих, які виступають за Європу самовизначених народів, незалежних від Росії та Америки, а з іншого – проросійські євразійці, дугіністи та націонал-більшовики (нацболи). Як ви оцінюєте очевидний розкол у націоналістичному таборі по всій Європі і до якого боку вважаєте себе належним?

Перш ніж відповісти на ваше запитання про нинішню війну в Україні, ми хотіли б спершу скористатися цією нагодою, щоб вшанувати пам’ять наших загиблих українських товаришів: Сергія Заїковського, відомого як Деймос, Кирила Паршина та особливо Максима Квапиша, усіх членів Авангарду та друзів албанців. Всі вони назавжди залишаться в пам’яті як втілення вищого ідеалу, приклад того типу людини, яка завдяки постійній інтелектуальній і фізичній діяльності створює найдосконалішу версію себе. Нам пощастило зустріти цих надихаючих прикладів для наслідування, ми розвинули тісну дружбу з групою Avantguardia за посередництва Максима ще до початку війни, і ми бажаємо, щоб він був благословенний богами в загробному житті або в його наступному втіленні.
Що стосується нинішньої війни в Україні, хоча вона роздробила націоналістичні рухи в Європі, ці рухи вже були дуже неортодоксальними, з дуже різною спорідненістю, тому їх нинішній розкол не дивує.

Принаймні цей конфлікт чітко розділив націоналістичний рух у Європі на першу групу, що складається з рухів, які наголошують на свободі нашого континенту як на найважливішому, тоді як у другій групі ми можемо побачити рухи, які останнім часом регулярно фінансуються Росією та які вірять, що все, що зміцнює Росію, зміцнює Європу (або послаблює США та НАТО). Звичайно, деякі проросійські рухи секуляризували уявлення про рятівника, який прийшов звідкись: ця авраамічна ілюзія досі отруює багатьох і підступно заважає їм усвідомити потенційну майбутню небезпеку. У будь-якому випадку ми вважаємо себе належними до першої групи, оскільки наша Третя Позиція відкидає будь-який вид імперіалізму на нашому континенті (чи то кремлівський імперіалізм, чи імперіалізм Білого дому). Ми визначаємо це як підкорення, пряме чи непряме, іноземній юридичній особі (військовим чи ні), призначене для необмеженої економічної експлуатації.

Цей вибір для нас легкий, тому що ми помітили багато спільного між українським і албанським народом, між їх історією та нашою. І українська, і албанська ідентичність були заперечені нашими сусідами (Росією та Сербією відповідно), наші дві країни вважаються нашими сусідами своєю «колискою» (Київська Русь — Росія, а Дарданія — Сербія), обидві Україна та Албанія протягом століть перебували під імперіалістичним пануванням Росії та Туреччини, як українці, так і албанці чинили опір і зберігали квазінезалежність, знаходячи притулок у віддалених місцях і видаючи себе за організованих козаків і малесорських горців.

І українці, і албанці вважалися «бездержавними націями» і змушені були важко боротися за свою незалежність. Албанія дійшла до останньої точки у 1920-1930-х роках, тоді як Україна, незважаючи на майже 30 років незалежності, лише починає формувати власну державу. Будь-який повноцінний європейський націоналіст повинен відчувати те саме щодо України, тому що, окрім схожості з албанським випадком, Україна поставлена на карту саме долею європейського націоналізму та важливістю нашого континенту для майбутнього. Насправді націоналістичні рухи України можна вважати авангардом усіх європейських рухів і сучасною версією німецького фрайкорпусу 1918-1919 років. Їх розгром означав би похмуре майбутнє для цілих націоналістичних рухів в інших європейських країнах.