Канал новий. Зараз закину кілька заготовлених постів — далі буду кидати думки кілька разів на тиждень. Але це не точно. Як буде по роботі.
Якщо зайшло — рекомендуй друзям. Не зайшло — мені все одно. Пишу як бачу і про що думаю.

HR на співбесіді розказує: місія, цінності, кар'єрне зростання, ми міняємо світ на краще. Люди ведуться.
Працює так. Ти починаєш віддавати 120% бо "ми команда". Робиш чужі задачі бо "ми разом". Залишаєшся після роботи бо "проект горить". Місяць, півроку, рік. Кар'єрного зростання немає — є вигорання і звільнення. Наступний заходить на твоє місце і починає той самий цикл.
Я знаю що таке реальне братерство — там де ціна помилки не квартальний звіт. Воно про виживання, про ефективність, про людину поруч якій можна довіряти. Це заробляється спільним ризиком, не корпоративами.
Тому правило одне. Роби роботу добре — цього достатньо. Зусилля понад норму тільки за конкретну віддачу прямо зараз. Не за обіцянки — за факти. Решта — дешевий брендинг який працює поки ти в нього віриш.

Є спостереження яке багатьох дратує. Поки одні ламаються, інші за ці ж роки виросли кар'єрно, взяли відповідальність яку раніше уявити не могли, почали приймати рішення які раніше приймав хтось інший. Це викликає роздратування. Але роздратування — це не аналіз.
Механіка проста. У мирний час соціальні ліфти рухаються повільно. Посади зайняті роками, ролі закріплені, системи закостенівають. Війна це ламає фізично. Люди йдуть — хтось мобілізується, хтось виїжджає, хтось не витримує навантаження. В системі утворюється вакуум ролей. А природа вакуум не терпить.
Його заповнюють не найрозумніші і не найкращі. Ті хто не завис у страху і готовий брати відповідальність прямо зараз, в умовах неповної інформації, без гарантій. Людина яка 4 роки тому була ніким — сьогодні керує підрозділом або фондом. Не тому що стала розумнішою. Тому що система втратила старих носіїв ролей, а вона не злякалась зайняти порожнє місце
Висновки вже робіть самі

Дисципліна важливіша за мотивацію. Як би клішовано це не звучало. Навіть може різати вухо. Але воно так і є

Наприклад ти хочеш бути в формі,нормально виглядати і бути трохи сильнішим

Результат — це купа одноманітних нецікавих дій кожного сука дня. Не натхнення і не ролики в тік-тоці,ютубі чи ще десь. Я сам знаю людей які дивляться відосіки там де люди тренуються,там де всякі складні штуки роблять на турніку, зі штангою, як вони набирають форму, підтримують — і нічого не роблять. Бо відос дає відчуття що ти вже в процесі. Типу плануєш,мотивуєшся.Ні. Ти просто сидиш.

Далі починається пошук умов. Зал, спортпіт, нормальний сон, правильний графік. І природно нічого не складається — на зал часу немає, на спортпіт грошей, робота, обстріли, недосип, завали на роботі. І людина чекає. Місяць, півроку, рік. Умови не ідеальні — результату немає.

А 100 віджимань щоранку не потребують нічого. Ні залу, ні грошей, ні тиші. Тільки підлога і ти. Кожного дня. Через місяць буде результат — не ідеальний, але він буде. А той хто чекав умов — так і чекає.
Я роблю зарядку на позиції. Сон такий собі, з атмосферою теж не дуже та і харчування не ідеальне. Але віджимаюсь. Бо ідеальних умов не буде ніколи.
Є тільки зараз

Чув розмову цивільних. "Якби дали команду — Росія б уже все захопила. Це все договорняк."

Я нічого не сказав. Просто послухав.

Ось для тих хто вірить в договорняк. Армія яка "стримує себе" втрачає по кілька тисяч на тиждень під нашими позиціями. Афган, Чечня перша, Грузія — скрізь де Росія "хотіла" були провали, втрати і відступи. Це теж договорняк?
Не кажучи вже про історичні приклади трохи давніших часів

Війна виглядає не так як в кіно. Є міни, є FPV, є арта, є люди які не збираються нікуди йти. Кожен метр коштує. Ми це знаємо не з новин.

Конспірологія зручна — вона знімає необхідність розуміти як все працює насправді. Простіше вірити в масонів і договорняк ніж визнати що війна це хаос, втрати і щоденна робота без гарантій результату.

Ми перед вильотом ні з ким не домовляємось. Вони теж.

Багато хто думає, що комунікація — це вміння красиво чесати язиком. Насправді це вміння ставити питання
І не перебивати, поки чуєш відповідь.
​Якщо ти не знаєш реальних причин — чому клієнт пішов, чому угода зірвалася, чому людина поруч напружена — ти просто тицяєш пальцем у небо. Замість того, щоб вигадувати собі зручні виправдання, треба витягнути факти. Кожна чесна відповідь — це твої вхідні дані для наступного кроку.
​Спілкування — це не про те, як здаватися розумним красиво і складно говорячі, а про те, як отримати максимум інформації для прийняття рішення. Все інше — порожній звук.
​

Найлегше — радити комусь, як жити. Це нічого не коштує і ні до чого не зобов'язує. Порадників завжди більше, ніж тих, хто реально щось робить.
​Мені чомусь ніхто не дає порад, коли я споряджаю БК. Ніхто не лізе під руку розказувати, як і куди вставляти детонатор. Бо там є миттєва відповідальність за кожне слово. Один тупий коментар — і наслідків не розгребеш.
​У цивільному житті все інакше. Тут кожен «експерт», бо за помилку платиш ти, а не він.
​Запам’ятайте - ціна поради дорівнює відповідальності того, хто її дав. Якщо людина не розділяє з тобою наслідки — її слова не варті навіть повітря, яке вона витратила

Живи сьогодні — завтра може не бути. Це не про те щоб забити на все і пити кожен день та творити якусь хрінь
Це про інше. Не ображай людей яких любиш — і не ображайся сам на дурниці. Не витрачай час на те щоб обманювати себе і інших — це найдорожча витрата з усіх можливих. Не створюй конфлікти яких можна уникнути. Не відкладай "потім попрошу вибачення" і "само якось пройде потім". Може не пройде. Може не буде потім.а можливо навіть не варто говорити те,за що захочеться вибачитись або те що може образити,бо через секунду уже може не бути перед ким вибачатись
Плани будуй, дисципліну тримай, рухайся вперед, життя іде.
Але є речі які не терплять відкладання. Стосунки з людьми які тобі важливі — одна з них.
Коли є реальна ціна завтрашнього дня — по-іншому дивишся на те що залишаєш незакінченим сьогодні.
Вирішуй зараз. Бо потім може не настати. Не для всіх.

Два дні тому всі дружно плескали в долоні Гороховському і ржали з дівчини за «російський прапор» під час верифікації в Моно.
Сьогодні всі різко перевзулися: захищають дівчину і вимагають розп'яти банк, бо прапор виявився словенським.
​Мені ще при першій новині одразу спало на думку, що кольорова схема там однакова, і це може бути Словаччина або Словенія. Але щоб це припустити, треба знати прапори і хоча б на секунду поставити новину під сумнів. А якщо виявиться що він все ж країни 404, то суспільна думка знову на 360 розвернеться
​Суть в тому, що людям що не кинь в інфополе — вони тупо хавають. Критичне мислення просто по нулях. Подивився хтось ролик на ютубі з 2к переглядів — і все, це для нього абсолютна правда. Через п'ять хвилин подивився інший ролик, де кажуть протилежне — і ставлення до ситуації миттєво розвертається. Нікого взагалі нічого не смущає.
​А якщо джерело ще й вважається «авторитетним», то сумніви відключаються повністю. Люди як стадо: куди показали пальцем, туди й побігли. Жодного фільтра на вхідну інформацію.

Ми всі зараз живемо в реальності, де в будь-який момент може прилетіти КАБ, балістика,шахед і т.д. просто номенклатура різна. Загроза є завжди. Але саме тому ще більше дивує, як люди примудряються створювати драму з нічого
​Хтось не так подивився, довго не відповідав у месенджері, плани трохи пішли не туди,щось не виходить.
І людина реально через це страждає, накручує себе і виносить мозок усім навколо.
Тут дуже швидко вчишся ділити все рівно на дві категорії: те, що може тебе вбити, і все інше.
​Більшість того, через що люди влаштовують істерики — це просто білий шум. Якщо твоєму життю прямо зараз нічого не загрожує, а близькі живі і здорові — у тебе по факту немає проблем. У тебе є просто побутові незручності.
​Витрачати час і нерви на вигадану драму — це тупо розкіш. І дозволяють її собі тільки ті, хто забув справжню ціну спокою.

Сьогодні день добровольця.

Доброволець — це людина яка пішла сама. Без повістки, без примусу. З однією думкою: ніхто не зробить це краще за нас.

З вірою що їхні діти і сім'ї будуть жити у вільній країні. Де є право голосу. Де люди впливають на те що відбувається — а не цар вирішує за всіх.

Саме за це і воюємо. Не за лінії на карті — за право самим вибирати якою буде країна.

Честь і шана.