Паливо.

То чому воно насправді дорожчає?

Нам пояснюють:

Ормуз.

Іран.

Близький Схід.

Логічно.

Тільки є одна маленька проблема.

Нафта вже значно відійшла від пікових значень.

А дизель — ні.

То ж, можливо, проблема не зовсім у нафті?

Можливо, проблема в росії.

Україна останнім часом системно знищує російську нафтопереробку.

Не нафту.

Саме нафтопереробку.

І різниця тут принципова.

росія може видобути нафту.

Може навіть знайти, кому її продати.

Але якщо НПЗ не працює, із сирої нафти дизель сам себе не зробить.

«На жаль, нафта ще не навчилася одразу заливатися в бак».

І ось тут починається найцікавіше.

росія — один із найбільших експортерів дизельного пального у світі.

До великої війни Європа безпосередньо залежала від російських нафтопродуктів.

Після введення санкцій прямі поставки до ЄС значною мірою скоротилося.

Але російське паливо не зникло зі світового ринку.

Воно просто змінило маршрути.

Туреччина.

Бразилія.

Інші країни.

російська нафта також їхала на переробку до третіх країн, після чого вже готовий продукт потрапляв на західні ринки.

«Нафта змінила паспорт — і питання вирішене».

Саме тому російський дизель продовжував впливати на європейську ціну навіть тоді, коли Європа вже не купувала його безпосередньо.

Світовий ринок один.

Якщо великий постачальник перестає продавати дизель одному покупцеві, той покупець іде до іншого постачальника.

І починає конкурувати за той самий дизель уже з вами.

А тепер удари по НПЗ.

Українські удари скорочують можливості росії переробляти нафту.

Проблеми стають настільки серйозними, що країна, яка сама є одним із найбільших експортерів дизеля у світі, спочатку обмежує його експорт.

Потім фактично зупиняє.

На початку липня російський експорт дизеля впав у рази порівняно із середнім рівнем 2025 року.

І світовий ринок відреагував практично одразу.

Дизель почав дорожчати.

Європейські премії на дизель вийшли на екстремальні рівні.

Навіть американські ф’ючерси на дизель різко пішли вгору.

Хоча американці російський дизель на своїх АЗС не продають.

Дивно?

Ні.

Світовий ринок.

Якщо з нього забрати сотні тисяч барелів дизеля на добу, ціна зміниться для всіх.

А що Близький Схід?

Війна там теж вплинула.

Ормуз вплинув.

Проблеми з логістикою вплинули.

Страхування танкерів вплинуло.

Окремі НПЗ та поставки в регіоні також зазнали перебоїв.

Але я б не перебільшував саме фізичне знищення близькосхідної нафтопереробки.

Головна проблема Близького Сходу для світового ринку — ризики постачання, логістика, доступ до сировини та можливість нормально вивозити готове паливо.

З росією ситуація інша.

Там системно атакують саму інфраструктуру переробки.

І результат уже настільки цікавий, що росія починає збільшувати експорт сирої нафти, яка вивільняється через проблеми з НПЗ.

Тобто нафта у росії є.

Переробити її всю — уже складніше.

Більше того.

Країна — експортер пального — уже сама почала отримувати окремі партії готових нафтопродуктів з Азії.

«Все йде за планом. Просто план тепер передбачає імпорт дизеля».

До чого тут Україна?

Максимально безпосередньо.

Ми купуємо значну частину пального на європейському ринку.

А Європа купує дизель на глобальному ринку.

Якщо російський дизель із цього ринку випадає, інші покупці починають шукати заміну.

Зростає конкуренція.

Росте гуртова ціна.

Росте маржа переробки.

Дорожчає європейський дизель.

А через певний час нова європейська ціна приїжджає до нас.

На стелу АЗС.

І виходить прекрасний парадокс.

Ми знищуємо російські НПЗ.

росія втрачає можливість виробляти та експортувати достатньо пального.

Світ втрачає частину російського дизеля.

Світовий дизель дорожчає.

Європейський дизель дорожчає.

Україна імпортує європейський дизель.

І частина економічного ефекту наших ударів повертається до нас дорожчим пальним.

Чи означає це, що бити по російській нафтопереробці було помилкою?

Ні.

Це означає, що удари працюють.

Настільки, що їх починає відчувати не тільки російська економіка.

Їх починає відчувати світовий ринок.
Тому коли наступного разу вам скажуть:
«Пальне подорожчало через Ормуз»
#прогнозпаливо

— не сперечайтеся.

Ормуз теж.

Просто світова економіка трішки складніша.

І сьогодні одна з найважливіших причин високої ціни дизеля знаходиться значно ближче до нас.

На російських НПЗ.

Точніше — на тому, що від частини їхніх потужностей залишилося.

Підсумовуючи пости вище, я думаю ви вже зрозуміли, нам як народу конче необхідно мати критичне мислення.

«Сумніви у мене в крові»

Ми маємо сумніватися в усьому, що навʼязують масам. Та намагатися зрозуміти дійсний стан речей.

Ворог отримав вказівку та ресурси розпочати вільне полювання на цивільну логістику.
У кого є знайомі з логістики котрі виконують роботу в межах 200 км від лінії розмежування, можете попередити, щоб були вкрай уважні.

Якщо активність реактивних БПЛА продовжиться, на ніч очікуємо більш масштабного обстрілу ніж був минулої ночі.

Будемо слідкувати.

Upd. Поки всі ознаки вказують на обстріл вночі.

Більш чітке оновлення буде ближче до вечора.

Тема наступного довгого посту. «Прогнозування зими, наступного розвитку подій»

Але лінь писати так багато, тому просто.

Прогнозування….

Прошу повірити на слово…

Станом на зараз. Є підтвердження.
Масований комбінований удар або цієї ночі або наступної.

Також нагадую, прогнози найбільш невдячна справа на війні, оскільки ворог завжди намагається ввести нас в оману, а ми - його.

Відносимось до попередження як до прогнозу подій, які можуть не відбутись. Оскільки на війні першою гине правда, а виграє хитрість.

В цілі вже внесені водонасосні станції та очисні, також енергетика, логістика і інфраструктура.

Зима.
Прогнозування на війні — справа невдячна.
«Ми про це вже говорили».
Але прогнозувати все одно потрібно.
Якщо до початку зими сторони не домовляться хоча б про тимчасове припинення вогню, наступна зима буде важкою.
Не через наступ росіян на кілька кілометрів.
Війна поступово переходить у площину знищення економіки та можливості держави забезпечувати війну.
Логістика. Паливо. Енергетика. Вода.
Ми вже почали.
Україна системно знищує російські НПЗ, склади та логістику.
росія відповідатиме тим самим.
Тільки бити буде по тому, чого не вистачатиме нам.
Паливо.
росіяни битимуть по українських АЗС, паливних складах та логістиці.
АЗС — остання ланка постачання пального.
Можна мати дизель у країні.
Можна мати бензин на складах.
Але якщо немає нормальної системи його доставки та розподілу — для кінцевого споживача пального немає.
«Є. Просто не у вас».
У зоні приблизно 100–200 кілометрів від фронту та кордону значно зросте небезпека для цивільного вантажного транспорту.
Бо в сучасній війні вантажівка — це вже не просто вантажівка.
Це потенційна ланка логістики.
Балістика.
Тут усе ще цікавіше.
Ми вже говорили раніше:
ефективність Patriot проти частини російської балістики вже не та, яку ми бачили раніше.
Тому сьогоднішні розмови про «поганих американців, які не дають нам достатньо протиракет» я б залишив тим, на кого вони розраховані.
Можна дати більше протиракет.
Це не означає, що вони почнуть збивати так само ефективно, як раніше.
Patriot нікуди не зник.
Просто противник теж не стояв на місці.
Тому великої кількості протиракет сама по собі недостатньо, щоб розв'язати проблему.
Ми чекаємо.
Чого саме — поки що залишимо без відповіді.
«Хто знає — той знає».
До того часу балістичні ракети залишатимуться одним із найнебезпечніших засобів удару по українському тилу.
Енергетика.
Енергетичну інфраструктуру битимуть.
ТЕЦ битимуть.
Підстанції битимуть.
Об'єкти генерації битимуть.
Минулої зими ми вже це проходили.
Після неї енергетику намагалися укріплювати.
Я до цих укріплень ставлюся дещо скептично.
Можна поставити бетон.
Можна побудувати захисні конструкції.
Можна частково розосередити обладнання.
Але ТЕЦ під землю не закопаєш.
«Принаймні я не помітив, щоб за літо Київ почав опускатися на кілька метрів нижче».
Окреме питання — київські ТЕЦ.
Я не думаю, що після попередньої зими їх вдалося повернути до стану, в якому можна спокійно пережити ще одну повноцінну кампанію ударів.
Тому Київ знову буде серед пріоритетних напрямків тиску.
Вода.
Водонасосні станції.
Каналізаційні насосні станції.
Очисні споруди.
Електроживлення всієї цієї системи.
Я очікую, що рано чи пізно вони стануть однією з пріоритетних груп цілей поряд з енергетикою та теплоенергетикою.
І тут противнику навіть не завжди потрібно фізично знищувати весь об'єкт.
Велике місто — це система.
Немає електрики — виникають проблеми з насосами.
Немає насосів — виникають проблеми з водою.
Немає нормального водовідведення — з'являється вже зовсім інший рівень проблем.
Саме тому наступна зимова кампанія може бути спрямована не просто на те, щоб у квартирі не горіла лампочка.
Завдання — порушити нормальне функціонування великого міста.
Світло.
Тепло.
Вода.
Каналізація.
Паливо.
Логістика.
Одночасно.
Військові об'єкти.
Звісно, їх також продовжать знищувати.
Але.
Військовий об'єкт можна диверсифікувати.
Техніку — перемістити.
Боєприпаси — розосередити.
Особовий склад — вивести.
До моменту прильоту ракети ціль може вже бути порожньою. «сподіваюсь»
ТЕЦ нікуди не поїде.
Водонасосна станція теж.
Саме тому в довгій війні стаціонарна критична інфраструктура стає дедалі привабливішою ціллю.
Для чого?
Завдання росії до зиму буде не в тому, щоб просто залишити Україну без світла.
Це занадто примітивне розуміння.
Завдання — зробити функціонування держави максимально дорогим.
Знищили підстанцію — її потрібно відновити.
Знищили склад — потрібно будувати новий «по новому теж прилетить».
Знищили АЗС — потрібно перебудовувати паливну логістику.
Пошкодили водопостачання — потрібно ремонтувати.
Знищили ТЕЦ — потрібно шукати альтернативну генерацію та тепло.
Кожен такий удар — це
#прогноззима

гроші. Наші. Європейські.
Американські.
Гроші, які могли піти на зброю, виробництво або економіку «якщо якусь частину з них не вкрадуть».
Паралельно ми робитимемо те саме з росією «але на жаль масштаби наших ударів в порівнянні з ударами ворога ви і самі бачили».
НПЗ.
Склади.
Логістика.
Енергетика.
Війна дедалі менше нагадуватиме боротьбу за посадку на карті.
І дедалі більше — боротьбу за те, чия економіка першою перестане нормально працювати «тут ми не забуваємо, що основні удари по росії робимо не ми, а наші західні партнери тарифами та відновленням впливу, території та ринків».
Саме тому наступна зима, якщо до неї не буде хоча б тимчасового припинення вогню, буде одним із найважливіших етапів війни.
Не тому, що фронт обов'язково обвалиться.
А тому, що сторони перевірятимуть одна одну на здатність функціонувати.
Хто має більше резервів.
Хто швидше ремонтує.
Хто краще диверсифікував логістику.
Хто має більше грошей.
І хто довше може дозволити собі спалювати їх у цій війні.
До весни рахуватимемо вже не лише кілометри території.
Рахуватимемо те, що в кого залишилося.

Ех, багато тексту, всього страшного і так далі. Перепрошую «але по мірі того як я дістаю підтвердження з різних джерел так і пишу».

Рекомендації для тилу:
Мати ємності для води «якусь частину можна заповнити»
Перевірити та зарядити батареї резервного живлення.

Бути готовим до імовірних перебоїв з електроенергією, водою та каналізацією.

Україні передають ATACMS.
Прошу не тішити себе повідомленнями, що це Україна закупила.
Україна немає таких ресурсів, усі ресурси вкладені вже у балістику від Fire Point.
Але те, що партнери нам дають балістику - дякую!
Все ж хтось знає те, що знаємо ми, але той хтось має можливість діяти, ми - лише спостерігати.

Відповідати на балістичні обстріли можна лише балістичними обстрілами.
Оскільки збивати найближчим часом балістичні ракети ми не зможемо, і то не через відсутність PAC-3

Upd. Прогнозів на зиму.
Як я і кажу, прогнозування важка тема.
Щойно ми намагались вгадати - нас намагаються рятувати.

Якщо Україна матиме достатню кількість балістичних ракет «ЩЕ РАЗ ПОВТОРЮЮ, партнери нам їх дають, не ми купуємо!»

І відповідатимемо співрозмірним ударом на удар.
Може не бути все так погано - як ми очікували ще вчора.

Спостерігаємо за наступними кроками гравців у геополітичні шахи. ♟️

#прогноззима

Ви ж ті довгі тексти взагалі читаєте?
Якщо читаєте поставте палець вгору.

Якщо краще давати короткі довідки без великого обʼєму тексту.
Поставте палець вниз.

Нас тут поки 28 людей, сподіваюсь колись стане більше. Але мені потрібно розуміти, в якому форматі подавати дані.

Сьогодні все ще існує загроза МРУ по території північній, центральній та західній країни.

Бомбардувальники сьогодні повернулись на авіабази котрі використовуються для ударів, після спорядження ракетами.

Є попередні дані чому не було вночі обстрілу.
За чутками котрі потребують підтвердження. «Винесли пускові кілька нашим сусідам»

Дешевої війни більше немає.

Черговий удар по TANECO у Татарстані цікавий не самим фактом удару.

Цікавий результат.

росія все ще може видобувати та експортувати нафту, але можливості її переробки поступово скорочуються. Експорт дизеля довелося обмежувати, окремі партії нафтопродуктів — уже завозити з Азії.

І тут ми повертаємось до того, про що говорили раніше.

Війна стає дорогою не тільки для України та Заходу.

Кожен знищений НПЗ — це не просто пожежа та красиве відео.

Це менше переробки, менше пального, менше експорту, дорожча логістика, ремонт та втрачені гроші.

Причому відновлення НПЗ — це не ремонт складу, який можна умовно накрити новим дахом.

Саме тому російська нафтопереробка буде однією з головних цілей і надалі.

росія у відповідь робитиме те саме з нашою енергетикою, паливом та логістикою.

Сторони поступово переходять до взаємного знищення можливості фінансувати та забезпечувати війну.

Фронт при цьому може місяцями майже не рухатись.

Це вже не головний показник.

Дивитись потрібно на те, скільки коштує кожній стороні ще один місяць війни.

«Друга армія світу» поступово переходить до значно цікавішого етапу протистояння.

У кого першого закінчаться гроші на ведення війни.

Є підтвердження з кількох джерел, що знищили ракетні установки «кілька мінімум», в момент коли ті готувались завдати удару по Україні


« І як нам тепер прогнозувати удари?)»

Проксі.

«Даний пост являється введенням до наступного, дещо ми вже тут з вами обговорили раніше»

Що спільного між війною в Україні, війною в Сирії та війною Палестини проти Ізраїлю?

«Все це частини значно більшої війни».

США та Китай не воюють між собою напряму.

Поки що.

Ядерна зброя зробила пряме протистояння великих держав занадто дорогим, тому значна частина боротьби відбувається чужими руками, на чужих територіях і за чужі гроші.

Україна.

Наша війна не є класичною проксі-війною.

Ми воюємо за власне існування, росія воює безпосередньо.

Але сама війна давно стала частиною значно більшого протистояння.

Захід озброює та фінансує Україну.

Китай економічно «і не тільки» підтримує росію та отримує дедалі більш залежного від себе партнера.

Для США поразка росії — послаблення одного з головних партнерів Китаю.

Для Китаю війна — можливість зв’язувати ресурси Заходу в Європі.

«Ми, як завжди, дуже вдало знаходимось посередині».

Сирія.

Тут система працювала ще наочніше.

Китай роками збільшує вплив на Близькому Сході, де традиційно домінували США.

Але воювати самому Китаю для цього не потрібно.

Є Іран.

Іран веде власну регіональну боротьбу та десятиліттями використовує проксі-сили на Близькому Сході.

Сирія стала одним із головних полів цієї боротьби.

Іран отримував можливість розширювати власний вплив.

росія — військову присутність.

Китай — посилення партнерів та простір для збільшення власного впливу.

США були змушені витрачати ресурси, щоб цей вплив стримувати.

Всім вигідно.

«Сирійців традиційно забули запитати».

Палестина та Ізраїль.

Тут ще простіше.

Сам конфлікт значно старший за сучасне протистояння США та Китаю.

Але система навколо нього давно стала глобальною.

США — головний партнер Ізраїлю.

Іран підтримував та озброював сили, які воюють проти Ізраїлю.

Китай — стратегічний партнер Ірану та держава, яка претендує на значно більший вплив у регіоні.

Кожна нова війна змушує США перекидати туди гроші, зброю, флот, ППО та політичний ресурс.

І ось тут головне.

Китаю не потрібно перемогти США в Україні.

Не потрібно перемогти їх у Сирії.

Не потрібно перемогти їх на Близькому Сході.

Потрібно змусити США одночасно займатися всім.

Україна.

Європа.

Ізраїль.

Близький Схід.

Тихий океан.

А США роблять те саме навколо Китаю.

Японія.

Південна Корея.

Філіппіни.

Австралія.

Тайвань.

Технологічні обмеження.

Тарифи.

Союзники.

Тому коли ми дивимося на чергову «локальну» війну окремо, ми бачимо лише поле бою.

Якщо відійти трохи далі — бачимо систему.

США та Китай поки що не воюють між собою.

Вони просто намагаються зробити так, щоб противник витрачав більше ресурсів, ніж вони самі.

«Велика війна для великих людей.

Воюють поки що маленькі».
#шахівниця

Удар у відповідь.

Десятиліттями Захід спостерігав, як Китай розширює економічний та політичний вплив.

Африка.

Латинська Америка.

Близький Схід.

росія.

Іран.

Куба.

Венесуела.

Дипломатія, санкції, переговори, червоні лінії.

«Ми дуже занепокоєні».

Сьогодні США вперше за десятиліття переходять від політики вмовляння до дій.

І якщо подивитися на те, що відбувається не як на окремі новини, починає вимальовуватися цікава картина.

Венесуела.

США швидким рухом повертають Венесуелу у власну сферу впливу.

Венесуела — це не просто Мадуро.

Це нафта.

Це Китай.

Це росія.

Це присутність автократій буквально під боком у США.

Зміна контролю над Венесуелою означає не лише повернення американського впливу в Латинській Америці.

Це ще й контроль над одним із найбільших нафтових ресурсів світу.

А значить — додатковий важіль впливу на глобальний нафтовий ринок.

У тому числі на Близькому Сході.

Іран.

Наступним отримує Іран.

Один із головних партнерів Китаю на Близькому Сході.

Іран десятиліттями будував систему проксі-сил, через які міг вести війни, не вступаючи в них безпосередньо.

Після ударів ситуація дещо змінюється.

Тепер потрібно думати не про наступну проксі-війну.

«Пора займатися власним виживанням».

Одночасно удар по Ірану — це удар по енергетичній системі Китаю.

Китай отримував значні обсяги іранської нафти.

Менше стабільної іранської нафти — більше залежності від інших постачальників.

Куба.

Далі — Куба.

Тут американцям навіть не обов’язково воювати.

Якщо країну можна повернути у власну економічну орбіту грошима — навіщо ракети?

Для США це повернення впливу буквально біля власного узбережжя.

Для Китаю — втрата ще однієї точки політичної та економічної присутності в регіоні.

«Капіталізм іноді все ж дешевший за авіаносець».

росія.

А тепер дивимося на українські удари по російських НПЗ.

Нам це подають як окрему історію.

Україна воює з росією.

Україна знищує російську нафтопереробку.

Все логічно.

Тільки якщо поставити цю подію поруч з іншими, вона дуже добре вписується в загальну картину.

Іран — проблеми з постачанням нафти та фінансуванням власної системи.

Венесуела — повернення американського контролю над величезним нафтовим ресурсом.

Куба — скорочення простору для китайського впливу в Латинській Америці.

росія — системне знищення нафтопереробки.

І в центрі всього цього знаходиться Китай.

Не тому, що США завтра збираються воювати з Китаєм.

Навпаки.

Завдання — зробити так, щоб воювати з ним завтра не довелося.

Китайська економіка потребує величезної кількості енергії.

Нафти.

Газу.

Палива.

Стабільної логістики.

І бажано дешевої.

Саме навколо Китаю за останні десятиліття сформувалася система держав, які давали йому ресурси, ринки, політичну підтримку та можливість розширювати власний вплив.

Тепер цю систему починають бити у відповідь.

Не обов’язково безпосередньо Китай.

Це було б занадто дорого.

Б’ють по системі навколо нього.

По союзниках.

По ресурсах.

По нафті.

По паливу.

По логістиці.

По можливості фінансувати наступні війни.

Тому Венесуела, Іран, Куба та російські НПЗ лише на перший погляд є чотирма різними новинами.

США та їхні партнери вперше за довгий час не просто стримують розширення системи автократій.

Вони починають завдавати удару у відповідь.

Десятиліттями Китай будував систему.

Тепер Захід почав її розбирати.

«Ми дуже занепокоєні» закінчилось.

Почалась робота.




«Протистояння не закінчилась, це лише початок»

#шахівниця