Частина 3. Ціна війни
Хто платить більше і хто здатен платити довше
Війна на виснаження — це не лише кількість солдатів і ракет. Це питання грошей, промисловості та часу.
У 2025 році росія витратила на військові потреби близько $190 млрд — приблизно 7,5% свого ВВП. Разом із Китаєм та Іраном військові бюджети цього авторитарного ядра становили близько $533 млрд. КНДР ми не додаємо — достовірних порівнюваних даних немає.
Але важливо: $533 млрд — не бюджет війни проти України. Китай готується насамперед до протистояння зі США в Азії, Іран має власні регіональні цілі. Проте це показує загальний військовий ресурс системи.
На іншій стороні масштаб значно більший.
Усі країни НАТО у 2025 році витратили на оборону близько $1,58 трлн. Лише європейські члени НАТО — близько $559 млрд, майже втричі більше за росію.
Але на українському фронті цієї переваги поки не видно.
Україна сама витратила близько $84 млрд — майже 40% ВВП. Разом із військовою допомогою партнерів ресурс, безпосередньо спрямований на українську оборону, ми оцінюємо приблизно у $126 млрд за 2025 рік.
Тобто виникає парадокс:
Захід значно багатший за росію, але росія мобілізувала на цю війну значно більшу частину власної економіки.
Водночас така модель має ціну. Війна поглинає російські резерви, санкції обмежують доступ до технологій і капіталу, а доходи бюджету дедалі сильніше залежать від експорту нафти. Ліквідна частина Фонду національного добробуту вже скоротилася більш ніж на дві третини від довоєнного рівня.
Україна також знаходиться майже на межі можливостей власної економіки. Тому довгострокова стійкість України дедалі більше залежить від того, яку частину величезного економічного ресурсу партнери готові перетворити на реальну військову силу.
І саме тут знаходиться відповідь на головне питання.
Хто здатен платити довше?
Економічно — Захід.
За рівнем мобілізації ресурсів саме на цю війну — поки росія.
Тому результат війни на виснаження визначатиме не те, у кого більше грошей, а те, хто швидше й довше зможе перетворювати гроші на ракети, дрони, боєприпаси, техніку та людей.
У наступній частині — чому США поступово перекладають частину цього навантаження на Європу і як це змінює стратегію Заходу.
Точка Напруги | Аналітика без шуму
Хто платить більше і хто здатен платити довше
Війна на виснаження — це не лише кількість солдатів і ракет. Це питання грошей, промисловості та часу.
У 2025 році росія витратила на військові потреби близько $190 млрд — приблизно 7,5% свого ВВП. Разом із Китаєм та Іраном військові бюджети цього авторитарного ядра становили близько $533 млрд. КНДР ми не додаємо — достовірних порівнюваних даних немає.
Але важливо: $533 млрд — не бюджет війни проти України. Китай готується насамперед до протистояння зі США в Азії, Іран має власні регіональні цілі. Проте це показує загальний військовий ресурс системи.
На іншій стороні масштаб значно більший.
Усі країни НАТО у 2025 році витратили на оборону близько $1,58 трлн. Лише європейські члени НАТО — близько $559 млрд, майже втричі більше за росію.
Але на українському фронті цієї переваги поки не видно.
Україна сама витратила близько $84 млрд — майже 40% ВВП. Разом із військовою допомогою партнерів ресурс, безпосередньо спрямований на українську оборону, ми оцінюємо приблизно у $126 млрд за 2025 рік.
Тобто виникає парадокс:
Захід значно багатший за росію, але росія мобілізувала на цю війну значно більшу частину власної економіки.
Водночас така модель має ціну. Війна поглинає російські резерви, санкції обмежують доступ до технологій і капіталу, а доходи бюджету дедалі сильніше залежать від експорту нафти. Ліквідна частина Фонду національного добробуту вже скоротилася більш ніж на дві третини від довоєнного рівня.
Україна також знаходиться майже на межі можливостей власної економіки. Тому довгострокова стійкість України дедалі більше залежить від того, яку частину величезного економічного ресурсу партнери готові перетворити на реальну військову силу.
І саме тут знаходиться відповідь на головне питання.
Хто здатен платити довше?
Економічно — Захід.
За рівнем мобілізації ресурсів саме на цю війну — поки росія.
Тому результат війни на виснаження визначатиме не те, у кого більше грошей, а те, хто швидше й довше зможе перетворювати гроші на ракети, дрони, боєприпаси, техніку та людей.
У наступній частині — чому США поступово перекладають частину цього навантаження на Європу і як це змінює стратегію Заходу.
Точка Напруги | Аналітика без шуму
👍4❤3
Forwarded from Ціна держави
Війни принесли надприбутки нафтопереробникам США та Індії
Війни в Ірані та Україні порушили звичні маршрути постачання пального, підштовхнули ціни вгору й змусили імпортерів терміново шукати нових продавців. Головними вигодонабувачами стали нафтопереробні компанії США та Індії, які нарощують експорт на тлі дефіциту.
Американські та індійські НПЗ не постраждали від атак і транспортних блокад, тому почали активніше постачати пальне країнам, які раніше покладалися на Росію та Близький Схід. Аналітики вважають, що збереження перебоїв дозволить цим компаніям заробити мільярди доларів.
У США експорт дистилятів, зокрема дизельного пального та мазуту, за тиждень до 7 серпня сягнув рекордних 1,9 млн барелів на добу. Постачання авіапального становило 443 тис. барелів на добу — трохи нижче травневого рекорду.
Водночас світова нафтопереробка скорочується. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у липні її обсяги впали до приблизно 89 млн барелів на добу — на 5 млн менше, ніж рік тому. Світовий попит при цьому перевищує 100 млн барелів.
Як повідомляє Reuters, Індія фактично стала резервним постачальником для Азії. Завдяки високому завантаженню заводів Reliance і Nayara вона швидко реагує на дефіцит у регіоні. Лише Індонезія у серпні може імпортувати 11–12 млн барелів бензину проти 9–10 млн у липні.
США натомість посилюють присутність у Європі та Латинській Америці. Бразилія, яка була великим покупцем російського дизеля, у липні імпортувала зі США 196 тис. барелів на добу — більш ніж удвічі більше, ніж у червні. Додатковий попит виник після продовження Росією заборони на експорт пального до січня 2027 року.
Конкуренцію США та Індії може скласти Китай: у липні він збільшив експорт пального до 1,1 млн тонн проти 241 тис. тонн у червні. Проте його можливості, як і експортний потенціал інших азійських країн, залишаються обмеженими.
Дефіцит уже виснажує запаси. У США резерви бензину на 7 серпня становили 208,7 млн барелів — на 6% нижче середнього рівня за п’ять років. Дизель подорожчав майже на 50% за рік — до $5,47 за галон, а маржа його переробки встановила рекорд, перевищивши $102 за барель.
Для американських НПЗ це прибуткова, але політично небезпечна рівновага: вони прагнуть заробити на експорті, водночас Білий дім вимагає стримати ціни всередині країни. Навіть згадка про можливі експортні обмеження, за оцінкою аналітиків, може різко обвалити маржу та здешевити дизель приблизно на 50 центів за галон.
📩 Підписуйся на "Ціну держави" |Наш Facebook | Ставайте патронами |Ставайте спонсором YouTube | Підтримати разово або підпискою
Війни в Ірані та Україні порушили звичні маршрути постачання пального, підштовхнули ціни вгору й змусили імпортерів терміново шукати нових продавців. Головними вигодонабувачами стали нафтопереробні компанії США та Індії, які нарощують експорт на тлі дефіциту.
Американські та індійські НПЗ не постраждали від атак і транспортних блокад, тому почали активніше постачати пальне країнам, які раніше покладалися на Росію та Близький Схід. Аналітики вважають, що збереження перебоїв дозволить цим компаніям заробити мільярди доларів.
У США експорт дистилятів, зокрема дизельного пального та мазуту, за тиждень до 7 серпня сягнув рекордних 1,9 млн барелів на добу. Постачання авіапального становило 443 тис. барелів на добу — трохи нижче травневого рекорду.
Водночас світова нафтопереробка скорочується. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у липні її обсяги впали до приблизно 89 млн барелів на добу — на 5 млн менше, ніж рік тому. Світовий попит при цьому перевищує 100 млн барелів.
Як повідомляє Reuters, Індія фактично стала резервним постачальником для Азії. Завдяки високому завантаженню заводів Reliance і Nayara вона швидко реагує на дефіцит у регіоні. Лише Індонезія у серпні може імпортувати 11–12 млн барелів бензину проти 9–10 млн у липні.
США натомість посилюють присутність у Європі та Латинській Америці. Бразилія, яка була великим покупцем російського дизеля, у липні імпортувала зі США 196 тис. барелів на добу — більш ніж удвічі більше, ніж у червні. Додатковий попит виник після продовження Росією заборони на експорт пального до січня 2027 року.
Конкуренцію США та Індії може скласти Китай: у липні він збільшив експорт пального до 1,1 млн тонн проти 241 тис. тонн у червні. Проте його можливості, як і експортний потенціал інших азійських країн, залишаються обмеженими.
Дефіцит уже виснажує запаси. У США резерви бензину на 7 серпня становили 208,7 млн барелів — на 6% нижче середнього рівня за п’ять років. Дизель подорожчав майже на 50% за рік — до $5,47 за галон, а маржа його переробки встановила рекорд, перевищивши $102 за барель.
Для американських НПЗ це прибуткова, але політично небезпечна рівновага: вони прагнуть заробити на експорті, водночас Білий дім вимагає стримати ціни всередині країни. Навіть згадка про можливі експортні обмеження, за оцінкою аналітиків, може різко обвалити маржу та здешевити дизель приблизно на 50 центів за галон.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍1
На цьому графіку ми бачимо, яку частку від власних оборонних бюджетів партнери — ЄС та США — спрямували на військову допомогу Україні починаючи від 2022 року.
Ці цифри дозволяють краще зрозуміти, наскільки пріоритетною є війна в Україні для наших партнерів, а також яку частину ресурсів вони залишають на власне переозброєння та підготовку армій до можливого масштабнішого протистояння.
Точка Напруги | Аналітика без шуму
Ці цифри дозволяють краще зрозуміти, наскільки пріоритетною є війна в Україні для наших партнерів, а також яку частину ресурсів вони залишають на власне переозброєння та підготовку армій до можливого масштабнішого протистояння.
Точка Напруги | Аналітика без шуму
😢4