Книги Відчуженої🪐📚
63 subscribers
1.34K photos
45 videos
8 files
124 links
Колекціонерка подарованих книг📚⚡
Download Telegram
This media is not supported in the widget
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Знайомі мемчики
Гештальт по відвіданих книжкових клубів у вересні закрито
💘1
Прийшли на обговорення книги, але вона на стільки не зайшла, що говорили про все інше, окрім неї 🍑😂
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
багато чого потрібно пояснювати мені
Сьогодні відбулось перше онлайн обговорення книжкового клубу книги Валерії Вести @vesta.valeria "Дея та всі її прокляття" у затишному колі учасників та письменниці.

Загальна оцінка книги ⭐3/5

@nebo.booklab.publishing
#кк_літературна_мотанка
#книжковий_клуб
#букстаграмукраїна
#книги
Постоли — це давнє традиційне селянське взуття, яке виготовляли з одного цілого шматка сиром'ятної шкіри (або плели з лика) без пришивної підошви.

Головні факти про постоли:
Конструкція: Шкіряний або ликовий виріб стягувався навколо ноги за допомогою ремінців чи мотузок (волоків).

Як носили: Їх зазвичай вдягали поверх онуч — довгих смуг тканини, що обмотували ноги.

Поширення: Таке взуття було поширене в Карпатах, на Поліссі та інших українських землях аж до середини XX століття.

Інші назви: У різних регіонах постоли також називали моршнями, керпцями, ходаками або личаками (якщо вони були плетені).
Міх (або бурдюк) — це традиційна шкіряна ємність, яку з давніх-давен використовували для зберігання та транспортування води, вина, кумису, олії та інших рідин.

Основні особливості бурдюка:
Матеріал: Найчастіше його виготовляли з цільної шкури тварини (кози, вівці, теляти або верблюда). Шкуру знімали «панчохою», щоб мінімізувати кількість швів.

Обробка: Шкіру ретельно очищали від шерсті, дубили та обробляли спеціальними смолами, дьогтем або жиром, щоб вона не пропускала вологу і не псувала смак води.

Переваги: Такий посуд був ідеальним для кочівників, мандрівників та воїнів, оскільки він легкий, не б'ється при падінні, а в міру спорожнення стискається, займаючи менше місця. Крім того, завдяки випаровуванню вологи через мікропори шкіри, вода всередині бурдюка в спеку залишалася прохолодною.
Са́рна (або козуля, дика коза) — це невеликий граціозний ссавець із родини оленевих.
Гачі — це діалектне слово, що означає штани.

В українських говірках (зокрема західних) та народному побуті «гачі» — це давня назва штанів або портянок. Наприклад, гуцульські гачі.
Чоловічий лейбик (також відомий як лайбик, брусляк або камізелька) — це традиційний український плечовий одяг без рукавів, що виконував роль безрукавки або жилета. Цей елемент гардероба був поширений на Західній Україні, зокрема на Лемківщині, Бойківщині, Гуцульщині та Прикарпатті.
Коц (або коць) - тепле вовняне або байкове покривало, часто ручної роботи (подібне до гуцульського ліжника).
Верето (або верета) — це традиційне грубе покривало, рядно або різнокольоровий домотканий килим з овечої шерсті.

Значення та походження
Рядно / простирадло: Грубе покривало чи простирадло з конопляної або лляної тканини (ряднини).

Гуцульський килим: Традиційний яскравий вовняний виріб ручної роботи, поширений у Карпатах.
Війт — це керівник місцевого самоврядування або управління в місті чи селі в історичній Європі та Україні (XIV–XVIII ст.).

Основні значення та функції
У містах з Магдебурзьким правом: голова міського магістрату та судів.

У селах: виборний або призначений староста, який керував громадою, господарськими справами та порядком.

У Західній Україні (до 1939 року): голова громади чи волосної управи.
Ді́дич (ст.-укр. дѣдичь, пол. dziedzic; від лат. haeres, hērēs, англ. heir, «спадкоємець») — у XIV—XIX століттяхтитул спадкового власника певного маєтку, уділу, землі, князівства тощо; ця власність належала його дідам і він володів або претендував на неї на підставі спадкового права (вотчина). Володіння дідича називалися дідицтвами (ст.-укр.дѣдицтво). «Дідичами вічних земель» титулували себе польський король Казимир III, опольський князь Владислав, великий князь литовський Вітовт та інші правителі. В універсалах українських гетьманів дідичами найчастіше називають представників козацької старшини, шляхти, заможних козаків та міщан, а їхні землі визначають як дідичні чи дідичність. Також — спадкоє́мець.
Запрошую на жовтневу зустріч книжкового клубу "Літературна Мотанка" @lit_motanka_bookclub.

У жовтні читаємо книгу "Сухі кістки" Віталія Дуленка @vitaly.dulenko

Зустріч у двох форматах:

📌31 жовтня 19:00 - онлайн обговорення разом з автором (по можливості)

📌1 листопада - у місті Одеса (час та місце узгодимо в чаті)

✔️Участь безкоштовна

Для участі ставте + у коментарях

#кк_літературна_мотанка #книжковий_клуб #букстаграмукраїна #книги
Трохи в сон клоне 😭
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Боніфратри (або «милосердні браття») — це римо-католицький чернечий орден госпітальєрів, офіційна назва якого — Шпитальний Орден святого Йоана Божого.

Головні факти про орден
Заснування: Орден заснував у 1535 році в Іспанії святий Іоанн Божий (Жуан Сідаде Дуарте). Назва походить від латинського boni fratres — добрі брати, або від гасла італ. Fatebenefratelli(«Браття, робіть добро»).

Головна мета: Допомога хворим, бідним, немічним та страждаючим.

Діяльність: Ченці утримують лікарні, будинки опіки, аптеки та центри соціальної допомоги.


Діяльність в Україні
Історія: У XVII–XVIII століттях монастирі та шпиталі боніфратрів діяли у Львові (комплекс на Личакові з костелом святого Лаврентія) та Луцьку, проте їхню роботу припинили під час поділів Речі Посполитої.

Сучасність: Дрогобич на Львівщині — єдине місце в Україні, де сьогодні служать боніфратри. Вони працюють там із 1996 року, провадять монастир Ісуса Доброго Самарянина та станцію соціальної допомоги для нужденних і хворих.