🤮Через MindsEye блювануло вже понад 250 тисяч гравців

Попри відносно непоганий результат по гравцям (гра заслуговує на 5 тисяч максимум) Build a Rocket Boy розпочала масові скорочення персоналу.

Хоча точну кількість звільнених не називають, оголошений 45-денний консультаційний період свідчить про те, що йдеться щонайменше про сотню людей.

Я ПРОЙШОВ ЛАСТ ОФ ASS ПАРТ 1

Так, це знов наша непостійна рубрика - Нікому не потрібні огляди на ігри, яким сто років

Ну, самі розумієте, скуфський геймінг він такий: то нема часу грати, то жаба душить купувати, то ігрова (точно ігрова?) імпотенція, то ще щось.

Але гра висіла у списку бажаного, аж поки приятель не подарував її мені, тому час нарешті прийшов.

Серіал я дивився - обидва сезони, тому було побоювання, що не вкатить, адже сюжет знаю начеб-то. Але вкатило.

По-перше, я нормально так вже подзабув сюжет, по-друге, багато чого, банально, відрізняється. Ну і третє, очевидне - ігровий досвід зовсім не теж саме, що перегляд адаптації, навіть якщо ця адаптація відтворена максимально точно.

Почнемо, мабуть, з найулюбленішої частини гри для мене, що і відрізняє цей власне ігровий досвід від перегляду серіалу - це дослідження локацій. Дуже кайфово реалізовані ці маленькі деталі у сеттінгу постапокаліпсису, коли лутаєш покинуті хати: малюночки на холодильниках, фотографії, різний дрібний інтер'єр та декор, уявляєш як воно все виглядало колись, відтворюєш події по цим деталям, наприклад: читаєш у записці як хлопчик щось пише про свого пса, потім дивишся у вікно і бачиш як на дворі стоїть будка цього самого пса. Кайфово короче.

Ще характерний момент гри, який радше понравився ніж ні - тут майже постійно екшон, ти з однієї піздячки одразу ж потрапляєш в іншу, розбавлено це хіба що не дуже довгим кінцом та вже згаданим досліджуванням локацій, під час яких теж треба не щьолкать їбалом, адже навіть у відносно спокійних на перший погляд місцях тебе усе одно можуть піджидать вороги. І часом це доволі стрьомно. Епізод, коли Джоел наїбнувся з шахти ліфту в підвал - це було піздець нервово, особливо для мене, бо будь-які хорори я їбав як жанр.

У підсумку - твоє очече постійно сжате і ти постійно ждеш, коли ж буде локація, де можна буде зачілити трохи, а її все нема і нема. Але... Ця постійна напруга не відчувається душною, а радше навпаки - тримає увагу і час летить дуже стрімко. Тому і тут плюс.

Грав я звісно у ремастер, їбу як воно все виглядало у 2013 році та чим відрізняється від оригінальної гри. По технічним аспектам все круто, жодної багуліни, але воно і ясно - ремастеру теж вже 3 роки. Дивно було б, якби було інакше.

Награв біля 20 годин, наче усе пилососив, але з колектблсів зібрав хіба що половину (ну з тих, за які ачівки дають). Але дрочити платину не в моєму стилі, тому пох.

Бля, ще можу сказати, що гра дуже зловживає цим прийомом "неочікуваного нападу", з-за спини чи десь з-за куту хтось на тебе нападає, хапає, душить, тощо. І починається катсцена де тебе попускають, хоч би ти і дві хвилини тому перехуярив цілу армію. Серйозно, неоправдано часто. Але то вже таке.

Колись засяду за другу частину і буду фукать і рватися з повісточки, як прогресивний геймер.

Ну Гослінг так Гослінг