За Ісуса!

це з ситуації про тцк в Одесі

🎥Чудовий випуск на проєкті "Історія без міфів", з істориком Олександром Середою, присвячений османській спадщині на Півдні України та її переосмисленню. Дослідник розповідає багато цікавого, в тому числі й про "Ханську Україну".
#відео #Україна #Османська_імперія
https://www.youtube.com/watch?v=VmtF9OYWWy0&t=3912s

Як практикуючий фемініст я не бачу проблеми у тому, щоб бити теж людей без пенісів. Але є нюанс - держуйобище і представники держуйобища мають діяти виключно згідно букви закону.

і мені за це навіть не заплатили

До мене підійшли ТЦКшники під час моєї відпустки у Львові.
Я був в цивільному.
Звідки їм знати хто я?)
Перевіряють документи, показую паспорт.
Прошу пред‘явити посвідчення, що підтверджує посадову відповідність особи і наказ коменданта області.
Все виймають і показують.
Подивились на мене і старший каже:
«Молодий чоловіче, а проїдемо з нами в центр комплектації».
Питаю:
«Для чого?»
Відповідає:
«Для перевірки облікової документації».
Інші хлопці насторожуються в очікуванні мого спротиву або втечі))
Я кажу:
«А поїхали!».
ТЦКшники здивувались, але провели мене до бусіка.
Я загрузився, дую дудку, питаю старшого:
«Чого пішли в цю невдячну професію?».
Відповідає:
«Відправили по пораненню й інвалідності. А ти шо, служити не спішиш?»
Кажу:
«Нєа. Піду, тільки після дєпутатів жирних.»
Старший заглючив і замовк.
Вигружаємся. Ідем на прохідну.
Тупим хвилин 20, чекаєм.
Тоді підходить дівчинка, скеровує в розподільчу кімнату.
Я вже не стримую посмішки, зупиняю їх і виймаю свої посвідчення офіцера та інваліда війни.
Кажу:
«Всьо, побавились. Я пішов.»
Старший чухається:
«А нашо ти соглашався і коники строїв?».
Кажу:
«Чекав, коли будете мене піздити! Не почали».
Я розвернувся й пішов, а вони роздумливо улибались у спину.
⠀
Висновок сторітейлу простий.
⠀
1. Дурачки є усюди. Вам ніколи не покажуть випадок без «пакувань» і криків.
Цього ніхто не буде дивитись.
Але таких випадків тьма тьмуща.
2. Не треба зважати на те, що не пішли сини депутатів.
Треба зважати на те, що пішли ми.
3. 95% військових, які пішли 24.02, по сьогодні залишились живими та неушкодженими.
Служба - не значить загибель.
Але Тиса - значить ганьба.
4. В нас немає іншої України, тож ви не знайдете її ані в Польщі, ані в Канаді.
Якщо ваше серце спокійно стукає після спалених у Маріку й Бучі дітей, тоді в мене погані новини для вас:
Україна дасть вам свободи рівно так само,
як ви надали Їй захисту.

🪖 шолтис

ахахах

Для далеких від фронту спостерігачів може здатися дивним, що й тут, після доволі частих змін, переміщень, перетасовок, переозброєнь тощо, настає рутина. Це та ж, точнісінько така сама рутина, що й в звичайному житті. От щойно все було наче нестримна лавина, що несеться невідомо куди й накриває з головою, і треба робити неймовірні зусилля, щоб тільки не занесло, а тепер день схожий на день. І все повторюється знову. З маленькою поправкою на обстановку, що тут кожний день може стати останнім, якщо вчасно не встигнемо змінитися…

І вчора ми залишилися живі й продовжуємо тримати позицію тільки завдяки одній невеличкій коробочці, надісланій напередодні волонтерами. Хай це буде політичною рекламою, але просто сухий факт, — переданий завдяки Фонду Порошенка невеличкий сканер дронів нас врятував.

Штатні підрозділи протиповітряної оборони мало де встигають. На нашій ділянці небо взагалі не прикрите, і ворожі безпілотники просто висять над головою годинами. Виглядають цілі, наводять тощо. Їх не тільки не збивають, ба навіть про те, що вони там є, часто не повідомляють, бо не знають. Саме через це неподобство була безглуздо втрачена моя попередня позиція, засвічена й обстрілювана майже з першого дня. Розумію тепер, чому за переказаними колись розповідями дідуся для артилерії така небезпечна й ненависна була німецька «Рама», літак розвідки часів Другої світової. Але її хоча б було видно і чути.

Підрозділи на землі намагаються комунікувати між собою, передаючи свої випадкові спостереження за небом. Але неповоротка повільна армійська структура довго пережовує інформацію і передає її по своїй довгій травній системі, перш ніж зреаґувати. Постійно повідомлення приходять запізно.

Учора ж подарована коробочка-сканер частот стала нашим особистим радаром, попередивши про те, що над нами зараз літає Суперкам. За Суперкамом вбивчу естафету перехопила Зала. І так кілька годин. Звісно, вони висіли так високо, що не видно. Але з приладу ми знали частоту та силу сиґналу, приблизно відповідну дальності. При цьому штатні канали інформування цілий день мовчали. Почни ми працювати, і цю позицію довелося б залишати, бо від нас би вже не відстали.

Тому залишається тільки безмежна вдячність за подарунок. Вдячність організаторам, фінансуванню, таланту розробників, котрі помістили в цей, зроблений кустарно на 3D-принтері прилад всю потрібну складну електроніку, хитре програмне забезпечення. Ми вистояли ще один день завдяки вам.
https://maksymus.wordpress.com/2024/05/13/514190/

Він