​Взагалі Ален - просто сферичний у вакуумі гайдамака.

Шибайголова-корсиканець якого постійно виганяли зі школи, за фахом він був різником, а в 17 років як спражній козак пішов в армію, відмаслав своє на флоті, перевчився на радиста паралельно сидячи половину служби на губі. Його хотіли звільнити, але Ален вперся рогами.

Будучи дебоширом, але не ухилянтом він іде воювати в складі десантно-штурмової роти морської піхоти проти комуняк у Французький Індокитай (В'єтнам, Камбоджа і Лаос), там теж встигає побувати на дізелі, і неодноразово використати свої навички м'ясника на гуках в диких джунглях, в передостанніх сутінках Імперії, котру заснував його далекий родич - Бонапарт, десь поруч з дудусями УВВ що завербувались до ФІЛу.

Там 20-літній тертий, неодноразово поранений козарлюга з грудьми в медалях, краде джип шоб вчергове поїхати на блядки і його таки відправляють на дємбєль, після 4-річної служби.

Ален бігом прогулює все зароблене, працює чорноробом, деякий час промишляє бандитизмом і прихильністю паризьких мадам, котрі і відмазують його раз по раз від ментів (котрим він зі зверхністю розказував що він нащадок Наполеона), як акторка Бріжит Обер, коли він розстріляв з прихваченого в армії пістолета її ж машину - вподальшому його коханка, що і відкрила для Делона світ кіно, у яке він блискавично увірвався з двох ніг, без всякої освіти однією своєю харизмою та фактурою.

Подальша блискуча історія, людям котрі цікавляться якісним кіно, а не трьохрубльовим подєлкам Нетфліксу вцілому відома.

Делон - ветеран, серцеїд, багатодітний батько, антикомуніст, та жало в сраці малодушним тєрпілам, що постійно намагаються його репресувати, за те що він завжди називав мерзотників - мерзотниками, дітовбивць - дітовбивцями а підарасів - підарасами, буквально. Грішний, але католик і захисник сім'ї.

Ось не так давно, восени 2023 сатаністи вилучили в Дідуся арсенал зброї з 72 стволів і трьох тисяч патронів.

Від початку нашої війни Ален Фаб'єнович неодноразово висловлювався в підтримку України, долучався до кампаній нашої підтримки і говорив що будь трошки по молодше то пішов би воювати в українське військо, що ми як розуміємо з його біографії - не фігура мови. Це звісно викликало підпал афедронів в усіх його ненависників, до яких додались тепер уже і біснуваті кацапи, які на відміну від нього таки хлищуть одеколон.

Карьожтесь нечерноземні підори, з вами Охлобистін, з нами Ален Делон!

https://music.youtube.com/watch?v=6ukqYLrwH0w&si=6vU2fgkTBrNezVvw
До тексту.

Американські лібертоїди🤝ностальгуючі по срср

Вторник - день повторник, так что снусмумрик опять заколдовал на кали-югу

This baby was born at 22 weeks and still managed to survive
Pro-aborts admit that this child is a living human being, yet they deny the humanity of even more fully developed babies just because they are still in their mothers' wombs.
Currently in some liberal states even full-term babies can be freely aborted.

Кажуть, що ідеальних пропозицій від чоловіків не існує.

Що чоловіки пропонують мені:

Адміністрація терміново переймає досвід піндосів та повністю увірує у силу Зоряних Війн

Фото одного з найнебезпечніших терористів України

Європа бачила Боснійську війну, проте наш конфлікт за масштабами перевершив його – не буде хибним сказати, що наш конфлікт безпрецедентний для Європи на багатьох рівнях: масштабі, залученості, та геополітичних наслідків того що відбулося та того що нас ще очікує.

Відповідно, безпрецедентною ця війна є й для нас – ми перебуваємо в максимально екстремальній ситуації, на межі життя та смерті, ніби головний герой кінострічки, що з усіх сил намагається відсунути руку ворога з ножем від свого горла – проте через державний масштаб подібна ситуація максимального напруження розтягується не на секунди, а місяці та роки. Але весь цей час напруження ніколи не зникає – кожен тиждень, день та годину кожен українець переживає найбільш важливі для нього моменти життя – моменти, коли йому незупинно загрожує смертельна небезпека від рук ненаситного та безжального ворога, що продовжує ломитися на оперативний простір не рахуючись з втратами серед власного особового складу.

Проте людина – біологічний вид, зі специфічною для біологічного виду психікою, й на довгий період переживання подібних почуттів вона не розрахована, відповідно, навіть при незмінній критичності ситуації – повертається в спокійний стан.

Цей спокій добре відчувається на вулицях тилових міст. Звісно ж, люди навколо не відчувають скільки факторів має скластися, скільки зусиль має докласти держава та вони особисто, щоб вони прожили ще 5-10 років, а не їх разом з близькими витягали з-під завалів зруйнованих від КАБів будівель або намагалися стабілізувати після ударів заріном по табору біженців у Вінницькій області.

Єдиний, хто відчуває – це Держава.

Думаючи про перспективи війни напередодні неї, я думав, що моя доля – загинути від чергового удару авіабомбами по жилій забудові взятого в кільце Києва, що буде перетворюватися на Алеппо, коли ворог знищить наше ППО та почне облогу великих міст. Мисленно я встиг розпрощатися й з рідним Запоріжжям – очікуючи важкі міськи бої за лівобережну частину міста, що закінчились б підривом ДніпроГЕС для запобігання форсування ворогом акваторії Дніпра з подальшим затопленням місць, де я народився та виріс.

Проте цього не відбулося. Я недооцінив українську державу – поки я займався таким відірваним від справжнього життя ідіотизмом як отримання вищої освіти та побудовою кар'єри, держава планувала та направляла кошти, працівники українського оборонно-промислового комплексу обслуговували вже допотопні зенітні ракети та комплекси, армія займалась утриманням боєздатності, а багато небайдужих чиновників намагалися організувати хоч щось з нічого на цій бідній, богом проклятій землі.

Й в критичний момент вона продемонструвала себе. Мільйони були врятовані в ті дні й досі щоденно рятуються від навали зі сходу – в той самий час, як ці самі мільйони насправді не докладали жодних зусиль до підготовки до війни. За них встигли подумати та зберегти їх життя в найскладніший час.

Що може бути важливіше, ніж борг за своє життя та життя своїх близьких? Ніщо. Проте чи вимагала держава цей борг повертати? Я не відчув жодного разу – навіть зараз, після всіх посилень, держава поки що лише наполегливо просить, залишаючи можливість самостійно підготуватися та самому обрати підрозділ.

Продовження