Я устал админить, кот админит за меня

Уже есть видеомонтаж от бандеровцев, где это самолёт типа сбит и падает.
Клоуны 😁

Адмінов на завод відправили, працюємо до перемоги

Впевнений, що всім присутнім знайома така ситуація, коли існує певна тема, на яку майже неможливо висловитися адекватно, але й не висловлюватися теж неможна. Однією з таких тем у традиційному християнстві є проблема людського гріха. Я знаю кількох людей, які відмовилися від християнства просто через те, що не змогли розв'язати протиріччя між всеблагістю Бога і тим фактом, що Бог створив людину з потенцією гріха і, відповідно, вічної загибелі та вічних мук. Виходить богословська гойдалка, яку врівноважити можна лише шляхом відмови або богословського теоретизування, або від християнства (а хіба ж ні?). Пригадався в цьому ключі наступний роздум Чарльза Тейлора:

«...Августин та Ансельм визначили в цьому плані богослов'я латинського християнства, а Реформація не лише не зарадила цій нерівновазі, а ще більше загострила її. Відчуття того, що ця мова більше за інші проникає в суть таємниці, схиляє нас просунути цю логіку далі аж до найбільш незвичайних і навіть жахливих висновків, як-от вчення про прокляття більшості людства чи вчення про подвійне напередвижначення. Зухвала впевненість, з якою робилися ці висновки, передвіщала і пропонувала модель пізнішої ворожості гуманістів до таємниці.

Я згадую про це тут, оскільки гегемонія цієї судово-каральної моделі [йдеться про ідею того, що Бог викупив гріх людей кров'ю Христа - примітка пана Власа] відіграє важливу роль у пізнішому розвитку невіри - і тим, що відштовхує людей від віри, і тим, що змінює віру в бік деїзму» ("Секулярна доба", с. 131-132).

Додаю фото фрески з Кирилівської церкви, зроблене мною в минулому році.

1 квітня два роки тому на фронті загинув Юрій Руф