В Одесі провели марш на честь Дня народження Тараса Шевченка

Папа римський пропонує мир але він не знає що в нього немає дивізій

Dank sei also der Natur für die Unvertragsamkeit, für die mißgünstig wetteifernde Eitelkeit, für die nicht zu befriedigende Begierde zum Haben oder auch zum Herrschen! Ohne sie würden alle vortreffliche Naturanlagen in der Menschheit ewig unentwickelt schlummern. Der Mensch will Eintracht; aber die Natur weiß besser, was für seine Gattung gut ist: sie will Zwietracht. Er will gemächlich und vergnügt leben; die Natur will aber, er soll aus der Lässigkeit und untätigen Genügsamkeit hinaus sich in Arbeit und Mühseligkeiten stürzen, um dagegen auch Mittel auszufinden, sich klüglich wiederum aus den letztern heraus zu ziehen. Die natürlichen Triebfedern dazu, die Quellen der Ungeselligkeit und des durchgängigen Widerstandes, woraus so viele Übel entsprangen, die aber doch auch wieder zur neuen Anspannung der Kräfte, mithin zu mehrerer Entwickelung der Naturanlagen antreiben, verrathen also wohl die Anordnung eines weisen Schöpfers; und nicht etwa die Hand eines bösartigen Geistes, der in seine herrliche Anstalt gepfuscht oder sie neidischer Weise verderbt habe.

Тому нехай буде благословенна природа за неуживливість, за заздрісне суперницьке славолюбство, за ненаситну спрагу володіти і панувати! Без них усі чудові природні задатки людства лишалися б назавжди нерозвиненими. Людина хоче злагоди, але природа краще знає, що для її роду добре; і вона хоче розбрату. Він хоче жити безтурботно і весело, а природа бажає, щоб він вийшов зі стану недбальства та бездіяльного достатку і занурився з головою в працю і зазнав труднощів, щоб знайти способи розумного позбавлення від цих труднощів. Таким чином, природні спонукальні причини, джерела
нетовариськості та загального спротиву, що викликають стільки лих, але й при цьому безперервно спонукають людини до нової напруги сил і, отже, до більшого розвитку природних задатків, чудово виявляють устрій, створений мудрим творцем; і тут зовсім ні до чого злий дух, який нібито втручається в чудове улаштування, створене творцем, або з заздрості псує його.

Це зовсім не хтось із романтиків кругу "Бурі та натиску", і тим паче не Ніцше. Це Іммануїл Кант, у своєму есе "Idee zu einer allgemeinen Geschichte in weltbürgerlicher Absicht".

Круг замикається: колись німці, наймужніший з обрамлених цивілізованістю народів Європи (українці були найбільш мужнім з нецивілізованих) завжди, блукаючи через ілюзії розуму, верталися, хоча б і на мить, до свого духовного батька - Геракліта.

До речі, цікава згадка про злого духа: Гете, долаючи принесений Європі Церквою дуалізм, робить цього злого духа, у обличчі Мефістофеля, другом Бога, що штовхає людину до необхідних пригод.

Со мной воюет Сатана

жиза?

Малиши, маякніть в коменти
Закинем вам на штраф і трохи зверху на канфєти
1488 грн

Заряджайтесь постами з першим аполітичним