В минулу середу відвідав постановку "Тартюфа" в театрі Івана Франка. Дія починається і завершується під бадьорий фонк, проте виглядає це досить органічно, і загалом мені було весело. Проте, як відомо, у своїх веселих п'єсах Мольєр намагався висловлювати певні серйозні думки, загорнуті в жартівливу атмосферу. Зокрема, в "Тартюфі" показано, що понад законом завжди має бути жива мудрість, здатна доповнювати жорсткість закону своєю благістю - як у Бозі Справеливість врівноважується Милістю (Пс. 100:1). "Якби Бог був справедливим, всі давно були б у пеклі", сказав якось преподобний Ісаак Сирин. Мольєр тут виступає і як філософ, і - неочікувано - як богослов!

Після того, як головний герой доводить себе власною довірливістю і дурістю до трагічного фіналу (оформлює на ім'я одного підлого лицеміра дарчу на все своє майно), з'являється офіцер, який повідомляє, що, на щастя, героями п'єси править такий принц, який є ворогом брехні і бачить людські серця. За законом правим є негідник, Тартюф; проте мудрий принц знає істину, тож принц своєю абсолютною владою виправляє ситуацію, скасовує дарчу, і глядач радісно бачить щасливе завершення п'єси.

От тільки в тій постановці, яку я бачив, вирішили, мабуть, що треба прославляти актуальні модерні європейські цінності, і замінили фігуру принца... законом. За словами офіцера з театру Франка, за виправлення ситуації варто дякувати "закону". Тому, хто знає сюжет "Тартюфа", очевидно, що закон на боці Тартюфа, а не його жертв. Виправити ситуацію може лише той, хто є вищим за закон (власне, як і у випадку з Фаустом, який протягом всієї п'єси може звернутися до Бога, щоб Той врятував його від юридично вірної угоди з Люцифером). Коли замість принца доводиться покладатися на закон, виходить абсурд. І це цілком типово для сучасних спроб переосмисляти класичні тексти.

Звісно, така прикрість не робить постановку гіршою... Просто варто розуміти, чого нас позбавили її творці: залишилася лише обортка з жартів, а загорнуте в неї Мольєром корисне наповнення... залишилося десь поза театром Франка.

Коли група заходила у сектор у березні 2022, внутрішньо кожен боєць відчував себе Лицарем Віри по К'єркегору, християнським шахідом, якому лишилися лічені тижні на землі - і перспектива вічності на небі.

Ті часи, коли емоція епохи-гранд володіла землею і повітрям, яким ми дихаємо, пройшли. Усвідомлюючи, що фінал поточного стану війни невідворотньо наближається, все актуальнішими стають рефлексії щодо досвіду, який ми пережили. Частіше згадуються побратими, які лишилися у вічності власної пам'яті і Божої слави, все яскравіше уві сні бачиш місця минулих боїв, які з часом будуть все більше викривлятися, набуваючи все більшого відтинку емоційного забарвлення, актуального для тих чи інших подій.

Це все - нормально. Наша справа нині - гідно зафіксувати події, які нам довелося пережити, сконструювати образ Великої війни, актуалізований на противагу байрактарщини, експортувати цей образ у глобальний Світ, який нині переживає ренесанс національної ідеї.

Першим кроком стала написана нами "МЕТАРОМАНТИКА: Кров, степ і вічність".

Що буде далі? Сподіваюся, її перевершать більш значущі витвори геніальних авторів, які все ще носять автомат замість пера, і час їхньої найбільшої слави - ще попереду.

☨ ГВАРДІЯ ☨

Я вже казав, що таке божевілля? Божевілля - це повторення однієї і тієї самої дії раз за разом, в надії на зміни. Це і є божевілля.

https://telegra.ph/Dvanadcyat-bitv-za-Іzonco-02-11

#ПСВ #історія #крінж

голоса и прошлое в моей голове в 2 часа ночи (они меня уничтожают)