Forwarded from Билини IV Імперії ✙
Багато років вважав німецького генерала Ромеля, попри беззаперечний військовий талант та геніальність, зрадником та поганим історичним персонажем в контексті падіння Рейху. За останній рік змінив свою думку. Військове керівництво, зазвичай, бачить бездонну прірву набагато раніше, аніж політичне. Тому що апелює цифрами, фактами, статистикою, щоденними зведеннями з фронту. Політичне керівництво думає про владу та майбутні вибори, а також про неприємні наслідки важких рішень, які доведеться приймати. Нагадаю, через те, що Ромеля і ще ряд високопоставлених офіцерів з великими зірками, не хотіло чути політичне керівництво, Рейх припинив своє існування. Політиків було або вбито, або засуджено на багаторічні терміни, над Рейхстагом висіла червона ганчірка, мільйони німців не дочекались своїх чоловіків, братів та синів вдома, а німці вже майже століття соромляться того, що вони німці.
Українське видавництво нещодавно переклало Ромеля книгу, щоправда, про події Першої світової війни, але теж цікаво.
https://jurkniga.ua/pikhota-nastupaie-podii-ta-dosvid-spogadi-pro-uchast-u-boyakh-1914-1918-rokakh-u-frantsii-rumunii-ta-italii/
@sanatoriy_satani
Українське видавництво нещодавно переклало Ромеля книгу, щоправда, про події Першої світової війни, але теж цікаво.
https://jurkniga.ua/pikhota-nastupaie-podii-ta-dosvid-spogadi-pro-uchast-u-boyakh-1914-1918-rokakh-u-frantsii-rumunii-ta-italii/
@sanatoriy_satani
Forwarded from Max Gadyukin
Не думаю, что у нас сейчас война как в Корее. Скорее, мы – Китай в 1937 году.
Судите сами. Все отсчитывают хронику Второй мировой с 1939 года. Особо упоротые – лишь с момента нападения на СССР. И обе стороны чуть пиздят.
Китай за два года до: «Ну да, ну да, пошел я нахер».
Японцы ворвались еще в 1937-м. Китайцы, мягко говоря, очень зависели от внешней помощи. Что комично – помогали и США, и СССР. Это ничуть не умаляет подвиг китайского народа, как бы того ни хотел враг. Да, вот зависели. Но воевали за себя и за того парня.
Еще параллели? Мы с русскими ебашимся с 2014 года. Китайцы с японцами – с 1931 по 1937 на полшишечки. Дальше по полной.
До 1941 года союзники Китаю помогали ровно настолько, чтобы Япония увязла в войне. Ничего не напоминает? Если хотите зрадоебить – напомню, что дальше был Перл-Харбор. Союзники доперделись до настоящей войны и для себя. Вот такая ирония судьбы.
Ведь японцы не по приколу на Перл-Харбор налетели. Они на тот момент были воюющей страной, все логично.
То, что их там не ждали – уже проблема тех, кто не ждал.
Правда, союзников тех времен чуть оправдывает рецессия. Она вовсю шумела, предвещая биг-бада-бум с тотальной и лютой перезагрузкой экономики. Хуево, да. Но хоть понятно, чего с ножки на ножку переминались.
Сейчас США вроде как в лучшей форме. А вот мешкают в лучших традициях той эпохи. Хоть что-то запомнили, да не то.
В Первой мировой мешкали и схлопотали по кораблику. Во Второй телились и выгребли удар по военной базе. Хер его знает, что их разбудит сейчас: вдруг ракетного удара по Гуаму будет маловато. Вдруг надо с позором и сотнями пленных, которых проведут парадом где-то в Гуанчжоу.
Но давайте о нас. То есть о Китае 1937 года, я хотел сказать.
Чтобы закрепить восприятие войны, нельзя забывать ее жертв. У нас была Буча. Был Мариуполь. Китай, в свою очередь, помнит жертв резни в Нанкине – своей столице на тот момент. Помнят, помнят. И даже поминают время от времени.
Помнить жертв, не скатывая это в победобесие – то, что делает вас людьми. А забывает такое лишь скот.
Знаете, я не люблю нынешний Китай. Коммунизм считаю особо опасной болячкой, заигрывание с ним – попыткой выебать спидозную даму, не вынеся из этой истории ничего плохого. И все же параллель есть параллель.
Могу критиковать китайцев за подход и внешнеполитический курс. Не могу – за этот кусок истории.
Ведь многие мои сограждане забыли Бучу, Мариуполь, забыли трупы в Черниговской и Сумской области. Нихуя не помнят. Потому что помнить не хотят, и даже злятся, когда напомнишь. Ты шо! Ребята заняты – боятся военкомата больше, чем вооруженного бурята у себя на кухне. Как по мне, зря.
Помнить надо. Потому что русские ебнулись не два года назад. Привыкайте.
Многие из будущих погибших в начале 2022 года отказывались в это верить. Потом их убили. Лежат вместе с теми, кто верил в угрозу, не успев среагировать. И как? Кому-то сильно легче стало? Урок не выучили?
Здесь не бывает пересдачи, повторный курс – твоя реинкарнация.
У нас детей воруют. Наших ребят по фильтрации прогоняют, а до кого-то не дошло. Хуево с памятью. Ну ничего, жизнь ее умеет хорошенько освежить. Жаль, что не отдельно от нормальных людей: снова мне за компанию с долбоебами париться. Как после выборов.
Кто хочет мира по-быстрому – пусть будет готов сдать назад Херсон и впервые Запорожье. Их же Пынька себе вписал. Вы шо.
Вместо мира они получат еще одну Бучу, Мариуполь, Нанкин.
Эти трагедии лучше помнить. Не перезапускать своей ссаниной вместо чести и тупостью. Помнить. И не просто как сторис со свечкой и петлянием от ТЦК через пять минут. Как символ нашей общей неготовности.
Не пытайтесь жить мирным временем, оно прошло. Тогда не повезло одним. В следующий раз может не повезти другим. Ну-зато-не-мобилизуют, ага.
Ты готов или труп. Если ни то, ни другое… Заслуга ВСУ, не твоя.
Пока что.
@maxgadyukin
Судите сами. Все отсчитывают хронику Второй мировой с 1939 года. Особо упоротые – лишь с момента нападения на СССР. И обе стороны чуть пиздят.
Китай за два года до: «Ну да, ну да, пошел я нахер».
Японцы ворвались еще в 1937-м. Китайцы, мягко говоря, очень зависели от внешней помощи. Что комично – помогали и США, и СССР. Это ничуть не умаляет подвиг китайского народа, как бы того ни хотел враг. Да, вот зависели. Но воевали за себя и за того парня.
Еще параллели? Мы с русскими ебашимся с 2014 года. Китайцы с японцами – с 1931 по 1937 на полшишечки. Дальше по полной.
До 1941 года союзники Китаю помогали ровно настолько, чтобы Япония увязла в войне. Ничего не напоминает? Если хотите зрадоебить – напомню, что дальше был Перл-Харбор. Союзники доперделись до настоящей войны и для себя. Вот такая ирония судьбы.
Ведь японцы не по приколу на Перл-Харбор налетели. Они на тот момент были воюющей страной, все логично.
То, что их там не ждали – уже проблема тех, кто не ждал.
Правда, союзников тех времен чуть оправдывает рецессия. Она вовсю шумела, предвещая биг-бада-бум с тотальной и лютой перезагрузкой экономики. Хуево, да. Но хоть понятно, чего с ножки на ножку переминались.
Сейчас США вроде как в лучшей форме. А вот мешкают в лучших традициях той эпохи. Хоть что-то запомнили, да не то.
В Первой мировой мешкали и схлопотали по кораблику. Во Второй телились и выгребли удар по военной базе. Хер его знает, что их разбудит сейчас: вдруг ракетного удара по Гуаму будет маловато. Вдруг надо с позором и сотнями пленных, которых проведут парадом где-то в Гуанчжоу.
Но давайте о нас. То есть о Китае 1937 года, я хотел сказать.
Чтобы закрепить восприятие войны, нельзя забывать ее жертв. У нас была Буча. Был Мариуполь. Китай, в свою очередь, помнит жертв резни в Нанкине – своей столице на тот момент. Помнят, помнят. И даже поминают время от времени.
Помнить жертв, не скатывая это в победобесие – то, что делает вас людьми. А забывает такое лишь скот.
Знаете, я не люблю нынешний Китай. Коммунизм считаю особо опасной болячкой, заигрывание с ним – попыткой выебать спидозную даму, не вынеся из этой истории ничего плохого. И все же параллель есть параллель.
Могу критиковать китайцев за подход и внешнеполитический курс. Не могу – за этот кусок истории.
Ведь многие мои сограждане забыли Бучу, Мариуполь, забыли трупы в Черниговской и Сумской области. Нихуя не помнят. Потому что помнить не хотят, и даже злятся, когда напомнишь. Ты шо! Ребята заняты – боятся военкомата больше, чем вооруженного бурята у себя на кухне. Как по мне, зря.
Помнить надо. Потому что русские ебнулись не два года назад. Привыкайте.
Многие из будущих погибших в начале 2022 года отказывались в это верить. Потом их убили. Лежат вместе с теми, кто верил в угрозу, не успев среагировать. И как? Кому-то сильно легче стало? Урок не выучили?
Здесь не бывает пересдачи, повторный курс – твоя реинкарнация.
У нас детей воруют. Наших ребят по фильтрации прогоняют, а до кого-то не дошло. Хуево с памятью. Ну ничего, жизнь ее умеет хорошенько освежить. Жаль, что не отдельно от нормальных людей: снова мне за компанию с долбоебами париться. Как после выборов.
Кто хочет мира по-быстрому – пусть будет готов сдать назад Херсон и впервые Запорожье. Их же Пынька себе вписал. Вы шо.
Вместо мира они получат еще одну Бучу, Мариуполь, Нанкин.
Эти трагедии лучше помнить. Не перезапускать своей ссаниной вместо чести и тупостью. Помнить. И не просто как сторис со свечкой и петлянием от ТЦК через пять минут. Как символ нашей общей неготовности.
Не пытайтесь жить мирным временем, оно прошло. Тогда не повезло одним. В следующий раз может не повезти другим. Ну-зато-не-мобилизуют, ага.
Ты готов или труп. Если ни то, ни другое… Заслуга ВСУ, не твоя.
Пока что.
@maxgadyukin
👍1
Forwarded from ZALIZNYAK
Герой моєї юності
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.
Forwarded from Український Наступ | #УкрТг ∆
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🫡1
Forwarded from Права Молодь
Сьогодні 126 річниця народження Юрія-Горліса-Горського, українського націоналіста, борця за волю України, автора легендарного роману "Холодний Яр".
Юрій-Горліс-Горський (Справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) народився у селі Демидівка Полтавської губернії.
На першу світову війну потрапив у 15 років, дописавши собі 4 роки.
❤️ Права Молодь
Юрій-Горліс-Горський (Справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) народився у селі Демидівка Полтавської губернії.
На першу світову війну потрапив у 15 років, дописавши собі 4 роки.
З 1917 року він боронив Батьківщину у складі української армії, командував відділом першого полку армії УНР. У 1918 році вступив до Богданівського полку. У полку він дослужився до звання Хорунжого, саме у складі цього полку у 1920 році він пішов у перший зимовий похід, під час цього походу війська України розгромили білих, відтіснили червоних та дійшли аж до Кривого рогу.Надалі Юрко залишається та продовжує боротьбу з більшовиками у Холодному Яру. Обравши псевдо Залізняк, він став осавулом 1-го куреня полку гайдамаків та одним з ближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки. У 1922 році Юрій, внаслідок падіння Холодноярівської республіки він перейшов у підпілля.
Написав роман "Холодний Яр".
Брав участь у творенні Карпатської України на початку 1939 року. У 1940 році створив загін з українців у складі фінської армії для боротьби проти радянських окупантівЮрій-Горліс-Горський прожив життя воїна, що боровся за славу та честь своєї нації у складі армії УНР, військ Холодного Яру, у підпіллі, закордоном.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM