З мемуарів Анте Павеліча, або якийсь галицький вайб

"Панич з дружиною були старшого віку, він був дрібним службовцем на залізниці [...] Низенький і пузатий, майже круглий на вигляд Панич був великим добряком, але багато пив. Щовечора після роботи він навідувався до привокзального шинку і не вертався додому, не висушивши кілька великих кухлів пива.
На вечерю він ніколи не з'являвся часто, а входив до хати з блаженним усміхом, зовсім байдужий до лайки та докорів [...]"


Хорватія, Галичина, пропінація — браття на вік

Які ще докази потрібні, що хорвати прийшли з Галичини?

Павеліч ділиться своїми враженнями про своє перше знайомство з соціал-демократами. Один з них за ніч пропив всю свою платню. Він впав у п'яний дебош та постійно кричав:

— Я соціал-демократ. Ніхто нічого мені не зробить

Опісля, він почав погрожувати власнику своєї квартири ножовою розправою якщо той почне вимагати платні за їжу та кімнату. Далі цей соціал-демократ втік і очевидно, як пише Павеліч, займався бродяжництвом.

Ph. Brendon Burton

ворожий фейк такий небезпечний

В одному з інтерв'ю Чоран 1982 року сказав: "По суті, люди зі Східної Європи, якою б не була їхня ідеологічна орієнтація, завжди проти Історії... Чому? Бо всі вони - її жертви".

Не знаю наскільки був правий румунський філософ, що оселився в Парижі. Коли він втікав від війни, режимів, що проростали у його країні, містах, селах Карпат. Після війни Чоран довгий час мовчав, лише вчився писати і писав... Пізніше, ближче до смерті заговорив у різних інтерв'ю.

Нас огортає тиша і смерть... щодня хтось гине, щодня похорон. Інколи голос поета пробивається через цю тишу, щоб бути почутим, прорости словами десь на чорноземах східного кордону або сонячного Півдня. Тиша або приглушений крик, стогін під завалами будинків, які складаються наче іграшкові під обстрілами. Скільки потрібно принести людей в жертву, щоб стати суб'єктом історії та перестати бути її жертвою. 1 млн, 5 млн, 30 млн, 45 млн, 50 млн. Можливо просто зникнути і стати історією... Словами, що будуть проростати у підручниках з історії, часом у фільмах, книгах та прикладах безглуздості у таких висловах як "Піррова перемога" або чогось подібного. Ми продовжуємо жертвувати собою заради історії, щоб нас почули і тиша розсіялась, і всі мертві заговорили голосно і щоб всіх стало чути. Ми це робимо для того, щоб ці голоси виїдали свідомість кожному, що росія - це втілення зла, це ненаситний вбивця, який буде вбивати завжди, поки існуватиме. Бо така його сутність цієї Історичної істоти. Вона просить собі їжі у вигляді жерт, бо це Історія, яку, як люблять казати, пишуть переможці. Правда росія надто часто програвала, але всеодно продовжує бути Історією, що потребує жертв заради власного існування. Все породжене росією прокляте як і її історія. На жаль, світ нас бачить як породженням росії, що робить нас проклятими через тишу, яка проростає навколо нас щодня. Тишу і мовчання померлих людей зі Східної Європи - жертв Історії... Бути Брамою Європи почесно, але водночас жертовно. Саме тому ми і проти Історії.

Мав можливість бути знайомим, хоч і побіжно зі строкатим єнотом і поетом з мого рідного міста - Максимом Кривцовим. Він загинув, як і багато інших...
Його вірш, що написаний для нас:

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої зміні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

Макс Кривцов

кому треба?

Січень 2024.
Одеса.
Фото очевидно має мемний потенціал.
Лишається лиш питання: «хто де?»
Тцкшники всередині а ухилянт на дворі чи навпаки ?

немає мішки не канон

В горах нині так, тому не думаю що його хтось там ловив на хребті.

Це ж яким сміливцем треба бути щоб тікати тими місцями зараз зимою. Слава героям. Бути воїном - жити вічно!

> верхівка майже уся складається з нечистих на руку людей

> під час війни знову розкрадається майно

> через недбалість гинуть люди

> велика частина «начальників», які ведуть - ідіоти, крадії, брехуни, злочинці, або просто несповна розуму

> пічкають другосортною інфою про противника-лоха і як ми його зараз героїчно «розвалим» однією лівою

> генерали інспектують сортири і полощуть бойових офіцерів за зайву крапку в документах

> молоді люди імітують психічні або інші розлади аби уникнути служби у війську

> в суспільстві багато таємних зрадників, але спецслужби настільки тупі, і агентура їхня настільки слабка що замість них ловлять якихось ідіотів і випадкових пасажирів

Впізнав звідки це?

Що, прям аж настільки близько?


Ось ми тебе і впіймали, клятий зрадойоб.

Це опис ситуацій з книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», усі вони стосуються Австро-Угорщини 1910-х років.
Ця книга вважається зразком антивоєнної пропаганди і зразком армійської літературної сатири водночас.

Увесь «прикол» в тому, що описані ситуації стосуються УСІХ без винятку суспільств в усіх війнах.

Просто ти зрадойоб, тому тобі здається що наше становище дуже унікальне і ідіотизм твого начальника якогось особливо планетарного масштабу.

Витри сльози. Наша срака - така сама, як в усіх інших народів в інші історичні періоди.