#14/88

Пройшов вже достатній період з початку моєї служби, я багато що зібрав докупи в голові за цей період, тож думаю варто почати серію невеликих постів на підставі моїх спостережень.

Моральна паніка

19 грудня Президент України Володимир Зеленський озвучив цифру дефіциту особового складу, котра була передана йому найвищим військовим керівництвом — 450-500 тисяч осіб. Для багатьох ці числа виявилися шоком – як, в умовах постійної мобілізації, ми зіштовхнулися з такою потребою? Трохи менше здивування вона викликала в тих моїх знайомих, що проходять службу, й в тому числі в мене, що за цей рік встиг зіштовхнутися з особливостями роботи ТЦК та СП, навчальних центрів та кадровою ситуацією ряда підрозділів.

Отже, почну з того, чому з'явилась ця цифра.

Відповідь: фактично мобілізації в Україні не відбувається. Плани, що спускаються згори в ТЦК та СП, не виконуються. Навіть ті результати, що демонструються, з'являються за рахунок добровольців котрих оформлюють як мобілізованих (як автор цього тексту) та значної кількості загублених по життю людей, на котрих виходило вплинути психологічно та протягнути їх по всім етапам оформлення в ТЦК та СП.

Не дивлячись на всю істерію в ЗМІ та серед широких народних мас багатомільйонної країни, що спекулюють навколо відео, де декілька військовослужбовців невдало намагаються виписати повістки декільком людям в спортзалі, чи вступають в конфлікт та поліція когось заарештовує, фактично це не робить абсолютно жодної погоди та ніяк не впливає на процес комплектування.

Справа в тому, що в Україні неможливо мобілізувати людину проти її волі, а військовослужбовці що виконують задачі з комплектування не мають жодних повноважень щоб якось примусити їх це робити. Повістки, що приходять, не мають жодної сили. За неявку не передбачено жодної санкції. Навіть якщо призовник приходить в ТЦК, той не може ніяк обмежити його до завершення ВЛК та отримання "повістки на відправку". Тобто, щоб отримати її, це ще треба постаратися та завершити всі бюрократичні процеси в центрі комплектації. Але навіть якщо призовник проігнорує її, то сісти через це буде важкувато — на практиці, подавати призовника в розшук це занадто велика волокіта для ТЦК, а суди від початку війни фактично паралізовані по ряду причин.

Нарешті, коли ви мобілізований, то тоді здавалося б все, під ковпаком... Але ні. Досить швидко найбільш зухвалі військовослужбовці розуміють, що навіть армійська бюрократія має на них мінімальний тиск. В той час, як в усіх воюючих арміях світу протягом всієї історії покарання (за те саме невиконання наказу) доходило до вищої міри, в Збройних Силах України процес притягнення військовослужбовця що пішов у повний відказ хоч до якоїсь відповідальності настільки трудомісткий, що легше цього порушника просто вивести поза штат та забути за нього. Навіть якщо зібрати всі документи, все знову упреться в те, що судова гілка фактично паралізована й дезертир ніколи не буде покараний.

Чим більше я думаю про це, тим більше дивуюся тому що ми взагалі якось воюємо та місцями навіть здобуваємо успіхи. Багатотисячне військо, де всі процеси відбуваються за рахунок небайдужості учасників при майже повній відсутності якоїсь працюючої системи. ЗСУ не існує — є тільки Бог, чи якась інша трансцедента сила що утримує в купі всю цю махновську ватагу з кадрових військових, добровольців та випадкових людей, іншого пояснення власним спостереженням я досі не можу знайти.

Далі буде

Ребята, пришла беда. До меня дошла информация, официальная
Вернисаж закрывается. Работает до 06.01

В общем, времени не много осталось до конца света. После закрытия начнется Рагнарёк

бабы шарят на москве и ищут не ванюшек

Муд. 💅🏻

Насправді це дуже цікава тема для дослідження. Мобілізаційні реформи держави в епоху постмодерну. Адже дійсно, збагачення населення країни не лише впливає на народжуваність, що робить моб. ресурс дуже куцим, а і впливає на мотивацію людей.

От наприклад, дивлюсь я інтерв'ю Золкіна з усіма цими провінційними жителями Росії, та у них же життя пекло. Ще до війни було. Оце от від тюрми до тюрми, бухаючі родичі, жодної перспективи якось реалізуватися у себе в містечках, висока смертність в місті через бандитизм і той самий алкоголь з наркотиками і дійсно, а чого йому боятися смерті в Україні? Чого умовний Ваня не захоче піти повоювати щоб спробувати піднятися. Ризик померти? Ну да, ризик, але мирне життя настільки відверто гниле, то це непогана ідея. Ну типу навіть якщо він помре, то героєм і загалом не велика біда.

Інша справа законослухняний бургер, він отримав гарну освіту, живе у безпечному середовищі, якщо не заходити в квартал мігрантами і його напевно візьмуть в філіал міжнародної компанії хоч в сусідній країні, бо він не тупий і гарно вихований. І от цьому пану бюргеру пропонується пожити так як нині живуть у нас на фронті. Шо він скаже? Не хотілось би. А якщо небезпека? Він живе в пору шалених транспортних можливостей, в пору нестримної глобалізації, де переїзд у іншу країну він відчує лише в плані зменшення дисципліни, а так то шо? Не прямо велика проблема переїхати. Його квартира орендована, ноут вже у наплічнику, можна пливти хоч за океан, а не втрачати кінцівки. Ну зникне Германія, є ще купа інших країн.

І цей прикол частково актуальний і для нас, хоча не повністю, але думаю він сильно актуальний для інших країн. Велика частина жителів там часто вже є біженцями чи переселенцями з обірваним корінням. Хоча якась частина напевно любить ще свій край і буде помирати за нього. Але одне ясно, у багатих країн гігантська проблема з моб. ресурсом і як їм воювати велику війну не ясно.

Відеставрували нову документалку.
В тих буремних подіях брали участь УНСО і Дмитро Корчинський.
https://youtu.be/IO1ogbe2jIU?si=Ojwsk4I7lzRVvS9l

https://youtu.be/fWOQUL_SQpg?si=mB9ZmWtSdxwujuzM на 9.22 повний розрив

хахахахахахахахахаха