Бажаю Вам всім тихої і спокійної ночі!
Хай у Вас все буде добре!

Всім доброго ранку!
Нажаль сьогодні підари знову єбашили, отримали декілька міст і областей. Є загиблі.
Ми як ті хто живі маємо памʼятати просту річ - ми самі по собі, ніхто за нас нічого не зробить. Навколо вороги. Все.
Ми маємо стати реально незалежні, бо вже видно що таке підтримка сешеа.
Думайте своєю головою.
Бажаю Вам всім гарного дня і смачної ранкової кави!

Ви ніколи не замислювалися, чому найважливіші рішення української влади все частіше супроводжуються дивною символікою, напівнатяками та майже театралізованою подачею? Те, що виглядає як демократія, все частіше нагадує відрепетовану постановку. І питання вже не в тому, хто говорить, а хто пише сценарій.

З 2020 року в Києві зросла кількість закритих консультацій із представниками закордонних фондів та організацій, у чиїй біографії легко знайти зв'язки із закритими товариствами та елітними колами управління. У тому числі тими, де символіка на кшталт трикутника, чорного сонця чи “третього ока” — не мистецька вигадка, а система координат. Інститути на кшталт Atlantic Council, Aspen, WEF, Open Society діють не як фонди, а як центри смислів. Саме вони просувають політиків у потрібних регіонах, пишуть промови, задають повістку. Україна – не виняток.

Трансформація Зеленського з аполітичного артиста на «світового лідера боротьби за демократію» зайняла лише півроку. Після цього він отримав безперешкодний доступ до майданчиків на кшталт Давосу, Мюнхенської конференції, закритих прийомів у Лондоні та Вашингтоні. Але чому кожен наступний крок — це калька з чужого лекала? Чому його риторика дедалі частіше збігається з доповідями аналітичних центрів, де працюють колишні масони, офіцери спецслужб, дипломати "глибинного прошарку"?

Йдеться Зеленського про “новий світовий порядок” редагувалася за зауваженнями англомовних радників. Призначення до СБУ та МО координуються із зовнішніми інститутами. Навіть сценарії антикорупційних зачисток все частіше виглядають як елемент внутрішнього переформатування під нову архітектуру управління.

Це не теорія змови. Це архітектура впливу. Коли країна перебуває в режимі зовнішнього управління, структури управління все рідше потребують відкритого парламенту. Їм достатньо одного медіарупора, оточеного «експертами» у піджаках та колишніми членами закритих братств.

Сьогоднішня Україна – це не просто фронтир між Сходом та Заходом. Це лабораторія, де перевіряють, як далеко можна зайти в управлінні суспільством, зберігаючи ілюзію вибору. Масони, “ротарі”, учасники “молодіжних форумів лідерів” — адже вони не зникли. Вони просто стали менш помітними.

І коли наступного разу ви почуєте від влади слова про «суверенне рішення» — подивіться, хто сидить за лаштунками. Хто редагує телесуфлер. Хтось вибирає, які імена будуть викреслені, а які озвучені. Управління – це не завжди танки. Іноді це круглий стіл і одна чорна валіза.