...парам па па. Хто вже відповів, можете піддивитись:) Правильна відповідь - постійна Тому що це сигналізує про те, що людина відволікається і чогось очікує. Це може бути як об'єктивна проблемна ситуація, чому людина постійно на зв'язку, так і надумана. У кого є схильність "очікувати чогось поганого".

Решта відповідей може бути проявлені у тривожних людей, але не обов'язково. Бо можуть також свідчити і про агресію, звички, нещодавні фізичні навантаження, проблеми з пам'яттю і навіть збудження😉

База🫶Завжди посміхаюсь, коли бачу подібні банери/плакати в своєму місті або інших.

Сам Азов - один з особливих для мене підрозділів як по роботі, так і особисто, враховуючи друзів там.

​Кіно-рекомендація - "Той, що біжить за вітром" або "The kite runner" в оригіналі

Цей фільм подивилась майже рівно торік. Якраз тоді розбирали дитячий ПТСР і його вплив на подальше життя людини.

Думаю, як більшість знає, ПТСР формується не лише при безпосередній участі в травматичний події (коли ви - жертва), але і при опосередкований участі (ви - спостерігач).

Цей фільм розкриває одразу декілька ролей.

Із позитивного: у фільмі хеппі-енд, якщо можна так назвати попри весь сюжет. Чому? Бо там показано момент зцілення від почуття провини, незроблених колись дій. А також про віру у близьких людей і прощення.
Про те, що інколи просто "вибач" недостатньо і потрібні конкретні дії.

Не буду описувати сюжет - самостійно почитаєте, якщо захочете:)

❗️Але скажу одразу. Обережно, трігери: педофілія, сцени фізичного насилля та знущань.

Дивитись фільм емоційно важко, але він дуже цінний з психологічної точки зору.

Трохи загравання японською😜

Ніхто ніколи не може зробити 'найкращий вибір. Ми просто робимо 'вибір і приймаємо наслідки.

В кожний період життя цей вибір може відрізнятись і це нормально. Погляд в минуле і аналіз потрібний. Але не треба забувати, що досвід, який ви отримали потім - теж впливає на вашу самокритичність. Але отриманий він саме завдяки череді ваших виборів.

Тому якщо ви думаєте, що могли щось зробити інакше - НЕ МОГЛИ. Але в теперішньому і майбутньому - МОЖЕТЕ.

...І це головне🙏

Приємно бачити, як в очах людини з'являється надія.

На цьому тижні мала консультацію з бійцем, якого переводили в шпиталь до іншого міста. У нього дозріли певні запитання щодо свого психологічного стану. В даному випадку, про нічні жахіття і трігери на звуки.

Він висловив підозру, що це тепер "на все життя" і незрозуміло, як тепер адаптуватися у цивільному житті (бо процес лікування по пораненню у нього ще буде довгий).

Пояснила, що немає поняття "на все життя". Окрім спогадів. Але вони не зобов'язані "заважати жити", іони просто будуть всередині. Як частина життя.

🔺️Більшість проявів зникають після роботи з психологом/психотерапевтом + під медікаментозним наглядом психіатра. Так, на це потрібен час. Але це можливо (працюю з військовими не 1 рік, і не тільки тут).

...Просто треба почати цей процес.

🔺️За ту консультацію я пояснила, як зазвичай будується робота з психологом/психіатром по нашій структурі + по приватним. На що орієнтуватись, щоб розуміти, чи є ефект.

🔺️Закцентувала на відчутті комфорта при роботі зі спеціалістом і правом звернутись до іншого, якщо щось не так. На тому, що психолог - це помічник, а не страшний доглядач. Вирішує, про що говорити і в якому темпі рухатись - сама людина.
***
Люблю не тільки повноцінний консультативний процес, але і первинне консультування. Так приємно бути спеціалістом, який пояснює людині деякі процеси, як вони протікають і який +- напрямок роботи з ними може бути.

Приємно бачити. Як тривога і невпевненість змінюється надією і впевненістю🫶💙

Кожна людина залишає в нашому житті слід. Інколи це - фраза…Яка запамʼятовується:)

Терапевтичні фрази не обовʼязково мають бути від спеціалістів. Інколи це результат чийогось досвіду і вже зроблених висновків. Бути долученим до цього - дуже цінно. Але для того, щоб це сприйняти, має бути відкритість, всередині себе.

💔"Горе втрати і розчарування. Туга і самотність. Відчуття, ніби ніхто тебе не розуміє, хоча ви і говорите однією мовою...Час за часом, але взагалі перестає хотітися говорити. Бо зникає сенс. Так, всередині хочеться відчути тепло, але вже немає надії..."

Знайомо?

Як практикуючий психолог, я постійно чую сотні історій про те, чому з різних причин людина відчуває себе самотньою і розгубленою. Як не спиться ночами і всередині ніби зіяє діра.
...також я людина, яка під час війни теж пережила особисті втрати.

Я б хотіла сказати, що є "магічні ліки або пігулки". Але правда зворотня. За декілька годин чи днів нічого не змінить стан. Але є ряд моментів, які можуть
В довгостроковій перспективі.

З чого починати?

1⃣ Усвідомлення причини цього стану. Точка відліку. Треба щиро її усвідомлювати, як би болісно це не було. Назвати прямо, без хитрощів і "захисту власного ега".
⬇️
Що цінного для себе Ви втратили?

2⃣ Відповідаючи на 1 питання, зрозуміти, що те, до чого Ви прийшли - те, що Вам потрібно у житті. Тобто, забити на цей критерій Ви не можете (без втрати відчуття щастя".

Отже, в майбутньому треба буде прийти до того, щоб знов це відчувати. Ліючи/шукаючи/ризикуючи.

3⃣В залежності від причини, там мають бути індивідуальні напрямки. Але є деякі загальні моменти, які характерні для всіх, хто "закривається в мушлі від болю".
⬇️

🔹 "відкриватись на світ". Поступово робити вихід в люди, без маски. В ті місця, де відчуваєте себе комфортно. Дивитись за водою чи рухом автомобілей, спостерігати за людьми чи тваринами, тощо.

Життя вирує. Завжди. Воно не зупиняється від того, що нам боляче - нащастя чи нажаль.

🔹 знайомитись з людьми. Якщо у вашому оточенні ті, з ким Ви не відчуваєте душевної близькості або комфорту, треба знайти інших людей. Це не означає, що треба всіх викреслити. Ні. Але знайти тих, хто поділяє ваші думки, почуття та ідеологію.

🔹дозволити собі вірити у те, що зараз - це лише період. Він мине, як минає все хороше і погане. Потім стане краще, але для цього треба витримати те відчуття пустоти, яке розриває. І потроху діяти - по мірі можливостей.

🔹передивитись філософію життя. Від життя "по інерції", "на автопілоті", ніхто щасливим не стає.
В світі точно є різні види мистецтв, культур і філософій. Ви можете обрати для себе те життя, яке відповідає вашим цінностям. Вибудувати його від деталей до масштабного. Щоб відчувати "сенс" в кожному моменті.

Це егоїстичне відчуття. Суто для себе. Але воно має великий сенс. Внутрішня наповненість дозволяє легше пережити кризові періоди.

...Список можу доповнювати далі. Але то буде вже окрема тема.

Нещодавно слухала майстер-клас, присвяченій сексуальному здоров'ю та впливу стресу на нього. Слухала прямо після роботи, тому в коли в моменті розрядились бездротові навушники, бігла до найближчої точки, щоб купити дротові😁Настільки цей МК був корисним.

За 2 години пройшлися по роботі гормонів і причинах зниження лібідо, ефективній дисфункції, проблемам з оргазмом, тощо. Про вплив антідепресантів, гормональних препаратів і інших медикаментам (тут було складно, але на щастя, мої колеги-психіатри теж були присутні).

В кінці ще були питання-відповіді від 2х лекторів (доречі, поєднання чоловік і жінка - ідеально, тим паче для освітлення такої теми).

Нереально прокайфувала😍
***
З приводу ж теми, коментар для моїх клієнтів: стрес сильно впливає на сексуальне здоров'я. Тому Правильний механізм: працювати зі зниженням стресу як причиною, а не з порушенням сексуальних функцій як наслідком.

Але паралельно обстеження у спеціалістів, щоб виключити інші причини з боку ендокринної системи/урології/гінекології/тощо.

Вчора дізналась про загибель колишнього клієнта. Ще одну. Блять. Ще декілька теж в статусі "був в мережі давно". Я не видаляю номери тих, кого вже нема.

Я не вмію легко переживати втрату близьких людей. Більш того, я і загибель інших, сторонніх людей, не можу легко сприймати. Попри кордони професійної етики, це теж прив'язаність і відкритість на людину, з якою працюєш довго.

Я не працюю в консультаціях з тими, хто мені не подобається як людина. Тому всі - ті, кого я поважаю і бажаю найкращого.

І я не можу пробачити грьобанній русні і їхньому кривавому правителю жодну смерть.

Жодну смерть людей, які були найкращими. Мали жити, мандрувати і любити, далі.

Кожну звістку, якщо їх маю, все одно переживаю. І так, кожен раз це тригерить.

​Він був зовні абсолютно позитивним. З посмішками і відборним чорним гумором. Спочатку відповідав на запитання формально, ніби йому все це і не потрібно. Тільки очі були сумними і якось занадто монотонним голосом розповідав про втрати.

Зазвичай я в такі моменти делікатно уточнюю, чи хоче людина САМА продовжити якусь тему. Щоб я не лізла вглиб без дозволу.

Він, помовчавши, сказав, що може прийти ще. Я не розпитували, з чим і на яку тему. Просто домовились на наступну консультацію.

Ставила 50/50 прийде чи скасує. Прийшов.

Говорили багато про різне, інколи розмовляли про важке, а інколи сміялися.

І дуже багато працювали над об'єднанням тих частинок "Я", які були розділені. Психотравматичний досвід. Його життя "до 2022", ще бунтівного і весело хлопчика-підлітка і життя дорослого чоловіка, який швидко адаптувався під жахи війни.

Об'єднувати щось нелегко і точно не швидко в роботі. Але усвідомлення - то вже 1 крок. І він доволі важливий.

Я залишала цю дошку декілька сесій без стирання. Щоб він приходив і потроху щось дописував і додумував.

Візуалізація - гарна річ.

Йому здавалось на початку, що вже нічого немає від "того хлопчика". Але під кінець визначили, що щось залишилось. Щось додалось нового. А щось. Зникло.

Але це був початок роботи. Бо все, що ми хочемо і усвідомлюючи це - ми можемо повернути❤️‍🩹