Вивчення чогось нового і нетипового гарно стимулює мозкову діяльність. Наразі заглиблюючись у вивчення і правопис  іншої мови, розумію, наскільки це складно. Хоча будучи дітьми всі ми опановували свою мову. Зараз це автоматичні навички, над якими ми сильно не замислюємось.

Але щоб досягти аналогічного рівня в іншій мові, треба роки + використання. А найголовніше - вміти проживати відчуття того, що ти чогось не вмієш\не знаєш. З готовністю вчитись  і бути відкритим новому.

В японській, наприклад, 2 абетки будуть розрізнятися по стилю написання. І в цьому є шматочок історії країни + особливостей чоловічо-жіночої взаємодії в соціумі😏

Тому тим, хто відчуває втому і низьку концентрацію уваги, дуже рекомендую почати вивчати щось нове. Бадьорить😈

Заходжу в хірургічну палату (так, повернулась до звичайної своєї роботи), лежить 4 бійця. Того, до котрого заходила, на місці не було, тому вирішила просто побалакати, як стан|настрій у решти. Бо деякі у мене наважуються з часом.

Поки всі хлопці в звичайному ритмі кажуть "все нормально" і віджартовуються, 1 трохи мовчав. В таких випадках я уточнюю, чи все ок. Бо інколи сил на підтримання маски вже нема, але і 100% готовності йти на консультацію теж. Тоді треба підтримка, але ненавʼязлива.

(пауза)

Повторюю це ж питання 2 різними варіаціями, в проміжках. Бо емоції по обличчу пробігають. Боєць починає говорити і замовкає. Стає цікаво, чи наважиться?

(пауза)

А потім хлопчик каже, що хоче особисто поговорити, не при всіх. І йде на консультацію, під улюлюканьє решти. Бо тільки 1 з 4 наважився признати, що є проблеми. На очах у решти хлопців, що не завжди легко.
P.S. Нагадаю, це хірургічне відділення і більшість у доволі виснаженому емоційно стані😅

Ціную такі моменти. На них потрібна сміливість🙏

...ялинка на роботі. У хірургів таки є креативність😆

Міні-порада від вашого психолога на ніч😈

Життя на “До” і “Після”

Однією особливістю психотравматичної події є те, що людина відчуває її не як 1 подію в зрізі інших подій життя, а як щось, що його розламало. Розділило на 2  частинки.

І найчастіше я чую, що і себе людина сприймає як іншу. Абсолютно не схожу на ту, що була раніше. Зазвичай в негативному аспекті.

Тоді впродовж консультацій ще робимо вправи по об`єднанню частинок себе. Наводимо різкість, що змінилось. Параллельно слухаю, що трапилось.

Зазвичай м'яко приходимо до того, що ці зміни було в чомусь необхідними - як
захистний механізм. Щоб зберігти себе.  Попри досвід, який може травматично і боляче змінювати, кожен може обирати,  що потім з цього залишити. Але для цього треба розкласти все по поличкам.

Зробити паузу. Пережити емоції, які пов'язані з втратою, потім подивитись на те,  що відбувається зараз.

Зазвичай мої клієнти знаходять те, що змінились, але не повністю. Завжди  знаходиться щось тепле і ніжне, що дає віру у майбутнє.

Просто інколи дуже страшно почати дивитись на ці зміни.
А інколи потрібна підтримка поруч.

*коротко про те, чому я напрягаюсь, коли мої клієнти/пацієнти пояснюють якісь вчинки/події гороскопом😅🫠

А поки я всіми силами ігнорую написання саме психологічних постів, бо робоче перевантаження просто так не проходить, поділюсь з вами своїм задоволенням від японської:)

Вивчення にほんご (читається як 'ніхонґо) [японської] 100% вносить нові барви в моє життя. Ще на моменті опанування 1 абетки - хіраґана, я ловила опасіння, що буду дуууже довго опановувати знання. Але зараз на заняттях ми вже обкатуємо 2 абетку - катакана. І це не так складно, якщо ти готовий витрачати на вивчення матеріалу 4 дні/тиждень😈

P.S. канджі, як 3 абетка і найбільш давня, поки чекає свого часу. Але і до неї дійдемо з часом.

Насправді, японська не схожа на англійську/французьку по граматичному побудуванню. З одного боку, її конструкції вивчати легше. З іншого, мій мозок завжди намагатися знайти паралелі зі знайомими мовами, а це просто безрезультатно. Як каже わたしの せんせい (моя сенсей:), деякі паралелі можна провести хіба що з німецькою. Яку я не знаю. Тому вивчення з чистого листа.

Хоча за рахунок великої кількості запозичених слів англійською у 2 абетці, в дечому вона все ж таки допомагає.

Це той самий випадок, коли можна розслабляти мозок зміною діяльності😇

​Конференція "Застосування технік стабілізації в кризових станах".Не перша моя конференція, але одна з найкращих😉

На днях була на конференції, присвяченій кризовій психології. Коли я на неї їхала, не очікувала "вау-ефекта", бо на цю тему доволі багато матеріалів. Але я дуже сильно помилялась:)

Закінчувала конференцію з думками, що залюбки продовжила б кількість днів. Бо давно не отримувала таку кількість стисло лаконічного матеріалу. А можливість відпрацьовувати теоретичні знання одразу на практиці в офлайні...Взагалі для мене щось на довоєнному:) Бо останнім часом переважно була на онлайн-заходах.

За ці дні відчула якісь техніки у ролі "клієнта", "психолога" та "спостерігача". "Своєю шкірою", як це і має бути. Бо життя різноманітне і треба бути готовою діяти одразу, але і розуміти, як це буде впливати на людину. Бо один з головних постулатів "не нашкодь".

Конференція була доволі емоційною. У нас був чудовий лектор, колишній військовий психог Ізраїльської армії, наразі активно долучений до навчання психологів вже нашої армії і інших силових структур. Психотерапевт з досвідом кризового консультування. Активно "ламав" наш мозок і змушував швидко опановувати нові навички.

За час конференції задала йому безліч запитань по своїм практичним ситуаціям з пацієнтами. І отримати відповіді на складні для себе ситуації було дуже цінно💙

Паралельно слухала кейси колег із різних силових структур, і відповіді на їхні питання. Це неймовірне відчуття збагачення новим досвідом.

Дуже вдячна Алекс Гальчинський та Юра Данилюк , ГО "Генофонд нації" за проведення цієї шикарної конференції. Точно впевнена, що ще буду цікавитись навчанням і співапрацею з вами:)
Також вдячна Медичний реабілітаційний центр "Пуща-Водиця" МВС України за організацію, надання місця проведення тренінгу та турботі за комфорт учасників під час. Це дуже цінно.

З найкращими враженнями, буду активно втілювати отримані навички в роботі🙏

Доречі, питання доволі актуальне. Тому що декілька разів я стикалась з такою ситуацією, ще під час роботи в гуманітарній організації.
І виходило лише емоційно сказати, що я можу хіба що перенаправити людину до іншого спеціаліста. Але не вести самостійно🙈