​"ПТСР-бінго"😅

Побачила на просторах інтернету. І сумно, і трохи смішно. Не затягуйте звернення за допомогою. Турбуйтесь про своє психічне здоров'я🙏

P.S. Скільки у вас симптомів?

"Жодна людина не має влади мати все, що вона бажає, але в його владі не бажати те, чого у неї нема, і з радістю користуватись тим, що має"
© Сенека

Завдяки спогадам з ФБ, підтягнуло пост, який закінчувався цим підписом.
2 роки - ще маркувала повномасштабку днями. Це був 57 день. В якийсь момент перестала. То я називаю моментом змирення:)

4 роки тому, в цей же день, в період ковіду сиділа з подругою на задньому дворику, п'ючи каву.

Часи змінюються і не завжди на краще. Все змінюється. Але, хто пам'ятає мої пости на початку 2022 року, я писала про те, що чим швидше ми почнемо "жити в війні", а не очікувати на "її швидке закінчення", тим легше нам всім буде.

І в цьому мороці треба знаходити час на радість, любов, ніжність. Навіть якщо це моменти. У мене клієнти часто питають "Навіщо?" - якщо це лише моменти, після котрих знов буде повний піздец.

Бо саме ці моменти дають "ресурс" жити далі. Орієнтир. Можливість перепочити і відчути щось.

Ми не можемо мати те, чого у нас нема. Але можно цінувати те, що є. І що ми можемо мати/створити в кожний конкретний момент❤️‍🩹

..."Спогади про травму самі по собі не є небезпечними, навіть якщо від них може віяти
небезпекою. Протистояння своїм спогадам у безпечному середовищі — написання про них, їх опис вголос, малювання або пошук інших
способів боротьби з ними — допомагає вам проробити або опрацювати свою травматичну історію. Обробка спогадів допомагає інтегрувати їх у своє минуле. Постійне уникання спогадів про травму зберігає ці спогади у вашому сьогоденні з усіма пов’язаними з ними болем, страхом, люттю, депресією, соромом та самозвинуваченнями"
[Astin and Rothbaum 2000]

Робота з когніціями - невеличкий шматочок ілюстрації:) Дописували в хаотичному порядку слова, з різних площин.
P.S. Хоча почали цю роботу абсолютно з іншого поняття, яке сюди не вписую.

Підняли з клієнтом дуже цікаву тему, у зв'язку з якою він відчуває себе "недостатньо хорошим". Але всі його висловлювання упирались в абстрактні категорії. За якими втрачався справжній сенс, чому відчуває себе саме так.

Тому розвивали не тільки рефлексію на цій консультації, але ще і працювали над когніціями (установками) та когнітивними викривленнями.

Допрацювали до того етапу, де розширили існуючий шматочок світогляду . Завдяки чому відчуття себе як "недостатньо гідного" змінилось. Бо доєднали інші варіанти, ситуації, причини, мотиви. Де не все так "просто":) Чим складніша структура, тим більше там етапів.

А з малюнком вийшло теж цікаво - була фігурка у вигляді тулуба, після іншого заняття, а клієнт прийшов і домалював те, що хотілось саме йому. Бо там не було "завершеності".

Доповнила свої знання по роботі з ПТСР і іншими, коморбідними, розладами. Дуже вдячна лектору за можливість задавання практичних запитань по ситуаціям, які були складні/неоднозначні в моїй роботі. Це дуже цінно.

Курс, який вартий:) Безсонних ночей за навчанням після роботи і своїх коштів.

Емоційна відстороненість або “я їх оберігаю”

Чому тим, хто перебуває на передовій, треба ділитись своїми почуттями з рідними, а не замикатись в собі🙏

https://telegra.ph/Emoc%D1%96jna-v%D1%96dstoronen%D1%96st-abo-ya-ih-ober%D1%96gayu-06-08

​Я не знаю, хто сказав, що чоловіки не плачуть. Чому у такої кількості людей "проявляти почуття" = "проявляти слабкість".

Це дуже шкідлива когнітивна установка на данний час.

Я кожен день спілкуюсь з чоловіками. Сильними. Котрі пережили те, що за нормальних умов ніхто не мав переживати.

Вони не тільки вижили (що, нажаль, не у всіх вийшло). Але і живуть далі. Продовжують турбуватись про сім'ї і близьких. Але не тільки батьківську та власну сім'ю, але і ще одну - братерську. Бо побратими стають для багатьох другою/третьою сім'єю.

Інколи я дивуюсь, наскільки же багато сил всередині них. І любові. Котра обертається болем, коли когось втрачаєш. Цей процес невід'ємний.

І якщо на полі бою не до емоцій і їх проживання, то, потрапляючи в мирні умови, ніби то, можна...Але більшість собі цього не дозволяє.

Але контейнуючи будь-які нормальні людські переживання, легше не стане. В робота ніхто перетворитися не може (хоча деякі намагаються:). А от в якийсь момент "зірве". І дуже рідко це буде момент підходячий.

Нормально - проявляти почуття. Дозволяти собі відчути. Зупинитись, прожити всі втрати, всі страхи, всі очікування, що не здійснились. І далі йти вже з полегшенням.

Можливість йти далі, не закриваючись емоційно і чуттєво, ось сила.

​Ось чому я доволі іронічно реагую на відповідь "Я нормально"😜

Бо зазвичай "нормально" - про маскування справжнього стану. Про бажання зберігати цю соціальну маску, яка перешкоджає щирості. І якщо вона буде доречною з людьми, які по-справжньому не хочуть чути відповідь...То з рідними/близькими або спеціалістами, які можуть допомогти - це буде не результативна поведінка.

Розслаблятись чи ні? Про бійців і стан напруги.

Із постійно актуального, як то кажуть😱🙈
Тут трошки описала, чому не варто боятись міфічного "розслаблення". І чому краще замість постійної напруги просто "привести себе в тонус" за декілька днів.

https://telegra.ph/Rozslablyatis-chi-n%D1%96-Pro-b%D1%96jc%D1%96v-%D1%96-stan-naprugi-06-22

"Немає ідеального життя, але є ідеальні моменти. Бережіть людей, з якими ви вільні в проявленні емоцій, бажань і своїх почуттів."©

Прочитала десь на просторах інтернету і дуже з цим згодна.

Діалог з клієнтом:

- Я відчуваю, що скоро зірвусь і все кину. І службу, і дівчину.
- Так може не чекати того моменту, поки зовсім “зірве”? Пробуй забивати, коли відчуваєш, що вже “на межі” .
- Я не можу так…У мене багато обов'язків, самі не справляються.
- А от якщо довести себе до зриву - то можно на все забити і не переживати, як воно буде без тебе? З величезними збитками.
- Так.
- …?
- Тоді буде причина. Що мене “довели”, а не я просто все кинув.

*занавес*

- А варіант розвантажити себе і попросити відпочинок\делегувати якісь задачі іншим, дівчині дати спробувати потягнути весь побут на собі - не простіше? І своїх нервів менше витратиш і справа не постраждає, стосунки не зіпсуються.
- Я так не можу.
- А пробував?
- Ні. Але нормальні “правильні” хлопці\бійці\партнери не просять перепочинку або допомоги. Вони вирішують все самостійно і тащать, поки можуть. А якщо не можуть, то все одно тащать. Поки їх не зриває.
- Як цікаво ти назвав себе “агресивною терпілою”:)

Нормально - відчувати, де твої ліміти і з турботою дбати (да хоча б інколи помічати свій фізичний і душевний стан).
Нормально - просити допомоги, коли не витягаєш.
Нормально - делегувати частину своїх задач іншим, з якими ви робите спільну корисну справу. Бо якщо 1 елемент випаде зовсім, на його заміну потрібен час, а це мінус. Підстрахувати ж один одного - абсолютно нормально.
Нормально - поговорити зі своїм партнером і сказати, що не вистачає сил\коштів на побутові аспекти. Бо чоловік не завжди винен робити все на 100%, якщо вже не може.

Варіант, де людина доводить себе до межі - контрпродуктивний. З усіх боків. Що для самої людини, що для оточуючих.

Замість того, щоб взяти відповідальність за свій стан і так - підняти незручні запитання або ситуації, людина терпить і доводить себе. А при зриві вже відповідальність не береться. Вона перекладається на інших, котрі часто і “винні” за цей стан, до того ж розгрібаються усі проблеми, які з`являються, боки людина в зриві або відновлюється.

Зворотній варіант реагування на "все піздець". Не депресивними думками, а зарядженістю😏

Зафоткала на днях. Як виглядає лідер🙃

"...Я б не хотів мук, але якщо вони неминучі, то, звісно, бажано перенести їх мужньо, твердо, не втрачаючи бадьорості духу.
Ясна річ, я б не хотів війни. Але якщо їй судилося бути, то бажано вміти мужньо переносити рани, голод і всілякі злигодні, пов'язані з військовим часом.
Було б божевіллям прикликати недугу, та якщо доведеться захворіти, то я не хотів би виказати зніженість або нетерпіння.
Словом, бажаними є не самі нещастя, а мужність, яка має їх здолати."
© Сенека "Моральні листи до Луцілія"

“Чи можна бути слабкою?”. Питання провокативне. І, забігаючи наперед, можу сказати відповідь: “Ні, не можна”. Знаю, що більшості ця відповідь не сподобається. Розумію, чому.

Сьогодні про жінок. Коханих, матерів, сестер, доньок тих, хто оберігає державу.

https://telegra.ph/Buti-kohanoyur%D1%96dnoyu-voina-CHi-mozhna-buti-slabkoyu-07-13