Раніше робила групи по +- схожому емоційному  стану, але зараз зробила більш різноманітними. Завдяки цьому динаміка просувається. На прикладі когось зі "своїх", хто пережив ситуацію/вийшов із неї більш конструктивно, можна витягнути щось собі. І інколи це більш ефективно, ніж аналогічний варіант запропоную я.

Елементи провокацій на заняттях також бувають. А інколи навіть "битва альфа-самців", де кожен намагається авторитетно розповісти, чому треба робити в ситуаціях саме так. У кожного досвід свій і коли після спалаху емоцій вони починають аргументувати і пояснювати, це просто 🔥👌Конструктивно, корисно і з взаємоповагою. А я зі свого боку акцентую на тому, що відбувається - збоку, і задаю питання на рефлексію. 

Ніхто не змінюється ізольовано. Всі ми "соціальні тваринки".Просто треба балансувати між бажанням побути наодинці і спокійно подумати над тим, що відбувається, чого ти хочеш і як цього досягти та соціальною динамікою, де ти отримуєш багато емоційного досвіду, який потім і треба проаналізувати:)

Нещодавно від одного військового психолога почула такий вислів: "Справжня підтримка не визначається тим, як часто ти пишеш людині. Вона визначається тим, як довго ти про неї не забуваєш."

З одного боку згодна - людей пов'язує щось більш глибоке, ніж просто перебування в фоні кожного дня. З іншого - у кожного є люди, від яких на увагу/підтримку/спілкування ти очікуєш. Частіше, ніж від інших:) І якщо говорити про спілкування з рідними/друзями/коханими, хто служить або просто перебуває в скрутній ситуації (з різних причин), то там треба все ж таки більше уваги приділяти. Бо цього хочуть і очікують.
P.S. звичайно, якщо у вас є на це сили і можливість😉

В ситуації емоційного vs фізичного виснаження в умовах війни...У довгострокових стосунках діє такий принцип: у кого більше сил, той і підтримує. Це співвідношення може змінюватись і це нормально. Але якщо не можна окрім себе спиратись на рідних людей, то хіба це близість?

Із хахаєк цих днів. Як визначити, що людині потрібна психологічна допомога?
Не завжди людина має плакати/жалітися/агресувати:)

Інколи достатньо, щоб на питання "Як себе відчуваєте?" відповіли "Нормально".

А далі, якщо клієнт починає посміхатись - дивитись, чи не опускаються вниз куточки його рота/не тремтять. Бо за посмішкою дуже зручно ховати свої справжні емоції, але вони завжди тяготіють вийти назовні😉

​"Я подарую тобі оберіг"

Працюючи з різного роду травмами, трохи більш глибоко розумію фразу "всьому свій час".

Захисний механізм психіки - чудова річ.
Яку треба знімати тільки в правильний для цього час. І якщо він не настав - лише трохи допомогти людині пофіксити власний стан, але не "розбирати" повністю. Бо процес "збирання" себе після певних травмуючих подій - складний в енергозатратний процес, на який має бути достатньо часу.

Якщо метафорично уявляти психічну травму - вона не просто "ранить", а скоріше "втикається в усі нутрощі, провертається декілька разів і там залишається". В цьому стані психіка людини включає захист - уникання будь-яких додаткових болючих ситуацій. Бо просто не витримає і зламається.

І свою роль в такій ситуації я вбачаю в тому, щоб дати людині підтримку і турботу.

"Не все і не всі в цьому світі небезпечні". Є ситуації і люди, з якими можна розслабитись і не тримати оборону. - "зняти запалення".
Зняти необхідність боятись і захищатись.

Але лізти в глибоку рану і щось витягувати...Не завжди. Тільки якщо людина вже на тому етапі, коли вона має ресурси і бажання туди лізти. Якщо у нас є час, за який далі можна "зібрати все, що розібрано".

Стало набагато спокійніше. Люди йдуть і повертаються. Це нормально. Кожен рухається в своєму ритмі.

І чим більш болючіша травма - тим довше процес підбирання туди. Довше лікування і відновлення.

Для мене зараз психологія більше про "Я подарую тобі оберіг." Про те, як людина самостійно, але з підтримкою, аналізує і рефлексує все, що було і що призвело до такого стану.

Це не означає, що подібних ситуацій не виникне більше. Але означає, що від них буде внутрішній оберіг. Коли змінюється ставлення до ситуації, передивляється поведінка - не може бути такого ж самого результату. Який зламав до того.

Під час довгострокової терапії все одно піднімаються теми ключових подій у житті людини. Може, від впливу попсової психології, але люди часто згадують про "складне дитинство" або різні трабли у підлітковому віці.

Ніби за еталон взято "ідеально безтурботне" життя.

Але хто сказав, що це - норма?)

Наслідком можуть виростати кімнатні рослини, які абсолютно не підготовлені до життя, де за своє треба стояти, а інколи і "вигризати". І не тільки тому, що навколо некоректні люди, а й тому, що конкуренція буде навіть серед психологічно коректних людей.

Тому я намагаюсь підкреслювати, що якщо були якісь складнощі - це чудово! Людина стала більш підготовленою до життя.

А вже маючи можливість обирати/відстоювати/сперечатись/досягати - можно іти за всім, чого палко хочеш.

Тому не всіх, у кого "важке дитинство" - треба просто "долюблювати" і слухати жаління😝

Просто нагадування про звернення до психолога🌚🌝

​"ПТСР-бінго"😅

Побачила на просторах інтернету. І сумно, і трохи смішно. Не затягуйте звернення за допомогою. Турбуйтесь про своє психічне здоров'я🙏

P.S. Скільки у вас симптомів?

"Жодна людина не має влади мати все, що вона бажає, але в його владі не бажати те, чого у неї нема, і з радістю користуватись тим, що має"
© Сенека

Завдяки спогадам з ФБ, підтягнуло пост, який закінчувався цим підписом.
2 роки - ще маркувала повномасштабку днями. Це був 57 день. В якийсь момент перестала. То я називаю моментом змирення:)

4 роки тому, в цей же день, в період ковіду сиділа з подругою на задньому дворику, п'ючи каву.

Часи змінюються і не завжди на краще. Все змінюється. Але, хто пам'ятає мої пости на початку 2022 року, я писала про те, що чим швидше ми почнемо "жити в війні", а не очікувати на "її швидке закінчення", тим легше нам всім буде.

І в цьому мороці треба знаходити час на радість, любов, ніжність. Навіть якщо це моменти. У мене клієнти часто питають "Навіщо?" - якщо це лише моменти, після котрих знов буде повний піздец.

Бо саме ці моменти дають "ресурс" жити далі. Орієнтир. Можливість перепочити і відчути щось.

Ми не можемо мати те, чого у нас нема. Але можно цінувати те, що є. І що ми можемо мати/створити в кожний конкретний момент❤️‍🩹

..."Спогади про травму самі по собі не є небезпечними, навіть якщо від них може віяти
небезпекою. Протистояння своїм спогадам у безпечному середовищі — написання про них, їх опис вголос, малювання або пошук інших
способів боротьби з ними — допомагає вам проробити або опрацювати свою травматичну історію. Обробка спогадів допомагає інтегрувати їх у своє минуле. Постійне уникання спогадів про травму зберігає ці спогади у вашому сьогоденні з усіма пов’язаними з ними болем, страхом, люттю, депресією, соромом та самозвинуваченнями"
[Astin and Rothbaum 2000]

Робота з когніціями - невеличкий шматочок ілюстрації:) Дописували в хаотичному порядку слова, з різних площин.
P.S. Хоча почали цю роботу абсолютно з іншого поняття, яке сюди не вписую.

Підняли з клієнтом дуже цікаву тему, у зв'язку з якою він відчуває себе "недостатньо хорошим". Але всі його висловлювання упирались в абстрактні категорії. За якими втрачався справжній сенс, чому відчуває себе саме так.

Тому розвивали не тільки рефлексію на цій консультації, але ще і працювали над когніціями (установками) та когнітивними викривленнями.

Допрацювали до того етапу, де розширили існуючий шматочок світогляду . Завдяки чому відчуття себе як "недостатньо гідного" змінилось. Бо доєднали інші варіанти, ситуації, причини, мотиви. Де не все так "просто":) Чим складніша структура, тим більше там етапів.

А з малюнком вийшло теж цікаво - була фігурка у вигляді тулуба, після іншого заняття, а клієнт прийшов і домалював те, що хотілось саме йому. Бо там не було "завершеності".

Доповнила свої знання по роботі з ПТСР і іншими, коморбідними, розладами. Дуже вдячна лектору за можливість задавання практичних запитань по ситуаціям, які були складні/неоднозначні в моїй роботі. Це дуже цінно.

Курс, який вартий:) Безсонних ночей за навчанням після роботи і своїх коштів.

Емоційна відстороненість або “я їх оберігаю”

Чому тим, хто перебуває на передовій, треба ділитись своїми почуттями з рідними, а не замикатись в собі🙏

https://telegra.ph/Emoc%D1%96jna-v%D1%96dstoronen%D1%96st-abo-ya-ih-ober%D1%96gayu-06-08

​Я не знаю, хто сказав, що чоловіки не плачуть. Чому у такої кількості людей "проявляти почуття" = "проявляти слабкість".

Це дуже шкідлива когнітивна установка на данний час.

Я кожен день спілкуюсь з чоловіками. Сильними. Котрі пережили те, що за нормальних умов ніхто не мав переживати.

Вони не тільки вижили (що, нажаль, не у всіх вийшло). Але і живуть далі. Продовжують турбуватись про сім'ї і близьких. Але не тільки батьківську та власну сім'ю, але і ще одну - братерську. Бо побратими стають для багатьох другою/третьою сім'єю.

Інколи я дивуюсь, наскільки же багато сил всередині них. І любові. Котра обертається болем, коли когось втрачаєш. Цей процес невід'ємний.

І якщо на полі бою не до емоцій і їх проживання, то, потрапляючи в мирні умови, ніби то, можна...Але більшість собі цього не дозволяє.

Але контейнуючи будь-які нормальні людські переживання, легше не стане. В робота ніхто перетворитися не може (хоча деякі намагаються:). А от в якийсь момент "зірве". І дуже рідко це буде момент підходячий.

Нормально - проявляти почуття. Дозволяти собі відчути. Зупинитись, прожити всі втрати, всі страхи, всі очікування, що не здійснились. І далі йти вже з полегшенням.

Можливість йти далі, не закриваючись емоційно і чуттєво, ось сила.