Кумедна ситуація на роботі

*групове заняття*
Чекаємо 5-7 хв на тих, хто запізнюється. В цей час заварюю бійцям чай/каву, розпитую про настрій та...продзвонюю тих, хто провтикав.

У бійця дзвонить телефон, просить дозволу відповісти. Дозволяю. І тут паралельно людина, котрій я дзвоню, бере трубку.
- Доброго дня, Ви не забули, що у нас сьогодні заняття?
- Та нє, я вже тут.

*мовчання*

До мене доходить. Я дзвоню людині, яка вже тут.В цей момент 3 інших дивляться на мене. З яким думками - не знаю, але думаю, що в цей момент вони подумали, до кого потрапили😂
Далі всі посміялися. А я потім ще вдома. Тому що це вже втома:)

P.S. Група.Туди я здебільшого залучаю бійців, з якими працюю індивідуально.Нещодавно розширила - почала приймати пацієнтів і від колеги, якщо овни потребують додаткового пропрацювання. А серед усіх колег групові заняття зараз веду тільки я.

Відповідно, якщо "своїх" я знаю, то "чужих" пацієнтів запам'ятовую через декілька разів. До того ж кожен день обстеження та багато нових людей проходить.

Останнім часом "граюсь" з тим, як клієнти сприймають життєві ситуації і тим, як їх можуть сприймати інші люди. Залучаємо образи людей з їхнього оточення або, якщо це групове заняття, то долучаємо поміч інших учасників.

Виявляється, якщо деякі техніки робити в форматі гри, а не "дуже серйозного діалогу", то процес йде легше. Єдине що треба своєчасно розставити акценти, на що треба звернути увагу. Щоб вони самостійно знайшли підказку.

Під акомпанемент вибухів хочу побажати всім в Новому році психологічної та фізичної стабільності і, звичайно, смерті ворогам😈😉

Саме тому ніяких "внутрішніх дітей" на консультаціях. Тільки здоровий контроль/вивід агресії😎

Раніше робила групи по +- схожому емоційному  стану, але зараз зробила більш різноманітними. Завдяки цьому динаміка просувається. На прикладі когось зі "своїх", хто пережив ситуацію/вийшов із неї більш конструктивно, можна витягнути щось собі. І інколи це більш ефективно, ніж аналогічний варіант запропоную я.

Елементи провокацій на заняттях також бувають. А інколи навіть "битва альфа-самців", де кожен намагається авторитетно розповісти, чому треба робити в ситуаціях саме так. У кожного досвід свій і коли після спалаху емоцій вони починають аргументувати і пояснювати, це просто 🔥👌Конструктивно, корисно і з взаємоповагою. А я зі свого боку акцентую на тому, що відбувається - збоку, і задаю питання на рефлексію. 

Ніхто не змінюється ізольовано. Всі ми "соціальні тваринки".Просто треба балансувати між бажанням побути наодинці і спокійно подумати над тим, що відбувається, чого ти хочеш і як цього досягти та соціальною динамікою, де ти отримуєш багато емоційного досвіду, який потім і треба проаналізувати:)

Нещодавно від одного військового психолога почула такий вислів: "Справжня підтримка не визначається тим, як часто ти пишеш людині. Вона визначається тим, як довго ти про неї не забуваєш."

З одного боку згодна - людей пов'язує щось більш глибоке, ніж просто перебування в фоні кожного дня. З іншого - у кожного є люди, від яких на увагу/підтримку/спілкування ти очікуєш. Частіше, ніж від інших:) І якщо говорити про спілкування з рідними/друзями/коханими, хто служить або просто перебуває в скрутній ситуації (з різних причин), то там треба все ж таки більше уваги приділяти. Бо цього хочуть і очікують.
P.S. звичайно, якщо у вас є на це сили і можливість😉

В ситуації емоційного vs фізичного виснаження в умовах війни...У довгострокових стосунках діє такий принцип: у кого більше сил, той і підтримує. Це співвідношення може змінюватись і це нормально. Але якщо не можна окрім себе спиратись на рідних людей, то хіба це близість?

Із хахаєк цих днів. Як визначити, що людині потрібна психологічна допомога?
Не завжди людина має плакати/жалітися/агресувати:)

Інколи достатньо, щоб на питання "Як себе відчуваєте?" відповіли "Нормально".

А далі, якщо клієнт починає посміхатись - дивитись, чи не опускаються вниз куточки його рота/не тремтять. Бо за посмішкою дуже зручно ховати свої справжні емоції, але вони завжди тяготіють вийти назовні😉

​"Я подарую тобі оберіг"

Працюючи з різного роду травмами, трохи більш глибоко розумію фразу "всьому свій час".

Захисний механізм психіки - чудова річ.
Яку треба знімати тільки в правильний для цього час. І якщо він не настав - лише трохи допомогти людині пофіксити власний стан, але не "розбирати" повністю. Бо процес "збирання" себе після певних травмуючих подій - складний в енергозатратний процес, на який має бути достатньо часу.

Якщо метафорично уявляти психічну травму - вона не просто "ранить", а скоріше "втикається в усі нутрощі, провертається декілька разів і там залишається". В цьому стані психіка людини включає захист - уникання будь-яких додаткових болючих ситуацій. Бо просто не витримає і зламається.

І свою роль в такій ситуації я вбачаю в тому, щоб дати людині підтримку і турботу.

"Не все і не всі в цьому світі небезпечні". Є ситуації і люди, з якими можна розслабитись і не тримати оборону. - "зняти запалення".
Зняти необхідність боятись і захищатись.

Але лізти в глибоку рану і щось витягувати...Не завжди. Тільки якщо людина вже на тому етапі, коли вона має ресурси і бажання туди лізти. Якщо у нас є час, за який далі можна "зібрати все, що розібрано".

Стало набагато спокійніше. Люди йдуть і повертаються. Це нормально. Кожен рухається в своєму ритмі.

І чим більш болючіша травма - тим довше процес підбирання туди. Довше лікування і відновлення.

Для мене зараз психологія більше про "Я подарую тобі оберіг." Про те, як людина самостійно, але з підтримкою, аналізує і рефлексує все, що було і що призвело до такого стану.

Це не означає, що подібних ситуацій не виникне більше. Але означає, що від них буде внутрішній оберіг. Коли змінюється ставлення до ситуації, передивляється поведінка - не може бути такого ж самого результату. Який зламав до того.

Під час довгострокової терапії все одно піднімаються теми ключових подій у житті людини. Може, від впливу попсової психології, але люди часто згадують про "складне дитинство" або різні трабли у підлітковому віці.

Ніби за еталон взято "ідеально безтурботне" життя.

Але хто сказав, що це - норма?)

Наслідком можуть виростати кімнатні рослини, які абсолютно не підготовлені до життя, де за своє треба стояти, а інколи і "вигризати". І не тільки тому, що навколо некоректні люди, а й тому, що конкуренція буде навіть серед психологічно коректних людей.

Тому я намагаюсь підкреслювати, що якщо були якісь складнощі - це чудово! Людина стала більш підготовленою до життя.

А вже маючи можливість обирати/відстоювати/сперечатись/досягати - можно іти за всім, чого палко хочеш.

Тому не всіх, у кого "важке дитинство" - треба просто "долюблювати" і слухати жаління😝

Просто нагадування про звернення до психолога🌚🌝

​"ПТСР-бінго"😅

Побачила на просторах інтернету. І сумно, і трохи смішно. Не затягуйте звернення за допомогою. Турбуйтесь про своє психічне здоров'я🙏

P.S. Скільки у вас симптомів?