Посттравматичні зміни особистості

Після переживання травмуючого стресу люди змінюються, з'являються нові відтінки у характерах і реагуванні. Помічала це при роботі з людьми, з ким працювала доволі довгий період часу, щоб знати людину "до" та "після".

Але нещодавно ще прослухала курс по ПТСР. І там це йде як база, що така зміна буде у всіх.
Що сюди може входити:
1. Надмірна пильність. Весь час напоготові.
2. Недовіра й підозрілість. Хоча я б об'єднала з попереднім пунктом, якщо чесно. Бо це "пара".
3. Емоційна реактивність. Не притаманна людині імпульсивність протягом життя, а саме набута після травми. Де через мінімальний подразник вже йде вибух.
4. Проблема в підтриманні сталих та близких стосунків. Тут можуть бути різні причини: нестача сил на комунікацію, недовіра, відсутність відчуття безпеки поруч, відсутність розуміння "навіщо", індивідуальні особливості, пов'язані з досвідом.

Ступінь прояву особливостей і які саме будуть з'являтись - індивідуальні.
+ як я вже писала раніше, ПТСР часто йде з коморбідними (супутніми) розладами

Абсолютно нормально, що людина змінюється. Отриманий досвід вже неможливо забути і викинути з пам'яті, навіть якщо дуже хочеться. Коли стикнувся, що "світ може бути жорстоким", неможливо його сприймати як "божествєнну благодать". Це зміни у світогляді.

І процес подолання кризи - людина отримує нові навички. Вони також нікуди вже не зникають.

Тож зміни цілком нормальні. Просто вони не повинні заважати людині жити повним життям.

Емоційна дисрегуляція - коливання емоційного фону від відчуття понаднормової кількості емоцій до стану емоційного оніміння.

Травма запускає кризовий період. Коли вже не може бути так, як було.

Але криза має в собі 2 сторони. Це і втрата, і можливість щось віднайти.

Людина долає кризу в той момент, коли розуміє, в чому вигода цієї ситуації для неї, що вона може отримати для свого зростання.

...якщо суперник боїться тебе, настає мить, коли треба дати можливість страху розвинутися вповні; дай йому час попрацювати з ним. Нехай він обернеться на жах. Нажахана людина б'ється проти самої себе. І внаслідок цього вона нападає від відчаю. Ця мить є найнебезпечнішою, але нажахані люди зазвичай припускаються фатальних помилок. Ми вчимо тебе тут помічати ці помилки і використовувати їх."

©Ф.Гербрерт "Дюна"

❌Обережно: не популярна думка.
А що буде за ненавистю?

Війна робить людей жорсткішими. Я розумію, чому. Я бачу це кожен день.

Чим більше особистих втрат ти переживаєш, чим більше бачиш жахіть навкруги вживу або по новинам...Тим більше люті. Ненависті, що заполоняє все нутро.

Нормально - бажати знишити ворогів, які фактично це все роблять. Потенційних ворогів - теж.

Емоційно побажати відчути абсолютно всім те, що переживаєш ти - нормально. Але тільки в моменті шоку і розпачі.

Не нормально, якщо це стає постійним фоновим почуттям. Бажання, щоб люди відчували біль.

Бувають конструктивні стани - конвертування люті в дії, які допомагають військовим і цивільним, країні загалом. Деструктивно - утопати в цьому стані. Коли ти нічого не робиш або робиш, але менш, ніж стікаєш жовчю.

Так, буває боляче. І складно з цим поратись...

"Справедливості" немає. І я скажу більше, в повному обсязі ніколи не буде. Вважати, що вона має бути сама по собі - делегування.

Думка, що її мають забезпечувати конкретні установи, влада, громади, тощо. Але вони складаються з людей. І кожен з нас теж людина. Взаємозв'язок відчуваєте?)

Хочеш змін - зроби їх. Починаючи з себе, подаючи приклад іншим. Організовуючи об'єднання і союзи з тими, хто поділяє твої погляди.

Зараз в кожній дії окрім рішучості і сили, має бути любов і м'якість. Бо неможливо бути жорстоким з іншими і не жорстоким з собою, навпаки теж. Ненависть випалює зсередини. Залишаючи спустошення.

Війна - потворна істота, яка оголяє найкращі і найгірші риси в людях. І найгірші треба контролювати. Навіть якщо ці стані "легалізовані" і їх схвалюють в соціумі.

Мати віру і любов всередині до себе, людей і країни. Бути рішучим. Зробити достаньо, щоб знищити небезпеку або захистити те, що дороге. Але не переходити "межу".

Доречі, головна відмінність зі страхом - при тривожності відсутня конкретна причина.

А якзо ще в додаток до тривожності випити 5 чашок кави...Мм, кайф😁
#хвилинкагумору

Переклад з англійської:
- хіба ти не...турбуєшься про щось?
- про що?
- я не знаю
- боже, ти прав

​Не завжди події, що призводять до серйозних життєвих змін - такі, які ми б обрали для себе самостійно. Зовсім не хочеться переживати те, що треба, щоб стати тим, ким ми хочемо.

Зараз здебільшого працюю на себе, тож на індивідуальні консультації часу багато. Декілька забавних кейсів об'єднує те, що мені почали "відмочили" щось нашвалт того, що мені легко "давати поради":)

В робочому спектрі. Стосовно того, що не завжди треба боротися з кимось, інколи треба погодитись/підкоритись, бо у людини - більше досвіду. Або просто тому, що ви працюєте в місці, яке організоване 'не вами. І ось поки ви не на рівні, вважати, що "ви знаєте краще" - когнітивна омана. Знаєте - створіть щось своє, краще. Якщо не можете - мабуть, ще є чому повчитися.

І це не завжди легко. Я б сказала, майже ніколи не легко:)

Під час моєї роботи в різних організаціях за останні роки, я самостійно пройшла безліч організаційних конфліктів на різних рівнях і усвідомлення, що відбувалися потім. Зазвичай, з запізненням.

Були моменти, коли мене змушували перероблювати таблицю по 6 разів, бо "так не зручно", подавати абсолютно безглузді звіті постійно, на які потрібно було витрати багато часу. Або відсижуватись на загальних мітінгах по декілька годин, які робилися взагалі з метою навчання інших працівників. Або заповнювати і подавати документацію 3 різними мовами, бо я для себе її вела українською, а 2м різним керівникам для розуміння вона була потрібна англійською та російською (і це психологічні терміни, на хвилинку).

Були і сперечання по тому, з ким із працівників треба співпрацювати і як. Як організовувати тренінги і чому взагалі це потрібно. І чому взагалі треба ходити додому, якщо можна жити на роботі.

В процесі всередині мене міталися близкавки і звучали громові розкати. Але...Я це не тільки пережила, але ще зробила те, чого від мене хотіли - в процесі тих ситуацій. І зросла. Не тільки вузькоспеціалізовано, по психології, але і взагальному професійному спектрі.

Я зрозуміла, наскільки складно враховувати безліч факторів і запускати процеси, контролювати їх і діяти на результат. Підлаштовуватись під 1 людину ніхто не має. Якщо вже сформований процес. А от якщо ця людина заморочилась і врахувала вплив запропонованих нею змін не тільки на себе, а і на роботу загалом, включаючи різні відділи/елемети, які зміняться...І аргументувала це, щапропонувавши реальну та дієву схему - можна дослухатись і спробувати. Якщо попередньо ви напрацювали авторитет і навчилися виконувати задачі. А не тільки сидіти і "генерувати ідеї змін".

Я не кажу, що на роботі завжди треба терпіти все. Зовсім ні. Але інколи в ході розв'язання якихось складнощів, виникає більш чітке усвідомлення. Ви тут, тому що...Що?

Можна зрозуміти, як ви хочете розіиватись, в чому вам треба дорости, щоб залишитись тут. Так і зрозуміти, що вам точно не сюди (за умов, що це у вас не на кожній роботі виникає, інакше це захистні механізми і лінь рулять:)

Доречі, маленький секрет: в ході виконання типу "безглуздих" видів діяльності, які від мене вимагали...Я зрозуміла, що треба просто підібрати зручний для керівництва формат. В якому йому "зрозуміло" і легко контролювати виконання. І це дуже важливий елемент, доречі. Особливо коли ти вузькопрофільний спеціаліст, робота якого в нюансах не зрозуміла, бо психологія не була розповсюдженою сторіччями в організаціях. Да і результат роботи інколи важко відстежити, бо зазвичай він - довгострокової перспективи.

Зрозумівши, що я повинна зробити насправді, а не формально - по "наказу", перероблювати все по 100 разів не доводилось. І стало набагато приємніше працювати)

Коли стикнулася самостійно з необхідністю узгоджувати багато елементів, а люди бувають ще й ліниві і трохи тугі...Я зрозуміла, 'навіщо стільки методів контролю і інколи жорсткість, а не лагідність. І це було дуже глибоке переживання😊

Але нічого з цих усвідомлень без процесу проживання ситуацій, не було б доступним. Тож ніхто не самотній, всіх на різних етапах колбасить по-своєму. Гарна новина: якщо ви засвоїли урок, проблема зникає.

Головне - розуміти, шо ви робите  і навіщо:)

Про вчителів англійської і силу.

Нещодавно, спілкуючись з подругою, намагалися згадати своїх шкільних вчителів. Декілька пригадали. Серед них була вчителька англійської, у якої на уроках плакала кожна друга людина. І так з усіх класів:)

Але пригадую я її виключно з вдячністю. У неї був доволі авторитарний стиль навчання, через що її ніхто і не любив. Я теж не любила, але поважала. Завдяки їй у мене класно прокачана розмовна англійська. Бо вона робила акцент саме на це. Навичка не була потрібною майже 10 років, в постійному режимі. Але....

На попередній роботі, працюючи з іноземними колегами з різних країн це було прямо в 🍎 Було легко, хоча і не без прогалин. Але в офлайн спілкувнні інтонація і міміка сильно допомагають.

Виявилося, якщо 5-9 разів/тиждень по 45хв спілкуватися англійською, ломаючи дискомфорт, ця навичка залишається назавжди.

Була і репетиторка, яку я і любила, і поважала. Бо вона мала рішучий і м'який стиль керування/навчання водночас. Вона робила акцент на граматику і англійську сучасності, періодично друкуючи на заняття вирізки зі статтей.

Багато людей я можу згадати з вдячністю як вчителів, які доклали руку до того, якою я стала. Але нікого з тих, хто був "м'який" і безхарактерний, я не можу згадати. Мабуть, бо ці люди не змогли заявити про себе як про спеціаліста. Не змогли викликати повагу до себе та захоплення.

Захоплюють сила і знання. Не завжди з цими людьми легко. Я б сказала, навпаки:) Але чим далі я іду по життю, тим більше ціную потрапляння саме до таких вчителів.

​Що думаєте? Схоже на реальність?)
У кого є досвід роботи з психологом/терапевтом.

Не одразу всі проблеми перестають існувати. І не завжди те, що вас виводило з себе - зовсім стане байдужим. Але можливість відтягнути момент деструктивного "вибуху" з'являється.

Дослівно: "моя проблема в тому, що мені цікаво подивитись, наскільки червоним буває черворний прапор"

Думаю, більшість з вас бачила ці популярні відоси в соц.мережах про "червоний прапор" ("біжи").

Стосовно мему: більшість навчилась розрізняти, що для неї табу з іншими людьми. Тим не менш, перебувати в негармонічних відносинах люди все одно продовжують. Ігноруючи червоні прапори. Чому?

- бажання "перевиховати", змінити людину. Зазвичай тоді разом з негативом ви бачите в людині щось гарне, за що хочеться зачепитися.
- бажання довести ситуацію до абсурду, щоб відчути кайф самоствердження від "він такий мудак, а я хороший!"
Книжка Берна про ігри вам в поміч тоді:)

Якщо ви щось можете ігнорувати - то не червоний прапор:) А жовтий/помаранчевий. І вторинна вигода від перебування у ролі жертви.

Ну і якщо це справді червоний, то єдина правильна стратегія - коректне припинення взаємовідносин. Без бажання комусь щось довести. Просто усвідомлення, що вам не по шляху, цінування власного часу, нервів і зусиль.

А ви що оберете?😜

"На те, щоб бути щасливими або нещасними, ми витрачаємо однаково зусиль."

Фраза не моя, але цілком справедлива. По факту:)

На те, щоб:
- подивитись в дзеркало і сказати, як ви кепсько виглядаєте
- повернутись до гнітющих думок/спогадів, обкатати їх декілька разів і засмутитись/розізлитись ще більше
- ходити і весь день відмічати, який ваш командир/керівник редиска і люди оточуюючі теж
- піти за алкоголем/цигарками/чіпсами, бо "це допомагає"

Перелічувати можна ще довго, на різних рівнях. Але на всі ці дії потрібні сили!
Які ви могли б витратити на щось корисне і продуктивне.

По аналогії з попереднім:
- подивитись на себе і виділити, шо вам в собі подобається
- згадати, чого ви вже досягли і що приємного у вас було/є
- більше контактувати з тими, хто вам подобається, помітити щось хороше в оточуючих (хтось же точно вам подобається, правда?)
- піти прогулятись по парку, сходити на турнік, в кав'ярню, спортзал або за апельсином/шматком м'яса

Кількість зусиль однакова. Але результат буде різний. Є дії, які спустошують ще більше, а є ті, які наповнюють новими позитивними враженнями.

Тож коли я починаю працювати з людиною, я перш за все запитую, чи реально він бажає стати щасливим.

Бо часто люди просто хочуть триматися за біль, а не змінювати життя.

До чого треба прагнути:)

Кумедна ситуація на роботі

*групове заняття*
Чекаємо 5-7 хв на тих, хто запізнюється. В цей час заварюю бійцям чай/каву, розпитую про настрій та...продзвонюю тих, хто провтикав.

У бійця дзвонить телефон, просить дозволу відповісти. Дозволяю. І тут паралельно людина, котрій я дзвоню, бере трубку.
- Доброго дня, Ви не забули, що у нас сьогодні заняття?
- Та нє, я вже тут.

*мовчання*

До мене доходить. Я дзвоню людині, яка вже тут.В цей момент 3 інших дивляться на мене. З яким думками - не знаю, але думаю, що в цей момент вони подумали, до кого потрапили😂
Далі всі посміялися. А я потім ще вдома. Тому що це вже втома:)

P.S. Група.Туди я здебільшого залучаю бійців, з якими працюю індивідуально.Нещодавно розширила - почала приймати пацієнтів і від колеги, якщо овни потребують додаткового пропрацювання. А серед усіх колег групові заняття зараз веду тільки я.

Відповідно, якщо "своїх" я знаю, то "чужих" пацієнтів запам'ятовую через декілька разів. До того ж кожен день обстеження та багато нових людей проходить.

Останнім часом "граюсь" з тим, як клієнти сприймають життєві ситуації і тим, як їх можуть сприймати інші люди. Залучаємо образи людей з їхнього оточення або, якщо це групове заняття, то долучаємо поміч інших учасників.

Виявляється, якщо деякі техніки робити в форматі гри, а не "дуже серйозного діалогу", то процес йде легше. Єдине що треба своєчасно розставити акценти, на що треба звернути увагу. Щоб вони самостійно знайшли підказку.

Під акомпанемент вибухів хочу побажати всім в Новому році психологічної та фізичної стабільності і, звичайно, смерті ворогам😈😉

Саме тому ніяких "внутрішніх дітей" на консультаціях. Тільки здоровий контроль/вивід агресії😎

Раніше робила групи по +- схожому емоційному  стану, але зараз зробила більш різноманітними. Завдяки цьому динаміка просувається. На прикладі когось зі "своїх", хто пережив ситуацію/вийшов із неї більш конструктивно, можна витягнути щось собі. І інколи це більш ефективно, ніж аналогічний варіант запропоную я.

Елементи провокацій на заняттях також бувають. А інколи навіть "битва альфа-самців", де кожен намагається авторитетно розповісти, чому треба робити в ситуаціях саме так. У кожного досвід свій і коли після спалаху емоцій вони починають аргументувати і пояснювати, це просто 🔥👌Конструктивно, корисно і з взаємоповагою. А я зі свого боку акцентую на тому, що відбувається - збоку, і задаю питання на рефлексію. 

Ніхто не змінюється ізольовано. Всі ми "соціальні тваринки".Просто треба балансувати між бажанням побути наодинці і спокійно подумати над тим, що відбувається, чого ти хочеш і як цього досягти та соціальною динамікою, де ти отримуєш багато емоційного досвіду, який потім і треба проаналізувати:)