Якого результату ви хочете досягти?

Акценти.

Останнім часом я в роботі з клієнтами ігнорую питання "Чому ви це робите?". Бо найчастіше люди приходять на консультацію під впливом емоцій, що рідко позитивно зображуються на логічності прийняття рішень.

Натомість, є більш доцільні питання...😈

https://telegra.ph/YAkogo-rezultatu-vi-hochete-dosyagti-08-08

Наслідком впливу травматичних подій (війна, вагома втрата, насилля, голод, тощо) є розвиток стану хронічного дистресу. Якщо за звичайного стресу, щоб з нього вийти, достатньо організувати собі відпочинок, то посттравматичний дистрес просто так не проходить. Для цього необхідно організувати своє життя так, щоб знижувати рівень хронічного дистресу.

Свідомо не тільки знижувати дію факторів, які призводять до стресу, але й створювати фактори, які покращують стан. Це багатокомпонентна робота.

P.S.
Еустрес - позитивний стрес, як мотиваційний каталізатор - мобілізує сили організму для подолання ситуації, потім стан повертається в норму.
Дистрес - стан організму, коли він починає витрачати резервні ресурси та не може розслабитися, чере сприйняття життєвої ситуації, як небезпечної. Під час дистресу органзім ді так, що лише підтримує дистрес. Тому дистрес необхідно долати свідомо новою організацією життя.

Фобія - фіксований сильний ірраціональний страх якоїсь ситуації (натовпу, темноти, павуків, замкнутого простору). Вона формується не в момент переляку, а після, коли людина починає уникати цієї або подібних ситуацій.

👣Фобія формується зі страху через уникаючу поведінку.
✊Долається фобія - через поведінку поступового наближення до ситуації, яка вас лякає. Крок за кроком, долаючи страх на кожному етапі і закріплюючи це.

Коморбідність (наявність одного або декількох захворювань, окрім первинного захворювання)

"Американський посібник DSM-5 надає дані, що особи з ПТСР на 80% частіше, ніж люди без ПТСР, мають симптоми, які відповідають діагностичним критеріям принаймні одного іншого психічного розладу (наприклад, депресії, біполярного розладу, тривожного або розладу вживав Коморбідний розлад вживання Ромхоактивних речовин і розлади поведінки частіше зустрічаються серед чоловіків, ніж жінок. Серед військовослужбовців США та ветеранів бойових дій, які брали участь в останніх війнах в Афганістані та Іраку, одночасне виникнення ПТСР і легкої черепно- мозкової травми становить 48%. Хоча більшість маленьких дітей із ПТСР також мають принаймні ще один діагноз, моделі супутньої патології відрізняються, ніж у дорослих, з Переважанням опозиційно-зухвалого розладу та тривожного розладу, пов'язаного з розлукою. Нарешті, існує значна коморбідність між ПТСР і основним нейрокогнітивним розладом і деякі симптоми, що збігаються між цими розладами (DSM-5, 2013).

Коrte та колеги також стверджують, що більшість осіб з діагнозом ПТСР також відповідають критеріям принаймні одного додаткового розладу психічного здоров'я протягом життя. Високою є коморбідність ПТСР з розладами зловживання психоактивними речовинами, та становить приблизно 35,8-46,0%. Також високою є коморбідність ПТСР із розладами настрою, особливо уніполярною депресією понад половину тих, хто стражда ПТСР, також відповідають критеріям діагностики депресії. Так само висока коморбідність ПТСР і тривожних розладів. Розлади настрою та тривоги, як правило, присутні до початку ПТСР (на протилежність розладами зловживання психоактивними речовинами) і можуть бути фактором ризику ПТСР у певних випадках. Однак є дані щодо протилежної динаміки, коли розлади настрою та тривога розвиваються після діагнозу ПТСР. Також ПТСР пов'язаний із підвищеним ризиком суїциду він асоціюється з приблизно шестикратним - збільшенням ризику спроб суїциду та п'ятикратним збільшенням ризику суїцидальних думок. Є дослідження, які показали, що рівень самогубств серед пацієнтів із ПТСР у 13 разів перевищував рівень самогубств у пацієнтів без ПТСР. Провідним передвісником суїцидальних тенденцій є саме коморбідність ПТСР та депресії, ніж інші форми компорбідності. Також виявлено коморбідність ПТСР з проблемами соматичного здоров'я: ПТСР однозначно пов'язаний з ризиками серцево-судинних захворювань та больових розладів (20-30% осіб з ПТСР мають скарги на больові симптоми), та є неоднозначні дані щодо зв'язку зі шлунково-кишковими та психосоматичними розладами (Korte, 2021)."©

З Днем Незалежності!🇺🇦

З кожним роком цей день має все більшу цінність. Виборюване право жити, розвиватись, воювати, кохати, творити...❤️

Сексуальна дисфункція🔞🔥💦

Тема, яка турбує багато людей, зменшуючи задоволення від багатогранності сексуальних проявів. Але максимально табуйована для обговорення, бо нікому не подобається бути "неспроможним", це б'є по самооцінці. До того ж, з цим доволі складно ділитися з друзями а інколи і зі своїми партнерами.

Але якщо втікати від проблеми, вона просто залишається.

В статті підняті такі питання:
🔸Загальне розуміння проблеми
🔸Види сексуальної дисфункції у жінок та чоловіків
🔸З чого починати роботу? Фізіологічне обстеження та робота з психологом
🔸На якими питаннями треба поміркувати.

https://telegra.ph/Seksualna-disfunkc%D1%96ya-09-02

Сексуальна дисфункція 2. Аналіз вподобань.

1. Вплив несексуальних факторів на дисфункцію
🔹Стрес/депресія і вплив на сексуальні функції
🔹Проблема в стосунках з партнером

Про дисфункцію як про захистний бар'єр.
"Не я не хочу" - "я хочу, просто моє тіло не може!"

2. Вплив сексуальних факторів на дисфункцію
🔹Як змінений зовнішній вигляд партнера може впливати на бажання
🔹Огида замість захоплення

З хорошею людиною можна дружити, а от трахатись хочеться з людиною, яка вам фізично приваблива.

https://telegra.ph/Seksualna-disfunkc%D1%96ya-2-Anal%D1%96z-vpodoban-09-02

Сексуальна дисфункція 3. Допоміжні засоби. Сексшоп.

🔺Робота над сексуальним життям, елементи: терапія стосунків, нові способи взаємодії, внесення різноманіття
🔺Сексшоп і допоміжні засоби
- парні вібратори
- спеціальні лубриканти
- обирання одягу

Це саме для фізіологічного аспекту. Але. Використання будь-яких додаткових засобів, навіть при успішності, не має заміщувати роботу над причинами сексуальної дисфункції😉
Інакше ефект буде недовготривалий.

https://telegra.ph/Seksualna-disfunkc%D1%96yaVspom%D1%96zhn%D1%96-zasobi-09-02

#хвилинагумору про депресію

Посттравматичні зміни особистості

Після переживання травмуючого стресу люди змінюються, з'являються нові відтінки у характерах і реагуванні. Помічала це при роботі з людьми, з ким працювала доволі довгий період часу, щоб знати людину "до" та "після".

Але нещодавно ще прослухала курс по ПТСР. І там це йде як база, що така зміна буде у всіх.
Що сюди може входити:
1. Надмірна пильність. Весь час напоготові.
2. Недовіра й підозрілість. Хоча я б об'єднала з попереднім пунктом, якщо чесно. Бо це "пара".
3. Емоційна реактивність. Не притаманна людині імпульсивність протягом життя, а саме набута після травми. Де через мінімальний подразник вже йде вибух.
4. Проблема в підтриманні сталих та близких стосунків. Тут можуть бути різні причини: нестача сил на комунікацію, недовіра, відсутність відчуття безпеки поруч, відсутність розуміння "навіщо", індивідуальні особливості, пов'язані з досвідом.

Ступінь прояву особливостей і які саме будуть з'являтись - індивідуальні.
+ як я вже писала раніше, ПТСР часто йде з коморбідними (супутніми) розладами

Абсолютно нормально, що людина змінюється. Отриманий досвід вже неможливо забути і викинути з пам'яті, навіть якщо дуже хочеться. Коли стикнувся, що "світ може бути жорстоким", неможливо його сприймати як "божествєнну благодать". Це зміни у світогляді.

І процес подолання кризи - людина отримує нові навички. Вони також нікуди вже не зникають.

Тож зміни цілком нормальні. Просто вони не повинні заважати людині жити повним життям.

Емоційна дисрегуляція - коливання емоційного фону від відчуття понаднормової кількості емоцій до стану емоційного оніміння.

Травма запускає кризовий період. Коли вже не може бути так, як було.

Але криза має в собі 2 сторони. Це і втрата, і можливість щось віднайти.

Людина долає кризу в той момент, коли розуміє, в чому вигода цієї ситуації для неї, що вона може отримати для свого зростання.

...якщо суперник боїться тебе, настає мить, коли треба дати можливість страху розвинутися вповні; дай йому час попрацювати з ним. Нехай він обернеться на жах. Нажахана людина б'ється проти самої себе. І внаслідок цього вона нападає від відчаю. Ця мить є найнебезпечнішою, але нажахані люди зазвичай припускаються фатальних помилок. Ми вчимо тебе тут помічати ці помилки і використовувати їх."

©Ф.Гербрерт "Дюна"

❌Обережно: не популярна думка.
А що буде за ненавистю?

Війна робить людей жорсткішими. Я розумію, чому. Я бачу це кожен день.

Чим більше особистих втрат ти переживаєш, чим більше бачиш жахіть навкруги вживу або по новинам...Тим більше люті. Ненависті, що заполоняє все нутро.

Нормально - бажати знишити ворогів, які фактично це все роблять. Потенційних ворогів - теж.

Емоційно побажати відчути абсолютно всім те, що переживаєш ти - нормально. Але тільки в моменті шоку і розпачі.

Не нормально, якщо це стає постійним фоновим почуттям. Бажання, щоб люди відчували біль.

Бувають конструктивні стани - конвертування люті в дії, які допомагають військовим і цивільним, країні загалом. Деструктивно - утопати в цьому стані. Коли ти нічого не робиш або робиш, але менш, ніж стікаєш жовчю.

Так, буває боляче. І складно з цим поратись...

"Справедливості" немає. І я скажу більше, в повному обсязі ніколи не буде. Вважати, що вона має бути сама по собі - делегування.

Думка, що її мають забезпечувати конкретні установи, влада, громади, тощо. Але вони складаються з людей. І кожен з нас теж людина. Взаємозв'язок відчуваєте?)

Хочеш змін - зроби їх. Починаючи з себе, подаючи приклад іншим. Організовуючи об'єднання і союзи з тими, хто поділяє твої погляди.

Зараз в кожній дії окрім рішучості і сили, має бути любов і м'якість. Бо неможливо бути жорстоким з іншими і не жорстоким з собою, навпаки теж. Ненависть випалює зсередини. Залишаючи спустошення.

Війна - потворна істота, яка оголяє найкращі і найгірші риси в людях. І найгірші треба контролювати. Навіть якщо ці стані "легалізовані" і їх схвалюють в соціумі.

Мати віру і любов всередині до себе, людей і країни. Бути рішучим. Зробити достаньо, щоб знищити небезпеку або захистити те, що дороге. Але не переходити "межу".

Доречі, головна відмінність зі страхом - при тривожності відсутня конкретна причина.

А якзо ще в додаток до тривожності випити 5 чашок кави...Мм, кайф😁
#хвилинкагумору

Переклад з англійської:
- хіба ти не...турбуєшься про щось?
- про що?
- я не знаю
- боже, ти прав

​Не завжди події, що призводять до серйозних життєвих змін - такі, які ми б обрали для себе самостійно. Зовсім не хочеться переживати те, що треба, щоб стати тим, ким ми хочемо.

Зараз здебільшого працюю на себе, тож на індивідуальні консультації часу багато. Декілька забавних кейсів об'єднує те, що мені почали "відмочили" щось нашвалт того, що мені легко "давати поради":)

В робочому спектрі. Стосовно того, що не завжди треба боротися з кимось, інколи треба погодитись/підкоритись, бо у людини - більше досвіду. Або просто тому, що ви працюєте в місці, яке організоване 'не вами. І ось поки ви не на рівні, вважати, що "ви знаєте краще" - когнітивна омана. Знаєте - створіть щось своє, краще. Якщо не можете - мабуть, ще є чому повчитися.

І це не завжди легко. Я б сказала, майже ніколи не легко:)

Під час моєї роботи в різних організаціях за останні роки, я самостійно пройшла безліч організаційних конфліктів на різних рівнях і усвідомлення, що відбувалися потім. Зазвичай, з запізненням.

Були моменти, коли мене змушували перероблювати таблицю по 6 разів, бо "так не зручно", подавати абсолютно безглузді звіті постійно, на які потрібно було витрати багато часу. Або відсижуватись на загальних мітінгах по декілька годин, які робилися взагалі з метою навчання інших працівників. Або заповнювати і подавати документацію 3 різними мовами, бо я для себе її вела українською, а 2м різним керівникам для розуміння вона була потрібна англійською та російською (і це психологічні терміни, на хвилинку).

Були і сперечання по тому, з ким із працівників треба співпрацювати і як. Як організовувати тренінги і чому взагалі це потрібно. І чому взагалі треба ходити додому, якщо можна жити на роботі.

В процесі всередині мене міталися близкавки і звучали громові розкати. Але...Я це не тільки пережила, але ще зробила те, чого від мене хотіли - в процесі тих ситуацій. І зросла. Не тільки вузькоспеціалізовано, по психології, але і взагальному професійному спектрі.

Я зрозуміла, наскільки складно враховувати безліч факторів і запускати процеси, контролювати їх і діяти на результат. Підлаштовуватись під 1 людину ніхто не має. Якщо вже сформований процес. А от якщо ця людина заморочилась і врахувала вплив запропонованих нею змін не тільки на себе, а і на роботу загалом, включаючи різні відділи/елемети, які зміняться...І аргументувала це, щапропонувавши реальну та дієву схему - можна дослухатись і спробувати. Якщо попередньо ви напрацювали авторитет і навчилися виконувати задачі. А не тільки сидіти і "генерувати ідеї змін".

Я не кажу, що на роботі завжди треба терпіти все. Зовсім ні. Але інколи в ході розв'язання якихось складнощів, виникає більш чітке усвідомлення. Ви тут, тому що...Що?

Можна зрозуміти, як ви хочете розіиватись, в чому вам треба дорости, щоб залишитись тут. Так і зрозуміти, що вам точно не сюди (за умов, що це у вас не на кожній роботі виникає, інакше це захистні механізми і лінь рулять:)

Доречі, маленький секрет: в ході виконання типу "безглуздих" видів діяльності, які від мене вимагали...Я зрозуміла, що треба просто підібрати зручний для керівництва формат. В якому йому "зрозуміло" і легко контролювати виконання. І це дуже важливий елемент, доречі. Особливо коли ти вузькопрофільний спеціаліст, робота якого в нюансах не зрозуміла, бо психологія не була розповсюдженою сторіччями в організаціях. Да і результат роботи інколи важко відстежити, бо зазвичай він - довгострокової перспективи.

Зрозумівши, що я повинна зробити насправді, а не формально - по "наказу", перероблювати все по 100 разів не доводилось. І стало набагато приємніше працювати)

Коли стикнулася самостійно з необхідністю узгоджувати багато елементів, а люди бувають ще й ліниві і трохи тугі...Я зрозуміла, 'навіщо стільки методів контролю і інколи жорсткість, а не лагідність. І це було дуже глибоке переживання😊

Але нічого з цих усвідомлень без процесу проживання ситуацій, не було б доступним. Тож ніхто не самотній, всіх на різних етапах колбасить по-своєму. Гарна новина: якщо ви засвоїли урок, проблема зникає.

Головне - розуміти, шо ви робите  і навіщо:)

Про вчителів англійської і силу.

Нещодавно, спілкуючись з подругою, намагалися згадати своїх шкільних вчителів. Декілька пригадали. Серед них була вчителька англійської, у якої на уроках плакала кожна друга людина. І так з усіх класів:)

Але пригадую я її виключно з вдячністю. У неї був доволі авторитарний стиль навчання, через що її ніхто і не любив. Я теж не любила, але поважала. Завдяки їй у мене класно прокачана розмовна англійська. Бо вона робила акцент саме на це. Навичка не була потрібною майже 10 років, в постійному режимі. Але....

На попередній роботі, працюючи з іноземними колегами з різних країн це було прямо в 🍎 Було легко, хоча і не без прогалин. Але в офлайн спілкувнні інтонація і міміка сильно допомагають.

Виявилося, якщо 5-9 разів/тиждень по 45хв спілкуватися англійською, ломаючи дискомфорт, ця навичка залишається назавжди.

Була і репетиторка, яку я і любила, і поважала. Бо вона мала рішучий і м'який стиль керування/навчання водночас. Вона робила акцент на граматику і англійську сучасності, періодично друкуючи на заняття вирізки зі статтей.

Багато людей я можу згадати з вдячністю як вчителів, які доклали руку до того, якою я стала. Але нікого з тих, хто був "м'який" і безхарактерний, я не можу згадати. Мабуть, бо ці люди не змогли заявити про себе як про спеціаліста. Не змогли викликати повагу до себе та захоплення.

Захоплюють сила і знання. Не завжди з цими людьми легко. Я б сказала, навпаки:) Але чим далі я іду по життю, тим більше ціную потрапляння саме до таких вчителів.

​Що думаєте? Схоже на реальність?)
У кого є досвід роботи з психологом/терапевтом.

Не одразу всі проблеми перестають існувати. І не завжди те, що вас виводило з себе - зовсім стане байдужим. Але можливість відтягнути момент деструктивного "вибуху" з'являється.

Дослівно: "моя проблема в тому, що мені цікаво подивитись, наскільки червоним буває черворний прапор"

Думаю, більшість з вас бачила ці популярні відоси в соц.мережах про "червоний прапор" ("біжи").

Стосовно мему: більшість навчилась розрізняти, що для неї табу з іншими людьми. Тим не менш, перебувати в негармонічних відносинах люди все одно продовжують. Ігноруючи червоні прапори. Чому?

- бажання "перевиховати", змінити людину. Зазвичай тоді разом з негативом ви бачите в людині щось гарне, за що хочеться зачепитися.
- бажання довести ситуацію до абсурду, щоб відчути кайф самоствердження від "він такий мудак, а я хороший!"
Книжка Берна про ігри вам в поміч тоді:)

Якщо ви щось можете ігнорувати - то не червоний прапор:) А жовтий/помаранчевий. І вторинна вигода від перебування у ролі жертви.

Ну і якщо це справді червоний, то єдина правильна стратегія - коректне припинення взаємовідносин. Без бажання комусь щось довести. Просто усвідомлення, що вам не по шляху, цінування власного часу, нервів і зусиль.