Друзі, ми стоїмо перед важливим викликом!

В Україні намагаються узаконити радянську систему транскрипції японської мови — систему Поліванова. Ця застаріла схема не відображає сучасних реалій і є частиною радянської спадщини, від якої ми прагнемо відмовитися. Нам важливо зберегти культурну незалежність і використовувати сучасні системи, що шанують японську мову та українську фонетику!

Повний текст дискурсу можете почитати тут.

Тому ми закликаємо всіх долучитися до протесту!

Що треба зробити? Надіслати лист до Інституту сходознавства, Міністерства освіти та науки України і Міністерства закордонних справ.

Це легко:
– Скопіюйте текст листа-петиції.
– Впишіть своє імʼя.
– Відправте його на три адреси:
Інститут сходознавства: instkrymsk@gmail.com
МОН України: ez@mon.gov.ua
МЗС України: zsmfa@mfa.gov.ua

Чому саме лист? Тому що це офіційне звернення, на яке Інститут сходознавства, Міністерство освіти та МЗС не можуть не відповісти. Якщо надійде достатньо багато звернень, проблема стане більш очевидною і вони будуть змушені відреагувати.

Пишіть листи та розповсюджуйте цей заклик! Давайте здіймемо справжнє цунамі підтримки, інакше залишимося з «сусі» та «утіхою». Разом ми можемо змінити ситуацію!

#не_сусні_ні_русні

Чи мушу щось державі Я?
Коли вона мене і не бажала?
Коли питань все більше додавала,
а істину просту ховала?

Коли живцем постійно поглинала,
і в сім’ю не повертала?
Коли за владу проклинала!..
Коли за владу проклинала…

Влада, влада, немов тирада
вела мільйони стада у клітку,
що зветься та естрада, де вмирала правда та породжувалася зрада.

Що являє собою та іржава?
Невже це є наша держава?
Гадаю, це клята підстава, в якій малюється кривава заява,
що влада — це не держава.

А правда блискавично ексцентрична
та свого роду прагматична,
що владі, якій ми не раді,
не повинні йти назустріч при параді.

Держава нас плекала, а влада забувала.
Держава мови нас навчила, а влада рота в раз зашила.
Держава землі надала, а влада знову відняла.
Держава про добробут всіх благала, влада в той же час могилу вже копала.

То чи мушу щось державі Я?
Коли вона отруєна та все ж жива,
і на поклик наш завжди кива.
Авжеж, що мушу. Так гадаю Я.

Юлія Давидюк