😡 FIFA відхилила прохання Президента України Володимира Зеленського щодо заклику до миру під час фінального матчу Чеміпонату світу з футболу 😡

Джанні Інфантіно не може піти проти свого давнього друга та товариша по корупції?

RIP, SINISA...💔

@Interista100

«Я играл в футбол ради штрафных. Для меня штрафные – это и был футбол. Если бы не они, я, возможно, и не стал бы футболистом»

👉 @seredniaki_italia

​​«Мене звати Сініша, і я народився двічі. Вперше – 20 лютого 1969, у Вуковарі, колишній Югославії, зараз Хорватії. Маю подякувати моїй матері Вікторії, хорватці, та батьку Богдану, сербу, за те, що дали мені життя. Це сталося у четвер, я не плакав. Кажуть, вже тоді був суворий, довелося тричі хльоснути мене, аби змусити закричати. За 50 років, 29 жовтня 2019-го, я народився вдруге, в лікарні Сант’Орсола, в Болоньї. Цього разу завдячуючи незнайомому хлопцю з Америки, який став донором кісткового мозку, і команді медиків, що провела трансплантацію, аби врятувати мене від лейкемії. То був вівторок, всі були дуже добрими до мене, але я довго плакав.

Я народився двічі, проте прожив вже багато життів. Коли мені виповнилося 50, я подумав: «Сініша, скільки всього ти побачив…» Я жартував, граючи мускулами: «Почуваюся на 20 років, але інколи думаю, що мені 150, зважаючи на те, як насичено живу». Юність у Сербії, тяжка праця батьків, гра з м’ячем наодинці, початок кар’єри, Црвена Звезда, небезпечні друзі в Белграді в кінці 80-х, спортивні тріумфи. А потім Італія, найкращий та найкрасивіший чемпіонат у світі, команди, в яких я грав, які я тренував, багато міст, де жив.

Я познайомився з президентами, які були визначними діячами в індустрії, світі фінансів, політиці, моді, кінематографі, комунікаціях та видавничому ділі. Мене тренували майстри тактики і життя, я 30 років пройшов поряд з партнерами по командам і по пригодам. Великі чемпіони, молоді таланти, ті, що не виправдали сподівань, і… справжні нездари.

Я грав, вигравав і програвав у легендарних матчах, які увійшли до історії, і тих, про які ніхто не пам’ятає. Мав честь грати за збірну та тренувати її. Кубки та чемпіонства, неймовірні штрафні та голи в дев’ятку, ривки та підкати, аплодисменти та свист, зліти, падіння, нові підйоми. Сварки, звинувачення, жорстка полеміка. Слава та зброя. Голод і багатство. Я батько шести дітей, п’ятеро народилися в шлюбі з Аріанною, коханням всього мого життя. Родина – моя найкраща перемога. Посеред усього цього – жахливий досвід війн на Балканах. Кривавих, братовбивчих, нелюдяних. Розпад Югославії, смерть, рани, які ніколи не загоїлися.

Мені виповнилося 50, все життя пройшло перед очима, а за кілька місяців розпочався найважливіший матч. Матч за життя.

Несподіваний біль, аналізи, діагноз – гостра мієлоїдна лейкемія. Заява, лікарня, лікування, сміливість, що б’ється зі страхом. Сльози, надія. Трансплантація, повернення до роботи, нове бачення простих речей. Така моя доля – маю спробувати все.

Я завжди був складною людиною. Маю сильний характер, для багатьох це символ проблем. Можливо, тому що я ніколи не ховався, часто обирав незручну для когось позицію. Я відчував, що мене осуджують, навіть не знаючи. Я не був тим буйним воякою, яким мене вважали колись. Я не став героем, яким зараз мене називають, розповідаючи про боротьбу з хворобою. Я точно ніколи не прикидався. Але навіть сильна людина може мати свої слабкості. Я не бездоганний, ніколи не вважав себе таким. Помилявся і ще помилятимусь, але завжди залишатимусь людиною. За всі свої помилки я платив. Близькі знають – можу бути добрим, але краще мене не злити. Дуже довго я надавав перевагу іронічній посміщці, а не лагідній усмішці. Той, хто дивився на мене секунд п’ять, чув: «Якого біса вилупився?» Тепер я навчився контролювати себе трохи краще… З роками змінюєшся. Сподіваюся, це позитивні зміни.

Не знаю, що чекає попереду, але я прожив би життя так само, зробив би все, що зробив. Я би помилявся, я би знову відчував біль. Життя не може бути ідеальним. До того ж було б нудно».

Сініша Михайлович, 20.02.1969 – 16.12.2022