Теж відчуваєте цю урочистість?

Перші крилаті ракети покидають Київщину, наступною зустрічає Житомирщина. Вектор – західний.
ㅤ
Надіслати новину @novosti_kieva_bot
👉ПІДПИСАТИСЯ

Наче й треба вже спати, але зважаючи на статистику тривог за останні дні якось не засинається 🙄

І про погоду:
Через вітер сміттєвий бак під домом вирушив у мандри вздовж вулиці. Якийсь чоловік привіз його назад та закинув туди якихось каменюк.
Щоб не втік.

uptd: окей, русня виявилася не такою простою.
Це харківське видавництво, яке виглядає як качка крякає як качка веде комунікацію російською, має сайт з доментом .ru, функціонує у Вконтактє, але ж адміністраторка спільноти у Фейсбуці має український прапор на аватарці.
Це ще сумніше, якщо чесно.

🙄 Етот нєловкій момєнт коли випадково дізналася, що один з ілюстраторів українського видавництва все ще працював на русню у 2023, і про це ніхто ніде не писав (а таке в нас розлітається ну дуууже швидко). Що характерно — про війну на його сторінці у фб нічого нема.

мені тільки що привезли авокадо в такому кейсі.

кур’єр такий "авокадо ви будете обирати самі!", відкриває кейс, а там їх шість штук на чорній оксамитовій тканині 🤌🏻

LOKO і раніше мене радував, а тут я прям дуже пожалкувала, що не встигла сфотографувати цей диво-сервіс.

підозріло дивлюсь на те авокадо за 50 грн. раптом то яйце дракона абощо 😅

я і календар

не знаю, чи воно мені поможе і від чого саме, але виглядає весело

я закохалася 😭

Oh shit, here we fall again 😅
Гравітація до мене жорстока, тож тепер можу відігравати темних ельфів, але тільки дупою.

(не на вокзалі, і на тому дямкую)

ДМ: створює сюжет, NPC, пригоди
гравці: пуляють один в одного фаерболами через те, що не поділили коня

Цікаво, куди це телефон катався на паромі без мене 🤔

Як ваш понеділок? 🙂

до цього віджету пасує гіфка в коментарях 👇🏻

Доставка авокадо від LOKO 🥑

Мене вкусив (literally) парфманьяк, і я згадала, що теж трохи тойво.

До недавнього часу була впевнена, що мої специфічні смаки може задовольнити хіба що дуже нішева українська ніша типу Datura, Herbarium чи Чар-зілля, аж раптом виявилося, що й Tom Ford цілком може звабити Noir Anthracite (та й іншим, де є чорний перець та/чи уд).

І тут Остапа понесло 😅

Поки в моїх фаворитах залишається BeauFort London. За посиланням можна перейти на сайт, побачити this fabulous madness та закохатися почитати про кожен аромат.

Знайомство почалося з Coeur De Noir (приватна бібліотека письменника-окультиста). А тепер у мене є Rake & Ruin (спалена майстерня джину) та Tonnerre (затоплений піратський корабель). Так, у дужках я написала асоціації цих парфумів. Так, вони дійсно пахнуть чорнилами, димом, сіллю, порохом та алкоголем.

Несподіваною знахідкою став Iodine від Dr, Scrubber з відчутним таким йодом. Моя власна асоціація: прийом калій йодиду десь у горах поки споглядаєш атомний гриб.
Які часи, такі й асоціації.

Побачила.
Це потужно, важливо і дуже вчасно.
Про такі фільми видається чимось неправильним казати "сподобався", бо він не про задоволення і точно не робить приємно історією. Але з кінотеатру виходиш із відчуттям якогось наповнення /wholesome/
Після перегляду «Будинок "Слово"» хочеться гуглити, читати і наново відкривати для себе українських класиків, особливо тих, хто не потрапляв у шкільні програми. Не здивуюся, якщо хтось найближчим часом видасть збірку поезій Раїси Троянкер, бо ця жінка з батогом... 🫦
І ви йдіть подивіться.

Майже місяць не можу написати хоч щось про есе Зонтаґ «Спостереження за болем інших». На мою думку, він актуальний і важливий для розуміння зображення війни, його значення та сприйняття. Тому з одного боку хочеться розлогого аналізу, а з іншого... ось вам думка, яка мені закарбувалася найбільше:

Ті, хто постійно дивуються існуванню жорстокості і раз у раз відчуває розчарування чи навіть недовіру, побачивши докази того, скільки болю люди здатні заподіяти навколишнім, ще не сягнули моральної чи психологічної зрілості.

У моєму персональному сприйнятті нашої війни поки було три ключові події, які ставали відправними точками для переосмислення життя, всесвіту і всього іншого (насправді я про всілякі гуманізми та пацифізми).

Перша: Буча. Я була у Польщі, і я плакала на кухні посеред ночі. Не стільки від фото та звітів, скільки від усвідомлення, що усі ті мобільні крематорії та пакети були для мене. Моїх знайомих та близьких. Це було страшно.

Друга: загибель Хедіна, близької мені людини. Моя перша настільки близька смерть. Сьогодні рівно рік, як його вбили росіяни. Досі важко від цього усвідомлення.

Третя: Каховка, Асканія. Був робочий день, я все ніяк не могла зібратися з думками і осягнути масштаби. Десь тоді остаточно перестала вірити у силу міжнародних миротворчих інституцій і стала вкрай скептичною щодо європоцентризму і (не)трохи зверхньою до вестернів.

Станом на сьогодні я продовжую вивчати війни та геноциди, їх історію та вплив на сучасність. Це дає мені краще розуміння про те, що відбувається за вікном, і навіть деяке відчуття заспокоєння. Бо трагедії стали історією. Можливо колись і ця війна стане лише історією, а не буденністю. Можливо навіть її напишемо ми, а не наші вороги чи співчутливі союзники.
Можливо, але не точно.

Є просте маленьке завдання по пошуку в інтернеті: ~2 години/500 грн, дедлайн до неділі. Це мені дуже допоможе!
Пишіть кому цікаво. Шукаю 3-4 людини на це.