Будинок Головкова (Успенська площа, 11)

Домовласництво нараховує декілька історичних будівель. Найстаріший зі збережених корпусів стоїть на розі Успенської площі і Крутогірного узвозу, скоріш за все, це особняк власника. Точна дата зведення цього будинку невідома, орієнтовно це 1870-ті роки. Фасади оформлені у цеглі, мають багатий декор. Кут обрамлений подвійним аттиком і двома вікнами з необароковими фронтонами і пілястрами по обох сторонах. У пізніший час збудовано двоповерховий корпус прибуткового будинку вздовж Крутогірного узвозу. У 1900-1910-х роках власником значиться Ніколай Головков. Найвідомішим мешканцем будинку на початку XX ст. був Хаїм Шаргородський – диригент Хоральної синагоги (1894-1909), викладач співу у 1-й Талмуд-Торі (1894-1904). Зараз кутова будівля сильно перебудована, використовується під готель. Світлина 1985 р. з архіву Геннадія Гуляєва, взято у Олександра Волока.

Приходьте на екскурсію «Невідомий Катеринослав: Успенська площа» https://chipyo.livejournal.com/88167.html

Андрій Пацаль (1885-1963) – агроном, кооператор, просвітянин, бандурист. Народився у с. Гільці на Полтавщині. Навчався у багатьох освітніх закладах, в тому числі у Лубенській сільськогосподарській школі і Московському народному університеті. У 1908-1913 роках працював помічником губернського агронома Катеринославської земської управи. У 1913 р. став членом Катеринославської «Просвіти». Вищу освіту не завершив через призов до армії у 1915 р. Служив санітаром на Кавказькому фронті. Про життя Пацаля під час революції даних немає. З 1920 р. працює агрономом у кооперативі «Губспоживач». У 1921-1925 роках працював у Новомосковську. У 1928 р. заарештований, 6 років провів у таборах. Наприкінці 1930-х років завідував агробіологічною лабораторією в АНД-районі, викладав ботаніку в одній зі шкіл на Амурі. У 1941-1943 роках мешкав у місті. У 1947 р. заарештований повторно, засланий до Казахстану, звільнений достроково. Останні роки життя провів у Херсоні. Світлина 1909 р. з книги М. Чабана «Діячі Січеславської Просвіти».

24 червня планується екскурсія на катамарані🛥

Ви дізнаєтесь:
- про самарські мости;
- про Усть-Самарський ретраншемент;
- про острови Становий, Шевський і Олексіївський;
- про поселення Стара Самар, Стара Ігрень, Фішерсдорф.

Тривалість екскурсії – 2 години.
Вартість екскурсії – 600 грн/люд.

Стартуємо з Яхт-клубу «Січ» о 18.00.

❓Запитання пишіть сюди @chipyo

Реєстрація тут👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSds3oE2UCq0MUxgMDV5swK5DFLIbFxAJNFSIvUlIWUyopaCbw/viewform

Будинок Котових (вул. Володимира Мономаха, 7)

Ділянка належала родині Котових з кінця XVIII ст. Котови були мешканцями Половиці, які не поїхали звідси при розбудові Катеринослава. Якщо вірити спогадам літератора і громадського діяча Кузьми Котова, то до 1891 р. тут стояв одноповерховий будинок зведений його дідом Кирилом наприкінці XVIII ст. У 1892 р. Котов завершує будівництво нового триповерхового корпусу. Фасади цегляні, оформлені у неороманському стилі. Третій поверх займала родина Котових, а перші два поверхи здавалися в оренду під навчальні заклади. На 1912 р. тут працювало одне з міських єврейських училищ. Після революції Котов не емігрував, жив у своєму будинку, але у 1922 р. його потіснили до однієї невеличкої квартири, в якій він і помер у 1938 р. Внутрішнє планування будівлі не збережено, але фасад зберігся. Світлина 1990 р. зроблена Віктором Путієм, взято у Олександра Волока.

Приходьте на екскурсію «Катеринослав український» https://chipyo.livejournal.com/88345.html

Микола Погрібняк (1885-1965) – український художник, ілюстратор, педагог, просвітянин. Народився на Черкащині у селянській родині. Навчався у Миргородській промислово-художній школі, де його вчителями були Опанас Сластіон та Фотій Красицький. У 1908 р. потрапляє до Катеринослава, де влаштовується вчителем у міське чотирикласне училище. Все подальше життя викладав у різних навчальних закладах міста. У 1913 р. стає членом Катеринославської «Просвіти». У 1910-х роках ілюструє велику кількість українських книжок виданих у місті, серед авторів – Д. Яворницький, І. Труба, А. Кащенко, О. Косач-Кривинюк. У 1920-1930-х роках ілюстрував різні журнали: «Споживач», «Сільськогосподарський журнал», «Чарівні квіти», «Будь напоготові», «Штурм». Погрібняк стояв у витоків Дніпровського художнього музею, де зараз зберігаються найвідоміші його картини. У 1941-1943 роках працював у бібліотеці Художньо-історичного музею. Помер у Дніпропетровську, похований на Запорізькому цвинтарі. Світлина 1930 р., взято з dnipro.libr.dp.ua

1 липня відкриваємо сезон екскурсій на каяках Діївськими плавнями🚣

Прогулянки у липні відбуватимуться по четвергах, початок о 18.30⏱

Тривалість екскурсії – 2 години.
Вартість – 300 грн/люд.

❓Запитання пишіть сюди @chipyo

Реєстрація тут👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfSAA-_d2bbJH16-TA0w94pYcfuWyQN3QgiW8JDhHAfyzpADA/viewform

Павло Тушкан (1867-1942) – агроном, педагог, просвітянин. Народився у селянській родині на Воронежчині. Закінчив Воронезьке реальне училище. Вищу освіту здобув у 1895 р. у Петровській сільськогосподарській академії (Москва). У 1899-1918 роках керував Верхньодніпровською сільськогосподарською школою (з 1911 р. – училище) в Ерастівці. У 1917 р. став членом Центральної Ради, активно працює у відновленій Катеринославській «Просвіті». У 1918-1922 роках мешкав у Судаку на власній дачі. У цей період захоплюється індійською філософією і навіть робить переклад «Бхаґавад-Ґіти» (з російської). У 1923-1928 роках працює у Харкові у Наркомземі УСРР. У 1928-1935 роках очолює кафедру загального землеробства у Полтавському сільськогосподарському інституті. Останні роки життя живе у Харкові, там і помирає за нацистської окупації. У 1901 р. одружився з Юлією Бровко. У шлюбі народилось троє дітей – Єлизавета, Георгій, Оксана. Онуками Тушкана є письменники Олег і Юрій Покальчуки. Світлина 1901 р., взято з uk.wikipedia.org

Поселення Новий Кодак

У 1645 р. Новий Кодак виникає на правому березі біля перевозу через Дніпро. Найдавніша згадка перевозу датується 1596 р. На обох берегах виникають два поселення, майбутні Новий Кодак і Старожитня Кам’янка. Спочатку на місці Нового Кодака було низинне, не укріплене поселення з виходом до перевозу. На 1650 р. Новий Кодак значиться містечком з парафіяльною церквою, яке мало оборонні вали, але наразі дослідники не можуть детально їх реконструювати. У 1709 р. каральна експедиція московського полковника Яковлєва спалила Новий Кодак, населення доправлено до Новобогородицька. У 1720-х роках Новий Кодак відбудовуються. На середину XVIII ст. має статус паланочного міста. Детальний опис Нового Кодака цього періоду дає Микита Корж. У плані земляна фортеця являла неправильний чотирикутник, площа близько 10 га. Основним елементом фортифікації був земляний вал, перед валом виритий глибокий рів. Малюнок-реконструкція Нового Кодака другої половини XVIII ст. зроблена Олександром Харланом.

Підсумки екскурсійного червня

Червень пройшов досить спокійно, проведено три екскурсії. Найбільше людей зацікавив нічний маршрут «Катеринославське блукання. Двори і підворіття-3», його відвідало 35 екскурсантів.

У липні планується три пішохідних екскурсії:
4.07 Катеринославські передмістя. Нові Кайдаки
11.07 Невідомий Катеринослав: вул. Козача
17.07 Кайдацький міст

Також по четвергах (1, 8, 22, 29) проходитимуть екскурсії на каяках Діївськими плавнями.

У липні, який обіцяє бути дуже спекотним, планується багато цікавого. Запускаємо по четвергах маршрут на каяках Діївськими плавнями. Дві нові екскурсії будуть розкривати тему Нового Кодака. Повторимо класичну екскурсію вул. Старокозацькою. У розкладі можливі зміни, слідкуйте за анонсами. Бережіть себе і своїх близьких, доброго здоровля і до нових зустрічей у липні😊

Якщо у Вас є питання стосовно екскурсій, пишіть @chipyo

Павло Білецький (1880-1944) – селянин, перший голова Діївської «Просвіти». Народився у с. Діївка. За родинними переказами батько Павла Андрій переїхав до Діївки з Польщі і тут одружився на вихрещеній єврейці Єлизаветі Бродській. Про освіту Павла відомостей немає. Брав участь у подіях революції 1905 р. У квартирі матері збиралися революціонери. У 1911 р. стає членом Катеринославської «Просвіти». У 1913-1914 роках очолював Діївську «Просвіту». У той же час керував селянським духовим оркестром. У 1917 р. проходив службу у 228-му піхотному запасному полку. У 1920-1930-х роках мешкав у Харкові. Є згадки про його приналежність до укапістів (опозиційна більшовикам Українська комуністична партія). В середині 1930-х років завідував магазином музичних інструментів у Харкові. У 1936 р. заарештований і висланий на північ СРСР. У 1941 р. повертається до Діївки, де і помирає, похований у рідному селі. Світлину взято з uk.wikipedia.org

Будинок Ріхтера (вул. Старокозацька, 48)

Ділянка у сучасних межах сформована у другій половині 1900-х років, після того як Густав-Адольф Ріхтер придбав сусіднє домовласництво. Тут розташовано два основних корпуси: одноповерховий особняк з бельведером (по вул. А. Фабра) та двоповерховий прибутковий будинок (по вул. Старокозацькій). Особняк зведений на початку 1890-х років за проєктом міського архітектора Фердинанда Гагена. На початку 2000-х років відновлено бельведер. Автор і дата спорудження двоповерхового будинку невідомі. Початково був півтораповерховим, другий поверх добудовано у 1930-х роках. Саме у цій будівлі у 1920-х роках розміщувався губком/окружком комсомолу, що і дало радянську назву цієї вулиці – Комсомольська. Обидва корпуси збереглись до наших днів. Світлина домовласництва другої половини 1990-х років, взято з tfde.dp.ua

Приходьте на екскурсію «Невідомий Катеринослав: вул. Козача» https://chipyo.livejournal.com/89352.html

Будинок Денінзона (вул. Старокозацька, 29)

У 1897 р. ділянка придбана Ісааком Немировським у лікаря Ніколая Ерліха. На 1898 р. домовласництво нараховувало три кам’яниці. У 1899 р. зведено чотирьохповерховий корпус прибуткового будинку по червоній лінії вулиці. Фасад має багатий декор у стилі необароко. У 1901 р. будинки придбав новомосковський міщанин Август Маєр. У 1903 р. продається за борги, новими власниками стає родина купців Жирових. На 1904 р. тут працювало приватне єврейське чоловіче училище Векслер. З 1909 р. домовласництво орендував, а у 1911 р. купив підприємець Абрам Денінзон, який розмістив тут головну контору власного машинобудівного заводу. З 1901 по 1917 роки корпуси горіли п’ять разів, що постійно приносило збитки власникам. У радянський час будівлі прилаштовуються під комунальні квартири. Світлина кінця 1980-х років з архіву УЖРП, взято у Олександра Волока.

Приходьте на екскурсію «Невідомий Катеринослав: вул. Козача» https://chipyo.livejournal.com/89352.html

Петро Нечипоренко (1892-1937) – геофізик, геодезист. Народився на Херсонщині. У 1912 р. закінчив реальне училище у Мелітополі. Того ж року вступив до Катеринославського гірничого інституту. У 1914 р. стає членом Катеринославської «Просвіти». Через революційні події завершує освіту в інституті лише у 1921 р. Протягом 1921 р. працював у обласній маркшейдерській управі. У 1922-1933 роках викладав у Гірничому інституті. У 1926 р. вдосконалив нівелір-автомат винайдений професором Леонтовським ще у 1915 р. Цей прилад використовується для отримання плану місцевості. У 1929 р. став професором. У 1933 р. переїхав до Києва. Обіймає посаду директора Київської геофізичної лабораторії, працює у Київському університеті та у 1934 р. очолює Полтавську гравіметричну лабораторію. У 1936 р. отримує звання доктора геологічних наук. У 1930-х роках під його керівництвом створюється гравіметрична мапа УСРР. Заарештований за «контрреволюційну діяльність» і розстріляний у 1937 р. Світлину взято з uk.wikipedia.org

Поселення Кам’янка Лівобережна

Інші назви – Кам’янка Старожитня, Гола Кам’янка. Перша згадка поселення датується 1596 р. Виникає як слобода при перевозі через р. Дніпро. У XVIII ст. належить до Самарської паланки Війська Запорозького Низового. У 1730-х роках під час російсько-турецької війни тут зведено фортецю-редут. У 1750 р. будується Преображенська церква. Пізніше з’являються ще два православних храми – Троїцький і Покровський. На 1762 р. у Кам’янці мешкало 618 осіб. На 1886 р. є центром Кам’янської волості Новомосковського повіту, мешканців - 5562. У слободі була волосна управа, дві православні церкви, десять лавок, базар. З часом зі складу Кам’янки виділилось два поселення – Ломівка і Березанівка. Зараз є частиною Амур-Нижньодніпровського району Дніпра. Кам’янка на мапі Шуберта 1888 р.

Приходьте на екскурсію Кайдацьким мостом https://chipyo.livejournal.com/89613.html

Йосип Танатар (1880-1961) – геолог, викладач. Народився у родині караїмського купця у Мелітополі. Закінчив Мелітопольське реальне училище і вступив на перший набір Катеринославського Вищого гірничого училища. Після завершення навчання залишився працювати на кафедрі. З 1904 р. на літні семестри їздив до Мюнхенського університету, де у 1911 р. отримав диплом доктора натурфілософії. З 1914 по 1958 р. (окрім воєнного часу) обіймав посаду завідувача кафедрою прикладної геології у Дніпропетровському гірничому інституті. Тривалий час вивчав Криворізький басейн. У 1922 р. біля Тернівського рудника відкриває поклади уранової руди (Жовті Води). Розробка цих руд почалася у 1940-х роках, причетність до їхнього відкриття Танатара замовчувалась. У радянські часи продовжував підтримувати тісні контакти з німецькими і шведськими колегами. Володів українською, російською, німецькою, англійською, французькою, татарською мовами. За свою наукову кар’єру видав 105 фахових робіт. Помер у Дніпропетровську, тут і похований.

Будинок Стронгіна (вул. Троїцька, 5)

Ділянка створена у першій половині XIX ст. У 1880-х роках розділена на два домовласництва – Андрєєва і Лельчиш. У 1892 р. обидві ділянки придбав Герш Кутнер. Пізніше воно переходило почергово у власність Зільберова, Вінса, Мінухіних, Кита. У 1912 р. купує інженер Бенціон Стронгін. У 1913 р. завершується будівництво нового корпусу у стилі модерн, автором, імовірно, є С.В. Віленський. Будівля мала 17 квартир і три торгівельних приміщення. У середині 1920-х років став будинком комуни швейників. У 1960-х роках проведено ремонт з заміною балконів. Наприкінці 1980-х років поставлено на капітальний ремонт, який зупинився на початку 1990-х років. Тривалий час будинок стояв закинутим. З 2016 р. на цьому місці почалось зведення ЖК Троїцький, фасади старої будівлі збережені з певними змінами. Світлина 1987 р. зроблена Віктором Путієм, взято у Олександра Волока.

Приходьте на нічну екскурсію «Катеринославське блукання. Двори і підворіття» https://chipyo.livejournal.com/90037.html

Олександр Мікей (1901-1961) – геохімік, мінералог. Народився у Москві у родині караїмського габбая. У 1918 р. закінчив 1-у Московську гімназію. У 1918 р. родина переїжджає до Катеринослава. Вступає на юридичний факультет Катеринославського університету, після ліквідації спеціальності перейшов на геологічний факультет Катеринославського гірничого інституту. Після завершення освіти у 1926 р., залишається асистентом на кафедрі мінералогії. З 1925 р. брав участь у багатьох експедиціях у Мелітопольській окрузі та у Закавказзі. У 1929 р. захищає кандидатську дисертацію, очолює кафедру мінералогії. У 1931 р. вийшов його підручник для студентів-хіміків «Мінеральна сировина». У 1933 р. стає професором. У 1937 р. заарештований за «антирадянську діяльність», отримав 10 років таборів. У 1947 р. повертається в Україну, поселяється у Синельниковому. У 1954 р. за клопотанням професора Танатара йому дозволено переїхати у Дніпропетровськ, де він і помер у 1961 р. Реабілітований у 1956 р. Світлину взято з uk.wikipedia.org

Будинок Можейка (вул. А. Фабра, 11)

Триповерховий корпус прибуткового будинку по червоній лінії збудовано на початку 1900-х років. Фасади виконані у цегляному стилі з неокласичними елементами. Скоріш за все, на кожному поверсі буда одна квартира. У дворі знаходився одноповерховий кам’яний корпус служб. У 1902-1909 роках власником значиться Ігнат Можейко. На 1902 р. тут мешкав помічник редактора газети «Придніпровський край» Максим Славінський. З 1910 р. будівля у власності Катерини Щекутіної. На 1914 р. тут проживають викладачі жіночого комерційного училища Степанової – Пінасо і Комарецький. У 1970-х роках проводиться капітальний ремонт будинку. У 2000-х роках корпус реконструюється з добудовою мансардного поверху. Світлина 1990 р. зроблена Віктором Путієм, взято у Олександра Волока.

Приходьте на нічну екскурсію «Катеринославське блукання. Двори і підворіття» https://chipyo.livejournal.com/90037.html

Запрошуємо на екскурсії на каяках Діївськими плавнями🚣

Прогулянки у серпні відбуватимуться по четвергах (5, 12, 19, 26), початок о 18.30⏱

Тривалість екскурсії – 2 години.
Вартість – 300 грн/люд.

❓Запитання пишіть сюди @chipyo

Реєстрація тут👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScbd0cXODzKX-dQSFHsr7ug8RfLV-u_CwXlszEAFbYT__-HGw/viewform

Ісраель Бар-Єхуда (1895-1965) – ізраїльський політичний і державний діяч, справжнє прізвище – Ідельсон. Народився у Конотопі. Батько працював бухгалтером і був прихильником Любавицького хасидизму, мати займалась домашнім господарством. На початку XX ст. родина переїхала до Катеринослава. У 1909 р. вступив до лав організації «Цейрей Ціон». Закінчив Катеринославський гірничий інститут. Ісраель був репетитором математики у майбутнього сьомого Любавицького ребе Менахема-Мендла Шнеєрсона. У 1917 р. став членом ЦК «Цейрей Ціон». Одружився з уродженкою Катеринослава Бебою Трахтенберг, яка теж була задіяна у сіоністському русі. У 1922 р. подружжя заарештовано радвладою і вислано до Сибіру. У 1924 р. вони змогли виїхати до Берліна. У 1926 р. переїжджають в Ерец-Ісраель. У 1930 р. вступає у кібуц Ягур. У 1949 р. обирається у Кнесет. У 1955-1959 роках обіймає посаду міністра внутрішніх справ, у 1962-1965 роках – міністра транспорту. Його ім’ям названо аеропорт біля Масади в Ізраїлі. Світлину взято з uk.wikipedia.org