=157=
я просто чекаю поки прийде велика вода. чорнееее . гу! в темряві видно але не при цьому білому. білий шум. вечеря. чого так болить сьогодні. я не знаю. в грудаку гніздо. чи це яма. стіл світлішає і колір переходе в звук. вони говорять ніби птахи. тіло незручно рівняється в температурі з повітрям і мій стілець ніби від’їжджає кудись далеко. там говорять люди яких я розумію. хтось зліва каже мені «запам’ятай і цей досвід теж». не можу сконцентрувати погляд. не пам’ятаю ким я була до того як поїхала. хто ці всі люди. майже ніхто не торкається до тебе один випадковий дотик до руки і ти згадуєш шо маєш себе. на шкірі оживають всі сліди всі дотики живуть на мені досі. я пахну україною. більше нічого не має запаху. всі погляди на мене віддаляють від мене. збільшують кількість порожнечі. їм буде дуже довго йти до мене такими кроками. співчутливий погляд це ляпас. погляд дитини і погляд собаки більш зрозумілі. я чекаю шоб прийшла велика вода. під місяцем. я входжу в неї. все пахне україною. у темряві не видно кордонів предметів і тіл. можна йти. темрява нестрашна більше. моє тіло м’якшає ніби просфорка в вині й розпливається. як тоді коли я п'яна на горі в самій білизні йшла попісяти в сніг і мороз. як тоді коли мене кинули в річку бомбочкою. як тоді коли я впала з ровера. раз і збігаютсья люди. картина "повернення додому після сільської дискотеки": згубила очки і постійно думаєш про них і ше сумно шо хлопець який подобається не відписує. чому ти мені це розказуєш. чому ти не розслабляєшся ти не вмієш понасолоджуватися? запам’ятай цей досвід у темряві і неси її з собою. мені не самотно мені не сумно відколи
моя дорога додому завжди однаково коротка
я просто заплющую очі.
я просто чекаю поки прийде велика вода. чорнееее . гу! в темряві видно але не при цьому білому. білий шум. вечеря. чого так болить сьогодні. я не знаю. в грудаку гніздо. чи це яма. стіл світлішає і колір переходе в звук. вони говорять ніби птахи. тіло незручно рівняється в температурі з повітрям і мій стілець ніби від’їжджає кудись далеко. там говорять люди яких я розумію. хтось зліва каже мені «запам’ятай і цей досвід теж». не можу сконцентрувати погляд. не пам’ятаю ким я була до того як поїхала. хто ці всі люди. майже ніхто не торкається до тебе один випадковий дотик до руки і ти згадуєш шо маєш себе. на шкірі оживають всі сліди всі дотики живуть на мені досі. я пахну україною. більше нічого не має запаху. всі погляди на мене віддаляють від мене. збільшують кількість порожнечі. їм буде дуже довго йти до мене такими кроками. співчутливий погляд це ляпас. погляд дитини і погляд собаки більш зрозумілі. я чекаю шоб прийшла велика вода. під місяцем. я входжу в неї. все пахне україною. у темряві не видно кордонів предметів і тіл. можна йти. темрява нестрашна більше. моє тіло м’якшає ніби просфорка в вині й розпливається. як тоді коли я п'яна на горі в самій білизні йшла попісяти в сніг і мороз. як тоді коли мене кинули в річку бомбочкою. як тоді коли я впала з ровера. раз і збігаютсья люди. картина "повернення додому після сільської дискотеки": згубила очки і постійно думаєш про них і ше сумно шо хлопець який подобається не відписує. чому ти мені це розказуєш. чому ти не розслабляєшся ти не вмієш понасолоджуватися? запам’ятай цей досвід у темряві і неси її з собою. мені не самотно мені не сумно відколи
моя дорога додому завжди однаково коротка
я просто заплющую очі.
=159=
війна що ти зробила зі мною. ти зробила мою пам’ять небезпечним місцем
ти замінувала моє минуле. як я можу
гуляти спогадами кол и
все таке отруйне а я звикла ходити боса
що ти зробив зі мною боже чого ти навчив мене
мої слова тепер отруйні моя мова колючий наелектризований дріт
війна
ти на мене ображаєшся
шо я досі жива
вони сміються зі мною ці люди яких не атакували
сміються а потім ловлять мене у воді
я так далеко
мій голос як палене дерево лишає чорний слід за собою
і я кричу в землю братчики пробачте пробачте
жінки плачуть наді мною
хотіли побачити україну
україна звіріє Україна дика
вони навіть не знають цього що дикий значить тільки хороше
вони це забули
що ти зробила зі мною війна
війнонька
відгородила живе від живого
нагодувала мертвим
ти знаєш як боляче згадувати себе
як говорити про себе в минулому часі
чого такі ображені на життя люди
чого ви його так шкодуєте
другим шо аж не можете і забираєте і понищуєте чого ви такі ревниві
шо я голодна і радісна
дуже голодна
і спрагла
дуже радісна радісна радісна
чого ви вчите мене
мови
щоб заткнутися
мови шоб казати пробач пробач пробач
мови що помиляється коли говорить про діла людські
мови щоб пояснити шо не всім можна жить і тішиться
мови щоб голосити
мови щоб говорити серед тих хто не знає її
мови щоб жити в ній
бо більше нічого не лишилося
моя пам’ять замінована я-
к шкода
безпечно тільки без шкіри безпечно бути порізаною
небезпечно коли люди мають лиця і очі і голоси небезпечно любити мене
моє тіло заміноване
як шкода шо ти не розумієш моєї поламаної мови
тобто не чуєш вибухів
війна що ти зробила зі мною. ти зробила мою пам’ять небезпечним місцем
ти замінувала моє минуле. як я можу
гуляти спогадами кол и
все таке отруйне а я звикла ходити боса
що ти зробив зі мною боже чого ти навчив мене
мої слова тепер отруйні моя мова колючий наелектризований дріт
війна
ти на мене ображаєшся
шо я досі жива
вони сміються зі мною ці люди яких не атакували
сміються а потім ловлять мене у воді
я так далеко
мій голос як палене дерево лишає чорний слід за собою
і я кричу в землю братчики пробачте пробачте
жінки плачуть наді мною
хотіли побачити україну
україна звіріє Україна дика
вони навіть не знають цього що дикий значить тільки хороше
вони це забули
що ти зробила зі мною війна
війнонька
відгородила живе від живого
нагодувала мертвим
ти знаєш як боляче згадувати себе
як говорити про себе в минулому часі
чого такі ображені на життя люди
чого ви його так шкодуєте
другим шо аж не можете і забираєте і понищуєте чого ви такі ревниві
шо я голодна і радісна
дуже голодна
і спрагла
дуже радісна радісна радісна
чого ви вчите мене
мови
щоб заткнутися
мови шоб казати пробач пробач пробач
мови що помиляється коли говорить про діла людські
мови щоб пояснити шо не всім можна жить і тішиться
мови щоб голосити
мови щоб говорити серед тих хто не знає її
мови щоб жити в ній
бо більше нічого не лишилося
моя пам’ять замінована я-
к шкода
безпечно тільки без шкіри безпечно бути порізаною
небезпечно коли люди мають лиця і очі і голоси небезпечно любити мене
моє тіло заміноване
як шкода шо ти не розумієш моєї поламаної мови
тобто не чуєш вибухів
=160=
слова доходять деякі вуглевим рисунком
чого ти смієшся
чого ти більше не смієшся
життя повільно проходить мною
життя дихає в мені
голос сухуватий рублений
мурахи живуть у горлі
горло — медове яблуко
ще співаю
слова доходять деякі вуглевим рисунком
чого ти смієшся
чого ти більше не смієшся
життя повільно проходить мною
життя дихає в мені
голос сухуватий рублений
мурахи живуть у горлі
горло — медове яблуко
ще співаю
=163=
я знаю що було б легше носити ім'я якби воно було дієсловом
всі найважливіші слова — дії:
свобода любов людина
я знаю що було б легше носити ім'я якби воно було дієсловом
всі найважливіші слова — дії:
свобода любов людина
=165=
лєопард, [14.09.2022 20:25]
я думала сьогодні
лєопард, [14.09.2022 20:31]
про нашу розмову
лєопард, [14.09.2022 20:31]
зараз допишу)))
лєопард, [14.09.2022 20:35]
коли ми говорили ппро те, як діяти, коли сумно
лєопард, [14.09.2022 20:35]
шо тіло ніби хоче лягти і скрутитися клубочком і здається шо це може тільки поглибити сум і затягнути в нього
лєопард, [14.09.2022 20:36]
мені стало після сесії дуже сумно і я вже не могла нічого, я поїхала на ровері, трохи поспівала в полі, стало легше, але не до кінця, намотала кілька кругів на стадіоні, але далі в мене в голові тільки тягнуло до землі
лєопард, [14.09.2022 20:37]
я лягла посеред стадіону, ввімкнула акустику daughter і постаралася дихати глибше і просто змиритися з тим, що я не знаю і мені сумно
лєопард, [14.09.2022 20:37]
і вже через 15 хв я сміялася, зараз вернулася додому і почуваюся значно ліпше
лєопард, [14.09.2022 20:38]
я думаю, що лягання в землю може працювати
трава і земля дуже приємно пахнуть і коли ти лежиш ти ніби з'єднуєш своє тіло з її простором і внутрішня рана гоїться швидше
лєопард, [14.09.2022 20:25]
я думала сьогодні
лєопард, [14.09.2022 20:31]
про нашу розмову
лєопард, [14.09.2022 20:31]
зараз допишу)))
лєопард, [14.09.2022 20:35]
коли ми говорили ппро те, як діяти, коли сумно
лєопард, [14.09.2022 20:35]
шо тіло ніби хоче лягти і скрутитися клубочком і здається шо це може тільки поглибити сум і затягнути в нього
лєопард, [14.09.2022 20:36]
мені стало після сесії дуже сумно і я вже не могла нічого, я поїхала на ровері, трохи поспівала в полі, стало легше, але не до кінця, намотала кілька кругів на стадіоні, але далі в мене в голові тільки тягнуло до землі
лєопард, [14.09.2022 20:37]
я лягла посеред стадіону, ввімкнула акустику daughter і постаралася дихати глибше і просто змиритися з тим, що я не знаю і мені сумно
лєопард, [14.09.2022 20:37]
і вже через 15 хв я сміялася, зараз вернулася додому і почуваюся значно ліпше
лєопард, [14.09.2022 20:38]
я думаю, що лягання в землю може працювати
трава і земля дуже приємно пахнуть і коли ти лежиш ти ніби з'єднуєш своє тіло з її простором і внутрішня рана гоїться швидше
=168=
тема для есею: «Сприйняття високого мистецтва, коли твою свідомість перейобано геноцидом твого народу»
ключові слова: не бере
тема для есею: «Сприйняття високого мистецтва, коли твою свідомість перейобано геноцидом твого народу»
ключові слова: не бере
=170=
до порізаного пальця скільки хоч балакай, все одно поки шкіра не заживе, буде боліти
до порізаного пальця скільки хоч балакай, все одно поки шкіра не заживе, буде боліти
=174=
пташка святкує себе в польоті
спробуй впіймати її
затримай дихання
щоб не збився приціл
пташка святкує себе в польоті
спробуй впіймати її
затримай дихання
щоб не збився приціл
=176=
шось є гарне в живому, коли воно дивиться на світ з цікавістю, а не докором
шось є гарне в живому, коли воно дивиться на світ з цікавістю, а не докором