вчора був день доріг та вечір погодних аномалій. на їхню честь залишимо кілька зауважень.

перше. про перемішування, обособленість та ворожість.

було сказано, що субкультури не існують без ксенофобії. наявність ксенофобії гарантує наявність меж, наявність яких дає семантичну легітимність на існування. та зворотній зв'язок: мовна категоризація знаходить точки зачепу на основі противаг, якими оперує ксенофобія, і слова, як інструмент розрізнення-дискримінації, таким чином продовжують існувати та (пере)знаходити референтів.
з іншого джерела було помічено, що культурна обособленість веде до ворожості. твердження в тому, що це не так. натомість ворожість виникає як похідна риса культури-обособленої-в-межах-іншої, точніше похідна відсутності певних рис. втім в багатьох знаних реальних прикладах культурна обособленість дійсно співіснує із ворожістю між зовнішньою-фоновою та тою-що-в-її-межах-обособлюється культурою. це пояснюється через відсутність шуканих рис в обособлюваній культурі чи в тому її агрегаті, що утворений в конкретній бульбашці конкретними представниками. процес інтеграції чужорідних утворень загальною-фоновою культурою таким чином не є процесом стирання словесних меж між культурами, зокрема просторову (дез)інтеграцію укладу, а процесом насаджування конкретних рис, які ще мають прижитися, тобто трансформуватися у перетравлювано-органічну компостну конфігурацію, і після цього закріпитися.
в цих абзацах пролягає межа між засадничою ксенофобією, яка уреальнює соціальні явища як такі, та якої не позбутися, бо вона виникатиме на основі будь-яких стабільних конфігурацій соціальної матерії, та надмірною ворожістю, яку варто нейтралізовувати.

[необхідні риси; приклади інтеркультурних утворень]

друге. про штучність, шизофренічність та параноїдальність.

було сказано, що штучно генероване безум'я подібне на візерунок, що плететься скінченним набором генеративних патернів. як простий клітинний автомат, як покроковий фрактал. утворення штучної складності, рух в межах одного блоку стабільної поведінки, ніяких критичних переходів, скачків, ніяких розривів. фрактальність тут як синонім простоти, що ховається за видуманою складністю. кожен крок має таку ж вартість як попередній, ви просто штампуєте ці проекти, зображення, тексти, стрічки, висловлювання, меми - конвеєр і солодка вата. натомість справжнє безум'я навіть попри те, що може конструктивно оперувати дуже обмеженим набором початкової генеративної матерії й перевикористовувати одні й ті ж ідеї, характерне наявністю нетривіальностей, кроків зламаного розміру та логіки, яка не реконструюється зсередини системи спостереження, там, де вони не були б калькульовані та додані як косметичний реверанс для тих, хто чув за візерунки та розриви. фрактальність є злом і лише справжньою шизофренією ми проб'ємо стіни цієї тюрми? іноді чутно таку думку, не можу з нею до кінця погодитися. її ефектно обрамлює та поглинає цікава гра, яка полягає в тасуванні сприйняттєвих інтерпретацій для максимізації справжнього безум'я довкола. ця гра подібна на того-хто-існує-в-очікуванні-прозріння-яке-не-приходить, і при щирій, неперервній та непохитній відданості здатна індукувати справжню-в-сенсі-вище шизофренічність у інтерпретатора. її правила опублікуємо пізніше. цікавий аспект, що тут максимізація та мінімізація не утворюють бінарну опозицію. адже мінімізація шизофренічності неухильно веде до параноїдальності, яка не обов'язково має ітеративно-генеративну, "фрактальну", природу, але й якісно відмінна від шизофренічності - її точки притягального і виштовхувального тяжіння формують інший ритм руху по кочкам, шпалам і шкалам. чи утворюють такі-як-описано-вище параноїдальність та шизофренічність якогось роду спряжену пару подумаємо іншого разу.

[правила та ігри; різниця ритмів на точках тяжіння; контентна задуха]

третє. про важливе.

підтримайте збір.

[свобода міркувань]

в графство поступають тривожні сигнали. один з наших знавців розчинився в потоці гарячих болотних випарів у гірській розщелині. інший представник дружнього герцогства пославши гінця до потойбіччя заговорив мовою верблюдів. товариський голос з історичних книг, текстами яких писалися нинішні кордони, став крихким як щербет. ми спостерігаємо як дерева тягнуть до нас гілки через паркани з порожніми листками що залишилися з минулих сезонів. глашатаї на скачках коментують глядацькі вирази облич. яблучні сади збираються у хмари й кружляють над промисловими районами. відторгнутий річками й озерами кімнатний пил утворює нові типи водойм, в які може осідати завершуючи свої цикли існування.

але ми пам'ятаємо як вистояли раніше лише перетворюючи всі необертовні втрати на новоутворені надбання. ми знаємо що відлуння поетичних рим виступають вузлами мереж конативної логістики. що ці мережі не мають стоків а працюють перерозподіляючи сталактити й сталагміти по порожнинах у хімічних дизбалансах тіл. що містки з'єднань між неприємним та приємним утворені зі слів, які неможливо вмістити ні в один словник. що смирення означає буття з миром всередині й здатність вивозити усі види коливань назовні, а слабкість і покірність це те що нищиться ним. що мирне буття в обставинах це те що робить нас істотами волі, дає здатність дивитися у кожен вир не відводячи погляду й ковтати грозові хмари. що неможливо розповісти де закінчується біль й починається увага. що вага внутрішнього миру є підспуддям до ведення війни. що відпускання тих хто не має тої легкості подібне до скидання мішків піску з повітряних куль. що наша видима самотність є дорогою для тріумфу внутрішніх перемог.

ми пам'ятаємо все те, що люди пам'ятали до нас, адже попри зміну швидких словників не змінилися правила гостинності й те з якого боку братися за ложку. дзвін мечів поміняв вібрато але не зник як явище. плинність систем позначень раз у раз стає нагадуванням про те, чому ми щомиті помираємо й народжуємося людьми, нагадуванням про інваріанти свобод що нам доступні. й ультимативно - про ту єдину можливість, до якої всі вони ведуть. можна ставати частиною обставин, димом, брудом та зливатися з іншими субстанціями, а можна стояти проти них. втім поки існує час нас об'єднує те, заради чого ми залишаємося разом, і на що ми здатні спертися в цьому об'єднанні. але в остаточному залишку ми всі вистоїмо, відновимо забуту легкість, звільнимося з полону болотних випарів, верблюдячих мов, щербетової крихкості, оголеності старого листя та іншого. глибока радість залишиться єдиною радою на кінець.

тексти можна читати по-різному

є слова-філери а є слова-значущі, і слова-значущі закріплюються разом з конкретним контекстом та повинні читатися вкупі з ним. їхнє значення може деформуватися наскрізно крізь текст, контекст теж. читання це відслідковування цих ліній життя, траєкторій деформації. якщо контекст не вказаний явно можна грати в контекстну топологію. на простих текстах вона має комбінаторну природу невеликих порядків. на складних текстах комбінаторика складна. способи як різні види неперервних контекстних ігор можна зводити до дискретних це окрема тема, хоча неперервність цікава по-своєму. вона і є текстовою музикою та грою кольорів безумовно.

тим часом, підтримайте збір

[нагадування ще раз - підтримайте збір, якщо маєте можливість. це важливо]

всім приготуватися

ми мовчимо, а довколишні події несуться із запаморочливою швидкістю. нещодавній теракт на околиці москви для когось став приводом печалитися, для когось радіти, для когось - нашорошити вуха. втім подальший розвиток подій показує, що цей теракт важливіше, ніж просто масове вбивство людей.

ми бачимо, що росіяни нездатні випустити з уваги образ українців. теракт, не будучи взагалі ніяк на поверхні з нами пов'язаним, вцементував їхню зачепленість та страх дедалі сильніше.

ми бачимо неспроможність російської силової системи відреагувати жорстко, а ювенальної - справедливо. жалюгідні публічні виступи представників влади. гротескно перебірлива жорстокість до затриманих, яку вирішили транслювати на весь світ. запах слабкості. запах страху. на тлі: безпрецедентно кривава бійня, яку росія розв'язала на нашій території. на тлі: сюрреалістична темрява - хтонь - звичної російської реальності, яку тепер ще й щедро збагрили кров'ю. на тлі: щоденні жорстокі вбивства співгромадян, часто - ветеранами сво, часто - випущеними з тюрем убивцями.

навіть на такому грубому рівні зібране в загальну картину це свідчить що російська влада все більше консервується в кривавій бані, яку заварила. її колективний погляд застилає червоним кольором, за щільними порт'єрами якого вона перестає відчувати настрої народу. народ відчуває це розз'єднання навіть попри те, що ніколи не був щільно приєднаним до своєї влади. це розз'єднання незнайоме, воно дратує, ятрить, змушує губитися, дивитися навколо. народ відчуває відчуженість влади, він починає блукати, боятися, йде вихорами. побутових вбивств стає дедалі більше, їхня жорстокість перевершує межі глузду, побутова злоба продовжує закипати, суспільні поділи набувають все чіткіших меж, об них все легше порізатися. багатооке тіло влади бачить плоди цих вихорів, воно бачить поведінку стихії людей, поки що точкову. таку ж точкову як окремі нитки, якими починає співати вода, що наближається до кипіння - вони з'являються в різних точках резервуару, ніби незалежно одна від одної, а втім майже одночасно, і їх стає більше. владні міркувальні центри усвідомлюють те, що більше не відчувають дозрівання цієї поведінки, що втратили контроль над температурою цієї води, що рівновага порушилася, і речі існують у старому устрої лише за інерцією. влада панікує, намагається посилити хват, відрощує більше силових кінцівок, згадує про давно атрофовані, видобуває з себе все більше страшних видимостей. вічний лейтмотив: они должньі жить в постоянном страхе, каждьій их жест должен сопровождаться дрожью. народ відчуває ці удари нагайкою, звичні стимули, він вбирає їх в себе як і вбирав завжди. і помічає, що вони не гаснуть, що цей звук йде луною, ізоляція була порушена. народ чує тремтіння тіла влади і починає ще сильніше тремтіти сам. навіть якщо досі не помічає, не фіксує цього свідомо.

теракт на межі москви в цей час стався невипадково. я не знаю хто стояв за його плануванням та ким насправді є його виконавці. зв'язок з іділом, вечір п'ятниці, рамадан - енергія молодої релігії, мучеництва, вогонь помсти заснований на щирій вірі та мусульманській молитві, яка розноситься храмами та площами міст близького сходу в цей час. місячний календар, три дні після важливого дня в традиції що походить з витоку річки сват, що протікає сучасним пакистаном, три дні до повні - це тонко збалансована межа. локація - торговий центр на межі між столицею та областю, брама для тих хто в'їжджає в та останній форпост тих хто покидає головну твердиню сучасної росії. період року - кінець березня, весняний вибух, прорив крізь в'язку ковдру зимньої сонливості, злам, зсув, час коли разом з природою простіше прокидатися тим та будити тих, хто спить. й звісно кров і вогонь всередині самої події - біль, страх, зосередження та останній подих сотень людей.

я не знаю ким були ці терористи, не знаю достеменно їхніх справжніх мотивів. я знаю, що росія була в майже наркотичному стазисі больового шоку досить давно, і що на її теренах законсервовано багато нехорошого. я не знаю кого і що мав на меті пробудити цей теракт. але тепер вже й не треба знати щоб бачити.

досвідчені механіки снів повідомляють що ми стикаємося з повною неможливістю наступати. лінія фронту насичена засобами вогневого ураження, артилерією, розвідкою, засобами радіоелектронної боротьби та авіацією, яка здалеку десятками запускає смертоносні керовані авіаційні бомби. наземний і повітряний прорив через кордон нині теж не виглядає можливим.

на даний момент нам доступні такі чи інші способи боротьби з усіма переліченими видами ворожих засобів, окрім керованих авіаційних бомб. цю карту нездатні будуть перебити навіть винищувачі обіцяні країнами заходу. з-поміж інших фактуальних аспектів боротьби з арсеналом ворога нині вкрай гостро постає необхідність убезпечення від керованих авіаційних бомб.

ми провели довгі консультації з кількома поколіннями спеціалістів, ми знаходили тих хто давно вийшов на пенсію й стрімко старішали щоб говорити на рівних, ми знаходили тих хто припинив говорити і для взаємодії з ними вчилися розумітися мигцями у медоносних бджіл, ми знаходили тих хто вже давно не дихає повітрям а тому нам доводилося вчитися перебуванню у різних середовищах одночасно часто на межі агрегатних станів, деякі з тих кого ми знаходили сформувалися земноводними і нам довелося відрощувати хітинові панцирі щоб прикрити зябра що забезпечували присутність духу під час розмов, дехто з тих кого ми знаходили давно існує лише у шелесті дерев й нам ставалося переміщатися по рівнинах не розтискаючи обіймів вітру щоб не пропустити ні одного промовленого слова. всі говорили про одне, консенсус вилитий однозначно: єдина можливість для подолання проблеми кабів це протикосмічні ядерні дрони-антисперматозоїди.

коренева ідея проста і належить не нам: потрібно вимкнути зв'язок. росіяни мають власну систему супутників, яка забезпечує їх своїм зв'язком. технічні можливості наразі не дозволяють ніяк цьому зарадити окрім як знищити самі супутники, продірявити цю мережу. про те, як це зробити, ми і спілкувалися зі спеціалістами, вишукуючи їх навпроти скупчень рудого попелу. задача виходу на орбіту розв'язувалася тисячоліттями, і сперматозоїд в точності став оптимальним в наших земних умовах розв'язком. його характеристика полягає в подоланні меж між подібними до вакуума космічними середовищами та середовищами ізольованого тепла, вологи і крові. антисперматозоїд повинен нести функціонал повноцінного сперматозоїда, втім долати межу у зворотньому напрямку. обговорення цієї конструкції довго точилися за закритими дверима поки нам не вказали на те, що навіть кількатонний сперматозоїд не обов'язково буде здатен нанести достатнього пошкодження супутнику на орбіті. тому наступна подорож по шматками засохлого моху в пошуках поколінь спеціалістів дала відповідь на цю проблему: вибух на ядерному заряді. так, сформувавши цілісну концепцію, ми підходили до найцікавішого: навігації. проте за доброю традицією про найцікавіше ми промовчимо - аж надто це чутлива тема до тих пір, поки мережа супутників не почне скидати свої перші грона.