в цей чарівний ранок пост спостереження за небом доповідає:

6:47 небо неймовірного темно-бузкового кольору на межі з чорним, кольору зимнього світанку і солодкої невсипної ночі

6:56 зараз - кольору сортів темного винограду на темно-сірій скатертині

7:00 зараз - свіжої чорнильної плями на папері після того як на неї крапнули водою

7:16 зараз - кольору внутрішностей розчавленої чорниці проти тільки вимитої білої тарілки

7:31 зараз - як бульбашка що утворилася на поверхні сливового варення розмішаного з йогуртом

8:27 тепер небо набуло кольору брудно-білого як густа пара з теплотраси

на цьому пост завершується

варто починати з першої

в той час поки бригади дітей виконують передноворічні задачі на напрямках розкреслених на сектори, а неохайно зліплені пряники нігілізму від монополії виробників - що зайняли ринок протягом низки минулих століть не внаслідок своїх видатних персональних рис, якостей продукції чи хоча б кривавої бандитської боротьби на сході часів, а, за їх твердженням, внаслідок випадковості, що не має за собою ніякого сенсу чи задуму - щедро кришаться комунальниками прямо під ноги, покликані убезпечити нас від ожеледиці чистого бачення, ми шукаємо окрилення радості.

поки класифікатори та категоризатори першого розряду впорядковують гребінці інваріантів, якими би вдалося причесати безформенні досвіди щоденних потрясінь так, щоб не заплутатися у новостворених формах ще більше, і щоразу зазнають невдачі, а класифікатори та категоризатори другого розряду розвішують на нескінченних балконах наших гостінок прапорці чиїхось слів та висловів, думаючи лише про останній промінчик сонця, яке нині рано заходить за небокрай, а класифікатори та категоризатори третього розряду згинаються під вагою порядкової лічби, ми очищаємо любов від власностей, штучностей й затисків.

поки садівники носяться з саджанцями щойно викопаних дерев так, що ті пускають коріння у них в руках і починають проростати бруньками з їхніх очей, а всі спостерігачі наслідують ці дивні пласкі танці по колу й довіряють вести танок тим, хто ніколи в житті не посадив ні одного дерева, а втім вміє громадити міркування про грона, гілки та стебла рухів чогось синтетичного по каналам і канавам неприродного походження, про розкидання і збирання щебеню, про польоти та падіння, про піт екстазу та порожні погляди, ми ллємо сльози по всьому тому, що зникає не маючи змоги протривати і єдину мить.

поки в кожному бінарному інтерпретаційному штормі логістичні біфуркаційні діаграми починають протікати ніби дрейфуючі ймовірнісні простори, по струнким зображенням яких розмазується чорнило розподілів, залишаючи жирні клякси на полотнах того, що здається занадто цінним папером, щоб марати його мирськими теревенями, а чорнила пам'яті про барвисті корінці, скельця, склейки та тріщини вицвітають, обертаючись птахами, що летять у вирій, з якого немає дороги назад, залишаючи по собі лише дзвін ветхості й запах тої старої дитячої бібліотеки в будівлі незрозмілого цільового призначення, що підозріло нагадує забарикадовану версію дитячого садочку, де в сусідніх дверях чаїться секція вольної боротьби, а в кишенці навпроти розташовані послуги з манікюру, у дворі ростуть туї - кажуть це погана прикмета - та периметр засаджений чорнобривцями, і цей залишковий зліпок проноситься перед очима за мить в той момент, коли слова вислизають з язика тишком, непомічені, не прощаючись, тоді ми дивимося на власне плачевне чи піднесене, нудне чи натхненне, спустошене чи сповнене, розпачливе чи обнадійливе, кольорове чи однорідне, в'язке чи гладеньке, надійне чи крихке становище, знаючи, що в ньому немає нічого, окрім спільної-для-всіх й ненародженої чистоти.

гілки обвалюються під вагою водяних птахів що простягають крилами через простори та дірки у кордонах, через діряві забори та пробиту техніку розкидаючи червоні краплі свого пір'я не будучи здатними причинити ті рани які оголюються зимньою алмазною крихтою видобутою в розгалудженій мережі копалин що позначені на картах міст-супротивників синім кольором. під маскою супротивництва ховається позначення динаміки об'єкт-суб'єктної системи де система вкладених дзеркал затруднює розрізнення початку відбиттів, втім це і не важливо зовсім. важливими є те псевдощастя і втеча-від-буття, якою нас наповнюють наші календарі, які чомусь різко почали вилуплюватися гнійними виразками і пухирями нагадуючи про милі серцю пасхальні традиції, ідеї народження і пробудження, снів про розквітання які співаються на дніпровських пагорбах в дні першої скреслої криги, і той сміх, який попри застуджене горло, прагне ствердити крихкість власного все-ще-існування, протікання, абсурдну умовну природу того, що не могло бути створене, не здатне зникнути і ніколи не існувало насправді. важливими тут насправді є псевдо-антитезові псевдо-псевдощастя та втеча-від-втечі-від-буття, проголошення яких подібно вигукуванню неоголошеного філателістського лота на аукціоні миттю формує в незвіданому таємному просторі цього затишного залу з важкими порт'єрами певну символьну метаієрархію, простір вкладень та зв'язків між ними, щось типу драбини в обидві сторони, павутиння хрущовочних прольотів, вікна дитячої поліклініки, в якій тебе лікували від вітрянки. ієрархічність звісно допомагає розфільтрувати хмарки думок, наявні агрегатні стани, питні частини напоїв та інші набори градуйованих пре-інваріантних конденсатів, про які зазвичай не розповідають на курсах про трепанації голіностопних суглобів та інших про-між-них субстратів нашого існування. фільтрація та трепанація зрештою стають об'єктами наших псевдощастя та втечі-від-втечі-від-буття, дозволяючи через ще один рівень якісно іншого заперечення вийти за межу теплотраси, яка пролягає між парканом твоєї бабусі та невеликим шматком дикого незасіяного поля що переходить в ліс, який тягнеться бозна скільки, і в якому за свідченнями людей, що розповідають страшні казки дітям, водиться різноманіття всячини а не лише якісь там вепри, ведмеді й вовки, втім тобі доводилося бачити лише поодиноких зайців що махаючи вухами оминали ці дивні каменюки, які в сонячні дні увесь світ бачить як скручених до сезонної сплячки грифонів, що чекають на трубіння, що сповістить про настання нового сезону. новий сезон принесе нові походи на базар, стояння на картонці, споглядання розмічених листів металу та тріпотіння брезентових вітрил, які наснажують ятки з одягом до руху в нашому непевному світі, в якому екіпажам давно не вдається знайти світло маяків, і ти читаєш це все по єдиному виразу обличчя та потім до кінця вечора ховаєш погляд, намагаючись пронести з собою до кінця життя це усвідомлення про те, що тікати нема від чого. тікати нема куди.

початок наступний.

допельгангери та перевтільниці крадуть запахи зі снів обіймачів керівних посад у силових структурах і плетуть з накраденого маскувальну сітку. проект має кодову назву масксітка ціндри. під час щоденних чергувань по в-, пере- та за- плітанню можна спостерігати зовнішні та внутрішні знаки у вигляді: розмазування олівцевого малюнку хмар, папірців опалого листя, утворення димки надлишкових переживань, водоверті пташиних клинів, всотування меж чітко окреслених речей у тінь, спроб викрадення внутрішніх органів, холодних доторків непередбачуваних наркозів, переживань глибокого червоного кольору, заходів сонця, провалення у дрімоту, тріпотання повітря над ледь жевріючими свічками, відпускання поручнів метро, падіння у м'який багатометровий рулон текстилю натягнутий над бездонною ямою.

допельгангери метушаться і втрачають по дорозі викрадені зі снів запахи. напади пронизливого тепла, обійми мокрого холоду, планові відмови органів, позапланові зупинки громадського транспорту, втрачені місяці життя, рами чужих балконів, м'якість килимів, гострота міської архітектури, втрата зелених насаджень, фотографії волосся, пекучі приправи, блукаючі болі, чужі тіла, шматки папірців, уривки пам'яті - перші ознаки контакту із запахами, що їх загублять дорогою допельгангери.

допельгангери помічають втрату запахів і приступають до пошуків. керуються в пошуках останніми що донині збереглися достовірними джерелами напрямів, тлумачать легенди середньовічних карт, перебріхують палімпсести місцевих оповідок, коротають час за картковими іграми в нескінченних потягах, що огинають випуклості світу вузлами та петлями, перегинаючись та розриваючись але обов'язково розпрямлюючись та склеюючись назад - так допельгангери продовжують шукати.

допельгангери знаходять нешукане й втрачають набутих форм. удари фурнітурних блискавок, розриви кільчастих прольотів потягів що обвивали світ, грім текстильних розривів, топографія тупості кутів, лопнуті жили тканин, майстерність набутої неписемності та інші бюрократичні чинники формують, інкарнують, реформують, форматують, зонують, реінкарнують, структурують, компенсують, нумерують, реформатують, резонують, ренумерують, рекомпенсують й реструктурують пошуки допельгангерів.

допельгангери усвідомлюють безвихідь становища і впадають у відчай. набута неписемність забезпечує віртуозну майстерність в покері, вроджене вміння нарізати пальці ніг достатньо малими скибками забезпечує відсутність тілесної рівноваги, ритм пульсації залізничних колій забезпечує своєчасність видихів та вдохів, довіра до провідників забезпечує неусвідомлену нестачу щирого каяття, спалахи блискавок забезпечують зв'язок між регіонами дальнього сполучення, тілесні звички забезпечують причинність моментів досвіду, а посмішки один одному забезпечують ясні спалахи азарту навіть у безвихідному для допельгангерів становищі.

сповнені азарту й відчаю допельгангери тягнуть за нитки з наміром розпустити сплетене й тим самим вплітають в сітку залишки сушеної риби, дитячих зошитів, теплих носків, обмальованих шпалер, надломаних магнітів, простих слів, м'яких подушок, незнайомої плісняви, нових дзеркал, знайомих пухирців, вицвітших обкладинок й близьких мелодій.

такий кінець.

вчора був день доріг та вечір погодних аномалій. на їхню честь залишимо кілька зауважень.

перше. про перемішування, обособленість та ворожість.

було сказано, що субкультури не існують без ксенофобії. наявність ксенофобії гарантує наявність меж, наявність яких дає семантичну легітимність на існування. та зворотній зв'язок: мовна категоризація знаходить точки зачепу на основі противаг, якими оперує ксенофобія, і слова, як інструмент розрізнення-дискримінації, таким чином продовжують існувати та (пере)знаходити референтів.
з іншого джерела було помічено, що культурна обособленість веде до ворожості. твердження в тому, що це не так. натомість ворожість виникає як похідна риса культури-обособленої-в-межах-іншої, точніше похідна відсутності певних рис. втім в багатьох знаних реальних прикладах культурна обособленість дійсно співіснує із ворожістю між зовнішньою-фоновою та тою-що-в-її-межах-обособлюється культурою. це пояснюється через відсутність шуканих рис в обособлюваній культурі чи в тому її агрегаті, що утворений в конкретній бульбашці конкретними представниками. процес інтеграції чужорідних утворень загальною-фоновою культурою таким чином не є процесом стирання словесних меж між культурами, зокрема просторову (дез)інтеграцію укладу, а процесом насаджування конкретних рис, які ще мають прижитися, тобто трансформуватися у перетравлювано-органічну компостну конфігурацію, і після цього закріпитися.
в цих абзацах пролягає межа між засадничою ксенофобією, яка уреальнює соціальні явища як такі, та якої не позбутися, бо вона виникатиме на основі будь-яких стабільних конфігурацій соціальної матерії, та надмірною ворожістю, яку варто нейтралізовувати.

[необхідні риси; приклади інтеркультурних утворень]

друге. про штучність, шизофренічність та параноїдальність.

було сказано, що штучно генероване безум'я подібне на візерунок, що плететься скінченним набором генеративних патернів. як простий клітинний автомат, як покроковий фрактал. утворення штучної складності, рух в межах одного блоку стабільної поведінки, ніяких критичних переходів, скачків, ніяких розривів. фрактальність тут як синонім простоти, що ховається за видуманою складністю. кожен крок має таку ж вартість як попередній, ви просто штампуєте ці проекти, зображення, тексти, стрічки, висловлювання, меми - конвеєр і солодка вата. натомість справжнє безум'я навіть попри те, що може конструктивно оперувати дуже обмеженим набором початкової генеративної матерії й перевикористовувати одні й ті ж ідеї, характерне наявністю нетривіальностей, кроків зламаного розміру та логіки, яка не реконструюється зсередини системи спостереження, там, де вони не були б калькульовані та додані як косметичний реверанс для тих, хто чув за візерунки та розриви. фрактальність є злом і лише справжньою шизофренією ми проб'ємо стіни цієї тюрми? іноді чутно таку думку, не можу з нею до кінця погодитися. її ефектно обрамлює та поглинає цікава гра, яка полягає в тасуванні сприйняттєвих інтерпретацій для максимізації справжнього безум'я довкола. ця гра подібна на того-хто-існує-в-очікуванні-прозріння-яке-не-приходить, і при щирій, неперервній та непохитній відданості здатна індукувати справжню-в-сенсі-вище шизофренічність у інтерпретатора. її правила опублікуємо пізніше. цікавий аспект, що тут максимізація та мінімізація не утворюють бінарну опозицію. адже мінімізація шизофренічності неухильно веде до параноїдальності, яка не обов'язково має ітеративно-генеративну, "фрактальну", природу, але й якісно відмінна від шизофренічності - її точки притягального і виштовхувального тяжіння формують інший ритм руху по кочкам, шпалам і шкалам. чи утворюють такі-як-описано-вище параноїдальність та шизофренічність якогось роду спряжену пару подумаємо іншого разу.

[правила та ігри; різниця ритмів на точках тяжіння; контентна задуха]

третє. про важливе.

підтримайте збір.

[свобода міркувань]

в графство поступають тривожні сигнали. один з наших знавців розчинився в потоці гарячих болотних випарів у гірській розщелині. інший представник дружнього герцогства пославши гінця до потойбіччя заговорив мовою верблюдів. товариський голос з історичних книг, текстами яких писалися нинішні кордони, став крихким як щербет. ми спостерігаємо як дерева тягнуть до нас гілки через паркани з порожніми листками що залишилися з минулих сезонів. глашатаї на скачках коментують глядацькі вирази облич. яблучні сади збираються у хмари й кружляють над промисловими районами. відторгнутий річками й озерами кімнатний пил утворює нові типи водойм, в які може осідати завершуючи свої цикли існування.

але ми пам'ятаємо як вистояли раніше лише перетворюючи всі необертовні втрати на новоутворені надбання. ми знаємо що відлуння поетичних рим виступають вузлами мереж конативної логістики. що ці мережі не мають стоків а працюють перерозподіляючи сталактити й сталагміти по порожнинах у хімічних дизбалансах тіл. що містки з'єднань між неприємним та приємним утворені зі слів, які неможливо вмістити ні в один словник. що смирення означає буття з миром всередині й здатність вивозити усі види коливань назовні, а слабкість і покірність це те що нищиться ним. що мирне буття в обставинах це те що робить нас істотами волі, дає здатність дивитися у кожен вир не відводячи погляду й ковтати грозові хмари. що неможливо розповісти де закінчується біль й починається увага. що вага внутрішнього миру є підспуддям до ведення війни. що відпускання тих хто не має тої легкості подібне до скидання мішків піску з повітряних куль. що наша видима самотність є дорогою для тріумфу внутрішніх перемог.

ми пам'ятаємо все те, що люди пам'ятали до нас, адже попри зміну швидких словників не змінилися правила гостинності й те з якого боку братися за ложку. дзвін мечів поміняв вібрато але не зник як явище. плинність систем позначень раз у раз стає нагадуванням про те, чому ми щомиті помираємо й народжуємося людьми, нагадуванням про інваріанти свобод що нам доступні. й ультимативно - про ту єдину можливість, до якої всі вони ведуть. можна ставати частиною обставин, димом, брудом та зливатися з іншими субстанціями, а можна стояти проти них. втім поки існує час нас об'єднує те, заради чого ми залишаємося разом, і на що ми здатні спертися в цьому об'єднанні. але в остаточному залишку ми всі вистоїмо, відновимо забуту легкість, звільнимося з полону болотних випарів, верблюдячих мов, щербетової крихкості, оголеності старого листя та іншого. глибока радість залишиться єдиною радою на кінець.