вбий в собі фаталіста та поменше пизди про вірогідності

сьогодні вийшло нове відео від команди ютуб каналу горицвіт, яке ми всім рекомендуємо до перегляду. окрім свого гумору воно цінне структурним економічним аналізом явища міграційної кризи, причому як в загальних рисах, так і конкретно української специфіки.

десь на просторах інтернету деякий користувач месенджеру телеграм прокоментував контент команди горицвіту наступною думкою:
Дуже примарно уявляю, як держава, яка буквально просрала всі можливості економічного розвитку за 30 років раптом візьме і вийде на рівень держуправління, схожий на канадський чи австралійський. Вірогідність звичайно не нульова, але дуже близька до нуля

ця думка заслуговує на увагу з єдиної причини: вона ілюструє дуже типовий патерн засвоєної протягом життя побутової тупості, особливо облюбованої українцями. важливо бити, кришити, презирати, гнати, розвінчувати та ігнорувати думки, що втілюють цю тупість. і знати в обличчя відповідний їй шаблон аргументації.

чому ця думка хибна на рівні
- особистого раціо:
тому що особисті впливи важать більше, ніж здається. і якщо конкретно ти нічого не здатен зробити на поприщі державного управління в силу того, що не маєш і не хочеш мати відповідної освіти, навичок чи знайомств, щоб впливати на речі через перші-другі руки, не означає, що такого впливу не мають інші. в такому разі - молодой чєловєк, ето не для вас снято.

чому ця думка хибна на рівні
- аргументації:
тому що подія "держава вийде на рівень достойного держуправління" не є випадковою ні з точки зору теорії ймовірностей, ні статистики, щоб їй приписувати якусь вірогідність взагалі. якщо людина не мала на увазі під словом "держава" якесь формальне абстрактне спрощення, для якого можна порахувати таку ймовірність, та не провела й надала подібних обчислень - в такому випадку це просто риторичний прийом наївного фаталізму. який ставить за мету перекреслити у свідомості читача здобуття соціальних та економічних наук. які ті вигризають, кров'ю й потом здобуваючи дані та поліруючи методологію їхнього опрацювання, щоб з того, роками публікуючи дослідження за дослідженням, робити валідні обчислення схожих на перший обивательський погляд - а насправді неспівмірно простіших - показників.

якщо на те пішло, то такі показники як "рівень державного управління" - що б це не значило - значно краще пояснюються та передбачуються розкладенням через консистентні магічні системи, аніж через теорію ймовірностей. чому так - тема, яка заслуговує окремого допису.

чому ця думка хибна на рівні
- суспільного блага:
тому що це наївний фаталізм, який за роки трамбування в людях конденсується до заразної мислеформи "не жили добре - нема чого й починати". ця думка ставить за мету упереджено негативно узагальнити в сприйнятті читача роки життєплину надскладного симбіозу держави і суспільства та звести їх до напівзабутого-немов-у-сні розмитого враження про динаміку окремих ніби-точних економічних та соціальних показників, які десь колись існували та начебто мали негативну динаміку, та підмінити це враження особистим враженням про ехокамерний резонанс опіній людей з близького оточення довкола окремо взятих, не факт що коректно поставлених, питань про якість життя. некоректна поставленість яких заміщає собою можливість фахової постановки таких питань, а отже і фахового широкого бачення виходів в тому, що інакше здається суцільними глухими кутами. таке узагальнення та підміна цементують уявлення людини про те, що якщо погано було раніше - погано буде і далі. утрамбовуючи засвоєну безпорадність та закриваючи щиру допитливість щодо того, що складає з себе наша реальність та який ступінь впливу нам доступний на її майбутнє, хибними наперед заготовленими відповідями.

1. позначення випадковою величиною чи подією того, що не вкладається в статистичну методологію, щоб надати своїм словам формальної ваги, - (псевдо) статистична критика структурних міркувань як метод.

2. застовування власних упереджень як відповідей на наперед заготовлені хибно сформульовані питання про кількісну чи статистичну природу явищ там, де повинен був би відбуватися кропіткий процес збору і підготовки даних, фаховий аналіз, постановка питань та пошук відповідей з подальшим уточненням даних і далі по колу, - наївний фаталізм як модус.

такі дві риси є типовими і хибними в багатьох побутових міркуваннях. і антидотом до них є скромність, уважність, допитливість та перегляд нового відео від команди горицвіту.

божевілля сильніше за симптоми хвороби, які нагадують нечіткі силуети за спітнілим склом, в яке ти дивишся з автомобіля, проїжджаючи малознайомі місця, які не факт що відмічені на картах. протікання силуетів схоже на рух кори земної кулі, з заворотами підземних річок, бульбашками порожнин, повільним закипанням й перемішуванням. як велика кабаняча щелепа, яка застигла напівроззявленою поки очі не можуть сфокусуватися на розломі в силуетах, що мандрують повз. розломи в силуетах часто вигулькують з периферійного нізвідки, щоб піти назад в безлюдне нікуди, залишаючи втомленого м'ясника в нероздільному об'єднанні з тою тупістю, яка не дозволяє йому навести фокус на причинах власної смиренності щодо мишачої цивілізації під прилавком, і почати дурити покупців свідомо. втім іноді розломи утворюються просто посеред кроку і заповнюють собою небо, і стають новим мотивом, схемою та місцем археологічних розвідок, ескізом точки на карті, гравюрою на бічній поверхні вушної раковини жабоподібних істот, що уникаючи помешкань переміщаються потоками підземних рік не зважаючи на параметри густини середовища, оскільки виникають у світі там, де ще немає вагів та цифер, а є лише відтінки і кольори поєднані у обертони вагань, якими бринить кожна втрачена мить поза межами пилюки слів, які в угоду володарям таємності витісняють істинні значення текстів прямо в розтягнуті від п'ят до печінок пащеки тих істот, що плавають підземними ріками й затіюють переплетіння концертних розкладів та залишають химерні малюнки на сетлистах, які потім ввижаються тобі, коли ти втичиш у спітнілий ілюмінатор цієї вічної двополовинчатої капсули, що заповнена потрохами імпортного бур'яна з химерною назвою, будучи прив'язаним новоутвореною пуповиною до джерела божевілля тих ігор, в які так любиш грати вірячи в позасловесну природу тих хвороб, які іноді хибно класифікуються як хронічні.

ахуй.

в цей чарівний ранок пост спостереження за небом доповідає:

6:47 небо неймовірного темно-бузкового кольору на межі з чорним, кольору зимнього світанку і солодкої невсипної ночі

6:56 зараз - кольору сортів темного винограду на темно-сірій скатертині

7:00 зараз - свіжої чорнильної плями на папері після того як на неї крапнули водою

7:16 зараз - кольору внутрішностей розчавленої чорниці проти тільки вимитої білої тарілки

7:31 зараз - як бульбашка що утворилася на поверхні сливового варення розмішаного з йогуртом

8:27 тепер небо набуло кольору брудно-білого як густа пара з теплотраси

на цьому пост завершується

варто починати з першої

в той час поки бригади дітей виконують передноворічні задачі на напрямках розкреслених на сектори, а неохайно зліплені пряники нігілізму від монополії виробників - що зайняли ринок протягом низки минулих століть не внаслідок своїх видатних персональних рис, якостей продукції чи хоча б кривавої бандитської боротьби на сході часів, а, за їх твердженням, внаслідок випадковості, що не має за собою ніякого сенсу чи задуму - щедро кришаться комунальниками прямо під ноги, покликані убезпечити нас від ожеледиці чистого бачення, ми шукаємо окрилення радості.

поки класифікатори та категоризатори першого розряду впорядковують гребінці інваріантів, якими би вдалося причесати безформенні досвіди щоденних потрясінь так, щоб не заплутатися у новостворених формах ще більше, і щоразу зазнають невдачі, а класифікатори та категоризатори другого розряду розвішують на нескінченних балконах наших гостінок прапорці чиїхось слів та висловів, думаючи лише про останній промінчик сонця, яке нині рано заходить за небокрай, а класифікатори та категоризатори третього розряду згинаються під вагою порядкової лічби, ми очищаємо любов від власностей, штучностей й затисків.

поки садівники носяться з саджанцями щойно викопаних дерев так, що ті пускають коріння у них в руках і починають проростати бруньками з їхніх очей, а всі спостерігачі наслідують ці дивні пласкі танці по колу й довіряють вести танок тим, хто ніколи в житті не посадив ні одного дерева, а втім вміє громадити міркування про грона, гілки та стебла рухів чогось синтетичного по каналам і канавам неприродного походження, про розкидання і збирання щебеню, про польоти та падіння, про піт екстазу та порожні погляди, ми ллємо сльози по всьому тому, що зникає не маючи змоги протривати і єдину мить.

поки в кожному бінарному інтерпретаційному штормі логістичні біфуркаційні діаграми починають протікати ніби дрейфуючі ймовірнісні простори, по струнким зображенням яких розмазується чорнило розподілів, залишаючи жирні клякси на полотнах того, що здається занадто цінним папером, щоб марати його мирськими теревенями, а чорнила пам'яті про барвисті корінці, скельця, склейки та тріщини вицвітають, обертаючись птахами, що летять у вирій, з якого немає дороги назад, залишаючи по собі лише дзвін ветхості й запах тої старої дитячої бібліотеки в будівлі незрозмілого цільового призначення, що підозріло нагадує забарикадовану версію дитячого садочку, де в сусідніх дверях чаїться секція вольної боротьби, а в кишенці навпроти розташовані послуги з манікюру, у дворі ростуть туї - кажуть це погана прикмета - та периметр засаджений чорнобривцями, і цей залишковий зліпок проноситься перед очима за мить в той момент, коли слова вислизають з язика тишком, непомічені, не прощаючись, тоді ми дивимося на власне плачевне чи піднесене, нудне чи натхненне, спустошене чи сповнене, розпачливе чи обнадійливе, кольорове чи однорідне, в'язке чи гладеньке, надійне чи крихке становище, знаючи, що в ньому немає нічого, окрім спільної-для-всіх й ненародженої чистоти.

гілки обвалюються під вагою водяних птахів що простягають крилами через простори та дірки у кордонах, через діряві забори та пробиту техніку розкидаючи червоні краплі свого пір'я не будучи здатними причинити ті рани які оголюються зимньою алмазною крихтою видобутою в розгалудженій мережі копалин що позначені на картах міст-супротивників синім кольором. під маскою супротивництва ховається позначення динаміки об'єкт-суб'єктної системи де система вкладених дзеркал затруднює розрізнення початку відбиттів, втім це і не важливо зовсім. важливими є те псевдощастя і втеча-від-буття, якою нас наповнюють наші календарі, які чомусь різко почали вилуплюватися гнійними виразками і пухирями нагадуючи про милі серцю пасхальні традиції, ідеї народження і пробудження, снів про розквітання які співаються на дніпровських пагорбах в дні першої скреслої криги, і той сміх, який попри застуджене горло, прагне ствердити крихкість власного все-ще-існування, протікання, абсурдну умовну природу того, що не могло бути створене, не здатне зникнути і ніколи не існувало насправді. важливими тут насправді є псевдо-антитезові псевдо-псевдощастя та втеча-від-втечі-від-буття, проголошення яких подібно вигукуванню неоголошеного філателістського лота на аукціоні миттю формує в незвіданому таємному просторі цього затишного залу з важкими порт'єрами певну символьну метаієрархію, простір вкладень та зв'язків між ними, щось типу драбини в обидві сторони, павутиння хрущовочних прольотів, вікна дитячої поліклініки, в якій тебе лікували від вітрянки. ієрархічність звісно допомагає розфільтрувати хмарки думок, наявні агрегатні стани, питні частини напоїв та інші набори градуйованих пре-інваріантних конденсатів, про які зазвичай не розповідають на курсах про трепанації голіностопних суглобів та інших про-між-них субстратів нашого існування. фільтрація та трепанація зрештою стають об'єктами наших псевдощастя та втечі-від-втечі-від-буття, дозволяючи через ще один рівень якісно іншого заперечення вийти за межу теплотраси, яка пролягає між парканом твоєї бабусі та невеликим шматком дикого незасіяного поля що переходить в ліс, який тягнеться бозна скільки, і в якому за свідченнями людей, що розповідають страшні казки дітям, водиться різноманіття всячини а не лише якісь там вепри, ведмеді й вовки, втім тобі доводилося бачити лише поодиноких зайців що махаючи вухами оминали ці дивні каменюки, які в сонячні дні увесь світ бачить як скручених до сезонної сплячки грифонів, що чекають на трубіння, що сповістить про настання нового сезону. новий сезон принесе нові походи на базар, стояння на картонці, споглядання розмічених листів металу та тріпотіння брезентових вітрил, які наснажують ятки з одягом до руху в нашому непевному світі, в якому екіпажам давно не вдається знайти світло маяків, і ти читаєш це все по єдиному виразу обличчя та потім до кінця вечора ховаєш погляд, намагаючись пронести з собою до кінця життя це усвідомлення про те, що тікати нема від чого. тікати нема куди.

початок наступний.

допельгангери та перевтільниці крадуть запахи зі снів обіймачів керівних посад у силових структурах і плетуть з накраденого маскувальну сітку. проект має кодову назву масксітка ціндри. під час щоденних чергувань по в-, пере- та за- плітанню можна спостерігати зовнішні та внутрішні знаки у вигляді: розмазування олівцевого малюнку хмар, папірців опалого листя, утворення димки надлишкових переживань, водоверті пташиних клинів, всотування меж чітко окреслених речей у тінь, спроб викрадення внутрішніх органів, холодних доторків непередбачуваних наркозів, переживань глибокого червоного кольору, заходів сонця, провалення у дрімоту, тріпотання повітря над ледь жевріючими свічками, відпускання поручнів метро, падіння у м'який багатометровий рулон текстилю натягнутий над бездонною ямою.

допельгангери метушаться і втрачають по дорозі викрадені зі снів запахи. напади пронизливого тепла, обійми мокрого холоду, планові відмови органів, позапланові зупинки громадського транспорту, втрачені місяці життя, рами чужих балконів, м'якість килимів, гострота міської архітектури, втрата зелених насаджень, фотографії волосся, пекучі приправи, блукаючі болі, чужі тіла, шматки папірців, уривки пам'яті - перші ознаки контакту із запахами, що їх загублять дорогою допельгангери.

допельгангери помічають втрату запахів і приступають до пошуків. керуються в пошуках останніми що донині збереглися достовірними джерелами напрямів, тлумачать легенди середньовічних карт, перебріхують палімпсести місцевих оповідок, коротають час за картковими іграми в нескінченних потягах, що огинають випуклості світу вузлами та петлями, перегинаючись та розриваючись але обов'язково розпрямлюючись та склеюючись назад - так допельгангери продовжують шукати.

допельгангери знаходять нешукане й втрачають набутих форм. удари фурнітурних блискавок, розриви кільчастих прольотів потягів що обвивали світ, грім текстильних розривів, топографія тупості кутів, лопнуті жили тканин, майстерність набутої неписемності та інші бюрократичні чинники формують, інкарнують, реформують, форматують, зонують, реінкарнують, структурують, компенсують, нумерують, реформатують, резонують, ренумерують, рекомпенсують й реструктурують пошуки допельгангерів.

допельгангери усвідомлюють безвихідь становища і впадають у відчай. набута неписемність забезпечує віртуозну майстерність в покері, вроджене вміння нарізати пальці ніг достатньо малими скибками забезпечує відсутність тілесної рівноваги, ритм пульсації залізничних колій забезпечує своєчасність видихів та вдохів, довіра до провідників забезпечує неусвідомлену нестачу щирого каяття, спалахи блискавок забезпечують зв'язок між регіонами дальнього сполучення, тілесні звички забезпечують причинність моментів досвіду, а посмішки один одному забезпечують ясні спалахи азарту навіть у безвихідному для допельгангерів становищі.

сповнені азарту й відчаю допельгангери тягнуть за нитки з наміром розпустити сплетене й тим самим вплітають в сітку залишки сушеної риби, дитячих зошитів, теплих носків, обмальованих шпалер, надломаних магнітів, простих слів, м'яких подушок, незнайомої плісняви, нових дзеркал, знайомих пухирців, вицвітших обкладинок й близьких мелодій.

такий кінець.