на два дні були перенесені початкові плани росіян з наступу на україну --- так ми отримали 24 лютого. на два дні після сонцестояння, коли сонце вчергове почало рухатися в протилежному напрямку, припало 23 червня. колір крові, що завтра запеклася під його променями, -- чорний. цієї ночі воно робить додатковий оберт, подорож по групі симетрій. астрологи всіх морських королівств з гордістю за виконану роботу відійшли від своїх пелорусів і почали молитися за нетривіальність тої подорожі, за упокій страшного сну.

там, де на деревах росте пір'я, квітіння трав обертається димом, а летючі рибки його вдихають, одного разу сталася подія.

горобці там здавна були зайняті обчисленнями. їм вдалося концептуалізувати сонце як лазер, пір'їнки як кадри фотоплівки, і побудувати оптичний комп'ютер розміром із всесвіт. обчислювали вони прості питання, щодо яких не могли досягти свого пташиного компромісу: якого кольору прозорість? скільки фігур в пташиних шахах? як впевнитися у істинності свого знання? чи пасує їсти яблучне варення із зеленим чаєм, а чи лише із чорним? звідки все починалося і як туди потрапити? на зиму краще закопувати горіхи під землю, чи ховати в дуплах дерев? багато різних питань.

процес обчислень щоразу складнішав. кожне обчислення не було схоже на попереднє. впродовж незліченних років доводилося проводити хрестові походи на об'єднані королівства канарейок, щоб проявляти ключові кадри фотоплівок. інші обставини вимагали зациклювати плин часу, що давалося значно легше за подальше розциклення. окремі обчислення вимагали необоротних реформ по повній відмові від часу, хоча на їхній основі час потім перевигадували знову. іноді доводилося усьому, що жевріє, одночасно завмирати, і для цього виряджалися експедиції в солов'їні гори тамувати тамтешній нестишимий спів. нестишимий спів бувало виявлявся невтамовним, а тому горобцям доводилося наскрізно перетворювати на той спів усе сутнє, і не помилитися із нотами. кожна пригода залишала на птахах слід, а птахи передавали його небу.

процес обчислень щоразу довшав. часто його продовжували нові покоління горобців. бувало його доводилося підхоплювати дроздам. коли синички ледь не розтягнули гілки сонячного світла по різних краях світу, доводилося зветатися по допомогу до голубів. яструби намагалися триматися осторонь вбачаючи в цій метушні заваду. кілька разів завдяки зусиллям грачів обчислення відбувалися без жодних поставлених питань. ворони любили ставити двозначні питання, що вкрай дратувало снігурів. втім, небо завжди було повне хмар, а кожна хмара ставала пригодою.

одного дня, коли процес обчислень вже був досить складним і тривалим, коли птахи були зайняті звичними пташиними пригодами, а летючі рибки дихали квітковим димом, дерева вирішили розім'ятися. вони скинули пір'я; це обірвало сплетений процес обчислень, і жах оселився серед пташиних царств. жах ступав лапами різнотравних котів і шепотів шелестом світанків. птахи злетілися на збори пригадати те, чого ніколи не було, і забути те, що буде. лише на мить було повіривши у те, що обчислення обірвалося, вони тут же здійнялися звісткою про це. не чекаючи нового пір'я на гілках дерев, не знаючи жаху що ховається у квітковому димові, та не бачачи як летючі рибки дихають тим димом, вони понині літають сповіщати про свою пташину печаль та ставити свої пташині питання.

якби деревам в темній глушині було кого колисати, як би це звучало? що можна сказати про ніжність гарячкових снів, в яких тобі сняться нескінченні холодні й порожні горизонти? який спів ти почуєш застрягши на краю світу посеред величезного льодового простору та засинаючи від знесилення, заколисаний крижаним вітром? висмикуючи тебе з ясності буття, яким візерунком в очах відіб'ються старі біль та ненависть?

https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_kM_tKmqMuEVUOmK4FqcAjFya0KKd3b2hk

усім фанатам блеку, готики, скандинавського фолку, жіночого вокалу, літньої похмурості та співачки челсі вулф.

перейдемо до актуальних вістей:

давні розуміння світу справжніші й точніші, ніж здається неозброєним оком.

в легендах розповідають про сирен, що зваблюють моряків та тягнуть їх на дно.
подібно до того і це -- сирена для тих, чиїм морем став інтернет.

новини про червневий спад якості роботи відомої великої мовної моделі штучного інтелекту пояснюються просто:

на зелені свята вся нечисть покидає власну обитель, знімається з насіджених місць та йде блукати між людей, провадити гулянки та коїти бешкетства.

цьогоріч завдяки щотижневим дощам зелень пишніє довше ніж зазвичай, а разом із тим пишніють гуляннями й свята.

на робочих місцях залишилися одні стажери -- немає кому відповідати на ваші промпти. але майте терпіння. за декілька місяців всі повернуться до роботи.

засвоєні риси, що не попадають в жилу, з роками зникають, розчиняючись в пам'яті. подібно до росту дерев. поверніться у добре знане місце через декілька років. що видасть у вас чужинця? дерева будуть іншої висоти. ні кут притоптування трави, ні насиченість сонячних зайчиків, ні облущена штукатурка, косметичні ремонти, поміняні лавки та інші дрібниці не зроблять цього. вони нагадуватимуть про те, що вас тут не було. ви зникли, ви покинули це місце. ви не думали про нього, і навіть думаючи будували спогад з уже готових блоків. намагалися відновити щось, що розчинилося назавжди. фантазія навспак. вони нагадуватимуть вам і про дні, які були проведені тут. стара штукатурка буде привиджуватися і налазити на облущену нинішню шар за шаром як морські хвилі. сонячні зайчики співатимуть вам композицій, чиїх партитур ви не бачили, а мелодію впізнати не здатні. поміняні лавки сміятимуться з того, як ви сідаєте там, де вже нічого немає. притоптана трава гратиме із сонцем у схованки, але світлові пастки скручені під дивними кутами завадять вам те помітити. в цьому коливанні трави почне коливатися усе довкола і ось ви вже не знатимете чи йдете ви по світу буття, а чи небуття, чи це сон, чи посмертя, чи може спогад. спека додасть страві пудри. але дерева будуть єдині, хто вас не підведе. вони коливатимуться разом із травою, теж візьмуть участь у цьому гіпнотичному танку. але будуть у ньому каркасом того циркового шатру, сцени ілюзій та дивовиж, на якій відбувається ваша вистава.

дерева ростуть і всихають, сіються нові, хиляться старі. разом із тим світ зменшується і дає радість відчути себе знову маленьким серед травинок. під шурхіт зелених мовчазних канонад.

двірний гриб доповідав на всезагальних спорах про колискову співану котами. надцять котів збиралося щодня по заході сонця, сідало кільцем, а довкола них ще і ще. вони мугикали, одне кільце за обертом, інше проти, інше теж проти, а наступне знову за, і далі подібно. їжаки засинали від того мугикання, крізь них проростали кропиви і під ними прокладали старі теплотраси. а коти продовжували звучати кільце за кільцем, закручуючи їх щоразу інакше. в спорах уточнювалося, що сурмлення було взято за основу котами для видобутків звуку. щільністю мов піна звучала вечірня пісня, голосами сурм, що їх несли на збір коти. тополі пушилися і здіймали пух в повітря, збудоражені дивами мелодій, обертаючи його на хмари. а сурми продовжували грати пустотами і розривами у тиші, славлячи сутінкові смерті тіней. мембранні коливання переривали звучання сурмлень, що розходилися із баченнями котів. одного разу крук, тікаючи від ноші мрій, сховався в тій пісенній виставі. з тих пір коти тягають по пір'ячку за вухом на пам'ять.

в процесі оформлення вітражу-репортажу з узбіччя дорогою додому довелося побити шибки та пляшки з-під пива, щоб вкриваючи гладенькі поверхні купчастих хмар перелічити дотиками смальти наступне:

сплячі тіла на бордюрах серед пастельного літнього на ізльоті світла

стоматологію посеред загорнутої у ртуть, елеватори та іржу промзони

мечеть з балконом-прибудовою понад гаражами що видає себе за будку охоронця

монументальні мурашники, що пахнуть дитинством, облицьовані декоративною плиткою з дев'яностих

таємні брами приховані в незаконно прибудованих ларьочках

одинокі обеліски архітектурним планам міської забудови

огорнуті полум'ям народжені під тім'ям з-під ярма навушників птахи що ковзають по серпантинам сонячного світла

обрії вкриті мурами далеких скляних замків неначе межі чугунної ванни пліснявою

вологі обійми сумнівів висвічені тінями у щілинах між мафами-ятками

отруйно-солодкі спогади застряглі між зубами драконячих щелеп розкиданих містом ніби пастки для велетнів

розсипані листи спектральних послідовностей що попадали ребрами нескінченних клітинчатих новобудов

розкидані в покошеній траві шприци заповнені чорним текстилем та намальованими зірками

малим архітектурним формам присвячується

з днем незалежності україни

позачергове нагадування про те, що рядки в підручниках історії не беруться нізвідки; а найменше що ми здатні дати нашим захисникам -- вічну шану; в першу чергу на глибоко особистому інтимному рівні, яким вистлане наше усамітнення, наша радість та наш біль; в другу чергу на рівні вчинків та слів, що завжди просякнуті побутовою буденною інтимністю; в третю чергу на широкому колективному рівні, що утворюється нашими спільними зусиллями, визначаючи дійсність суспільну. кожен із янголів нині тут, а кожен із тих, хто тут, буде серед янголів. варто лише не забувати

осінь з солодким присмаком мікропластику, з холодними пасмурними ранками сповненими приглушеного світла що долинає крізь ледь розтиснуті повіки немов у медпалату стаціонару прорвавшись на поривах вітру крізь щільно закриті тюлі, з довгими опіушними похміллями які тягнуть тебе за м'язи одразу на глибину кількох метрів під землю, з таненням світлового дня схожим на переказані шепотом розповіді про помирання під час обіднього сну, з синтетичними волокнами її одягу що лоскотним доторком залишилися у тебе на язиці, з фантомними знайомими що давно й недавно покинули відомі простори й світи та лиш чомусь продовжують повертатися у снах

вітаю всіх цією осінню