степами, лісами, крізь дим і ранковий туман, повз щоденні зіркопади ми рухаємося до найяскравішого світла, яке здатні розрізнити
є різні підходи до того, як я собі уявляю мислення про роль держави. є точки зору про встановлення правил, розподіл ресурсів, суспільний договір. правильно окреслена проблематика в кожному конкретному випадку найчастіше диктує найбільш зручний підхід.
для спільноти, яка засновує державу та існує потім спираючись на неї, важливим є цілепокладання. цілепокладання на різних горизонтах планування: умовно ближньострокових, що відповідають найближчому часовому проміжку та поточній ситуації, або ситуації наступній одразу за поточною; умовно середньострокових, які відповідають кільком часовим проміжкам та покликані часто утворити структуру з оперативних рішень, надати їм сенсу та дозволити успішно скористатися наслідками; умовно довгострокових, що покликані виставити мету та означити характер ухвалення рішень як такий. важливим є цілепокладання в різних галузях: правосуддя, економіка, освіта, культура, наука, оборона тощо. по кожній з яких ставляться свої питання, по кожному з яких будуються власні горизонти, власні цілі.
в такій твердині живуть особисті цілепокладання кожного індивіда. його суб'єктивний досвід, визначений внутрішніми станами та рисами; зовнішніми умовами.
чи (1) повинна держава декларувати велику мету, і акумулювати діяльність своїх громадян, свого апарату на її досягнення? іншими словами, чи роль держави у тому, щоб її цілепокладання суттєво визначало індивідуальні цілепокладання?
чи (2), навпаки, держава повинна забезпечувати компромісне співіснування груп індивидів, а носіями проєктів великої мети повинні бути або об'єднання груп індивідів всередині держави, або об'єднання груп індивідів на міждержавному рівні? іншими словами, чи зводиться роль держави до забезпечення умов для індивідуальних цілепокладань?
останні років п'ять, до початку великої війни, я звик думати згідно з другим варіантом. з початком війни я вважаю, що до завершення проєкту, який називаємо війною, актуальності набув перший.
як бути опісля? сам факт війни, в усій його повноті, підважив багато які світоглядні позиції, змінив глобальний розподіл сил, пролив більше світла на явища неволодіння окремими питаннями індивідуальної та суспільної етики. паралельний стрімкий розвиток технологій, демографічні падіння, кліматичні зміни та інші зміни умов призводять до необхідності придумувати нові способи бачити світ. старе знання блякне, і ми опиняємося в пошуках нового. входимо в темні часи. наша задача пройти крізь них та зберегти людство, зберегти якомога більше життя, зберегти радість, забезпечити умови для наших дітей. настав час ставити питання: що означає кожна із цих речей? хто ми, хто такі люди в цих нових умовах? чи є ці умови такими вже новими? на що ми здатні і чого ми хочемо прагнути? чому саме це, а не інше? і як нам цього досягати?
яка роль держави в цьому усьому? ближча до першого окресленого вище варіанту? другого? десь поза ними? чи потрібно нам розвинути нову мову говоріння про державу, а чи можливо вистачає старої?
шлях до з'ясування лежить попереду
є різні підходи до того, як я собі уявляю мислення про роль держави. є точки зору про встановлення правил, розподіл ресурсів, суспільний договір. правильно окреслена проблематика в кожному конкретному випадку найчастіше диктує найбільш зручний підхід.
для спільноти, яка засновує державу та існує потім спираючись на неї, важливим є цілепокладання. цілепокладання на різних горизонтах планування: умовно ближньострокових, що відповідають найближчому часовому проміжку та поточній ситуації, або ситуації наступній одразу за поточною; умовно середньострокових, які відповідають кільком часовим проміжкам та покликані часто утворити структуру з оперативних рішень, надати їм сенсу та дозволити успішно скористатися наслідками; умовно довгострокових, що покликані виставити мету та означити характер ухвалення рішень як такий. важливим є цілепокладання в різних галузях: правосуддя, економіка, освіта, культура, наука, оборона тощо. по кожній з яких ставляться свої питання, по кожному з яких будуються власні горизонти, власні цілі.
в такій твердині живуть особисті цілепокладання кожного індивіда. його суб'єктивний досвід, визначений внутрішніми станами та рисами; зовнішніми умовами.
чи (1) повинна держава декларувати велику мету, і акумулювати діяльність своїх громадян, свого апарату на її досягнення? іншими словами, чи роль держави у тому, щоб її цілепокладання суттєво визначало індивідуальні цілепокладання?
чи (2), навпаки, держава повинна забезпечувати компромісне співіснування груп індивидів, а носіями проєктів великої мети повинні бути або об'єднання груп індивідів всередині держави, або об'єднання груп індивідів на міждержавному рівні? іншими словами, чи зводиться роль держави до забезпечення умов для індивідуальних цілепокладань?
останні років п'ять, до початку великої війни, я звик думати згідно з другим варіантом. з початком війни я вважаю, що до завершення проєкту, який називаємо війною, актуальності набув перший.
як бути опісля? сам факт війни, в усій його повноті, підважив багато які світоглядні позиції, змінив глобальний розподіл сил, пролив більше світла на явища неволодіння окремими питаннями індивідуальної та суспільної етики. паралельний стрімкий розвиток технологій, демографічні падіння, кліматичні зміни та інші зміни умов призводять до необхідності придумувати нові способи бачити світ. старе знання блякне, і ми опиняємося в пошуках нового. входимо в темні часи. наша задача пройти крізь них та зберегти людство, зберегти якомога більше життя, зберегти радість, забезпечити умови для наших дітей. настав час ставити питання: що означає кожна із цих речей? хто ми, хто такі люди в цих нових умовах? чи є ці умови такими вже новими? на що ми здатні і чого ми хочемо прагнути? чому саме це, а не інше? і як нам цього досягати?
яка роль держави в цьому усьому? ближча до першого окресленого вище варіанту? другого? десь поза ними? чи потрібно нам розвинути нову мову говоріння про державу, а чи можливо вистачає старої?
шлях до з'ясування лежить попереду
в перебіг прийдешніх виборів президента білорусі вплелося кілька несподіванок.
попри те, що зареєстровано було лише одного кандидата, чинного невизнаного міжнародною спільнотою президента олександра лукашенка, до виборчих перегонів на запрошення підпільної громадської організації "лісовики та сірники" краснопільського району могильовської області доєдналися численні незареєстровані кандидати. один за одним із темряви виринали химерні форми та безформ'я, яких раніше ніхто із спостерігачів не бачив. з бюлетенів злізло всяке чорнило і на них проявилися знаки дивної форми, що їх не зміг потім при наданні свідчень відтворити ні один із учасників допиту. тіні вплелися в списки виборців, й ті видовжилися за свідченнями очевидців подекуди в п'ять-вісім разів.
як стверджує уповноважений "лісовиками та сірниками" тимчасовий виконувач обов'язків голови цвк білорусі: усі неждані гості виборчого процесу, що утворювалися подекуди прямо на очах у спостерігачів, чемно відстоювали в черзі, не влаштовували безладу і не чинили тиску на місцеві комісії. члени комісій впоравшись із першим шоком, зарядилися щедрістю, благочестям, терпінням, ентузіазмом, зосередженням і мудрістю, та правили свої діла понаднормово. в доповідях місцевих голів згадуються окремі дільниці, на яких процес тривав по сімнадцять діб поспіль, перш ніж двері було опечатано та розпочато підрахунок голосів.
опрацювання окремих випадків волевиявлення було ускладнено незастосовністю загальноприйнятого концепту волі до деяких суб'єктів голосування. відсутності форм, які з'являлися на виборчі дільниці, теж стали випробуванням для членів комісій. довелося залучати до закритих обговорень спеціалістів з вітру, туману, в'язання і ткання та проводити протокольні дебати щодо того, який із підходів до врахування окремішності сутностей використати: інтуїтивний, який підкріплений формальними інваріантами, чи формаліський, що спирається на інтуїтивні зв'язки. дві дільниці в брестській області доповіли про неможливість знайти різницю між цими підходами, і внаслідок довгої дискусії колективно зареєстровали рівно один голос як акт інтегрального волевиявлення. він був закріплений підписами виборців та знаками, що сигналізували про прибуття різноманітних гостей організації "лісовики та сірники".
втім, полотно реєстрації акту обернулося зірковим небом, а печатка зборів громом, що струснув всю країну. щоб не втрачати таким чином цінний документ та не створювати прикрий позаштатний прецедент, до цієї події було вирішено приурочити закінчення виборів, наведення годинників, акт комунікації з батьками, прозріння щодо заподіяного людям лиха (переважно один одному та українцям), формальний репроспективний вступ у війну проти держави україна, безпосередню капіталяцію, початок конференції щодо відшкодування заподіяних збитків, хвилину мовчання по загиблих героях, оплакування невинних жертв, ранкове проміння радості прокидання після довгого сну, закінчення повноважень поточного президента білорусі, організацію його втечі анонімною підпільною організацією у невідомому напрямку, декілька суботників в тих кутках країни, куди вже встигла завітати рання осінь, передачу державі україна розвідданих щодо російською армії, а також кілька автобусів навантажених пляшками лимонаду, і робочу силу для використання на узбережжі каспію.
в звіті міжнародних моніторингових організацій, що всі прибули на територію білорусі з держави україна, зазначено, що серія задокументованих подій не вплинула на протокольний процес виборів, і що підстави сумніватися в легітимності результатів відсутні.
попри те, що зареєстровано було лише одного кандидата, чинного невизнаного міжнародною спільнотою президента олександра лукашенка, до виборчих перегонів на запрошення підпільної громадської організації "лісовики та сірники" краснопільського району могильовської області доєдналися численні незареєстровані кандидати. один за одним із темряви виринали химерні форми та безформ'я, яких раніше ніхто із спостерігачів не бачив. з бюлетенів злізло всяке чорнило і на них проявилися знаки дивної форми, що їх не зміг потім при наданні свідчень відтворити ні один із учасників допиту. тіні вплелися в списки виборців, й ті видовжилися за свідченнями очевидців подекуди в п'ять-вісім разів.
як стверджує уповноважений "лісовиками та сірниками" тимчасовий виконувач обов'язків голови цвк білорусі: усі неждані гості виборчого процесу, що утворювалися подекуди прямо на очах у спостерігачів, чемно відстоювали в черзі, не влаштовували безладу і не чинили тиску на місцеві комісії. члени комісій впоравшись із першим шоком, зарядилися щедрістю, благочестям, терпінням, ентузіазмом, зосередженням і мудрістю, та правили свої діла понаднормово. в доповідях місцевих голів згадуються окремі дільниці, на яких процес тривав по сімнадцять діб поспіль, перш ніж двері було опечатано та розпочато підрахунок голосів.
опрацювання окремих випадків волевиявлення було ускладнено незастосовністю загальноприйнятого концепту волі до деяких суб'єктів голосування. відсутності форм, які з'являлися на виборчі дільниці, теж стали випробуванням для членів комісій. довелося залучати до закритих обговорень спеціалістів з вітру, туману, в'язання і ткання та проводити протокольні дебати щодо того, який із підходів до врахування окремішності сутностей використати: інтуїтивний, який підкріплений формальними інваріантами, чи формаліський, що спирається на інтуїтивні зв'язки. дві дільниці в брестській області доповіли про неможливість знайти різницю між цими підходами, і внаслідок довгої дискусії колективно зареєстровали рівно один голос як акт інтегрального волевиявлення. він був закріплений підписами виборців та знаками, що сигналізували про прибуття різноманітних гостей організації "лісовики та сірники".
втім, полотно реєстрації акту обернулося зірковим небом, а печатка зборів громом, що струснув всю країну. щоб не втрачати таким чином цінний документ та не створювати прикрий позаштатний прецедент, до цієї події було вирішено приурочити закінчення виборів, наведення годинників, акт комунікації з батьками, прозріння щодо заподіяного людям лиха (переважно один одному та українцям), формальний репроспективний вступ у війну проти держави україна, безпосередню капіталяцію, початок конференції щодо відшкодування заподіяних збитків, хвилину мовчання по загиблих героях, оплакування невинних жертв, ранкове проміння радості прокидання після довгого сну, закінчення повноважень поточного президента білорусі, організацію його втечі анонімною підпільною організацією у невідомому напрямку, декілька суботників в тих кутках країни, куди вже встигла завітати рання осінь, передачу державі україна розвідданих щодо російською армії, а також кілька автобусів навантажених пляшками лимонаду, і робочу силу для використання на узбережжі каспію.
в звіті міжнародних моніторингових організацій, що всі прибули на територію білорусі з держави україна, зазначено, що серія задокументованих подій не вплинула на протокольний процес виборів, і що підстави сумніватися в легітимності результатів відсутні.
останні декілька днів певні категорії росіян підняли масове обговорення можливої загибелі головнокомандувача залужного. різні версії зауважували, що його тіло приховують; хтось припускав, що генерал перейшов на сторону рф.
це можна було б сприйняти як типову для росіян потішну медійну шизофренію. оскільки немає ні найменших підстав вважати на правдивість їхніх здогадок. втім, саме це і робить їх цікавими для споглядання. є щонайменше дві точки зору, які висвітлюють ту істину, яку росіяни вхопили правильно і намагалися донести, викрутивши на свій лад.
1. залужний став чимось більшим ніж просто людиною, що виконує обов'язки головнокомандувача. він став частиною тіла ідей, тканиною в якій існують інші люди формами своїх символічних, інформаційних, словесних, образних виражень. в цьому сенсі залужний перевершив життя смертної істоти та утворився, сформувався концептом. який, як і будь-який інший концепт, є тимчасовим, тобто колись перестане існувати, та змінним, тобто залежним від умов. але концептом, який існує якісно на іншому рівні явищ, тобто не просто фізичною істотою, діячем. йдеться про визнання росіянами того, що концепт залужного просто як людини помер остаточно, і тепер ми маємо концепт залужного, що безсмертно втілений у існуванні кожного українця як окремої істоти, україни як держави, пам'яті про україну. залужний став ідеєю, а отже помер як істота.
2. росіяни зафіксували та визнали зміну дуального статусу живости між ними і залужним. звісно, росіяни припускають за замовчуванням, що вони живі. а отже за такою логікою залужний повинен бути мертвим. втім, ситуація симетрично протилежна: мертвими в ній є саме росіяни. мертві як суспільнотворча ідея в принципі, мертві як кожна окрема істота, мертві як суспільнотворча ідея всередині кожної окремої істоти, мертві в якомусь із дієвих проявів суспільства, мертві в якомусь із часів, мертві як якийсь із множинних відбитків попередніх варіантів - природа їхньої мертвости потребує окремого аналізу. що дійсно видно: відштовхуючись від межі розрізнення живий-мертвий, вони намацали основу для вкиду, для обговорення, для нової хмари шуму. але хибно її проінтерпретувавши, заговорили не про суть-зв'язок, а про суть-статус. помер не залужний, померли росіяни.
це можна було б сприйняти як типову для росіян потішну медійну шизофренію. оскільки немає ні найменших підстав вважати на правдивість їхніх здогадок. втім, саме це і робить їх цікавими для споглядання. є щонайменше дві точки зору, які висвітлюють ту істину, яку росіяни вхопили правильно і намагалися донести, викрутивши на свій лад.
1. залужний став чимось більшим ніж просто людиною, що виконує обов'язки головнокомандувача. він став частиною тіла ідей, тканиною в якій існують інші люди формами своїх символічних, інформаційних, словесних, образних виражень. в цьому сенсі залужний перевершив життя смертної істоти та утворився, сформувався концептом. який, як і будь-який інший концепт, є тимчасовим, тобто колись перестане існувати, та змінним, тобто залежним від умов. але концептом, який існує якісно на іншому рівні явищ, тобто не просто фізичною істотою, діячем. йдеться про визнання росіянами того, що концепт залужного просто як людини помер остаточно, і тепер ми маємо концепт залужного, що безсмертно втілений у існуванні кожного українця як окремої істоти, україни як держави, пам'яті про україну. залужний став ідеєю, а отже помер як істота.
2. росіяни зафіксували та визнали зміну дуального статусу живости між ними і залужним. звісно, росіяни припускають за замовчуванням, що вони живі. а отже за такою логікою залужний повинен бути мертвим. втім, ситуація симетрично протилежна: мертвими в ній є саме росіяни. мертві як суспільнотворча ідея в принципі, мертві як кожна окрема істота, мертві як суспільнотворча ідея всередині кожної окремої істоти, мертві в якомусь із дієвих проявів суспільства, мертві в якомусь із часів, мертві як якийсь із множинних відбитків попередніх варіантів - природа їхньої мертвости потребує окремого аналізу. що дійсно видно: відштовхуючись від межі розрізнення живий-мертвий, вони намацали основу для вкиду, для обговорення, для нової хмари шуму. але хибно її проінтерпретувавши, заговорили не про суть-зв'язок, а про суть-статус. помер не залужний, померли росіяни.
на два дні були перенесені початкові плани росіян з наступу на україну --- так ми отримали 24 лютого. на два дні після сонцестояння, коли сонце вчергове почало рухатися в протилежному напрямку, припало 23 червня. колір крові, що завтра запеклася під його променями, -- чорний. цієї ночі воно робить додатковий оберт, подорож по групі симетрій. астрологи всіх морських королівств з гордістю за виконану роботу відійшли від своїх пелорусів і почали молитися за нетривіальність тої подорожі, за упокій страшного сну.
там, де на деревах росте пір'я, квітіння трав обертається димом, а летючі рибки його вдихають, одного разу сталася подія.
горобці там здавна були зайняті обчисленнями. їм вдалося концептуалізувати сонце як лазер, пір'їнки як кадри фотоплівки, і побудувати оптичний комп'ютер розміром із всесвіт. обчислювали вони прості питання, щодо яких не могли досягти свого пташиного компромісу: якого кольору прозорість? скільки фігур в пташиних шахах? як впевнитися у істинності свого знання? чи пасує їсти яблучне варення із зеленим чаєм, а чи лише із чорним? звідки все починалося і як туди потрапити? на зиму краще закопувати горіхи під землю, чи ховати в дуплах дерев? багато різних питань.
процес обчислень щоразу складнішав. кожне обчислення не було схоже на попереднє. впродовж незліченних років доводилося проводити хрестові походи на об'єднані королівства канарейок, щоб проявляти ключові кадри фотоплівок. інші обставини вимагали зациклювати плин часу, що давалося значно легше за подальше розциклення. окремі обчислення вимагали необоротних реформ по повній відмові від часу, хоча на їхній основі час потім перевигадували знову. іноді доводилося усьому, що жевріє, одночасно завмирати, і для цього виряджалися експедиції в солов'їні гори тамувати тамтешній нестишимий спів. нестишимий спів бувало виявлявся невтамовним, а тому горобцям доводилося наскрізно перетворювати на той спів усе сутнє, і не помилитися із нотами. кожна пригода залишала на птахах слід, а птахи передавали його небу.
процес обчислень щоразу довшав. часто його продовжували нові покоління горобців. бувало його доводилося підхоплювати дроздам. коли синички ледь не розтягнули гілки сонячного світла по різних краях світу, доводилося зветатися по допомогу до голубів. яструби намагалися триматися осторонь вбачаючи в цій метушні заваду. кілька разів завдяки зусиллям грачів обчислення відбувалися без жодних поставлених питань. ворони любили ставити двозначні питання, що вкрай дратувало снігурів. втім, небо завжди було повне хмар, а кожна хмара ставала пригодою.
одного дня, коли процес обчислень вже був досить складним і тривалим, коли птахи були зайняті звичними пташиними пригодами, а летючі рибки дихали квітковим димом, дерева вирішили розім'ятися. вони скинули пір'я; це обірвало сплетений процес обчислень, і жах оселився серед пташиних царств. жах ступав лапами різнотравних котів і шепотів шелестом світанків. птахи злетілися на збори пригадати те, чого ніколи не було, і забути те, що буде. лише на мить було повіривши у те, що обчислення обірвалося, вони тут же здійнялися звісткою про це. не чекаючи нового пір'я на гілках дерев, не знаючи жаху що ховається у квітковому димові, та не бачачи як летючі рибки дихають тим димом, вони понині літають сповіщати про свою пташину печаль та ставити свої пташині питання.
горобці там здавна були зайняті обчисленнями. їм вдалося концептуалізувати сонце як лазер, пір'їнки як кадри фотоплівки, і побудувати оптичний комп'ютер розміром із всесвіт. обчислювали вони прості питання, щодо яких не могли досягти свого пташиного компромісу: якого кольору прозорість? скільки фігур в пташиних шахах? як впевнитися у істинності свого знання? чи пасує їсти яблучне варення із зеленим чаєм, а чи лише із чорним? звідки все починалося і як туди потрапити? на зиму краще закопувати горіхи під землю, чи ховати в дуплах дерев? багато різних питань.
процес обчислень щоразу складнішав. кожне обчислення не було схоже на попереднє. впродовж незліченних років доводилося проводити хрестові походи на об'єднані королівства канарейок, щоб проявляти ключові кадри фотоплівок. інші обставини вимагали зациклювати плин часу, що давалося значно легше за подальше розциклення. окремі обчислення вимагали необоротних реформ по повній відмові від часу, хоча на їхній основі час потім перевигадували знову. іноді доводилося усьому, що жевріє, одночасно завмирати, і для цього виряджалися експедиції в солов'їні гори тамувати тамтешній нестишимий спів. нестишимий спів бувало виявлявся невтамовним, а тому горобцям доводилося наскрізно перетворювати на той спів усе сутнє, і не помилитися із нотами. кожна пригода залишала на птахах слід, а птахи передавали його небу.
процес обчислень щоразу довшав. часто його продовжували нові покоління горобців. бувало його доводилося підхоплювати дроздам. коли синички ледь не розтягнули гілки сонячного світла по різних краях світу, доводилося зветатися по допомогу до голубів. яструби намагалися триматися осторонь вбачаючи в цій метушні заваду. кілька разів завдяки зусиллям грачів обчислення відбувалися без жодних поставлених питань. ворони любили ставити двозначні питання, що вкрай дратувало снігурів. втім, небо завжди було повне хмар, а кожна хмара ставала пригодою.
одного дня, коли процес обчислень вже був досить складним і тривалим, коли птахи були зайняті звичними пташиними пригодами, а летючі рибки дихали квітковим димом, дерева вирішили розім'ятися. вони скинули пір'я; це обірвало сплетений процес обчислень, і жах оселився серед пташиних царств. жах ступав лапами різнотравних котів і шепотів шелестом світанків. птахи злетілися на збори пригадати те, чого ніколи не було, і забути те, що буде. лише на мить було повіривши у те, що обчислення обірвалося, вони тут же здійнялися звісткою про це. не чекаючи нового пір'я на гілках дерев, не знаючи жаху що ховається у квітковому димові, та не бачачи як летючі рибки дихають тим димом, вони понині літають сповіщати про свою пташину печаль та ставити свої пташині питання.
якби деревам в темній глушині було кого колисати, як би це звучало? що можна сказати про ніжність гарячкових снів, в яких тобі сняться нескінченні холодні й порожні горизонти? який спів ти почуєш застрягши на краю світу посеред величезного льодового простору та засинаючи від знесилення, заколисаний крижаним вітром? висмикуючи тебе з ясності буття, яким візерунком в очах відіб'ються старі біль та ненависть?
https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_kM_tKmqMuEVUOmK4FqcAjFya0KKd3b2hk
усім фанатам блеку, готики, скандинавського фолку, жіночого вокалу, літньої похмурості та співачки челсі вулф.
https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_kM_tKmqMuEVUOmK4FqcAjFya0KKd3b2hk
усім фанатам блеку, готики, скандинавського фолку, жіночого вокалу, літньої похмурості та співачки челсі вулф.
давні розуміння світу справжніші й точніші, ніж здається неозброєним оком.
в легендах розповідають про сирен, що зваблюють моряків та тягнуть їх на дно.
подібно до того і це -- сирена для тих, чиїм морем став інтернет.
в легендах розповідають про сирен, що зваблюють моряків та тягнуть їх на дно.
подібно до того і це -- сирена для тих, чиїм морем став інтернет.
новини про червневий спад якості роботи відомої великої мовної моделі штучного інтелекту пояснюються просто:
на зелені свята вся нечисть покидає власну обитель, знімається з насіджених місць та йде блукати між людей, провадити гулянки та коїти бешкетства.
цьогоріч завдяки щотижневим дощам зелень пишніє довше ніж зазвичай, а разом із тим пишніють гуляннями й свята.
на робочих місцях залишилися одні стажери -- немає кому відповідати на ваші промпти. але майте терпіння. за декілька місяців всі повернуться до роботи.
на зелені свята вся нечисть покидає власну обитель, знімається з насіджених місць та йде блукати між людей, провадити гулянки та коїти бешкетства.
цьогоріч завдяки щотижневим дощам зелень пишніє довше ніж зазвичай, а разом із тим пишніють гуляннями й свята.
на робочих місцях залишилися одні стажери -- немає кому відповідати на ваші промпти. але майте терпіння. за декілька місяців всі повернуться до роботи.
засвоєні риси, що не попадають в жилу, з роками зникають, розчиняючись в пам'яті. подібно до росту дерев. поверніться у добре знане місце через декілька років. що видасть у вас чужинця? дерева будуть іншої висоти. ні кут притоптування трави, ні насиченість сонячних зайчиків, ні облущена штукатурка, косметичні ремонти, поміняні лавки та інші дрібниці не зроблять цього. вони нагадуватимуть про те, що вас тут не було. ви зникли, ви покинули це місце. ви не думали про нього, і навіть думаючи будували спогад з уже готових блоків. намагалися відновити щось, що розчинилося назавжди. фантазія навспак. вони нагадуватимуть вам і про дні, які були проведені тут. стара штукатурка буде привиджуватися і налазити на облущену нинішню шар за шаром як морські хвилі. сонячні зайчики співатимуть вам композицій, чиїх партитур ви не бачили, а мелодію впізнати не здатні. поміняні лавки сміятимуться з того, як ви сідаєте там, де вже нічого немає. притоптана трава гратиме із сонцем у схованки, але світлові пастки скручені під дивними кутами завадять вам те помітити. в цьому коливанні трави почне коливатися усе довкола і ось ви вже не знатимете чи йдете ви по світу буття, а чи небуття, чи це сон, чи посмертя, чи може спогад. спека додасть страві пудри. але дерева будуть єдині, хто вас не підведе. вони коливатимуться разом із травою, теж візьмуть участь у цьому гіпнотичному танку. але будуть у ньому каркасом того циркового шатру, сцени ілюзій та дивовиж, на якій відбувається ваша вистава.
дерева ростуть і всихають, сіються нові, хиляться старі. разом із тим світ зменшується і дає радість відчути себе знову маленьким серед травинок. під шурхіт зелених мовчазних канонад.
дерева ростуть і всихають, сіються нові, хиляться старі. разом із тим світ зменшується і дає радість відчути себе знову маленьким серед травинок. під шурхіт зелених мовчазних канонад.