містерія покликана розворушити уяву кожного присутнього та закрутити її в урочистий танок, об'єднати бачення, злити уми воєдино так, щоб і різні тіла почали дихати радістю в унісон.
містерія вершиться красою. лише краса, пряма та безапеляційна, здатна реалізувати величну мить колективного екстазу. краса звільняється з полону подій, слів та образів миттєво, і кажуть той хто знає ту мить, знає усі секрети світу. а вийшовши зі слів вона посміхається, і немає більш нічого окрім краси.
краса є мовою послань божих, це меч його, і помахи того меча красиві.
містерія вершиться красою. лише краса, пряма та безапеляційна, здатна реалізувати величну мить колективного екстазу. краса звільняється з полону подій, слів та образів миттєво, і кажуть той хто знає ту мить, знає усі секрети світу. а вийшовши зі слів вона посміхається, і немає більш нічого окрім краси.
краса є мовою послань божих, це меч його, і помахи того меча красиві.
завіски на вікнах виконують функцію мови. коли привідкрита кватирка, вони тріпочуться на вітрах. коли зсередини горить світло, вони його приглушують. з якого боку середина? вночі можна закривати їх не до кінця та в утворену шпарину спостерігати за темрявою. звідки? якщо світло зусібіч однакове, вони є заслонкою, закритими очима. вони можуть бути розвішені в декілька шарів. іноді всі потреби цілком покриваються прозорою тюллю. для міцного сну радять закриватися щільно. при відсутності завісок легко дивитися назовні. і легко дивитися всередину. в дні сонячного безхмар'я видно сонце. в місячні ночі - місяць. сильний дощ чутно завжди. і хоча за ними можна ховатися як від спеки, так і від холоду, сховок цей несправжній. він не захищає від уламків та битого скла. старішання очей не впливає на характеристики цих слів.
летючи пташка закриває собою шматок суходолу, уламок минулого. для проростання зерен деяких культур потрібна тінь. майбутнє народжується зі спокою, з яким беззахисні сміються в обличчя слугам грози. для того, хто не завішується завісками, сміх подібний на дощ, що тече в зворотньому напрямку. коли немає чого боятися, немає й страху. коли блискавки лопаються стручками перезрілого гороху, чисте небо обертається кольорами ріллі. коли клапті небесних панцирів розкриваються бутонами посеред неба, беззахисність поєднується з гідністю. і незримо надихає мільйони. до сили та рішучості.
летючи пташка закриває собою шматок суходолу, уламок минулого. для проростання зерен деяких культур потрібна тінь. майбутнє народжується зі спокою, з яким беззахисні сміються в обличчя слугам грози. для того, хто не завішується завісками, сміх подібний на дощ, що тече в зворотньому напрямку. коли немає чого боятися, немає й страху. коли блискавки лопаються стручками перезрілого гороху, чисте небо обертається кольорами ріллі. коли клапті небесних панцирів розкриваються бутонами посеред неба, беззахисність поєднується з гідністю. і незримо надихає мільйони. до сили та рішучості.
розгортання містичного десанту гуру відзначилося широким охопленням підземних мереж. перш за все були освоєні грибниці. попри те, що кілька бідолах в китаї отруїлося спорами, ніяких швидких результатів союзники із царства грибів пообіцяти не змогли. міністерство грибного терору передало записку про те, що на активізацію повноти плероми їм знадобиться декілька століть. мовляв, вони згорнули цей напрямок експансії через домовленості з іншими царствами, і порушувати цей крихкий баланс, який протримався кілька мільйонів років, їм не хочеться навіть через такий урочистий привід, як знищення росіян. втім, певні оперативні результати перемовин були, та говорити про них ще зарано. наступним полем переговорів та підкилимних тактичних ігор була висадка в кору. ця операція потребувала комплексної і багатопланової роботи. різні відомства мали діяти на паралельних рівнях, в умовах недостатнього перехресного зв'язку за потреби ідеальної синхронізації кожного із етапів операції. як пальці на руках у віртуозного органіста, вони повинні були натискати на різні клавіші злагоджено, в чіткій послідовності, з відчуттям ритму, не заважаючи один одному. поверхами для роботи були кора головного мозку росіян, в першу чергу офіцерського складу та керівників рівня міністерства й вище; були кора дерев пам'яті, що відкладається у росіян в тайзі, як ведмедячий жир, утворюючи немов зовсім непотрібний та зайвий ледь не окремий орган, який втім не раз рятував їхнє злобуття своїми відкладеннями; були кора земна, твердь рівнів якої вони попирають своїми тілами. на цьому місці доповідач від гуру прищурювався та поминаючи безіменних мудреців із циклу своєї підготовки нагадував, що коли ми хочемо побачити мерця, то нам немає потреби ні йти на кладовище, ні навіть вбивати росіянина, атож ми завжди маємо при собі власне тіло, що помирає і народжується щомиті, й навіть частіше. за його хитрим прищуром ховалося продовження цієї бувальщини, а втім тут він й обривав себе говорити слова. тож, безперечно, робота з корою потребувала значної підготовки. і хоч ми не можемо вдаватися в деталі тут і зараз, нам достеменно відомо що річками магми було сплавлено не одне судно, замасковане під чайковидний дрон. попри те, що чайки нечастий гість на північних лісах, ми змогли оминути прискіпливий погляд сторожів нестабільності нейронного павутиння та просковзнути напряму до ядра, оминаючи всі види кори. маршрут непростий, чистий коридор відкривається нечасто. окрім можливих проблем із постачанням для оперативних підрозділів, ми стикнулися з аномаліями понятійно-категорійними, з розпаданням простору на шматки, з димною топологією часу. це чимало затримало розгортання підрозділів гуру, адже йти на ризик без повних концептуальних та позаконцептуальних пропрацювань, якими є безперечно лише реалізації прямого досвіду, ми не могли. бережемо життя кожного нашого воїна. коли статуси існування починають йти мрякою та сенсорні досвіди сигналізують про вихід за межі причинності, ми не маємо вибору окрім як стишити просування. тому звісно горизонт попереду широкий, і ми не впевнені чи навіть досягли вже точки його прямого огляду. також нікуди не дітися від хибного вогню та побічних ефектів нашого просування, укладення союзів, перегляду альянсів, оперативної та далекоглядної містичної діяльності. про це не варто поширюватися, але скажімо лише що будь-які події пов'язані з рухами кори, чи то кочуваннями з дерева на дерево, чи то закипанням мізків, чи то зсувами тектонічних плит, не відбуваються без відповідних тому причин. а втім, є що доповісти й про однозначно позитивні результати. чорне сонце, що зійшло сьогодні над камчаткою ніколи не заходитиме в рамці фотозвіту, який з'явиться у відповідному відділі нашого штабу.
степами, лісами, крізь дим і ранковий туман, повз щоденні зіркопади ми рухаємося до найяскравішого світла, яке здатні розрізнити
є різні підходи до того, як я собі уявляю мислення про роль держави. є точки зору про встановлення правил, розподіл ресурсів, суспільний договір. правильно окреслена проблематика в кожному конкретному випадку найчастіше диктує найбільш зручний підхід.
для спільноти, яка засновує державу та існує потім спираючись на неї, важливим є цілепокладання. цілепокладання на різних горизонтах планування: умовно ближньострокових, що відповідають найближчому часовому проміжку та поточній ситуації, або ситуації наступній одразу за поточною; умовно середньострокових, які відповідають кільком часовим проміжкам та покликані часто утворити структуру з оперативних рішень, надати їм сенсу та дозволити успішно скористатися наслідками; умовно довгострокових, що покликані виставити мету та означити характер ухвалення рішень як такий. важливим є цілепокладання в різних галузях: правосуддя, економіка, освіта, культура, наука, оборона тощо. по кожній з яких ставляться свої питання, по кожному з яких будуються власні горизонти, власні цілі.
в такій твердині живуть особисті цілепокладання кожного індивіда. його суб'єктивний досвід, визначений внутрішніми станами та рисами; зовнішніми умовами.
чи (1) повинна держава декларувати велику мету, і акумулювати діяльність своїх громадян, свого апарату на її досягнення? іншими словами, чи роль держави у тому, щоб її цілепокладання суттєво визначало індивідуальні цілепокладання?
чи (2), навпаки, держава повинна забезпечувати компромісне співіснування груп індивидів, а носіями проєктів великої мети повинні бути або об'єднання груп індивідів всередині держави, або об'єднання груп індивідів на міждержавному рівні? іншими словами, чи зводиться роль держави до забезпечення умов для індивідуальних цілепокладань?
останні років п'ять, до початку великої війни, я звик думати згідно з другим варіантом. з початком війни я вважаю, що до завершення проєкту, який називаємо війною, актуальності набув перший.
як бути опісля? сам факт війни, в усій його повноті, підважив багато які світоглядні позиції, змінив глобальний розподіл сил, пролив більше світла на явища неволодіння окремими питаннями індивідуальної та суспільної етики. паралельний стрімкий розвиток технологій, демографічні падіння, кліматичні зміни та інші зміни умов призводять до необхідності придумувати нові способи бачити світ. старе знання блякне, і ми опиняємося в пошуках нового. входимо в темні часи. наша задача пройти крізь них та зберегти людство, зберегти якомога більше життя, зберегти радість, забезпечити умови для наших дітей. настав час ставити питання: що означає кожна із цих речей? хто ми, хто такі люди в цих нових умовах? чи є ці умови такими вже новими? на що ми здатні і чого ми хочемо прагнути? чому саме це, а не інше? і як нам цього досягати?
яка роль держави в цьому усьому? ближча до першого окресленого вище варіанту? другого? десь поза ними? чи потрібно нам розвинути нову мову говоріння про державу, а чи можливо вистачає старої?
шлях до з'ясування лежить попереду
є різні підходи до того, як я собі уявляю мислення про роль держави. є точки зору про встановлення правил, розподіл ресурсів, суспільний договір. правильно окреслена проблематика в кожному конкретному випадку найчастіше диктує найбільш зручний підхід.
для спільноти, яка засновує державу та існує потім спираючись на неї, важливим є цілепокладання. цілепокладання на різних горизонтах планування: умовно ближньострокових, що відповідають найближчому часовому проміжку та поточній ситуації, або ситуації наступній одразу за поточною; умовно середньострокових, які відповідають кільком часовим проміжкам та покликані часто утворити структуру з оперативних рішень, надати їм сенсу та дозволити успішно скористатися наслідками; умовно довгострокових, що покликані виставити мету та означити характер ухвалення рішень як такий. важливим є цілепокладання в різних галузях: правосуддя, економіка, освіта, культура, наука, оборона тощо. по кожній з яких ставляться свої питання, по кожному з яких будуються власні горизонти, власні цілі.
в такій твердині живуть особисті цілепокладання кожного індивіда. його суб'єктивний досвід, визначений внутрішніми станами та рисами; зовнішніми умовами.
чи (1) повинна держава декларувати велику мету, і акумулювати діяльність своїх громадян, свого апарату на її досягнення? іншими словами, чи роль держави у тому, щоб її цілепокладання суттєво визначало індивідуальні цілепокладання?
чи (2), навпаки, держава повинна забезпечувати компромісне співіснування груп індивидів, а носіями проєктів великої мети повинні бути або об'єднання груп індивідів всередині держави, або об'єднання груп індивідів на міждержавному рівні? іншими словами, чи зводиться роль держави до забезпечення умов для індивідуальних цілепокладань?
останні років п'ять, до початку великої війни, я звик думати згідно з другим варіантом. з початком війни я вважаю, що до завершення проєкту, який називаємо війною, актуальності набув перший.
як бути опісля? сам факт війни, в усій його повноті, підважив багато які світоглядні позиції, змінив глобальний розподіл сил, пролив більше світла на явища неволодіння окремими питаннями індивідуальної та суспільної етики. паралельний стрімкий розвиток технологій, демографічні падіння, кліматичні зміни та інші зміни умов призводять до необхідності придумувати нові способи бачити світ. старе знання блякне, і ми опиняємося в пошуках нового. входимо в темні часи. наша задача пройти крізь них та зберегти людство, зберегти якомога більше життя, зберегти радість, забезпечити умови для наших дітей. настав час ставити питання: що означає кожна із цих речей? хто ми, хто такі люди в цих нових умовах? чи є ці умови такими вже новими? на що ми здатні і чого ми хочемо прагнути? чому саме це, а не інше? і як нам цього досягати?
яка роль держави в цьому усьому? ближча до першого окресленого вище варіанту? другого? десь поза ними? чи потрібно нам розвинути нову мову говоріння про державу, а чи можливо вистачає старої?
шлях до з'ясування лежить попереду
в перебіг прийдешніх виборів президента білорусі вплелося кілька несподіванок.
попри те, що зареєстровано було лише одного кандидата, чинного невизнаного міжнародною спільнотою президента олександра лукашенка, до виборчих перегонів на запрошення підпільної громадської організації "лісовики та сірники" краснопільського району могильовської області доєдналися численні незареєстровані кандидати. один за одним із темряви виринали химерні форми та безформ'я, яких раніше ніхто із спостерігачів не бачив. з бюлетенів злізло всяке чорнило і на них проявилися знаки дивної форми, що їх не зміг потім при наданні свідчень відтворити ні один із учасників допиту. тіні вплелися в списки виборців, й ті видовжилися за свідченнями очевидців подекуди в п'ять-вісім разів.
як стверджує уповноважений "лісовиками та сірниками" тимчасовий виконувач обов'язків голови цвк білорусі: усі неждані гості виборчого процесу, що утворювалися подекуди прямо на очах у спостерігачів, чемно відстоювали в черзі, не влаштовували безладу і не чинили тиску на місцеві комісії. члени комісій впоравшись із першим шоком, зарядилися щедрістю, благочестям, терпінням, ентузіазмом, зосередженням і мудрістю, та правили свої діла понаднормово. в доповідях місцевих голів згадуються окремі дільниці, на яких процес тривав по сімнадцять діб поспіль, перш ніж двері було опечатано та розпочато підрахунок голосів.
опрацювання окремих випадків волевиявлення було ускладнено незастосовністю загальноприйнятого концепту волі до деяких суб'єктів голосування. відсутності форм, які з'являлися на виборчі дільниці, теж стали випробуванням для членів комісій. довелося залучати до закритих обговорень спеціалістів з вітру, туману, в'язання і ткання та проводити протокольні дебати щодо того, який із підходів до врахування окремішності сутностей використати: інтуїтивний, який підкріплений формальними інваріантами, чи формаліський, що спирається на інтуїтивні зв'язки. дві дільниці в брестській області доповіли про неможливість знайти різницю між цими підходами, і внаслідок довгої дискусії колективно зареєстровали рівно один голос як акт інтегрального волевиявлення. він був закріплений підписами виборців та знаками, що сигналізували про прибуття різноманітних гостей організації "лісовики та сірники".
втім, полотно реєстрації акту обернулося зірковим небом, а печатка зборів громом, що струснув всю країну. щоб не втрачати таким чином цінний документ та не створювати прикрий позаштатний прецедент, до цієї події було вирішено приурочити закінчення виборів, наведення годинників, акт комунікації з батьками, прозріння щодо заподіяного людям лиха (переважно один одному та українцям), формальний репроспективний вступ у війну проти держави україна, безпосередню капіталяцію, початок конференції щодо відшкодування заподіяних збитків, хвилину мовчання по загиблих героях, оплакування невинних жертв, ранкове проміння радості прокидання після довгого сну, закінчення повноважень поточного президента білорусі, організацію його втечі анонімною підпільною організацією у невідомому напрямку, декілька суботників в тих кутках країни, куди вже встигла завітати рання осінь, передачу державі україна розвідданих щодо російською армії, а також кілька автобусів навантажених пляшками лимонаду, і робочу силу для використання на узбережжі каспію.
в звіті міжнародних моніторингових організацій, що всі прибули на територію білорусі з держави україна, зазначено, що серія задокументованих подій не вплинула на протокольний процес виборів, і що підстави сумніватися в легітимності результатів відсутні.
попри те, що зареєстровано було лише одного кандидата, чинного невизнаного міжнародною спільнотою президента олександра лукашенка, до виборчих перегонів на запрошення підпільної громадської організації "лісовики та сірники" краснопільського району могильовської області доєдналися численні незареєстровані кандидати. один за одним із темряви виринали химерні форми та безформ'я, яких раніше ніхто із спостерігачів не бачив. з бюлетенів злізло всяке чорнило і на них проявилися знаки дивної форми, що їх не зміг потім при наданні свідчень відтворити ні один із учасників допиту. тіні вплелися в списки виборців, й ті видовжилися за свідченнями очевидців подекуди в п'ять-вісім разів.
як стверджує уповноважений "лісовиками та сірниками" тимчасовий виконувач обов'язків голови цвк білорусі: усі неждані гості виборчого процесу, що утворювалися подекуди прямо на очах у спостерігачів, чемно відстоювали в черзі, не влаштовували безладу і не чинили тиску на місцеві комісії. члени комісій впоравшись із першим шоком, зарядилися щедрістю, благочестям, терпінням, ентузіазмом, зосередженням і мудрістю, та правили свої діла понаднормово. в доповідях місцевих голів згадуються окремі дільниці, на яких процес тривав по сімнадцять діб поспіль, перш ніж двері було опечатано та розпочато підрахунок голосів.
опрацювання окремих випадків волевиявлення було ускладнено незастосовністю загальноприйнятого концепту волі до деяких суб'єктів голосування. відсутності форм, які з'являлися на виборчі дільниці, теж стали випробуванням для членів комісій. довелося залучати до закритих обговорень спеціалістів з вітру, туману, в'язання і ткання та проводити протокольні дебати щодо того, який із підходів до врахування окремішності сутностей використати: інтуїтивний, який підкріплений формальними інваріантами, чи формаліський, що спирається на інтуїтивні зв'язки. дві дільниці в брестській області доповіли про неможливість знайти різницю між цими підходами, і внаслідок довгої дискусії колективно зареєстровали рівно один голос як акт інтегрального волевиявлення. він був закріплений підписами виборців та знаками, що сигналізували про прибуття різноманітних гостей організації "лісовики та сірники".
втім, полотно реєстрації акту обернулося зірковим небом, а печатка зборів громом, що струснув всю країну. щоб не втрачати таким чином цінний документ та не створювати прикрий позаштатний прецедент, до цієї події було вирішено приурочити закінчення виборів, наведення годинників, акт комунікації з батьками, прозріння щодо заподіяного людям лиха (переважно один одному та українцям), формальний репроспективний вступ у війну проти держави україна, безпосередню капіталяцію, початок конференції щодо відшкодування заподіяних збитків, хвилину мовчання по загиблих героях, оплакування невинних жертв, ранкове проміння радості прокидання після довгого сну, закінчення повноважень поточного президента білорусі, організацію його втечі анонімною підпільною організацією у невідомому напрямку, декілька суботників в тих кутках країни, куди вже встигла завітати рання осінь, передачу державі україна розвідданих щодо російською армії, а також кілька автобусів навантажених пляшками лимонаду, і робочу силу для використання на узбережжі каспію.
в звіті міжнародних моніторингових організацій, що всі прибули на територію білорусі з держави україна, зазначено, що серія задокументованих подій не вплинула на протокольний процес виборів, і що підстави сумніватися в легітимності результатів відсутні.
останні декілька днів певні категорії росіян підняли масове обговорення можливої загибелі головнокомандувача залужного. різні версії зауважували, що його тіло приховують; хтось припускав, що генерал перейшов на сторону рф.
це можна було б сприйняти як типову для росіян потішну медійну шизофренію. оскільки немає ні найменших підстав вважати на правдивість їхніх здогадок. втім, саме це і робить їх цікавими для споглядання. є щонайменше дві точки зору, які висвітлюють ту істину, яку росіяни вхопили правильно і намагалися донести, викрутивши на свій лад.
1. залужний став чимось більшим ніж просто людиною, що виконує обов'язки головнокомандувача. він став частиною тіла ідей, тканиною в якій існують інші люди формами своїх символічних, інформаційних, словесних, образних виражень. в цьому сенсі залужний перевершив життя смертної істоти та утворився, сформувався концептом. який, як і будь-який інший концепт, є тимчасовим, тобто колись перестане існувати, та змінним, тобто залежним від умов. але концептом, який існує якісно на іншому рівні явищ, тобто не просто фізичною істотою, діячем. йдеться про визнання росіянами того, що концепт залужного просто як людини помер остаточно, і тепер ми маємо концепт залужного, що безсмертно втілений у існуванні кожного українця як окремої істоти, україни як держави, пам'яті про україну. залужний став ідеєю, а отже помер як істота.
2. росіяни зафіксували та визнали зміну дуального статусу живости між ними і залужним. звісно, росіяни припускають за замовчуванням, що вони живі. а отже за такою логікою залужний повинен бути мертвим. втім, ситуація симетрично протилежна: мертвими в ній є саме росіяни. мертві як суспільнотворча ідея в принципі, мертві як кожна окрема істота, мертві як суспільнотворча ідея всередині кожної окремої істоти, мертві в якомусь із дієвих проявів суспільства, мертві в якомусь із часів, мертві як якийсь із множинних відбитків попередніх варіантів - природа їхньої мертвости потребує окремого аналізу. що дійсно видно: відштовхуючись від межі розрізнення живий-мертвий, вони намацали основу для вкиду, для обговорення, для нової хмари шуму. але хибно її проінтерпретувавши, заговорили не про суть-зв'язок, а про суть-статус. помер не залужний, померли росіяни.
це можна було б сприйняти як типову для росіян потішну медійну шизофренію. оскільки немає ні найменших підстав вважати на правдивість їхніх здогадок. втім, саме це і робить їх цікавими для споглядання. є щонайменше дві точки зору, які висвітлюють ту істину, яку росіяни вхопили правильно і намагалися донести, викрутивши на свій лад.
1. залужний став чимось більшим ніж просто людиною, що виконує обов'язки головнокомандувача. він став частиною тіла ідей, тканиною в якій існують інші люди формами своїх символічних, інформаційних, словесних, образних виражень. в цьому сенсі залужний перевершив життя смертної істоти та утворився, сформувався концептом. який, як і будь-який інший концепт, є тимчасовим, тобто колись перестане існувати, та змінним, тобто залежним від умов. але концептом, який існує якісно на іншому рівні явищ, тобто не просто фізичною істотою, діячем. йдеться про визнання росіянами того, що концепт залужного просто як людини помер остаточно, і тепер ми маємо концепт залужного, що безсмертно втілений у існуванні кожного українця як окремої істоти, україни як держави, пам'яті про україну. залужний став ідеєю, а отже помер як істота.
2. росіяни зафіксували та визнали зміну дуального статусу живости між ними і залужним. звісно, росіяни припускають за замовчуванням, що вони живі. а отже за такою логікою залужний повинен бути мертвим. втім, ситуація симетрично протилежна: мертвими в ній є саме росіяни. мертві як суспільнотворча ідея в принципі, мертві як кожна окрема істота, мертві як суспільнотворча ідея всередині кожної окремої істоти, мертві в якомусь із дієвих проявів суспільства, мертві в якомусь із часів, мертві як якийсь із множинних відбитків попередніх варіантів - природа їхньої мертвости потребує окремого аналізу. що дійсно видно: відштовхуючись від межі розрізнення живий-мертвий, вони намацали основу для вкиду, для обговорення, для нової хмари шуму. але хибно її проінтерпретувавши, заговорили не про суть-зв'язок, а про суть-статус. помер не залужний, померли росіяни.
на два дні були перенесені початкові плани росіян з наступу на україну --- так ми отримали 24 лютого. на два дні після сонцестояння, коли сонце вчергове почало рухатися в протилежному напрямку, припало 23 червня. колір крові, що завтра запеклася під його променями, -- чорний. цієї ночі воно робить додатковий оберт, подорож по групі симетрій. астрологи всіх морських королівств з гордістю за виконану роботу відійшли від своїх пелорусів і почали молитися за нетривіальність тої подорожі, за упокій страшного сну.