трошки задумавшись можна наштовхнутися на суперечку про те, що вони [депутати] не є першоджерелом ситуації з цим законопроєктом, і що недостатньо підсвічувати лиш їх.

мовляв, є так зване будівельне лобі, є масово значиме мовчазне прийняття і деінде навіть запит в суспільстві на хаотичну антилюдську забудову, є умови в яких сформувалося перше й друге, є передумови. і серед такої декомпозиції можна виділяти окремих людей, на яких зав'язані ресурсні потоки та спроможності тих чи інших будівельних компаній, та підсвічувати їх. можна виділяти споживацькі звички, звички в роботі з інформацією про довколишній світ, лінь, недоосвіченість, байдужість й інші чинники в суспільстві, та підсвічувати їх. можна виділяти мережевну сукупність явищ, таких як нікчемна організованість людських потоків [на прикладі києва], як наслідок запит на антилюдську хаотичну забудову, як наслідок наявність такої забудови, як наслідок нікчемна організованість людських потоків; або інші подібні цикли та всі супутні від'єднання та хобітці од зв'язок в них, та підсвічувати їх.

згоден. ланцюжки зискотримачів тих чи інших проблем завжди варті того, щоб бути розкрученими та явленими нашому взору. наші особисті шкідливі якості завжди варті того, щоб бути розкрученими і випаленими або трансформованими у щось більш радісне. незадовільні замкнуті системи реальності, в якій ми мешкаємо, завжди варті того, щоб бути розкрученими та розімкнутими на щось більш задовільне.

але є нюанс із прохідною здатністю людських умів. звичайно, забудова це тема, яка торкається кожного без виключення. одна із таких тем. ніхто не може осягнути всієї сукупності таких тем на достатньому рівні експертності. зокрема тому й існують різні авторитетні спілки, експертні середовища й взагалі державна влада як така. щоб бути посередниками між зацікавленим суспільством [нами із вами] та реальністю [наприклад ситуацією із забудовою та законопроєктом 5655]: одні можуть бути джерелом фахового бачення ситуації, інші гирлом, в яке ми можемо спускати власне задоволення та незадоволення.

тож при такому погляді влада це ультимативні пляшкові горлечка в певних кризових ситуаціях. на які у людей є більш-менш рівномірний та уніфікований вплив. зміна чи регуляція цих горлечок звісно нічого не вирішує сама собою: залишається коріння умов і передумов, залишається стовбур мовчазного сприйняття, гілки тримачів зиску. в таких умовах все одно дозріватимуть плоди нелюдської забудови та їхні наслідки, навіть при зміненій владі. на що тоді можливо вплинути і як?

за горлечками влади простіше й легше чинити контроль і догляд, ніж за усією сукупністю причин і умов різних ситуацій. такий контроль є хорошим способом впливу на точкові події, яким необхідно протиснутися в те горлечко. питання лише в тому, наскільки можливо цей контроль провадити.

глобально ж, я не бачу кращого способу змінювати всі інші першоджерела ситуацій та умови, в яких ситуації розквітають, ніж (-) місцево впливаючи на ланки ланцюжків зискотримачів або на інші ланки в інших суттєвих ланцюжках тим, хто має до того доступ і фахове знання; (-) провадячи всі інші слушні зміни через зміни власні индивідуальні, які мірою свого поглиблення завдяки поступовій синхронізації інтегральної голографічності суспільств відобразяться на реальності -- але це шлях надповільний відносно звичних темпів розгортання міських подій. хоч і фундаментально ефективний, та для швидких потреб не працює.

в підсумку, спираючись на розгалуджені експертні спільноти, чиї висновки заземлюються і узгоджуються із власним розумінням реальності та розуміннями від найближчого оточення, та контролюючи владу в тих питаннях, де вона щось вирішує, навряд можна досягти більшого, ніж стихійне кризове управління окремими випадками. але іноді в цьому є нагальна потреба. здається, 5655 це саме такий випадок.
а фундаментальні зміни в реальності дійсно провадяться іншим чином. це абстрактно складна тема через свою дуже конкретну структуру в кожному випадку. і двері до цієї конкретики відкриваються двома ключами: точковими змінами зовнішніх умов та власними внутрішніми змінами.

з днем енергетика

цінність широких свят у єдності радісних помислів й суголосності поглядів. рік, що минув, був визначним, значним, вкрай болісним та славним. ми будемо довго його згадувати. нині час його відпустити.

з новим роком, друзі!

надмір інтелектуалізації реальності це зло і воно повинно бути знищене. мене в школі, в університеті завжди всюди в різних дисциплінах типу фізики, історії, гуманітарних наук, якихось ще речах, які ми вивчали оглядово, дратувало те, що ніщо не має початку. я цього не розумів. немов все починалося зсередини, і заварювалося так. кожна аксіома виникала не з пустого місця. кожні слова про те, що хтось кудись прийшов, засновувалися на тому, що виник хтось і було куди приходити. перша ланка розуміння ініціальних речень викладачів приходила вже під кінець теми. я не розумів чому так відбувається, чому не можна почати зі справжнього початку. без того щоб спинатися на глиняні ноги. на якісь уривки "загальних знань", які насправді є просто самовідлунням цих самих та інших дисциплін в культурі. зараз я розумію що це не баг а фіча, про що чомусь ніхто не говорив явно. ніщо не має початку. будь-які спроби провести початок це завжди спрощення, обмеження, огрублення і методологічна помилка одразу ж, з самого старту. але помилка не в дусі категоричної помилки, яка перекреслює всю подальшу інтелектуальну побудову, а помилка в дусі похибки символьних обчислень. тобто, якщо жити в межах певної логічної моделі, можна досягати якихось несуперечливих результатів, частину з яких можна буде навіть з якоюсь точністю перенести назад в життя та з'ясувати, що це працює до певної міри. але і ця аналогія докорінно хибна, бо така похибка рахується при припущенні що є еталон. але немає ні початку, ні еталона. принаймні таких, якими нам їх хотілося б бачити. тому кожна інтелектуалізація виникає як полум'я: тільки на тій основі, де є чому горіти. коли ця основа вичерпується, полум'я треба запалювати наново, можливо іншим чином. знову хибна аналогія, але кращих немає. помірна інтелектуалізація таким полум'яним робом здатна вирішувати проблеми, пояснювати, будувати правдоподібні історії. правда -- це те у що ми щиро віримо і що ми можемо довести іншим. що таке доведення це питання до філософів та математиків. по суті, доведення це достатньо переконливі для своєї публіки слова. нічого більше. слова це те, що запускає процес інтелектуалізації, слова це те що формує правдоподібність, слова це те що доводить її правдивість. слова у найширшому розумінні, слова як одиниці кодування значень, слова як рухи, як жести, як звуки, як усі види символьних систем. поза словами немає нічого. в символьному вигляді, такому, до якого ми звикли. [що було до слів?] інтелектуалізація повинна знати своє місце, і місце це в контексті. вона не повинна возводитися як єдиний спосіб рухатися. вона долає відстань створенням нетрів. відстань пройдена, нетрі залишаються. саме тому полум'я слід гасити після використання. за потреби розпалювати знову. хибні аналогії не варті запам'ятовування. ключ проблем сучасності не в індустріальній революції чи злодіях-жидах чи гомогеях чи кацапах-сатаністах чи розлюдненому егрегорі прогресу чи переляканих консерваторах чи масонах-псіоперах чи прокляттях древніх богів і навіть не в тупорилій безрозбірній ненависті, а в невмінні бачити межі дискурсивного мислення й, як наслідок, у спробах все причесати та уніфіковано раціоналізувати. раціоналізація це вогонь. величний інструмент, визначне благо, єдиний вид щебню, на якому можна творити сенс, але це й те, що здатне спалити дотла усе любе й дороге нам зовні й зсередини, якщо не дотримуватися техніки безпеки. кожне слово це брехня, але брехня це теж слово.

хто знає, розкажіть мені, це пояснюють десь на гуманітарних факультетах?

одна з ідей, з яких починається математика, це ідея функції, відображення. десь: алгоритму, морфізму, перетворення, відповідності, зв'язку, стрілки. різні контексти, різні значення.

одне з припущень, з яких починається функція, це однозначність. однаковим входам -- однакові виходи. ми розуміємо із чим маємо справу. те, чого не розуміємо, виводимо із зрозумілого. намагаємося зрозуміти. однозначно.

один із підходів, якими обходять однозначність, є ймовірнісним. ми міряємо події, маємо достатньо гнучку лінійку. не порівнюємо непорівнюване -- порівнюємо цифри на лінійці.

одною зі сходинок, з яких починається ймовірність, є визначеним простором можливих подій. відомим заздалегідь. ззовні, зсередини, будь-звідки. визначеним і прописаним. достатньо добре виміряним лінійкою.

одною із вад, які має такий підхід, є упередженість. здатність працювати із добре відомим та добре наближеним. виміря́ти його. нездатність бачити, творити нового.

одним із інструментів, які ми маємо на цьому шляхові, є апроксимація. наближення. подій -- клаптиковими фасетами відомих імен, ідей -- поняттями, відстаней -- числами, чисел -- зарубками на лінійці.

одною із потреб, які виникають при наближенні, є потреба у понятті близькості. близькість визначає успіх наближення. потреба у порівнянні результатів.

одною із особливостей, які супроводжують таку методологію, є зацикленість, забудькуватість, самозахопленість, метаітеративність. фрагментарність. метушливість. кроки робляться у невідомому напрямку. наближується те, близькість до чого неможливо встановити. встановлюється те, що треба наближати, щоб усвідомити. закладаються фундаменти, будуються башти, укріплюються мури, копаються криниці. постійно ревізіонуються. наближаються, віддаляються. визначаються, перевизначаються.

одною із сил, які ми набуваємо завдяки цьому процесові, є це розуміння.

в продовження серіялу, який тягне ноту однієї історії з майбутнього в минуле крізь цей канал



новий період потребував уважності. найвиразніше це запам'яталося стосовно кроків: хода зламалася. треба було з уважністю підіймати ліву ногу, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити її на землю, з уважністю переносити вагу тіла, з уважністю підіймати праву, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити на землю, з уважністю переносити вагу тіла, і знову. кожен крок потребував уважності. дихання не потребувало, хоча в моменти напруження здавалося, що автоматизм підводить: ніби фриджазові дизгармонії проривалися крізь коливання плеври. інші заняття потребували уважності теж. складно було думати про складені речі: неначе все двочасткове печиво асоціативних зв'язок одночасно розсохлося і потребувало клейкого промазування щоразу наново. відчуженість та враження піску в роті, піску під повіками, піску в голові, піску під шкірою -- все довкола стало пустелею, одночасно вивернувшись нутром назовні. втома. втома перестала бути окремим словом, вона стала тінню для кожного іншого. про неї стало неможливо говорити. фізичні вправи повертали ясність ненадовго, але виснажували швидко та вкрай. світ переформатувався. через зміну балансу внутрішніх сил до потреб у зовнішніх витратах, багато які з доступних до того речей ставали недоступними -- ніби тіло всохлося, втратило свою силу, габарити та гнучкість. разом із ним й тіло думок, тіло емоцій, тіло здогадок, тіло рішучостей, тіло слів та інші тілесні виміри теж. зовнішні впливи ніяк не змінювали перебігу. люди, речовини, події, потрясіння -- все було байдуже, або посилювало втому. динаміка була невтішною. це тривало майже рік, тісно та дотошно відображаючи в собі пори року та будь-які зовнішні обставини. це було новою рисою, адже друг не згадував нічого подібного про попередні багатомісячні періоди, говорячи раніше в основному про аспекти хаосу та кипіння. це почалося кінцем літа, відлунювало інерцією спеки та прохолодою серпневих пасмурних днів, втомленим літнім сонцем. продовжувалося крізь холодні ранки теплого вересня, вмиті потом після товкотнечі в забитих автобусах, що замінювали трамваї; крізь перші холодні дні початку жовтня, коли сонце остаточно відмовилося від своїх літніх поглядів; крізь байдужу тягучу мряку листопада, коли сповнені паніки та визначеності дерева наввипередки скидували листя. йшло далі крізь прозору прохолоду перших грудневих морозів, перші сніги, зимові тумани; крізь приглушені потрясіння січня, які товстим склом шару води над потопельником пропускали дедалі менше світла; крізь холод лютого, кришталевість якого немов намагалася перетворити усі підплавлені елементи плат на бурульки. навесні це завершилося. трансформувалося в новий період. трансформація відбулася непомітно. на відміну від фінальної точки у попередній главі, яка настала урвищем катарсису, ця трансформація зріла прогресією крізь кожен із пройдешніх місяців. як засинання після довгого лежання на ліжку -- вона прийшла у відповідь на положення тіла, всіх тілесних вимірів. прийшла непомітно, тихо, підміняючи декорації одна за одною поза полем зору глядача, поки сцена не перетворилася на щось неочікувано інше. поки сцена не спорожніла повністю.



наркотики мають сильний шкідливий потенціял. друг впродовж того періоду перестав вживати майже всі звичні та нові речовини. він вже дуже давно нічого не вживає та нікому не рекомендує

ante bellum

ми живемо крізь кризу фантастики. вона більше не уречнює світи, не передбачує майбутнє. вона обслуговує наші уявлення про свідомість минулого. в кращому випадку ностальгує по незбувному, в гіршому забезпечує фансервіс та бездумно експлуатує давні кліше. кожний фантастичний витвір минулого або став реальністю, або милою казкою, або художнім тропом. кожний фантастичний витвір теперішнього не здатен бачити поза межі своїх концепцій, зашкарублих уявлень про світ. бувала хоробрість уяви нині розсіялася. ми бачимо або вульгарні банальності, або структурні абсурдизації, або складні нішеві побудови із жанрових конструкторів. ми живемо в плодах мрій минулого. мало хто із тих, кого нині звуть фантастами, має хоробрість мріяти. ще менше з них є тими, кому вдається мріяти про реальні суспільства та реальні виклики. мистецтво ставити питання занепало. вироджений поступ технологічного розвитку породжує вироджені міражі проблем. обіцянки звести чарівне королівство міражів, які на дескриптивному ринку намагалися продати під брендом постмодерного тексту, виявилися стародавніми, правічними ілюзіоністськими прескриптивними трюками. втім наша наївна необізнаність обернулася неспроможністю достойно відповісти на цю реальність та прийняти запрошення. тепер доведеться танцювати із запізненням на кілька фраз. свобода поруху варта зусиль. нащупування власного ритму потребує володіння аритмічними розмірами. наші мрії повинні вміти проростати звідусіль, наші бачення повинні пронизувати кожну відстань, наші знання повинні вміщати в себе не тільки світи але й пустоти, наша чесність повинна бути дзеркалом самої себе, наші завзяття повинні бути колонами що на них буде зведено стелю нашого майбутнього. мало нової щирості, мало старої розумності, нам потрібна тотальна хоробрість. війна дає золоту можливість бути осердям хоробрості. вкрай важливо засвоїти цю хоробрість вглиб, а не залишити на поталу зовнішнім обставинам. засвоїти і поширити цю хоробрість тотально, пробити нею ті укріплення та перепони, які не здатна подолати зброя. спочатку в собі. потім повсюдно. кордони реального пролягають по лінії поглядів. війна деформує кордони. якщо не наші мрії ляжуть в основу нашого буття, то чиї?

дійсно, світ зміниться. багато які звичні речі та порядки ми не впізнаємо вже по кількох роках. чималим чинником змін у світі сьогодні є наша війна. війна завжди була брамою змін. рідко можна було знати з упевненістю, що лежатиме за нею. ми не відчиняли цю браму. її половинки проходять кров'ю та болем по нашій землі, нашим знайомим, родичам та співгромадянам. але ми зустріли це відкриття достойно, ми самі для себе стали певним відкриттям. ми звикли до нових реалій - на оперативному рівні. згадайте своє враження від нашого суспільства ще рік тому. від нашого світу. речі вже змінилися. ми діємо відштовхуючись від стрімких змін, намагаємося утриматися на палубі нашого життя в штормі нинішнього часу - діємо так, як люди діяли в усі часи. згодом ми ще осмислимо ці зміни. придумаємо пояснення того, що вони означають, відслідкуємо звідки вони виникли, дізнаємося та спробуємо передбачити до чого вони призведуть. ми перейдемо крізь цей новий поріг назустріч іншим. але поки ми ледь встигли побачити проріз відчиненої брами. світ вже змінився. усвідомлення запізнюється. не через те, що нам треба щось перетравити, ні - через те, що нам треба надати цим змінам форми. нарешті ми знову живемо в той час, коли пророцтва важать не менше за прогнози та аналізи. циніки скажуть, що це через те, що останні знецінилися. ми так не казатимемо.

чи знали студенти, що виходили на протест наприкінці листопада дев'ять років тому, що відбуватиметься на майдані через три місяці? в україні через півроку? що це визначить форму брами майбутнього, що відкриється для всього світу через вісім з лишком років? наші дії пишуть історію. пам'ятаймо про вагу кроків один одного. крокуймо з мудрістю.

наштовхнувся (зокрема, тут) на відомості про те, як певні кола людей у твітері поставили під сумнів реальність нашої війни з росіянами. дав минути обуренню і задумався: а наскільки я реалістично звітую собі про ті чи інші буремні події у віддалених місцях землі? чи речі, у які я вірю, як у новини, є ними насправді [адже ці люди теж базують свої ідеї про світ та україну та якогось роду новинному контенті]? якби я був на їхньому місці, у що б я вірив?
не знаю.
втім, допис про інше.

розвиток технологій ставить під загрозу інформаційну глобалізацію. діпфейки, генеративні нейромережі, альтернативні реальності новин продовжують ставати додатковим паливом для параноїдальних тенденцій. сумніви [в певних реальних фактах, які реальні на настільки базовому рівні органів чуття, що навіть множинність інтерпретацій не дозволяє це підважити; що, звісно, справедливо лише якщо у глядача є доступ органів чуття до простору, в якому розгортається ця реальність; інакше вона стає казкою, оповідкою, в яку можна вірити або не вірити; і це саме той випадок, в якому невір'я це віра в неправдивість, або іноді навіть конкретніше: віра в якусь із суперечливих казок] знайшли схил, на якому можна не просто закріпитися, а стрімко поширюватися.
властива глобальному світу інформаційна поєднаність різних регіонів вже давно підважена (а чи існувала вона колись?) й буде підважуватися дедалі більше. кластеризація джерел дозволяє споживачу обрати ті джерела, які задовільнять його потребу у вірі -- його реальність; або, як це найчастіше буває: прийняту ним ззовні наперед заготовлену версію реальності. а нинішні технологічні можливості з фальсифікації дають небачений раніше інструментарій усім зацікавленим сторонам. без конструктивної глобальної культури особистої роботи з власною побутовою вірою просто як чинником ума (культури, яка звісно може мати різні локальні реалізації, але повинна ґрунтуватися на ключових точках, які ще слід правильно екстрагувати) ця тенденція, яка вже набрала чималих обертів, розкручуватиме сама себе дедалі більше.

так було завжди, так буде й нині.

зустрічати смерть з гідністю - найвища хоробрість

смерть нависає над нами в кожен момент життя. є обставини, в яких нам вдається забути про неї та вдавати немов ми житимемо вічно, а є обставини, в яких забути про неї не вдається.
давно сказано, що найкращий подарунок, який може мати смертний у житті - щомиті пам'ятати про та приймати власну смерть з гідністю. це той подарунок, який ми можемо подарувати собі самі. але до останніх подихів ніхто з нас не знає точно, чи вдасться його мати, чи не тримаємо ми в своїх руках блискучу підробку.
але якщо він виявляється справжнім, якщо він є тим золотом, що не гнеться зубами обставин, якщо смерть не здатна сколихнути нас незалежно від того, як вона приходить, безсмертні посміхаються. тому що в цю мить їх стає на одного більше.

героям слава

сьогодні об 11:30 в михайлівському соборі та о 13:00 на майдані незалежності відбудеться прощання з учасниками славетної української диверсійної групи: святошею, непийпивом, тарасієм та аполоном.

повинно було відбутися об 11:00 в успенському соборі лаври, але міністр культури став на заваді. ще одна річ, у якої міністр культури став на заваді.

життя подібно до звуку. воно виникає там, де є до того потенція, де є повітря здатне нести коливання. його носієм є наші тіла, найвитонченіші з музичних інструментів. симфонія наших діянь лине тотально: той, хто має вуха, здатен чути її в найвіддаленіших кутках світу. багато які з поістині величних симфоній навіки залишаються з нами в тій луні напівтонів, якими змальоване тло нашого буття щомиті. багато які величні концерти з тих, які виконують нині наші воїни, залишаються без уваги, на яку заслуговують. але тим не менш не минають безслідно.

для когось це прощання буде особистим. для когось насичено символічним. для когось спробою висловитися. для когось потребою промовчати. різні слухачі одного з великих концертів цієї війни. концертів якими писане наше буття. єдність нашої уваги до кожного звуку.