наштовхнувся на мем (обережно, канал дотримується дегенератської позиції щодо україни). пані наводить приклад, що побудований як чиясь особиста історія, в якості посилення своєї думки. я не хочу ні применшувати трагічність наведеної ситуації, ні заперечувати поширеність ситуацій такого роду, але хочу використати це як основу для висловлення про тему, яку, здавалося, всі розуміли. поки не почав переконуватися в тому, що як я її розумію не настільки добре, як варто було б, так і багато хто із тих, з ким стикаюся.
висмикнувши відео з контексту, не бачу сенсу говорити про те, що ізольовані особисті приклади не здатні підтвердити загальних тверджень про якісь "консервативні", чи будь-які інші явища. ключове те, що зображується нездоровий, на мій смак, консервативний підхід. я зустрічав серед людей, тих, хто називався консерваторами, лібералами та різними іншими словами. кожен із людей мав різні позиції, і кожен із них мав різний ступінь узгодженості їх зі своєї власною реальністю та з реальністю інших людей. важливо те, що будь-яка нездоровість буде нести купу проблем: права й ліва, консервативна й ліберальна. віра в те, що є якась правильна, і є хибна система це структурна хиба в мисленні, що дуже властива сучасному суспільству. неможливо побудувати стійку модель побутового щастя жорстко чіпляючись за якусь одну-єдину систему суспільного устрою. це приклад нерозумної віри. а віра це важливо, і про неї треба дбати. віра в те, що наші батьки нас не вб'ють, дозволила нам вирости більш-менш здоровими людьми ніж було б за повної її відсутності, віра в компетентність лікарів в перевірених установах чи відповідно до порад знайомих постійно економить нам часосили і дозволяє берегти тілесне здоров'я, віра в конструкцію математики та методологію науки дозволяє приймати відкриття і мати на їхній основі винаходи, віра в те, що ми не провалимося в порожнечу йдучи по рівній поверхні, віра в неотруйність повітря, яким ми дихаємо, віра в те, що настане новий день, що зійде сонце, що об'єкти поводитимуться очікуваним чином -- це можливо комічні або банальні приклади. так і є, якщо не пережити кризу віри, коли кожна із цих речей та багатьох інших таких, що ми на них і не звертаємо вже ніякої уваги від звички, перестає виглядати як така, що заслуговує на віру. це абсолютно недієздатний стан. віра робить дас дієздатними. але є й віра, яка наражає себе і оточуючих на небезпеку. приклади такої віри набагато легше зазвичай приходять на думку. бо сучасно прийнято ототожнювати поняття віри з вірою нерозумною, і закривати очі на важливість віри просто як побутового стану ума, яким пронизана кожна секунда нашої взаємодії з реальністю. таке положення речей закономірне, але шкідливе. втім, це інша тема, із якої зараз потрібно лише те, що в більшості випадків вірити у щось беззаперечно, безумовно й нерозумно це проблема. тим паче вірити в цілісність, порятувальність та життєдайність, чи навпаки, проклятість, зловорожість та неспроможність якихось, нестійких у своїй залежності від обставин за визначенням та природою, систем суспільного устрою. ці системи постають із умов та передмов часу та простору, в якому знаходиться суспільство, відповідно до викликів, які воно колективно перед собою ставить, які викристалізовуються та постають перед ним. і серед прибічників кожного більш-менш життєздатного устрою, при особистому контакті із ними, завжди будуть як темні мудаки, так і переважно хороші люди. питання лише в їх частках та характеристиках міжколективних взаємодій.
висмикнувши відео з контексту, не бачу сенсу говорити про те, що ізольовані особисті приклади не здатні підтвердити загальних тверджень про якісь "консервативні", чи будь-які інші явища. ключове те, що зображується нездоровий, на мій смак, консервативний підхід. я зустрічав серед людей, тих, хто називався консерваторами, лібералами та різними іншими словами. кожен із людей мав різні позиції, і кожен із них мав різний ступінь узгодженості їх зі своєї власною реальністю та з реальністю інших людей. важливо те, що будь-яка нездоровість буде нести купу проблем: права й ліва, консервативна й ліберальна. віра в те, що є якась правильна, і є хибна система це структурна хиба в мисленні, що дуже властива сучасному суспільству. неможливо побудувати стійку модель побутового щастя жорстко чіпляючись за якусь одну-єдину систему суспільного устрою. це приклад нерозумної віри. а віра це важливо, і про неї треба дбати. віра в те, що наші батьки нас не вб'ють, дозволила нам вирости більш-менш здоровими людьми ніж було б за повної її відсутності, віра в компетентність лікарів в перевірених установах чи відповідно до порад знайомих постійно економить нам часосили і дозволяє берегти тілесне здоров'я, віра в конструкцію математики та методологію науки дозволяє приймати відкриття і мати на їхній основі винаходи, віра в те, що ми не провалимося в порожнечу йдучи по рівній поверхні, віра в неотруйність повітря, яким ми дихаємо, віра в те, що настане новий день, що зійде сонце, що об'єкти поводитимуться очікуваним чином -- це можливо комічні або банальні приклади. так і є, якщо не пережити кризу віри, коли кожна із цих речей та багатьох інших таких, що ми на них і не звертаємо вже ніякої уваги від звички, перестає виглядати як така, що заслуговує на віру. це абсолютно недієздатний стан. віра робить дас дієздатними. але є й віра, яка наражає себе і оточуючих на небезпеку. приклади такої віри набагато легше зазвичай приходять на думку. бо сучасно прийнято ототожнювати поняття віри з вірою нерозумною, і закривати очі на важливість віри просто як побутового стану ума, яким пронизана кожна секунда нашої взаємодії з реальністю. таке положення речей закономірне, але шкідливе. втім, це інша тема, із якої зараз потрібно лише те, що в більшості випадків вірити у щось беззаперечно, безумовно й нерозумно це проблема. тим паче вірити в цілісність, порятувальність та життєдайність, чи навпаки, проклятість, зловорожість та неспроможність якихось, нестійких у своїй залежності від обставин за визначенням та природою, систем суспільного устрою. ці системи постають із умов та передмов часу та простору, в якому знаходиться суспільство, відповідно до викликів, які воно колективно перед собою ставить, які викристалізовуються та постають перед ним. і серед прибічників кожного більш-менш життєздатного устрою, при особистому контакті із ними, завжди будуть як темні мудаки, так і переважно хороші люди. питання лише в їх частках та характеристиках міжколективних взаємодій.
Telegram
Critical Punkism
мені здається, структурно коректна проблематика того, про що говорить пані, знаходиться більше на рівні міжлюдського рівня організації, який "нижче" (в сенсі ближче до природи людини), ніж ідеї про капіталізм та комунізм, консервативність та ліберальність тощо. останні виникли із економічної організації суспільств, це вже доволі навантажені та складні структури, які сильно залежить від умов, від контексту в якому постають. а більш низькорівнева структура в ідеалі й повинна містити в собі ідеали піклування, доброти, близькости, турботи, цінування один одного доповнені якостями банального здорового ґлузду на рівні обізнаності про актуальну реальність спільнот, як близьких так і далеких від спільноти нашої приналежности. ці всі речі спільним знаменником лежать як серед сучасних суспільно-політичних течій, правих, лівих, центриських, як серед багатьох протесних, громадських, соціальних рухів, як серед всіх світових релігійних спільнот, так і в громадянських засадах багатьох держав. це спільні речі, про які говорять і яких прагнуть усі. іноді з цього зміщають фокус, іноді у різних спільнот одні й ті ж ідеали набувають різних оболонок, іноді десь про них не говорять явно, але імпліцитно перевіряють на відповідність їм усіх охочих доєднатися. так чи інакше, я шукаю й досі не знайшов ні єдиної спільноти, мережі пов'язаних міжлюдських контекстів, яку б рушійною силою не пронизували ці ідеї, обгорнуті певними актуальними для учасників практичними втіленням. в цьому розрізі дуже важливо навчитися бачити, чути й розуміти один одного. не тільки ближніх, не тільки помірно віддалених, але й ворожих людей. це про рівень структурного об'єднання "люди", який найбільш загальний серед структур "особистості", "сім'ї", "соціуми", "субкультури", "регіони", "держави", "економічні кластери", "політично-військові союзи" тощо. "всі ми люди" -- це повинно бути не просто банальною правдою, а формулою навантаженою багатьма рівнями глибокого і застосовного сенсу, бути нульовим правилом існування сучасної людини. причому, я не пропоную відмовитися від усіх інших рівнів організації, всіх урівняти чи жорстко розділити. ні. ці всі речі, урівнення, розділення та їхні пропорції виникали, виникають і виникатимуть помірно на всіх рівнях міжлюдської взаємоідії як природні реакції на обставини. залишається не доводити їх до абсурду. немає нічого поганого в тому, щоб мати всі різні рівні організації, зберігати й розвивати їх. що важливо при цьому -- про що я кажу насправді -- так це навчитися не виписувати із людей учасників інших кіл, які слабо перетинаються, не перетинаються зовсім, або навіть явно себе протиставляють нашому. наявність живого і активного щомиттєвого загального тла в кожному приватному сприйнятті реальності про "людей", як площина, в якій ми всі рівні та до якої всі належимо, це найприродніший та найуніверсальніший спосіб, як це забезпечити. і нехай на всіх інших рівнях будуть протистояння, нехай будуть суспільні дискусії, сутички, ворогування. це природно. така природа нашої частинної різноманітности, я не впевнений чи можна з цим щось вдіяти, і чи варто взагалі: достатня закоріненість в спільну людяність, живість, спільність, співрозділення переживань, прохолодність суджень, готовність чути й бачити, прагнення полірувати розуміння, діяти мудро й зважено -- ці всі речі властиві кожній зі спільнот, що її структура вижила з часом. зокрема, закоріненість в ці всі безумовні речі відображається в зменшенні наших протиріч й на умовних рівнях. звісно, мало одних протиріч -- можуть дозріти причини для воєн. може бути небачена кількість жорстокості. важливо тут, співмірно реагуючи на виклики, протидіючи, аналізуючи, зупиняючи, караючи та відновлюючи, будучи стихією, яка діє як причина і наслідок в своєму бутті, не забувати про те, що кожен наш колективний стихійний прояв це прояв в першу чергу стихії людей, а вже потім всього іншого. або, навіть якщо спочатку всього іншого, врешті-решт це прояв нас як стихії людей. щодо людей. це важливо. до цього зводиться усі міжособистісні стосунки, усі відносини між спільнотами на всіх рівнях. все інше пил.
добре. припустимо, з цим можна погодитися. постають практичні питання: як відслідковувати, чи є моя віра розумна? чи повинна бути? як виправляти? які системи устрою суспільств життєздатні й життєдайні в нинішніх умовах, а які повинні бути складені на поличку поганих та хороших прикладів? як навчитися бачити, чути і розуміти тих, до кого ми виявляємо ворожість або хто виявляє ворожість до нас? як зробити це так, щоб не підставити себе та близьких під ще більшу небезпеку? як можливо розумно повірити в те, що розумієш навіть своїх близьких? як зуміти спустити гроно міркувань та позицій "всі ми люди" на настільки дотільний рівень, щоб воно не могло не пронизати кожну мить нашого існування й діяльності, а не залишалося лише хорошими словами, які прикривають той жах і морок, який ми сіємо? як говорити про це з іншими? як налагоджувати стосунки між різними спільнотами, навіть якщо не конструктивні? що таке взагалі це піклування, доброта, близькість, турбота, цінування та інші доброчесні якості? як їх плекати? що означає балансувати їх здоровим ґлуздом? як вибудувати практичну етику, яка б не суперечила, а бажано сприяла не тільки власному стійкому щасливому існуванню, але й узгоджувалася із мережевістю організацій спільнот? що є взагалі стійке щастя? як осягнути всі рівні цих міжмережевих зв'язків, і чи потрібно? чи є якась універсальність, на яку можна покластися, якщо не потрібно? як перевірити її на життєдайність, й розвинути розумну віру або відкинути? як бути стихією людини, діяти співмірно до обставин, але не порушувати цю етику? як при цьому всьому залишатися функціональним та активним учасником спільнот на умовних рівнях організації, а не тільки загальнолюдському? як провадити розвитки цих спільнот? як давати відсіч? як пам'ятати про важливе? як не упадати за пилом?
мало які питання із цих потребують закінченої відповіді. корисно тримати питання такого типу відкритими в полі своєї уваги.
мало які питання із цих потребують закінченої відповіді. корисно тримати питання такого типу відкритими в полі своєї уваги.
дивовижа сонячних циклів полягає в монотонності їхнього перебігу. щодня сонце заходить раніше й світає пізніше, і так аж до дня сонцестояння. після якого світає раніше, а захід пізнішає. погодні умови, різні суб'єктивні та консенсусні сузір'я супутніх умов не впливають на цей перебіг. до тих пір поки не станеться ніяких катастроф у структурі всесвіту, поки всі очікування відповідають передбаченням, які спираються на наші уявлення, що грубо узагальнюють все, що нам відомо за історію спостереження, -- до тих пір характер зміни залишається сталим. монотонним.
інша справа з вимиканням світла електричного. воно диктує особливий ритм. хтось назвав чорнобиль чорною квіткою, що спалахнула мов тисячі сонць. метафори піддаються деформаціям. тисячі сонць жили в наших оселях, гули трансформаторами та провисали павутинням дротів на підстанціях. кожен мав контроль над своїм власним гроном сонць, і світло їхнє наскрізно насичувало наші життя. тиша, шум, розваги, обов'язки, спілкування, праця, навчання, гігієна, харчування -- на світло покладалися навіть базові потреби. що вже міркувати про нові грані особистостей, які ми вибудували вештаючись переплетіннями мереж, що світло уможливлює до них доступ; нові форми реальності, які всоталися в побут багатьох та почали заміщати реальність звичну, більш тілесну, географічну, метрично просторову; реальність, яка має запахи, і легкість взаємодій з якою покладається на лінійні розміри, а не на голі миготіння байтових рядків; реальність навіть не традиційну - архаїчну - у своїй класичній фізичності, класичній настільки, наскільки про неї можна було мислити не п'ятдесят і не двісті, а тисячі років тому.
спосіб мислення це частина явища людини. цілком людина складена зі своїх взаємодій, методів доторку, пізнання, із насичення тими та іншими категоріями досвіду. не існує пам'яти і не існує забуття, якщо немає що пам'ятати та забувати. але нам є. звички та їх зміни, перекази та історії, які дивом ще мають за що зачепитися в нашому досвіді, мали б поступово стьмяніти на світлі електричних світил. а зараз вони як луна відбиваються від місячного сяйва та сяйва зір, що його видно завдяки згаслим вікнам, згаслим вуличним ліхтарям, розвіяному глядильному шуму. вперше за довгі роки тисячі ручних сонць зайшли за діодний горизонт, і ніч проявила себе у повноті архаїки. відлуння акордів минулого, заломлене і готове розчинитися в небутті, витіснитися за межу нормальності, перетворитися на долю шукачів екзотики, шукачів пригод і нещасних людей, на червону руту і на прокляття, взяло гору над крихким палацом штучних світил. воно продірявило загаптований дротами горизонт, дозволивши місяцю зіграти свою партію на нашій техно вечірці. виявилося, що роллю світила, яку нерідко дописували в титрах виходячи із швидкорозчинних залишків поваги, не виходить знехтувати або розпоряджатися виключно на власний розсуд. що весь цей фестиваль існує в ритмі дня й ночі, в монотонності, посеред фактору хмар. в противазі до звичної за роки ламаності та рваності, множинності та гнучкості ручних, скляних, діодних, хімічних та кишенькових світил; того громадження ритму, що сам себе розкручує постаючи із їхнього світла, і диктує смак до життя.
тимчасовість триває, ритми линуть. прийде час, коли кількість та керованість штучного світла знов переважить у просторах побуту. а зараз залишається захоплюватися споглядками питання про те, коли наступить цей апогей цифрової темряви, день тисячі штучних сонцестоянь.
інша справа з вимиканням світла електричного. воно диктує особливий ритм. хтось назвав чорнобиль чорною квіткою, що спалахнула мов тисячі сонць. метафори піддаються деформаціям. тисячі сонць жили в наших оселях, гули трансформаторами та провисали павутинням дротів на підстанціях. кожен мав контроль над своїм власним гроном сонць, і світло їхнє наскрізно насичувало наші життя. тиша, шум, розваги, обов'язки, спілкування, праця, навчання, гігієна, харчування -- на світло покладалися навіть базові потреби. що вже міркувати про нові грані особистостей, які ми вибудували вештаючись переплетіннями мереж, що світло уможливлює до них доступ; нові форми реальності, які всоталися в побут багатьох та почали заміщати реальність звичну, більш тілесну, географічну, метрично просторову; реальність, яка має запахи, і легкість взаємодій з якою покладається на лінійні розміри, а не на голі миготіння байтових рядків; реальність навіть не традиційну - архаїчну - у своїй класичній фізичності, класичній настільки, наскільки про неї можна було мислити не п'ятдесят і не двісті, а тисячі років тому.
спосіб мислення це частина явища людини. цілком людина складена зі своїх взаємодій, методів доторку, пізнання, із насичення тими та іншими категоріями досвіду. не існує пам'яти і не існує забуття, якщо немає що пам'ятати та забувати. але нам є. звички та їх зміни, перекази та історії, які дивом ще мають за що зачепитися в нашому досвіді, мали б поступово стьмяніти на світлі електричних світил. а зараз вони як луна відбиваються від місячного сяйва та сяйва зір, що його видно завдяки згаслим вікнам, згаслим вуличним ліхтарям, розвіяному глядильному шуму. вперше за довгі роки тисячі ручних сонць зайшли за діодний горизонт, і ніч проявила себе у повноті архаїки. відлуння акордів минулого, заломлене і готове розчинитися в небутті, витіснитися за межу нормальності, перетворитися на долю шукачів екзотики, шукачів пригод і нещасних людей, на червону руту і на прокляття, взяло гору над крихким палацом штучних світил. воно продірявило загаптований дротами горизонт, дозволивши місяцю зіграти свою партію на нашій техно вечірці. виявилося, що роллю світила, яку нерідко дописували в титрах виходячи із швидкорозчинних залишків поваги, не виходить знехтувати або розпоряджатися виключно на власний розсуд. що весь цей фестиваль існує в ритмі дня й ночі, в монотонності, посеред фактору хмар. в противазі до звичної за роки ламаності та рваності, множинності та гнучкості ручних, скляних, діодних, хімічних та кишенькових світил; того громадження ритму, що сам себе розкручує постаючи із їхнього світла, і диктує смак до життя.
тимчасовість триває, ритми линуть. прийде час, коли кількість та керованість штучного світла знов переважить у просторах побуту. а зараз залишається захоплюватися споглядками питання про те, коли наступить цей апогей цифрової темряви, день тисячі штучних сонцестоянь.
наведені двісті двадцять вісім людей, що натиснули зелену кнопку на пультах верховної ради, хочуть перетворити такий сценарій [see picture] на абсолютну фантастику, епічну казку, протяжну думу, печальну билину.
завчіть їхні імена, запам'ятайте їхні обличчя, ознайомтеся із їхніми біографіями, подивіться хто їх родичі, дізнайтеся де ці люди живуть, поцікавтеся тим як вони марнують свій час, де бувають, з ким спілкуються. закарбуйте це в пам'яті. не плекайте при цьому ніяких емоцій, окрім тих, що допоможуть пам'ятати. не тримайте зла. плекайте любов.
я не закликаю ні до чого окрім обізнаності, тотальної обізнаності. до всього іншого, до чого треба буде, закличуть інші. я лиш сподіватимуся, що потреба цього не сягне.
наостанок уявімо на мить що ми в нетрах підземки:
5655 -- число диявола. читайте більше.
завчіть їхні імена, запам'ятайте їхні обличчя, ознайомтеся із їхніми біографіями, подивіться хто їх родичі, дізнайтеся де ці люди живуть, поцікавтеся тим як вони марнують свій час, де бувають, з ким спілкуються. закарбуйте це в пам'яті. не плекайте при цьому ніяких емоцій, окрім тих, що допоможуть пам'ятати. не тримайте зла. плекайте любов.
я не закликаю ні до чого окрім обізнаності, тотальної обізнаності. до всього іншого, до чого треба буде, закличуть інші. я лиш сподіватимуся, що потреба цього не сягне.
наостанок уявімо на мить що ми в нетрах підземки:
5655 -- число диявола. читайте більше.
трошки задумавшись можна наштовхнутися на суперечку про те, що вони [депутати] не є першоджерелом ситуації з цим законопроєктом, і що недостатньо підсвічувати лиш їх.
мовляв, є так зване будівельне лобі, є масово значиме мовчазне прийняття і деінде навіть запит в суспільстві на хаотичну антилюдську забудову, є умови в яких сформувалося перше й друге, є передумови. і серед такої декомпозиції можна виділяти окремих людей, на яких зав'язані ресурсні потоки та спроможності тих чи інших будівельних компаній, та підсвічувати їх. можна виділяти споживацькі звички, звички в роботі з інформацією про довколишній світ, лінь, недоосвіченість, байдужість й інші чинники в суспільстві, та підсвічувати їх. можна виділяти мережевну сукупність явищ, таких як нікчемна організованість людських потоків [на прикладі києва], як наслідок запит на антилюдську хаотичну забудову, як наслідок наявність такої забудови, як наслідок нікчемна організованість людських потоків; або інші подібні цикли та всі супутні від'єднання та хобітці од зв'язок в них, та підсвічувати їх.
згоден. ланцюжки зискотримачів тих чи інших проблем завжди варті того, щоб бути розкрученими та явленими нашому взору. наші особисті шкідливі якості завжди варті того, щоб бути розкрученими і випаленими або трансформованими у щось більш радісне. незадовільні замкнуті системи реальності, в якій ми мешкаємо, завжди варті того, щоб бути розкрученими та розімкнутими на щось більш задовільне.
але є нюанс із прохідною здатністю людських умів. звичайно, забудова це тема, яка торкається кожного без виключення. одна із таких тем. ніхто не може осягнути всієї сукупності таких тем на достатньому рівні експертності. зокрема тому й існують різні авторитетні спілки, експертні середовища й взагалі державна влада як така. щоб бути посередниками між зацікавленим суспільством [нами із вами] та реальністю [наприклад ситуацією із забудовою та законопроєктом 5655]: одні можуть бути джерелом фахового бачення ситуації, інші гирлом, в яке ми можемо спускати власне задоволення та незадоволення.
тож при такому погляді влада це ультимативні пляшкові горлечка в певних кризових ситуаціях. на які у людей є більш-менш рівномірний та уніфікований вплив. зміна чи регуляція цих горлечок звісно нічого не вирішує сама собою: залишається коріння умов і передумов, залишається стовбур мовчазного сприйняття, гілки тримачів зиску. в таких умовах все одно дозріватимуть плоди нелюдської забудови та їхні наслідки, навіть при зміненій владі. на що тоді можливо вплинути і як?
за горлечками влади простіше й легше чинити контроль і догляд, ніж за усією сукупністю причин і умов різних ситуацій. такий контроль є хорошим способом впливу на точкові події, яким необхідно протиснутися в те горлечко. питання лише в тому, наскільки можливо цей контроль провадити.
глобально ж, я не бачу кращого способу змінювати всі інші першоджерела ситуацій та умови, в яких ситуації розквітають, ніж (-) місцево впливаючи на ланки ланцюжків зискотримачів або на інші ланки в інших суттєвих ланцюжках тим, хто має до того доступ і фахове знання; (-) провадячи всі інші слушні зміни через зміни власні индивідуальні, які мірою свого поглиблення завдяки поступовій синхронізації інтегральної голографічності суспільств відобразяться на реальності -- але це шлях надповільний відносно звичних темпів розгортання міських подій. хоч і фундаментально ефективний, та для швидких потреб не працює.
в підсумку, спираючись на розгалуджені експертні спільноти, чиї висновки заземлюються і узгоджуються із власним розумінням реальності та розуміннями від найближчого оточення, та контролюючи владу в тих питаннях, де вона щось вирішує, навряд можна досягти більшого, ніж стихійне кризове управління окремими випадками. але іноді в цьому є нагальна потреба. здається, 5655 це саме такий випадок.
а фундаментальні зміни в реальності дійсно провадяться іншим чином. це абстрактно складна тема через свою дуже конкретну структуру в кожному випадку. і двері до цієї конкретики відкриваються двома ключами: точковими змінами зовнішніх умов та власними внутрішніми змінами.
мовляв, є так зване будівельне лобі, є масово значиме мовчазне прийняття і деінде навіть запит в суспільстві на хаотичну антилюдську забудову, є умови в яких сформувалося перше й друге, є передумови. і серед такої декомпозиції можна виділяти окремих людей, на яких зав'язані ресурсні потоки та спроможності тих чи інших будівельних компаній, та підсвічувати їх. можна виділяти споживацькі звички, звички в роботі з інформацією про довколишній світ, лінь, недоосвіченість, байдужість й інші чинники в суспільстві, та підсвічувати їх. можна виділяти мережевну сукупність явищ, таких як нікчемна організованість людських потоків [на прикладі києва], як наслідок запит на антилюдську хаотичну забудову, як наслідок наявність такої забудови, як наслідок нікчемна організованість людських потоків; або інші подібні цикли та всі супутні від'єднання та хобітці од зв'язок в них, та підсвічувати їх.
згоден. ланцюжки зискотримачів тих чи інших проблем завжди варті того, щоб бути розкрученими та явленими нашому взору. наші особисті шкідливі якості завжди варті того, щоб бути розкрученими і випаленими або трансформованими у щось більш радісне. незадовільні замкнуті системи реальності, в якій ми мешкаємо, завжди варті того, щоб бути розкрученими та розімкнутими на щось більш задовільне.
але є нюанс із прохідною здатністю людських умів. звичайно, забудова це тема, яка торкається кожного без виключення. одна із таких тем. ніхто не може осягнути всієї сукупності таких тем на достатньому рівні експертності. зокрема тому й існують різні авторитетні спілки, експертні середовища й взагалі державна влада як така. щоб бути посередниками між зацікавленим суспільством [нами із вами] та реальністю [наприклад ситуацією із забудовою та законопроєктом 5655]: одні можуть бути джерелом фахового бачення ситуації, інші гирлом, в яке ми можемо спускати власне задоволення та незадоволення.
тож при такому погляді влада це ультимативні пляшкові горлечка в певних кризових ситуаціях. на які у людей є більш-менш рівномірний та уніфікований вплив. зміна чи регуляція цих горлечок звісно нічого не вирішує сама собою: залишається коріння умов і передумов, залишається стовбур мовчазного сприйняття, гілки тримачів зиску. в таких умовах все одно дозріватимуть плоди нелюдської забудови та їхні наслідки, навіть при зміненій владі. на що тоді можливо вплинути і як?
за горлечками влади простіше й легше чинити контроль і догляд, ніж за усією сукупністю причин і умов різних ситуацій. такий контроль є хорошим способом впливу на точкові події, яким необхідно протиснутися в те горлечко. питання лише в тому, наскільки можливо цей контроль провадити.
глобально ж, я не бачу кращого способу змінювати всі інші першоджерела ситуацій та умови, в яких ситуації розквітають, ніж (-) місцево впливаючи на ланки ланцюжків зискотримачів або на інші ланки в інших суттєвих ланцюжках тим, хто має до того доступ і фахове знання; (-) провадячи всі інші слушні зміни через зміни власні индивідуальні, які мірою свого поглиблення завдяки поступовій синхронізації інтегральної голографічності суспільств відобразяться на реальності -- але це шлях надповільний відносно звичних темпів розгортання міських подій. хоч і фундаментально ефективний, та для швидких потреб не працює.
в підсумку, спираючись на розгалуджені експертні спільноти, чиї висновки заземлюються і узгоджуються із власним розумінням реальності та розуміннями від найближчого оточення, та контролюючи владу в тих питаннях, де вона щось вирішує, навряд можна досягти більшого, ніж стихійне кризове управління окремими випадками. але іноді в цьому є нагальна потреба. здається, 5655 це саме такий випадок.
а фундаментальні зміни в реальності дійсно провадяться іншим чином. це абстрактно складна тема через свою дуже конкретну структуру в кожному випадку. і двері до цієї конкретики відкриваються двома ключами: точковими змінами зовнішніх умов та власними внутрішніми змінами.
цінність широких свят у єдності радісних помислів й суголосності поглядів. рік, що минув, був визначним, значним, вкрай болісним та славним. ми будемо довго його згадувати. нині час його відпустити.
з новим роком, друзі!
з новим роком, друзі!
надмір інтелектуалізації реальності це зло і воно повинно бути знищене. мене в школі, в університеті завжди всюди в різних дисциплінах типу фізики, історії, гуманітарних наук, якихось ще речах, які ми вивчали оглядово, дратувало те, що ніщо не має початку. я цього не розумів. немов все починалося зсередини, і заварювалося так. кожна аксіома виникала не з пустого місця. кожні слова про те, що хтось кудись прийшов, засновувалися на тому, що виник хтось і було куди приходити. перша ланка розуміння ініціальних речень викладачів приходила вже під кінець теми. я не розумів чому так відбувається, чому не можна почати зі справжнього початку. без того щоб спинатися на глиняні ноги. на якісь уривки "загальних знань", які насправді є просто самовідлунням цих самих та інших дисциплін в культурі. зараз я розумію що це не баг а фіча, про що чомусь ніхто не говорив явно. ніщо не має початку. будь-які спроби провести початок це завжди спрощення, обмеження, огрублення і методологічна помилка одразу ж, з самого старту. але помилка не в дусі категоричної помилки, яка перекреслює всю подальшу інтелектуальну побудову, а помилка в дусі похибки символьних обчислень. тобто, якщо жити в межах певної логічної моделі, можна досягати якихось несуперечливих результатів, частину з яких можна буде навіть з якоюсь точністю перенести назад в життя та з'ясувати, що це працює до певної міри. але і ця аналогія докорінно хибна, бо така похибка рахується при припущенні що є еталон. але немає ні початку, ні еталона. принаймні таких, якими нам їх хотілося б бачити. тому кожна інтелектуалізація виникає як полум'я: тільки на тій основі, де є чому горіти. коли ця основа вичерпується, полум'я треба запалювати наново, можливо іншим чином. знову хибна аналогія, але кращих немає. помірна інтелектуалізація таким полум'яним робом здатна вирішувати проблеми, пояснювати, будувати правдоподібні історії. правда -- це те у що ми щиро віримо і що ми можемо довести іншим. що таке доведення це питання до філософів та математиків. по суті, доведення це достатньо переконливі для своєї публіки слова. нічого більше. слова це те, що запускає процес інтелектуалізації, слова це те що формує правдоподібність, слова це те що доводить її правдивість. слова у найширшому розумінні, слова як одиниці кодування значень, слова як рухи, як жести, як звуки, як усі види символьних систем. поза словами немає нічого. в символьному вигляді, такому, до якого ми звикли. [що було до слів?] інтелектуалізація повинна знати своє місце, і місце це в контексті. вона не повинна возводитися як єдиний спосіб рухатися. вона долає відстань створенням нетрів. відстань пройдена, нетрі залишаються. саме тому полум'я слід гасити після використання. за потреби розпалювати знову. хибні аналогії не варті запам'ятовування. ключ проблем сучасності не в індустріальній революції чи злодіях-жидах чи гомогеях чи кацапах-сатаністах чи розлюдненому егрегорі прогресу чи переляканих консерваторах чи масонах-псіоперах чи прокляттях древніх богів і навіть не в тупорилій безрозбірній ненависті, а в невмінні бачити межі дискурсивного мислення й, як наслідок, у спробах все причесати та уніфіковано раціоналізувати. раціоналізація це вогонь. величний інструмент, визначне благо, єдиний вид щебню, на якому можна творити сенс, але це й те, що здатне спалити дотла усе любе й дороге нам зовні й зсередини, якщо не дотримуватися техніки безпеки. кожне слово це брехня, але брехня це теж слово.
хто знає, розкажіть мені, це пояснюють десь на гуманітарних факультетах?
хто знає, розкажіть мені, це пояснюють десь на гуманітарних факультетах?
одна з ідей, з яких починається математика, це ідея функції, відображення. десь: алгоритму, морфізму, перетворення, відповідності, зв'язку, стрілки. різні контексти, різні значення.
одне з припущень, з яких починається функція, це однозначність. однаковим входам -- однакові виходи. ми розуміємо із чим маємо справу. те, чого не розуміємо, виводимо із зрозумілого. намагаємося зрозуміти. однозначно.
один із підходів, якими обходять однозначність, є ймовірнісним. ми міряємо події, маємо достатньо гнучку лінійку. не порівнюємо непорівнюване -- порівнюємо цифри на лінійці.
одною зі сходинок, з яких починається ймовірність, є визначеним простором можливих подій. відомим заздалегідь. ззовні, зсередини, будь-звідки. визначеним і прописаним. достатньо добре виміряним лінійкою.
одною із вад, які має такий підхід, є упередженість. здатність працювати із добре відомим та добре наближеним. виміря́ти його. нездатність бачити, творити нового.
одним із інструментів, які ми маємо на цьому шляхові, є апроксимація. наближення. подій -- клаптиковими фасетами відомих імен, ідей -- поняттями, відстаней -- числами, чисел -- зарубками на лінійці.
одною із потреб, які виникають при наближенні, є потреба у понятті близькості. близькість визначає успіх наближення. потреба у порівнянні результатів.
одною із особливостей, які супроводжують таку методологію, є зацикленість, забудькуватість, самозахопленість, метаітеративність. фрагментарність. метушливість. кроки робляться у невідомому напрямку. наближується те, близькість до чого неможливо встановити. встановлюється те, що треба наближати, щоб усвідомити. закладаються фундаменти, будуються башти, укріплюються мури, копаються криниці. постійно ревізіонуються. наближаються, віддаляються. визначаються, перевизначаються.
одною із сил, які ми набуваємо завдяки цьому процесові, є це розуміння.
одне з припущень, з яких починається функція, це однозначність. однаковим входам -- однакові виходи. ми розуміємо із чим маємо справу. те, чого не розуміємо, виводимо із зрозумілого. намагаємося зрозуміти. однозначно.
один із підходів, якими обходять однозначність, є ймовірнісним. ми міряємо події, маємо достатньо гнучку лінійку. не порівнюємо непорівнюване -- порівнюємо цифри на лінійці.
одною зі сходинок, з яких починається ймовірність, є визначеним простором можливих подій. відомим заздалегідь. ззовні, зсередини, будь-звідки. визначеним і прописаним. достатньо добре виміряним лінійкою.
одною із вад, які має такий підхід, є упередженість. здатність працювати із добре відомим та добре наближеним. виміря́ти його. нездатність бачити, творити нового.
одним із інструментів, які ми маємо на цьому шляхові, є апроксимація. наближення. подій -- клаптиковими фасетами відомих імен, ідей -- поняттями, відстаней -- числами, чисел -- зарубками на лінійці.
одною із потреб, які виникають при наближенні, є потреба у понятті близькості. близькість визначає успіх наближення. потреба у порівнянні результатів.
одною із особливостей, які супроводжують таку методологію, є зацикленість, забудькуватість, самозахопленість, метаітеративність. фрагментарність. метушливість. кроки робляться у невідомому напрямку. наближується те, близькість до чого неможливо встановити. встановлюється те, що треба наближати, щоб усвідомити. закладаються фундаменти, будуються башти, укріплюються мури, копаються криниці. постійно ревізіонуються. наближаються, віддаляються. визначаються, перевизначаються.
одною із сил, які ми набуваємо завдяки цьому процесові, є це розуміння.
в продовження серіялу, який тягне ноту однієї історії з майбутнього в минуле крізь цей канал
новий період потребував уважності. найвиразніше це запам'яталося стосовно кроків: хода зламалася. треба було з уважністю підіймати ліву ногу, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити її на землю, з уважністю переносити вагу тіла, з уважністю підіймати праву, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити на землю, з уважністю переносити вагу тіла, і знову. кожен крок потребував уважності. дихання не потребувало, хоча в моменти напруження здавалося, що автоматизм підводить: ніби фриджазові дизгармонії проривалися крізь коливання плеври. інші заняття потребували уважності теж. складно було думати про складені речі: неначе все двочасткове печиво асоціативних зв'язок одночасно розсохлося і потребувало клейкого промазування щоразу наново. відчуженість та враження піску в роті, піску під повіками, піску в голові, піску під шкірою -- все довкола стало пустелею, одночасно вивернувшись нутром назовні. втома. втома перестала бути окремим словом, вона стала тінню для кожного іншого. про неї стало неможливо говорити. фізичні вправи повертали ясність ненадовго, але виснажували швидко та вкрай. світ переформатувався. через зміну балансу внутрішніх сил до потреб у зовнішніх витратах, багато які з доступних до того речей ставали недоступними -- ніби тіло всохлося, втратило свою силу, габарити та гнучкість. разом із ним й тіло думок, тіло емоцій, тіло здогадок, тіло рішучостей, тіло слів та інші тілесні виміри теж. зовнішні впливи ніяк не змінювали перебігу. люди, речовини, події, потрясіння -- все було байдуже, або посилювало втому. динаміка була невтішною. це тривало майже рік, тісно та дотошно відображаючи в собі пори року та будь-які зовнішні обставини. це було новою рисою, адже друг не згадував нічого подібного про попередні багатомісячні періоди, говорячи раніше в основному про аспекти хаосу та кипіння. це почалося кінцем літа, відлунювало інерцією спеки та прохолодою серпневих пасмурних днів, втомленим літнім сонцем. продовжувалося крізь холодні ранки теплого вересня, вмиті потом після товкотнечі в забитих автобусах, що замінювали трамваї; крізь перші холодні дні початку жовтня, коли сонце остаточно відмовилося від своїх літніх поглядів; крізь байдужу тягучу мряку листопада, коли сповнені паніки та визначеності дерева наввипередки скидували листя. йшло далі крізь прозору прохолоду перших грудневих морозів, перші сніги, зимові тумани; крізь приглушені потрясіння січня, які товстим склом шару води над потопельником пропускали дедалі менше світла; крізь холод лютого, кришталевість якого немов намагалася перетворити усі підплавлені елементи плат на бурульки. навесні це завершилося. трансформувалося в новий період. трансформація відбулася непомітно. на відміну від фінальної точки у попередній главі, яка настала урвищем катарсису, ця трансформація зріла прогресією крізь кожен із пройдешніх місяців. як засинання після довгого лежання на ліжку -- вона прийшла у відповідь на положення тіла, всіх тілесних вимірів. прийшла непомітно, тихо, підміняючи декорації одна за одною поза полем зору глядача, поки сцена не перетворилася на щось неочікувано інше. поки сцена не спорожніла повністю.
наркотики мають сильний шкідливий потенціял. друг впродовж того періоду перестав вживати майже всі звичні та нові речовини. він вже дуже давно нічого не вживає та нікому не рекомендує
новий період потребував уважності. найвиразніше це запам'яталося стосовно кроків: хода зламалася. треба було з уважністю підіймати ліву ногу, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити її на землю, з уважністю переносити вагу тіла, з уважністю підіймати праву, з уважністю виносити вперед, з уважністю ставити на землю, з уважністю переносити вагу тіла, і знову. кожен крок потребував уважності. дихання не потребувало, хоча в моменти напруження здавалося, що автоматизм підводить: ніби фриджазові дизгармонії проривалися крізь коливання плеври. інші заняття потребували уважності теж. складно було думати про складені речі: неначе все двочасткове печиво асоціативних зв'язок одночасно розсохлося і потребувало клейкого промазування щоразу наново. відчуженість та враження піску в роті, піску під повіками, піску в голові, піску під шкірою -- все довкола стало пустелею, одночасно вивернувшись нутром назовні. втома. втома перестала бути окремим словом, вона стала тінню для кожного іншого. про неї стало неможливо говорити. фізичні вправи повертали ясність ненадовго, але виснажували швидко та вкрай. світ переформатувався. через зміну балансу внутрішніх сил до потреб у зовнішніх витратах, багато які з доступних до того речей ставали недоступними -- ніби тіло всохлося, втратило свою силу, габарити та гнучкість. разом із ним й тіло думок, тіло емоцій, тіло здогадок, тіло рішучостей, тіло слів та інші тілесні виміри теж. зовнішні впливи ніяк не змінювали перебігу. люди, речовини, події, потрясіння -- все було байдуже, або посилювало втому. динаміка була невтішною. це тривало майже рік, тісно та дотошно відображаючи в собі пори року та будь-які зовнішні обставини. це було новою рисою, адже друг не згадував нічого подібного про попередні багатомісячні періоди, говорячи раніше в основному про аспекти хаосу та кипіння. це почалося кінцем літа, відлунювало інерцією спеки та прохолодою серпневих пасмурних днів, втомленим літнім сонцем. продовжувалося крізь холодні ранки теплого вересня, вмиті потом після товкотнечі в забитих автобусах, що замінювали трамваї; крізь перші холодні дні початку жовтня, коли сонце остаточно відмовилося від своїх літніх поглядів; крізь байдужу тягучу мряку листопада, коли сповнені паніки та визначеності дерева наввипередки скидували листя. йшло далі крізь прозору прохолоду перших грудневих морозів, перші сніги, зимові тумани; крізь приглушені потрясіння січня, які товстим склом шару води над потопельником пропускали дедалі менше світла; крізь холод лютого, кришталевість якого немов намагалася перетворити усі підплавлені елементи плат на бурульки. навесні це завершилося. трансформувалося в новий період. трансформація відбулася непомітно. на відміну від фінальної точки у попередній главі, яка настала урвищем катарсису, ця трансформація зріла прогресією крізь кожен із пройдешніх місяців. як засинання після довгого лежання на ліжку -- вона прийшла у відповідь на положення тіла, всіх тілесних вимірів. прийшла непомітно, тихо, підміняючи декорації одна за одною поза полем зору глядача, поки сцена не перетворилася на щось неочікувано інше. поки сцена не спорожніла повністю.
наркотики мають сильний шкідливий потенціял. друг впродовж того періоду перестав вживати майже всі звичні та нові речовини. він вже дуже давно нічого не вживає та нікому не рекомендує