як часто ви

дивитеся вгору з думкою

про ясність

кришталеву

всіх можливостей буття

про силу цього потенціалу

і легкість

того що іноді називають магією

та згодовують дітям щоб перестати у нього вірити самим

або з надією на те що серед того покоління знайдеться хтось хто зможе

як часто ви бачите

задовільність

всепронизної самотності

ніякі тимчасові латки якої

що покликані приховати від наших тривожних умів її суть

не допомагають

а насправді

лише

приховують ту спільність та спорідненість що поза межами розуміння емоційних потреб неначе капустяне

листя качан

як часто ви заглядаєте собі

у рота

щоб осягнути побачити увібрати

все те що сховалося в тіні але

зараз буде висвітлене обережно уважним ліхтариком

вашого погляду

щоб знати що росте

що гниє

що лисніє

що має бути очищено

як часто ви згадуєте про вузли та загортання

географічних складок завдяки яким можете продовжувати мати це тіло

та ці досвіди забарвлені саме так

а не гнити тілесно

розчинитися грубо і

потоком хмари що не її не існує, як не існує меж ніяких

точних і визначних незалежних характеристик того, що можна було б вважати хмарою

мандрувати тонко

як часто ви цікавитесь самодостатньою відсутністю вас

у тій посмішці

що лине крізь силу

боротися

як часто ви благородно працюючи на

перемогу над ворогом зовнішнім та умовним в сенсі що він

визначає долю умов вашого існування, зокрема таких що можуть із існуванням вступати в протиріччя,

забуваєте

що він визначає вас та наповнює не більше ніж гострі камінці на узбережжі

визначають та наповнюють море

яке роками об ті камінці відбивається, випаровується але

продовжує бути водою прозорою

чистою

солоною

як часто ви чуєте голос сумніву

який віщує катаклізми

невдачі

болі

тривоги

попри те що складається зі світла що

відбилося від дивних кутів що ви їх розкидали серед іншого наповнення своїх димних днів яким

було б добре наповнення і не мати

а всі віщування

згодовувати вазонам на підвіконні

як часто ви прощаєтеся

із тим до чого було звикли

настільки що забули

що воно минуло

ще кількадень тому

як часто ви радієте

кількості того болю що людина здатна виносити

задля того щоб нейтралізувати його та перетворювати на солоні краплі

морської води що висохла на

кількох камінчиках старого пляжу

який міг би згадати сотворення світу якби

мав пам'ять

і світ мав сотворення

у звичному нам вульгарному сенсі