попри все нехороше, одним із важливих досвідів, які приносили наркотики, було відчуття повторюваності та замкнутості всього.
коли один хороший друг вживав потужні психоделіки, він часто зосереджувався на тому, щоб вичерпати потенціял галюцинацій до дна, заглянути за межу, дізнатися щось нове. і це не вдавалося. вперше він подумав, що справа у відсутності досвіду, що після вживання виникає забагато барвистих відволікань. вдруге і потім він навчився використовувати відволікання як інструмент. і почав відчувати, що це не баг, а фіча. все, що привижається під психоделіками, це просто скручена гама тотального спектру сприйняття. скручена концептуалізація. артефакти розуму. того самого когнітивного розуму, який є і без того. ставало зрозуміло, що тут немає нічого нового, нічого позамежного. тільки накручене сприйняття та накручення вже наявного досвіду. абсолютно тісний простір. його межі можна було помацати, погнути. він реагував на деформації, але вирватися із нього було неможливо. резинова клітка. вона не давала змоги втікти від реальності, перемкнутися, дізнатися щось принципово нове. вона лише підсилювала та загострювала все те, що було наявне і так. ще гостріше відчувалася замкнутість чуттєвих меж буття. ще складніше ставало врятуватися від цієї замкнутості. нічого оригінального, нічого свіжого. та сама духота, але яка тепер фракталиться. і ти вже не просто задихаєшся, ти задихаєшся у фракталі. тонке відчуття всюдисупутньої духоти перетворилося у нескінченно подрібнений фрактальний вітраж духоти, в кожному скельці якого все та сама замкнутість, обмеженість, самоподібність, та сама нудота що і завжди.



наркотики мають сильний шкідливий потенціял. друг вже дуже давно не вживає та нікому не рекомендує вживання.

друг був ентузіастом пошуків дірок в реальності. він підозрював обман. через те, що час від часу все виглядало на диво пласким, однаковим, самоповторним, замкнутим в своїх відбиттях, ітераційно викривленим, пустим. і це відчуття було реальніше за саму реальність. воно ніколи не зникало назовсім, але часто його вдавалося заглушити стимуляцією сукупності свідомостей ока, вуха, носа, язика, тіла й ума. чуттєві задоволення чи болі, когнітивні, емоційні чи інші ментальні чинники відволікали від криниці духоти. але варто було мати увазі момент незайманості цими відволіканнями, як світ тьмянів тут же. декорації перетворювалися на картон. чужі присутності на нарізку із фільмів гаспара ное під грузинську музику. вся сукупність того, що сприймається і осмислюється, перетворювалася у міраж на тлі порожнього неба. друг вірив у реальність видимостей, що бачив, бо окрім них не було ніякої реальності. але все одно закрадалася підозра про те, що тут щось не так. психоделіки стали частиною глобального дослідження, про яке він розповідав. йому важливо було помацати реальність іншими мацаками, дізнатися як це працює на практиці. як виявилося, грубий ум залишається той же. підкручується конфігурація, посилюються інтенсивності, деформується обробка. але тіло ума, оперативний простір уяви, багаж натхнення, коріння символічної системи -- все зберігає своє попереднє наповнення. він казав, що післясмакове відмірковування психоделічного досвіду може бути корисним, може позбавити певних ілюзій, химерних упереджень. але він полював за іншим відкриттям. відчував, що може торкнутися цієї точки біфуркації звичних траєкторій ледь не носом. заглянути за міраж і побачити небо. очі горіли ентузіазмом. вірив в те, що досліджуючи цей інструмент далі можна буде досягти принципового результату. казав навіщо ще жити як не задля цього. а потім він змінився і згорнув цю гілку досліджень. пройде час, і він розповідатиме про те, що одним із найважливіших відкриттів серед усього різноманіття, ледь не єдиним, яке не змарніло з роками, було практичне усвідомлення тієї гумової замкнутості грубої системи суб'єктивного буття. та пласкість, однаковість, прісність, самоповторність, невпорядкована підтасованість усього, що доступно нашому грубому досвіду. те, що здавалося ілюзорною примарою все життя до того, виявилося фундаментальною властивістю його реальності. реальність зберегла свою здатність приносити задоволення чи біль, стимулювати сукупності свідомостей ока, вуха, носа, язика, тіла й ума, індукувати фронти емоцій, когніцій, конацій та інших чинників. але виявилася при цьому всьому тим самим вилинялим рядном, що воно тріпочеться на вітрі уваги, але не здатне ні завмерти, ні зникнути. він спочатку не пояснював важливість цього відкриття, але наголошував на ній. казав, що сам зрозумів її не одразу. згадував, що останній досвід, який змусив його згорнути цю гілку досліджень, просто не став закінчуватися. навіть дні й тижні після останнього вживання, коли інтенсивність дії речовини була вочевидь слабкішою за інтенсивність дії під час тріпу, дія залишалася з усіма характерними лекалами й візерунками. в такому вигляді, в якому її не було раніше. неначе сталевий кабель, що тримав міст до купи, який луснув, і набув зовсім іншої геометрії, динаміки, свободи. він розповідав про різні аспекти післядії, але найбільше жалівся на фрактальність. добитися ясного пояснення, що це таке, було складно. найбільше йому подобалося порівняння з вітражем, що тріснув, що має вир із тріщин, масштабовану безодню, і кожне скельце іншого кольору, і різної форми, і точок фокусу декілька, і на кожному кроці всі заміри самоподібності дещо зсуваються, і немає цьому ніякого кінця зсередини системи, а лише всмоктування і галудження. він пояснював, що так галуджаться думки, й іноді зв'язне мислення і мовлення вартує зусиль, яких раніше годі було й уявити. він пояснював це, а його мовлення переривали неприродні павзи, яких раніше ми не пам'ятали.



наркотики мають сильний шкідливий потенціял. друг вже дуже давно не вживає та нікому не рекомендує вживання.

https://youtu.be/M8fDpQVCZDc

Те, що мене хвилює — це якась загадка світу. Те, що може надихати, – це те, що ми бачимо лише краєм ока. Або навіть не бачити, а тільки відчути, і навіть не можемо розказати, що це було; якась темна загадкова сторона. Те, що нас супроводжує, що може нас налякати. Тема смерті, яка вже так близько, що сприймається як якесь визволення – чого людина може очікувати ніби з радістю. Тема містики загалом. Як я «з радістю наближаюся до переходу»... Якось так.

джерело: https://meloport.com/interview/svitlana-nianio

про способи сприймати математику



як зручний інструмент

математика це те, що дозволяє розв'язувати різні прикладні задачі, суть яких зводиться до кількісних показників. рахувати гроші, міряти землю, робити прогноз погоди, розрізняти котів та собак, розпізнавати мовлення, передбачати динаміку ринків або екологічні тренди, передавати та шифрувати інформацію. щось в такому дусі.

як мову всесвіту

математика це те, що уможливлює фізику такою, якою ми її знаємо. без математичних моделей фізика це набір припущень родом із емпірики та інтуїції, із яких навіть неможливо зробити висновки. а з фізики нині походить усе знання про матеріальний всесвіт, яке має людство.
тож багато хто бачить математику як інтерфейс розуміння людьми довколишньої матерії. мову, якою написані закони природи.

як набір сюжетів

математика це аксіоми, визначення і твердження. визначеннями задаються об'єкти, твердження виводяться за допомогою формальної логіки, а аксіоми задають початковий простір гри.
більш того, кожен, хто познайомився з математикою достатньо близько, розуміє, що немає сенсу говорити про неї, якщо не говорити про доведення. доведення це тіло математики, в них міститься левова частка всієї математичної краси. вони дозволяють бачити паралелі та схожості не лише на рівні назв та системи посилань між назвами, а й на рівні того, як мислити про назви і те, що під ними приховано.
кожне нове доведення це детектив, це ультранасилля, це фантасмагорія, це елегантність, грація і шок.
такий підхід дозволяє сприймати математику як гроно сюжетів. де героями є математичні об'єкти, оповідками є доведення тверджень, сетінг визначають аксіоми, а синопсиси до кожної із серій це формулювання тверджень.

як філософський дистилят

математика узагальнює лекала людського мислення. часто замість того, щоб думати про кілька різних сутностей, можна окреслити абстрактний контекст, в якому ці сутності будуть існувати за однаковими законами. по суті зведені в одну. звісно, застосування такої абстракції до реальності це спрощення. але якщо робити це уважно та обережно, можна мати з того добрі й застосовні плоди. універсальність моделей, які описуються системами диференціальних рівнянь, тому видатний приклад -- одна і та ж система може описувати різні процеси та явища із малопов'язаних на перший погляд наук.
при цьому формальне слідування розгортанню філософської системи мало чим відрізняється від спроби слідувати від основ до розуміння в достатньо складному математичному доведенні. вам може знадобитися повернутися до самих початків та послідовно розібрати значення буквально кожного слова та символа, що зустрічається на шляху. це дає уявлення про те, як працює концептуальне людське мислення на глибокому практичному рівні.

як містичний досвід

математика, починаючи з якогось моменту заглиблення, це річ, яку виключно можна перенести на досвіді.
взагалі кажучи, неможливо ніяк інакше перевірити істинність твердження, окрім як відтворити авторське доведення або придумати своє. тобто впевненість у тому, що ти стоїш на істинній позиції, нічого не варта, якщо ти не маєш відповідного досвіду реалізації того чи іншого твердження. але якщо ти маєш такий досвід, і кожен із кроків пророблений особисто, впевненість непорушна.
інша цікава сторона такого сприйняття полягає в тому, як виводяться нові твердження.
щоб спочатку сформулювати щось нове, людині потрібно мати інтуїцію. потрібно відчувати, що тут чогось не вистачає, і що тут має бути так-то. при цьому кожній інтуїтивній здогадці доводиться пережити шторм із спроб її спростувати та вийти на протиріччя. якщо вдається, то в справу включається віра.
щоб довести таке твердження, яке не вийшло спростувати, треба одночасно справді повірити в його істинність, але і не втратити зв'язку з реальністю, з контекстом роботи. і багато працювати.
це перетворює математику на шлях набуття досвіду та кристалізації серед усього досвіду лише того, який є істинним.



це відомі мені погляди на заняття математикою.
пишіть про інші способи сприймати математику в усіх доступних для писання місцях

про роль мови в народженні явищ


кожен експерт своєї області здатен мислити речі, якими займається, в дуже простих категоріях. прямолінійно та безпосередньо. говорити з іншими таким же простим чином це вже інша задача, часто складніша. адже наше мовлення більш обумовлене, ніж наше концептуальне мислення, відповідно і має більше обмежень. кожне із яких можна умоглядно пов'язати з елементами тріади: людська мова, якою ведеться спілкування; технічно-термінологічна мова області, яка є по суті фреймворком над людською мовою; володіння співрозмовників цими двома рівнями мови, людською та технічною, конструктором та фреймворком, вербальними основою та надбудовою.

оволодіння технічною мовою теми це ключ до безпосереднього розуміння цієї теми. переходячи з певного рівня якісного розуміння на глибший, бачиш як перед тобою розкриваються очевидними цілі кетяги питань та фактів, які раніше очевидними не були. можуть залишатися і складні питання, по яких одразу не видно кінцевого шляху до розв'язання. одні з них будуть такими, що занадто складно формулюються в термінах осягнутого рівня технічної мови. другі будуть такими, які формулюються просто. треті будуть такими, що їх і не виходить поки сформулювати взагалі. відповіді на такі питання завжди розкриваються при достатньому подальшому заглибленні в мову. зокрема і в напрацюванні тої, якої не вистачає для постановки питання чи для роботи над ним.

безпосереднє розуміння ж обраної теми виглядає як окрема ментальна кінцівка, як віртуальне доповнення до тіла, як спосіб сприймати й пізнавати те, чого раніше не існувало. це часто можна пробувати якось помістити в реальний світ. спочатку лише концептуальним чином. тут мова виконує роль портала. розвиток мови прокладає місток до безпосереднього досвіду пізнання від чисто концептуальних точок, з яких інші можуть на цей місток ступити і, якщо пощастить, пройти. від точок, які теж були колись збудовані як вказівники на чийсь безпосередній досвід, або як синтетичний конструкт із таких вказівників.

після того, як щось починає існувати концептуально, як з'являється щось, в окремішність та реальність чого готові повірити інші люди на основі свого попереднього знання, з цим можна працювати. про нього можна говорити, можна його досліджувати, намагатися описувати інакше. народжується те, чого раніше не існувало, хоча одночасно існувало, непомічене, завжди.

таким чином деталізація мови та шарування рівнів її інтерпретації множить багатство досвіду, який ми здатні концептуально осмислювати і розрізняти. реальність щоразу розпадається на щоразу більш тонкі та візерунчасті серпанки тріщин, які ми видовбуємо один для одного мовою. щоб мати змогу ділитися досвідом. щоб рухатися разом. і досягати рівнів безпосереднього розуміння.



це відома мені роль мови в народженні явищ, грубими мазками. пишіть про інші в усіх доступних до писання місцях

іронічний внутрішньополітичний bottom text

в той час як росіяни вбивають, ґвалтують, вивозять українців та українських дітей, знищують університети та музеї хочеться процитувати на честь шановного держагентства з питань кіно видатну поезію знакового митця

...Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада,
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять...

https://t.me/dovzhenko_centre/1139

музична павза для поціновувачів

на теорію ймовірності, як і на теорію міри взагалі кажучи, можна дивитися як на спроби орудувати нашим невіданням про причинність в зрізі конкретного моменту сприйняття.

базовий простір з теорії міри є нічим іншим як нашим вищим ієрархічним алфавітом: він містить всі можливі й неможливі варіанти, які ми здатні уявити та скомбінувати із того, що здатні уявити, щодо результування конкретного моменту сприйняття. сигма алгебри перетворюються на набори імен, де кожне з імен стосується окремого із пучків причин, що призводять до конкретного результату -- до точки з базового простору. міра тоді є просто розподілом уваги спостерігача по розпакованому на концептуальні категорії минулому -- на імена цих пучків.

звісно, якщо помацати такий погляд детальніше, можна отримати враження, що ні одна сигма алгебра не здатна покрити повної співзалежності чинників, які мали місце в минулому. але все одно це ситуативно непогана модель для описання подій та процесів, які можна спростити до наявності в них своєрідних симетрій. така своєрідна симетричність, а по суті наша здатність до концептуалізації сприйнятого, саме й дозволяє втямки ввести простір, з нього зібрати ту чи іншу сигма алгебру, і зрештою пробувати задати на ній міру.

таким чином, спираючись на теорію міри в практичних задачах, ми впокорюємося нашому невіданню про тотальну причинність, і працюємо лише із тою, яка обумовлено виникає із наших концепцій.

цікаво при такому погляді аналізувати теореми про те, що міру не можна задати довільним чином, і які заздалегідь встановлюють певні факти про неї. деякі з цих фактів можна пробувати розінтерпретовувати в зворотній бік, і дивитися на те, що як це перекладається на мову уваги.

про те, яке світло такий погляд проливає на статистику, теорію інформації, термодинаміку, теорію випадкових процесів та сучасну кількісну науку, варто говорити окремо.


якщо існує несуперечлива позаконцептуальність, як із нею працювати на практичному рівні?

канал довженко центра з купою українських анімацій

https://www.youtube.com/channel/UCkuTggETs84-JTFuTTZe-Zw

українському серпневому степу присвячується

зі святом української воєнної розвідки