Forwarded from Катотека | #УкрТґ ✙
бінауральне світобачення в розрізі. 2021, піксель, колір.
акціонерам від мистецтва пропонується поутворювати пари із цими словами, потренувати різноманітний слововжиток.
[запрошується не закладати ніякого безосновного негативу до фінів, угрів (хвате качати закарпаття та підігрувати росіянам, шановні сусіди, якщо ви це читаєте) та мокшів]
акціонерам від мистецтва пропонується поутворювати пари із цими словами, потренувати різноманітний слововжиток.
[запрошується не закладати ніякого безосновного негативу до фінів, угрів (хвате качати закарпаття та підігрувати росіянам, шановні сусіди, якщо ви це читаєте) та мокшів]
лінґвістичні дослідження показали, що ковід це продукт змови фанатів грецької абетки
друзі
якщо у вас накопичилися спостереження за зірками, поцілунки коханих, теплі слова, корисний досвід, дружні погляди, листя гербаріїв зібраних в дитинстві, гілочки що ними ви гралися в чарівників, потріскана шахова дошка дідуся, шерсть улюблених котів, бризки морського повітря всередині полірованих мушель, пом'яті карти прилеглих дворів, помахи хвоста вірних собак, сніжинки що летять в очі, досить їх зберігати.
переводьте у реальність, діліться ними, несіть їх до людей.
настав час.
готуйтеся до найкращого. цей світ сповниться любов'ю. про це повідомили синхронно.
мені -- теплим подихом зимнього сонця.
моїй коханій -- прохолодним доторком місячного сяйва.
вдаватися в деталі не стану. просто прийшов час. повідомили звідки треба. не готуйтеся до цього, все одно не будете готові. ви заслуговуєте на ваше щастя, але заради нього доведеться попрацювати.
якщо у вас накопичилися спостереження за зірками, поцілунки коханих, теплі слова, корисний досвід, дружні погляди, листя гербаріїв зібраних в дитинстві, гілочки що ними ви гралися в чарівників, потріскана шахова дошка дідуся, шерсть улюблених котів, бризки морського повітря всередині полірованих мушель, пом'яті карти прилеглих дворів, помахи хвоста вірних собак, сніжинки що летять в очі, досить їх зберігати.
переводьте у реальність, діліться ними, несіть їх до людей.
настав час.
готуйтеся до найкращого. цей світ сповниться любов'ю. про це повідомили синхронно.
мені -- теплим подихом зимнього сонця.
моїй коханій -- прохолодним доторком місячного сяйва.
вдаватися в деталі не стану. просто прийшов час. повідомили звідки треба. не готуйтеся до цього, все одно не будете готові. ви заслуговуєте на ваше щастя, але заради нього доведеться попрацювати.
мав я викладача із добрими очима. він мав похилий вік. викладав важливу дисципліну так, наче вона нічого не важить. говорив дивні речі, і студенти сприймали його за дивака. він не був агресивним, не був вимогливим, і динаміка його взаємодії з нами студентами більше скидалася на таку сонячного зайчика, аніж людини.
він був людиною, яка подорослішала ще за радянського союзу. і дуже органічно вписувався в модерністський корпус кпі. іноді здавалося, що він зійшов із якоїсь соціалістичної фрески і поспішає розказати нам свої історії поки його не помітили, не схопили та не затягли назад траєкторії світла прокреслені пилюкою в повітрі.
він розбавляв шматки навчального матеріалу фантастичними байками, конспірологічними теоріями та абсолютно побутовими речами, про які кожен чув від батьків та дідо-бабусів.
і завжди посміхався.
історії його молодості, від яких при подальшому згадуванні стинуло в жилах, сприймалися наче порух хмаринки. уся конспірологія звучала як добрий жарт. на його парах можна було дрімати і почуватися комфортно, попри надмірну інтенсивність матеріалу, яка шокувала бідних третьокурсників, що намагалися услідкувати. він був одним із перших викладачів, який скоріше розмовляв математикою, аніж її викладав.
він клепав пачками статті про якісь тоді малозрозумілі для нас речі. вся його науково-професійна діяльність з далекої оптики переляканого студентства скидалася на точку в просторі натягнутому на профанацію, езотерику, фінансові махінації, модерні технології, матову безвихідь, безмежний оптимізм та класичну математику.
судячи з того, що у мене десь в закапелкові пам'яти валяється цілий архетип диваків, на яких радянський союз залишив невивідний відбиток, та яких накрило рядном езотерики, махінацій, конспірології та байкарства на тлі викладання технічних дисциплін, такі люди існують в більш ніж нехтуваних кількостях. принаймні в моєму досвіді. але цей чоловік вирізнявся із такого архетипу кількома речима. фаховістю, заземленою присутністю, глибиною смутку в очах та щирістю посмішки.
кожен раз як він робив відступ від матеріалу, було складно зрозуміти де кінчається правда і починаєтся вигадка. історії про комсомол та збори полуниці перепліталися з історіями про залаштунки боротьби з міжнародним тероризмом, а математичні тонкощі оптимізації авіаконструювання непомітно перетікали в якісь іменні ніким непідтверджені гіперконцептуалістичні теорії про циклічність людського розвитку та психічного.
так одного разу посилаючись на якісь чергові марґіналії незрозуміло якої науки він пояснював, що через 7-8 років після 2014 нас очікує чергова катастрофа. і посміхався. а крізь очі струменів біль.
він був людиною, яка подорослішала ще за радянського союзу. і дуже органічно вписувався в модерністський корпус кпі. іноді здавалося, що він зійшов із якоїсь соціалістичної фрески і поспішає розказати нам свої історії поки його не помітили, не схопили та не затягли назад траєкторії світла прокреслені пилюкою в повітрі.
він розбавляв шматки навчального матеріалу фантастичними байками, конспірологічними теоріями та абсолютно побутовими речами, про які кожен чув від батьків та дідо-бабусів.
і завжди посміхався.
історії його молодості, від яких при подальшому згадуванні стинуло в жилах, сприймалися наче порух хмаринки. уся конспірологія звучала як добрий жарт. на його парах можна було дрімати і почуватися комфортно, попри надмірну інтенсивність матеріалу, яка шокувала бідних третьокурсників, що намагалися услідкувати. він був одним із перших викладачів, який скоріше розмовляв математикою, аніж її викладав.
він клепав пачками статті про якісь тоді малозрозумілі для нас речі. вся його науково-професійна діяльність з далекої оптики переляканого студентства скидалася на точку в просторі натягнутому на профанацію, езотерику, фінансові махінації, модерні технології, матову безвихідь, безмежний оптимізм та класичну математику.
судячи з того, що у мене десь в закапелкові пам'яти валяється цілий архетип диваків, на яких радянський союз залишив невивідний відбиток, та яких накрило рядном езотерики, махінацій, конспірології та байкарства на тлі викладання технічних дисциплін, такі люди існують в більш ніж нехтуваних кількостях. принаймні в моєму досвіді. але цей чоловік вирізнявся із такого архетипу кількома речима. фаховістю, заземленою присутністю, глибиною смутку в очах та щирістю посмішки.
кожен раз як він робив відступ від матеріалу, було складно зрозуміти де кінчається правда і починаєтся вигадка. історії про комсомол та збори полуниці перепліталися з історіями про залаштунки боротьби з міжнародним тероризмом, а математичні тонкощі оптимізації авіаконструювання непомітно перетікали в якісь іменні ніким непідтверджені гіперконцептуалістичні теорії про циклічність людського розвитку та психічного.
так одного разу посилаючись на якісь чергові марґіналії незрозуміло якої науки він пояснював, що через 7-8 років після 2014 нас очікує чергова катастрофа. і посміхався. а крізь очі струменів біль.
коли почалася новітня навала росіян, дуже муляло що не можу видобути із себе ні одного гучного слова. що рота розтуляти доводиться щоразу через зусилля.
попри те, що я був поверхнево готовий до тотальної війни, і вона не стала ні несподіванкою, ні відкриттям, це був безперечно шоковий досвід.
славлю збройні сили україни та всі причетні структури до того, що росіяни забралися з околиць києва.
завдяки ним реальність тижнів, коли засинаєш, спиш, прокидаєшся і живеш під звуки канонад десь з-під небокраю, почала відкладатися та перетравлюватися як спогад. тепер можна осмислювати цей досвід з дистанції. яку окремими полум'яними розчерками скорочують щоденні новини та вже нечасті сенсорні хвости ворожих ракет.
завдяки ним взагалі існує теперішнє та можна мислити майбутнє. живемо в час, коли міти протікають в реальність, а реальність переважає міти.
але мені досі складно ворухнути язиком зайвий раз.
хоча є думки, які муляють. і про них хочеться говорити. мацати спосіб робити це правильно.
є розуміння того, що всі зараз говорять чимало. перший рефлекс -- мовчати, не шуміти зайве. другий -- врівноважувати загальну какофонію. тим паче, хочеться вірити, що на її тлі мій голос не встигне звести нікого на хибу.
тож можливо нині говоритимемо більше.
попри те, що я був поверхнево готовий до тотальної війни, і вона не стала ні несподіванкою, ні відкриттям, це був безперечно шоковий досвід.
славлю збройні сили україни та всі причетні структури до того, що росіяни забралися з околиць києва.
завдяки ним реальність тижнів, коли засинаєш, спиш, прокидаєшся і живеш під звуки канонад десь з-під небокраю, почала відкладатися та перетравлюватися як спогад. тепер можна осмислювати цей досвід з дистанції. яку окремими полум'яними розчерками скорочують щоденні новини та вже нечасті сенсорні хвости ворожих ракет.
завдяки ним взагалі існує теперішнє та можна мислити майбутнє. живемо в час, коли міти протікають в реальність, а реальність переважає міти.
але мені досі складно ворухнути язиком зайвий раз.
хоча є думки, які муляють. і про них хочеться говорити. мацати спосіб робити це правильно.
є розуміння того, що всі зараз говорять чимало. перший рефлекс -- мовчати, не шуміти зайве. другий -- врівноважувати загальну какофонію. тим паче, хочеться вірити, що на її тлі мій голос не встигне звести нікого на хибу.
тож можливо нині говоритимемо більше.