🇺🇦 Захисник з Енергодара, морський піхотинець Військово-Морських Сил ЗСУ Дмитро Долгіх встановив
національний рекорд України

Напередодні у Києві відбулася презентація виставки «Незламність заради миру: Вірні Завжди!» з нагоди Міжнародного дня миру. Під час заходу було зафіксовано максимальний час стояння на одній нозі з додатковою вагою серед людей з ампутацією. Національний рекорд у цьому - 8 хвилин 9 секунд - здобув наш Захисник.

🇺🇦 46-річний Дмитро - військовослужбовець 36 бригади морської піхоти мені контрадмірала Михайла Білинського. Воював на Запорізькому напрямку, біля Василівки, а також на Донецькому, Херсонському та Харківському напрямках.

Під час бою на Харківщині отримав тяжке поранення ноги, наступивши на міну.
Однак поранення не зупинило воїна: він відмовився від пропозицій пройти реабілітацію за кордоном й одразу після отримання протеза повернувся на фронт до своїх побратимів.

🇺🇦За свої заслуги перед Україною Дмитро нагороджений орденом «За мужність» III ступеню.

Попри тяжку ампутацію частини ноги, морпіх продовжує виконувати завдання на найгарячіших ділянках фронту.

До речі, Дмитро Долгіх є першим морським піхотинцем за останні 10 років, який встановив національний рекорд, прибувши прямо з передової.

«Я тут, щоб продемонструвати силу духу та незламність українських воїнів. Цей рекорд показує, що навіть у найважчих випробуваннях морські піхотинці залишаються вірними присязі та готовими захищати свою Батьківщину»,
— розповів Дмитро.

🌐 Захід проходив у рамках фотопроєкту ЮНЕСКО «2024 Martial Arts Photo Contest», до участі в якому долучився і наш Захисник. Проєкт підтримали у командуванні Морської піхоти ВМС ЗС України та благодійному фонді «Вірні Завжди!».

➡️ Проєкт, серед іншого, покликаний підкреслити стійкість та мужність Захисників України, нагадати про важливість цінностей миру, справедливості та людської гідності.

🇺🇦 «Я готова в будь-яку мить піти в кімнату зберігання зброї, взяти свій автомат і йти в окопи, якщо це буде потрібно»: мешканка Енергодара пройшла шлях від бухгалтера ЗАЕС до служби у Військово-морських силах

🇺🇦 Світлана Білоусова – жителька Енергодара. З 1991 року працювала в бухгалтерії Запорізької АЕС. Багато атомників знають її ім’я, бо Світлана в своїй роботі взаємодіяла з різними службами ЗАЕС. І, мабуть, мало хто міг би уявити, що життєва дорога та власний вибір приведуть її від бухгалтерії атомної станції до служби в ЗСУ. Сьогодні Світлана Білоусова - старший матрос Військово-морських сил.

Як і більшість енергодарців, повномасштабна війна застала її зненацька. Зранку, збираючись на роботу, жінка читала новини і не вірила в те, що відбувається в Україні.

«Вся моя юність, становлення пройшли в радянському союзі, там сформувалися основи мого життя, - розповідає 56-річна Світлана. – Звісно, за часи незалежності України у суспільстві відбулись важливі зміни – у когось більше, у когось менше. У мене мабуть все ж – більше. Перша найважливіша відмінність України і радянського союзу - це передусім свобода думки, свобода волі та свобода вибору. Скажу чесно, до 5:00 ранку 24 лютого 2022 року я не бачила в росії лютого ворога. Сьогодні усвідомлюю, що свого часу, ще у 14-му, недостатньо розуміла значення Антитерористичної операції на Сході України. Не було достатньо інформаційної роботи проти рф. Тільки у 2022 я сама відчула, що переживали наші люди з 2014 року. Від того часу у моїй свідомості відбувся розворот на 180 градусів».

Попри окупацію Енергодара, на роботу Світлана продовжувала ходити до 12 січня 2023 року. Необхідно було постійно передавати робочі дані в НАЕК, регулярно взаємодіяти з Києвом. Колеги почали поступово виїжджати з міста, але Світлана як керівник відділу ще тривалий час була змушена залишатися.

Після проведення рашистами у вересні 2022 року так званого «референдуму», окупаційне керівництво станції почало тиснути на співробітників та змушувати їх укладати контракти з росатом. На початку жовтня Світлану запросили на «співбесіду» до призначеного окупантами директора АЕС Чернічука. Їм був потрібен фахівець, який би повністю володів інформацією з обліку товарно-матеріальних цінностей та закупівель по всім цехам та підрозділам АЕС. Таким фахівцем є саме Світлана. Тож окупанти були дуже зацікавлені у співпраці з нею. Але це аж ніяк не входило в її плани. Вона одразу доповіла про ситуацію своєму керівництву в Київ, отримала заклик виїжджати, та почала терміново пакувати валізу. Виїхала з міста наступного ж дня. Точніше, спробувала це зробити.

Однак на Василівському КПП жінку не пропустили та розвернули її назад – в Енергодар. Окупанти відреагували миттєво: одразу викликали її до себе, мовляв, «Втекти зібралась? А не вийде». Світлана сказала, що планувала лише з’їздити у відпустку в гості до сина, який виїхав раніше. Звісно, в таке пояснення ніхто не повірив.

Паралельно весь цей час тривали «примусові заходи»: на Світлану щоденно тиснули, примушуючи підписати контракт. Погрожували «відвезти на підвал», не випускати з території станції, постійно викликали на «співбесіди», наполегливо переконували, пропонуючи підвищення та посади. Серед таких «доброзичливих» були колаборанти Чернічук, Мішин, Мельник, які одразу згодились посісти при окупантах керівні посади на ЗАЕС та почали ламати всіх інших. Деяким керівникам контракти «приносили на стіл»: доводилося або підписувати на місці або їхати «на підвал» до фсб. Одного разу, повертаючись на своє робоче місце після однієї з таких розмов, жінка навіть втратила в кабінеті свідомість від втоми та напруження.

В якийсь момент Світлана зрозуміла, що більше не відчуває страху перед окупантами – настільки була виснажена постійними допитами та тиском. Під час однієї з таких «зустрічей» Світлані довелося спілкуватися телефоном «з москвою». Через стрес під час розмови плутала російську та українську мови. Але на тому кінці проводу сказали, що розуміють те, що вона каже. Після цього жінка принципово розмовляла з місцевими зрадниками на станції українською➡️ ЧИТАТИ ДАЛІ