Останні #сни зими були чудернацькі: я варив згущенку, а отримував сир.
А ще дізнався, як називається риба, яка втрутилася між початком 1980-х і серединою 1990-х (крім очевидного "чорнобильська"): кав'ярленіал. Ну або ікреніал, якщо хочете.
#груші

В сенсі, вві сні дізнався. Але можна використовувати й у житті, гадаю.

#сни першої ночі весни наразі були тривожні: довелося довго йти якимись місцями по ночі, спершу довгим спуском, тоді – незнайомими вулицями невідомого мені міста на той момент хтозна в якій країні. Тоді, коли нарешті з'явився автобус, який довозив до якогось міста в Україні (чогось це була Охтирка), – виявилося, що в автобусі їдуть трупи, люди під час нападів різних станів, а також живі, яких заживо їдять черви. Це був єдиний і останній автобус, тож довелося сідати. В якийсь момент їхати в ньому стало неможливо, дехто вийшов, ми пройшли до ще якоїсь зупинки, щоби там, можливо, сісти на якийсь инший автобус... І от у поле, де попід нічними зорями просто неба ми чекали на диво на зупинці в якихось кущах, – прийшов цей саме автобус. Водій сказав: а що ви, мовляв, дивуєтеся? Це останній автобус звідси взагалі, инших уже не буде, сідайте, вивозимо, кого можемо.
В Охтирці ми встигали на потяг Суми – Київ. Там були якісь місця в найбруднішому плакцарті. Я набрав чомусь свою матір, сказати, що живий і їду до Києва – і на свій подив почув: "Ну що ж... Їдь, що я тобі ще можу сказати. Добре, хоч дихаєш. І взагалі не заважай, я кіно дивлюся".
Було абсолютне враження, що її замінив термінатор. І попри це, я відчував: добре, що їду звідси – звідки там я їхав.
Прокинувся від судом (ну а чого би ще мені таке снилося).

... Тепер не знаю, що його навіть думати й чи перевіряти, що по новинах на Сумщині.

P. S.: Глянув карту тривог, викладену на той момент, коли я прокинувся. Що характерно, весь схід червоний, а Охтирський район – ні...

Після перерви на ліки #сни продовжилися. На цей раз снилася квартира моїх батьків, у якій була купа всяких дивних предметів. Наприклад, картини з загадками, які я міг би розгадати, якщо згадав би деякі речі, що робив їх у дитинстві, – запхані на антресолі. Чи ялинкові прикраси між зовнішніми й внутрішніми вікнами, як на Поділлі. Чи рослина, яка все ніяк не помре ще з часів юності моєї бабусі. Чи віща курка, що вміє розмовляти. Чи телевізор, що показує неіснуючий фільм про Оствна Паверса.
На якийсь час я навіть залип у пригоди містера Паверса й трохи взяв у них участь. А коли повернувся – курка була мертва, картини зіпсовані, а рослину намагався вкрасти велетенський шершень.
Що ж до прикрас у вікнах, їх просто ніколи не було.

Не те щоби тривожні сни, бували в мене гірші. Але якісь сумні.

Я вірно розумію, що пів дня було сонним, а тепер кожна третя людина не може заснути нормально, просто тому що, навіть якщо навкруги тихо й темно?
#груші

Я таки йшов спати. Але потім мені в Дуолінго прислали 15 хвилин подвоєних очків. А потім їх непомітно стало 45 хвилин...
#груші

А ще дуже весело вчити ірландську, думаючи приблизно так: ну, "весело" (spraíúil) – трохи схоже на німецьке Spaß; а "футбол" peil– бо польською він теж piłka nożna...
Це ще що, грецькою він узагалі ногокуля, здається.
#груші

І так завдяки ірландській версії слова шоп – siopa – до мене дійшло, що це просто ятка, або, як кажуть часом, лавка. Буквально.

... Треба спати, а я не можу, моє спати гуляє з місяцем)
#груші

Ти часом до польської, що допомагає вчити ірландську:
- Cad as tú?
- Skąd jesteś?
#груші

*Все ще не може спати*

Ці шалені 45 хвилин нарешті закінчилися. Всім таки добраніч (автокорекція: всім таки Данія; давайте з Данією, а також по можливості не лише з нею цієї ночі все буде гаразд).
#груші

Якщо ви теж думали, що сьогодні середа, – то ні, сьогодні вівторок.
#груші

Неймовірне відчуття того, що сьогодні – сьогодні. Сьогодні моє зараз знаходиться не в прийдешньому й не в минулому, а навколо мене й зі мною. Це рідкісна річ, і я вдячний за кожен такий випадок.
Мені важко передати це, я підшукую слова. Кожен момент, в якому я перебував повністю, всім тілом, усвідомлено, аж до цього моменту, – пов'язаний із усіма такими до нього.
Це моменти, коли мною не керує тривожність і не заважає фізична слабкість. За життя я звик збирати їх наче коштовне каміння й, коли вони стають минулим, час під часу повертатися до них і розглядати на світло. Дивним чином у них криється моє кохання, принаймні частина його.

P.S.: Початково це було не кохання, а коріння, тобто витоки, але... Мій Т9 – мудра істота.
#мемуаразми #фото

В кафе чоловік і двоє жінок розмовляють на суміші німецької, французької, японської, арабської й, здається, турецької. Оцей останній компонент для мене найбільш сумнівний, бо я турецької не знаю, але з усіх тюркських схоже саме на неї.
Bah c'est comme ça dass eine solche Wohnung im Gebiet einfach ちょっと。。。たかすぎますね (а далі щось-щось про тишу в ночі й каштани під вікном)).
#груші

Це були #сни про #мюзикл, бо вночі я продовжував думати, як же саме показати оцю тяглість невсипущої злої волі. Вві сні я писав про це прозу: і, ймовірно, варто так зробити насправді, щоби було до чого повертатися, якщо забуду. Я писав, що тіла инших істот, підвладних Сауронові, відчувалися хай не як природне, та все ж як продовження його власного тіла. Десь так, як екзоскелет. Відповідно, в якісь моменти він робив рух – і вони його продовжували. Вві сні це, звісно, було дуже видовищно, бо за ним рух повторювало все, що він уважав своїм. Але й на сцені це можна відтворити до якоїсь міри.
Піду принесу цю самоочевидну сновидну думку співавторові.

Зараз такі #сни були, ух! Словом, тримайте: ось вам #проза про #Міжземелля (воно ж #замок). Такий трохи (чи не трохи) місцевий Ґільґамеш.
https://telegra.ph/Pro-Torfyanu-Koronu-03-11
Далі буде, мабуть

Цей день неодмінно буде якимось)

Цей пост написаний з надією.