Зайшла мова про класичні тести IQ, і не зміг змовчати (тут можливі анахронізми трохи, бо я недоспав, голова працює абияк):

Якщо коротко й по пам'яті, ще в XVI столітті був такий чеський педагог Ян Амос Коменський (йому ми завдячуємо тим, що діти в школах діляться на класи за віком). Він уважав, що існує 4 типи учнів, і ставив їм відповідні оцінки: умовно, 5 (талановиті й старанні), 4 (талановиті й ліниві), 3 (бездарні й старанні), 2 (бездарні й ліниві).
Цей принцип пізніше розвинула французька школа десь в районі XIX століття. Тоді, якраз в епоху зростання цікавості до протоєвгеніки й виправдання колоніялізму наукою, з'явилися перші тексти на коефіцієнт інтелекту. Вони виходили з теорії про те, що багаті діти розумніші за бідних (те, що в останніх не було доступу до доброго навчання, ігнорували, додаючи щось там про виродження бідноти – популярна в багатьох країнах імперська тема ще з XVIII, про українські міста, зокрема, Бердичів, таке російські генерали писали тоді).
Ну а оскільки ХІХ століття – століття появи конвеєру, школи для простолюду теж багато в чому робилися конвеєрного типу, й тести мали допомогти визначити, наскільки хорошим "матеріялом" є учні. Багато шкіл, до слова, досі використовує ці тести при призначенні новачків у класи: А, Б, В, Г...
В першій половині ХХ столітті цю тему запозичили тоді дуже відверто расистські Штати (привіт, Генрі Форд, улюблений натхненник гітлера). І зокрема тести IQ використовувалися для "відбраковування" "неліквідних" мігрантів. Тобто уявіть: часи новел Стефаника, українські емігранти різного етнічного походження їдуть на захід від імперської/совкової прутні, ледве купляють за всі збереження квиток на пароплав до США. Припливають, пливучи в умовах казна-якої антисанітарії – і тут їм кажуть: ви, брудні ruskies східні європейці, сидітимете тут на пароплаві в порту ще кілька місяців зі своєю холерою чи що там у вас. І ось вам тест на інтелект, до речі.
...А українці – не всі розуміють. Бо не знають англійської, бо це початок століття, яка англійська: знали німецьку, польську, ну, турецьку...
На той момент доступ до попередньої освіти був не в усих. І, звісно, тест проходили як хто розуміє.
Це породило в Штатах "цікавий" наратив: що Європа загниває й вироджується, і що далі, то тупіші стають європейці. Знайомо, чи не так?)
Було й таке, що американська влада стверджувала, що їй не потрібні "тупі європейці", й відповідала пароплав назад після кількох місяців безвилазного стояння в порту без права зійти на берег. І це, звісно, не лише з виходцями з України було.
Якось так.
Я знаю, що зараз тестів безліч, і вони враховують значно більше і мовні, й освітні бар'єри. Але вони досі доста кепсько враховують нейровідмінності, втому, емоційний стан, гострі й хронічні стани тощо.
Тож я щодо них дещо впереджений)

#сни
Снилося бабине село в Трилісах. Ба вже давно нема, як і її хати – то мазанка була, майже топтанка навіть; вони без догляду швидко повертаються в землю.
Ми поїхали на дачу в Триліси з моєю мамою й бабусею Аллою. Хата була на місці, як колись, в помірно придатному стані, в ній навіть усі меблі були на місці. Ліжка, шафи, старий секретно із лев'ячими ногами й молодість, року того ж, що й запитав, мабуть, 1908-го.
В вітальні стояла стара ялинка з новорічними скляними прикрасами, на біленій стіні за нею – сонячний слід, як буває, коли щось стоїть в одному місці давно, й сонячна радіація виїдає простір навколо. Ми почали прибирати, ба трохи нарікала, що ми туди не їздили з мамою, але сказала, що загалом усе в кращому стані, ніж вона думала. Мама не знала, за що братися, то ба їй підказувала, і мама була ніби рада, що знову в житті є хтось, хто може порадити, що робити.
Я ж мовчав, що потай від родини їздив туди (вві сні лише, звісно, але доволі часто), з близькими людьми. І саме тому в цій сновидній хаті все було непогано, й були навіть нові речі – наприклад, подушки, – які ми туди привезли нещодавно, знову ж, уві сні. Але речі були з мого теперішнього повсякдення, цілком реальні зараз.

#сни такі, що майже #груші й вовчі цитати, але щось у цьому є.
Снилася під ранок фраза: "Зло врешті програє́ не тому, що воно зло й відповідно налаштоване на знищення, зокрема й себе теж, і не тому, що воно погане, а відтак, засадничо погане в усьому, що робить. Воно бореться з добром, що налаштоване на створення й перемогу, і саме тому врешті решт прога́є".
Тобто так, "зло не тому, що воно зло, а тому, що добро – добро".
Прокинувся з усмішкою, але довго сидів і думав над тим.
А потім із моєї голови злетіло з легким гудінням сонечко й зникло десь у темряві кімнати.

Також мені снилося, що "Караоке на Майдані" приїхали знімати в мою стару школу на лівому березі, і от саме цієї весни. В тому сні було значно менше відчуття сновидної мудрости й значно більше – просто легких забавних пригод. Тобто я прийшов назад у свою стару школу, а там паралельно екзамени й співочий конкурс. Звісно, що я, давно вже не маючи жодного стосунку до тої своєї школи, всіляко взяв участь у конкурсі.
І саме так мотив "іспит" мені нарешті перестав снитися як щось неприємне та незрозуміле. Він став тим, чим буває для мене в світі пробудженому – чимось цікавим, захоплюючим, новим, веселим. Ти виходиш у люди й показуєш усі ті скарби, що маєш усередині себе. Саме це й відбувається зі мною, коли я співаю, і саме це ж відбувається також на іспитах.
І от сьогодні моє життя нарешті перемогло мій сон, і шкільні випробування стали цікавими й легкими.
Це насправді дуже глибоко мені піде в боротьбу з синдромом самовидця самозванця.

#груші. Якщо це ще не придумали, забирайте. Воно ж буквально *чарівне*))

Ранкова ідея персонажа; кований на ім'я Вісмут. Зроблений з дуже кольорових сплавів, які переливаються на сонці. Очевидно, що бард, візард або сорсерер. Конституція не найсильніша, і взагалі любитель ото не пригоди пригоджувати, а сяяти в суспільстві на вечорницях.
✨Харизма✨, що буквально написана на обличчі

Дізнався від спеціаліста, що попри факт ужитку варіанту назви "Вісмут" у словниках, в сучасній українській хімії вживають варіант Бісмут (а також Манган замість Марганцю та Флуор замість Фтору).
Тому я собі принагідно згадав про існування нерепресованих термінів у точних науках, зокрема в математиці. І приніс вам. Там красиве.

(Хоча, як зауважили ті, хто вже читали, мов само роботи місцями зайве пасіонарна)

Також: серйозно думаю над тим, щоби, з огляду на деколоніальні цінності, казати не Уельс, а Камбрія. Цей варіант ближчий до самоназви, зрештою.
Кажемо ж ми Сакартвело, наприклад. І хочемо, щоби в новинах, документах, літературі про нас було не на, а в Україні, без the й die.
Такі думки.
Сьогодні був чудовий ранок, сповнений дослідження етимології слів: моя слабка сторона, але дуже мені цікава.
Мова й робота з нею, вивчення її пролягає дуже далеко, й глибоко вкорінена в історію й політичні процеси. Не можна говорити й не бути при цьому, хай і неусвідомлено, їхньою частиною. А ще знаходити чи згадувати цікаве у власній мові та спостерігати його відродження – надзвичайно приємно навіть фізично.
(Тут було ще дві години захоплених філологічних зойків, але я вирішив вас ними не обтяжувати😅)

#сни
Відкрито нове досягнення: карти місцевостей! Поки не можу їх малювати, але якимись сегментами силу тримати в голові, сріввідносити з місцем, де перебуває, пам'ятати вулиці. Це, звісно, було у Львові, який я, принаймні центр, доста собі добре знаю, однак усе ж! Зло характерно, і Львів був майже не сновидний, усе знаходилося десь там само, де й у реальності.
... Щоправда, оскільки сон до реальності був наближений сильно, в ньому були обстріли.
Сподіваюся, в львів'ян буде безпечна наступна ніч (від киян уже знаю, як було в них сьогодні💔).

Upd: Довідався, що у Львові сьогодні був теракт...

Друзі, якщо ближчими днями я буду відповідати рідко чи пізно, — в мене дише на ладан батарея телефону, відповідно, зв'язок є фрагментарно. Все в порядку, я живий. Просто переважно не в мережі.