З розмов про пропаганду:
#мемуаразми

Принагідно згадав, що деякі українці абсолютно різного віку ще в 2023 році вважали, що білі ночі бувають лише над петербургом...

(І це загалом абсолютно не закид до українців. Це ілюстрація того, як працює тривала пропаганда на прикладі побутових нібито дрібниць: отак)

Дурні думки лізуть нині в голову.
Наприклад, про те, що з точки зору народної етимології (бо на нормальну мене зараз не вистачить), Штирія – це Биківня.
#груші

#фото #мемуаразми

А знаєте, яке моє улюблене фото всіх часів?
Оце
Тут я виглядаю як якась вгашена рок-зірка

Безсоння

Вітер всотується у шибку
Тисячма снігових жуків;
Вітер ставить волосся дибки,
Всіх страхів він несе знаки, —

І встаю я, немов причинний:
Цілий світ — мов колючий дріт,
От від нього втекти б у дичину,
По собі не лишивши слід,

Щоб мене колихали віли,
Щоб співали про свій полин,
І, віддавши за те всі сили,
Я ніколи не був один!

Хай на звіра змінять, як хочуть,
Хай накажуть мені: сиди...
Я дивлюся в шаленство ночі,
Я так хочу втекти туди!

Але лісу ніби й немає:
Чорна пустка, і в ній — сніги.
Ані ранку там, ані раю,
Прахом плоті лежать боги.

Так із тінями аж до сходу
Я борюся, не сплю, кручусь,
Все хапаю за хвіст свободу,
Лізу в лезо її мечу.

І найгірше у тій напасті,
Найгіркіша моя біда:
Так безпека моя і щастя,
Так-бо спокій мій вигляда.

#вірші_стиха

Побачив в Ельзи оцей пост, і трохи накрило. Багато думок, зокрема про те, що всі, хто хочуть спішно помиритися з рфією зараз, мають готуватися до описаної історії зі скринів на своїх землях вельми ближчим часом.

Але я звик про такі речі писати художнє, а не есеїстичне. І в мене воно вже якийсь час написане. Тож публікую зі згоди співавтора (в нас там уже чимало контенту, просто не все випущено в люде).

Велкам ту наш #мюзикл по Першій Епосі. Ця конкретна річ, що я для нього написав, називається "Саурон входить у Тол-Сирион". Толкіністи зрозуміють, не толкіністи, сподіваюся, теж. Якщо вас сіпне, – з вами все в порядку.

Я про всяк випадок кладу його під спойлери.

Хтось мав дуже любити це місце — слід, незрівнянний ні з чим.
Я відчув його дух іще здалеку, тільки сюди ідучи.
Тікали поспішно, втім, виводячи всіх, кого взяти могли.
Стайні порожні, але на кухнях досі теплі столи.

Порожні колиски, порожні сади, та в скринях чимало добра.
Їй же мені, я лишусь тут надовго, нічогенька нора.
Я все облаштую на власний крій, укріплю, як бджолу бурштин.
Якби той, хто зробив це, був тут, — ох, що сказав би він?

Збудувати таку фортецю — просто сон, недосяжна мрія.
Тепер ти його ненавидиш, певно, — чи потай радієш?
Мовляв: овва, я молодець, я звів неймовірний дім,
Його комини можуть втримати навіть найотруйніший дим!

Його вежі дозволять бачити здалеку майже кожного з вас,
Дадуть упіймати тих, хто втік і життя жалюгіднеє спас;
Його винні підвали — катівні, його площі — місця для страти!
Ти мав дуже любити це місце... (бере зі стола недописаний лист) Чи не так, Фіндарато?..

#вірші_стиха

#сни принесли історії про роботу в новій школі, а ще одкровення про те, що гарні герої серіалу "Друзі" – це кожен, чародійське коло, де кожен і кожна мали унікальні вміння. Один із персонажів навіть володів секретом безсмертя (буквально не міг померти, навіть якщо йому голову відтяти, наприклад).
Ваші думки: хто це був, чому, і в кого були які унікальні магічні таланти?
#груші

Я зазвичай пишу вірші з ритмом і римою, але це щось накотило. Тому під тегом #вірші_стиха буде такий поетично-прозовий текст.

Лань жахлива.
Чи бачили ви, як вона б'є копитами в морду мисливця?
Чи бачили ви ці роги, цю зброю Сатани?
Чи знаєте, що в деяких ланей та оленів є гості зуби, мов у вампіра?

Лань жахлива.
Лань – це мала антилопа, чи ви чули колись пекельний клич антилоп?
Лань – це сотні й сотні тисяч витоптаних полів: вона досі не звикла, що там немає лісу.
Лань плюндрує людські смітники, підходить до наших жител.

Лань жахлива.
Як ви можете жаліти лань, це страшне чудовисько, що часом стоїть вздовж доріг і дивиться?
На що вона дивиться, чого чекає, нащо стрибає нам під колеса?
В лані бридкий передсмертний крик, у лані бридка передсмертна кров.

Та й слухайте.
Мисливець – хижак, він просто не виживе без м'яса лані.
Він має її вбивати, бо инакше буде щось нехороше.
Так, він – людина, не вовк, не гепард, і в нього є зброя.

Так, лань – це лише слово,
Яким ми назвали її, щоб приховати, що вона – теж людина.
Але ж усі звикли.

Здобич не може бути людиною, вона стає здобиччю, вона – лань, і це бридко, й ми не хочемо чути про неї, й вона не зможе нічого нам довести: що в неї було ім'я, дім, мрії та прикрощі.
Мисливець не може бути людиною теж, та в ньому є щось шляхетне. Він – гордий звір, ми молимося на нього, ховаємо вдома його портрети на вдачу.

Ліс, попри поле та звалище, дуже близько.
Ми щодня проходимо повз.
Тихо милуємось хижаком.
Закриваємо вуха від криків нової лані.
Ми не хочемо чути їх, бо раптом вони заразні.
Раптом якщо ми всі станемо на її захист, – ми станемо ланню?

Єдиною маленькою ланню,
Що тікає від звіра зі зброєю,
І зашпортаємося, і впадемо,
Й стічемо кров'ю, і помремо?

О ні, це надто страшна доля.
Надто страшна, щоб думати, щоб співчувати.
Тому ми так любимо хижака, мисливця, шляхетного звіра.
Тому ми, немов молитву, шепочемо, відвернувшись:

Лань – жахлива.

Яким чином ця пісня лежить тут не повністю, я не знаю. Десь має бути шмат останнього куплету й останній приспів, де "Йдеш ти", але вони десь заблудили в віках. Треба шукати.

Часом життя моє підкидає мені цікаві випадки й стани не те, що на рівному місці – взагалі без місця.
Через певні, доста чарівні самі по собі, особливості моєї пам'яті я можу не помічати й не запам'ятовувати очевидні речі, поруч із якими перебуваю впродовж усього життя (така моя неекспертна робоча гіпотеза щодо себе).
Тому кожен ранок завжди має потенціал стати ранком у новому світі, де мене оточує незнайома географія, загадкова кулінарія й абсолютно свіжа, недосліджена мова: що власна, що іноземна. Можливо, так воно в багатьох, і просто всі, як і я, щоранку прокидалися змалку й просто приймали цей тривалий ефект Мандели як належне. А може, ні.
Зараз у світі абсолютно брегелівська безумна хуга подій, а в Україні – взагалі босхіанська. Тому звертати увагу на такі подробиці ніби взагалі недоречно.
Але, можливо, розмови про непомітні новинки світу часом здатні навести на цікаві висновки.
І ні, я не про щось конкретне. Радше про те, наскільки для мене сновидний досі світ навколо: чи завжди росло це дерево в мене під вікном, і якщо так – то чи воно й учора тут завжди росло?.. чи звали мого знайомого таким паспортним іменем – хай не завжди, але принаймні – вчора? Чи був він учора моїм знайомим, в чи позавчора був, в вчора – ні? Чи здавна отут на мапі й на фото міста була оця велика вулиця, й чи можу я потрапити туди, якщо захочу?
Усвідомлення змін викликає внутрішнє тремтіння. Трепет. Суміш захвату і страху.
Це мотивує встати зранку й піти дослідити світ, щоби дізнатися, що я пам'ятаю про нього та що встигло змінитися, додатися чи набути нових імен. Часом ці зміни летальні, трагічні. Часом – неймовірно цікаві та втішні. А часом – просто дивні та неочікувані.

А висновку нема. Тобто на початку він був, але цей пост, поки я його писав, устиг уже кілька разів поспіль поміняти концепцію.
#мемуаразми

Я лежу страждаю на мігрень, тому можу лише писати вірші. Ось вам #вірші_стиха на наш #мюзикл, і одразу #звук.
Не знаю, чи ввійде ця пісня в фінальну версію, але мені вона страшенно подобається.

Дівчина йде через ліс,
Ліс платить золотом
За кров її босих ніг,
За те, як студить перша сльота.
Дівчина йде через ліс,
Серце б'є молотом,
Вітер січе, мов батіг,
Зі світу на землю життя обліта.

Дівчина йде через ліс –
Той завірюхами
Очі відвів ворогам,
Друзям зрадливим стежини заплів.
Дівчина йде через ліс,
А той її слухає,
Своїм захищає життям
І вловлює значення звуків і слів.

І б'є копитом вірний кінь,
На місяць виє вірний пес,
Не за земну любов – за світ
Вона іде на бій.
О, сумніве, мовчи і згинь!
Найсміливіша між принцес
Несе, мов давній заповіт,
Майбутній подвиг свій.

Дівчина йде через ліс, –
Що ж не сиділося
Їй серед батьківських стін,
Ветхих звича‌їв і заборон?
Дівчина йде через ліс –
Квітами вкрилася
Кольору неба і вин
Все навкруги, мов вибагливий сон.

І відступає зима,
Низько вклоняється.
Дівчина йде навпростець,
Світиться серце її і лице.
Дівчина їде сама
Й не помиляється:
Знає, що виграє герць,
Знає, що згодом заплатить за це.

І б'є копитом вірний кінь,
На місяць виє вірний пес.
В цей день ні чари, ні полон
Її не спинять крок.
Нема страху вогню і стін,
Вона – майстриня всіх чудес.
Вона – пробудження і сон,
І перша між зірок.

Дівчина йде через ліс,
Наче свічадами
Ясно блищать ручаї‌:
Зло хай тіка, як тікала зима.
Дівчина йде через ліс,
Щоби баладами
Ми оспівали її
Й те, як ішла вона зовсім сама.

І б'є копитом вірний кінь,
На місяць виє вірний пес,
Не за земну любов – за світ
Вона іде на бій.
О, сумніве, мовчи і згинь!
Найсміливіша між принцес
Несе, мов давній заповіт,
Майбутній подвиг свій.

Впадуть і стіни, й кайдани,
Спасенний буде, хто любив,
І прозвучать слова тоді
Прекрасні і святі.
І вітер юної весни
Прові‌стить славу боротьбі
Тій, що спасати світ в біді
Йшла геть на самоті.

(акорди))

Куплет
Am
Dm
C
E
Am
Dm
F
E

Приспів
Am Em Am
Am G Am
Dm E
F E
Am Em Am
Am G Am
Dm E
F E

Снилося щось детективне, з переслідуванням і виявленням. Я і ще хтось ганяли Києвом, розплутуючи справу про мережу торговців дітьми, в якій виявилося близько 600 учасників. Зі світовими новинами про Епштейна це не дивно, позаяк коли щось у кожній газеті – воно мені таки насниться. На подив, сон був не по небезпеку, а про справедливість і про силу громади на боці справедливости. Я не почувався слабким чи самотнім, завжди було до кого звернутися по допомогу чи пораду: від механіка на СТО до панотця в церкві. Такого би, звісно, хотілося в житті (але причин такого – не хотілося).
#сни

О, до речі, то не всі #сни!
Було ще про монастирі й церкви на київських кручах. Мені часто сниться, як я там екскурсії воджу. І якийсь час уже (чималий, кілька років поспіль) у деякі храми (зокрема чомусь Кирилівську) я водити не міг, там було зачинено.
А от сьогодні для мене як гіда багато що відкрили. Була там і Спаса на Берестові, в яку я раніше й у реальності людей не заводив. Були й ті храми, які потребують реставрації після російських атак.
І це було неймовірне відчуття: підніматися на дзвіницю, торкаючись древніх стін, які стільки всього бачили й пережили, і навіть от-от десь у підлозі ворухнеться цеглина, відкриваючи незвідану таємниць нам першим. І солодке кленове повітря київської весни.

Мені сьогодні снився Інститут у Восьмому кварталі. Я там працював, авжеж. І періодично приводив в Інститут різних істот у їхніх істотних справах. Зокрема дві висоти зростом під 210 робили вигляд, що вони – відомі блогери розважально-гіківського жанру. Це мені дало деяку поживу для думок.
#сни

Прокинувся від дуже гучної музика в своїй голові та від запаху смаженої риби в ній же. Музика була настільки гучна, що я її й не запам'ятав навіть. Але тепер питання: хто й що мені хотів донести в такий спосіб?
#сни