Гуглю такий інструкцію до ліків.

Таблетки.юа:

Підтвердьте, що ви людина!
Підтвердьте: це так чи ні?
Генетика ваша — єдина?
Мутація ваша — єдина?
Чи очі у вас одні?

Скоро людей не буде
Зовсім на цій Землі.
Але поки є люди,
Ну, хоч якісь-то люди:
Добрі, веселі й злі, —

Я маю знать, чи людина
Ви, чи все-таки ні.
Створіть мені пару шедеврів
І напишіть сонату,
Ціль жизні назвіть мені!

(Здається, хтось уже робив це до мене))

Є в Берліні на маршруті кругової електрички така відносно припортова зупинка, Wedding. І так сталося, що вона зараз закрита, про що диктори час від часу повідомляють німецькою й англійською.
Німецькою все нормально: шановні, мовляв, пасажири, зверніть увагу, на зупинці Веддінг висадка і посадка наразі не відбувається.
Але англійською в них усе приблизно як у нас у київському метро: покоротше. От і виходить:
- Dear passengers, wedding is cancelled!
Кожного разу хтось чує це вперше й сміється як не в себе.
#груші

Сталася сновидна археологія. Я ви знаєте, #сни часто приводять мене в #Міжземелля. І оце сьогодні приснився мені звичай тамтешньої української громади (так, українці й на тім світі, як і слід було б очікувати, формують громади й висаджують квіти й виноград, а ви як думали).

Пісня, значить, щоб усяких антипків відігнати, коли велика біда завершується, і хтось наприкінці її помирає. Співають, відвозячи чи відтягуючи того мерця подалі від міста проживання саньми, при тому так, щоби ніхто не знав усієї туди дороги (по черзі зав'язують собі очі), і біда не могла дійти слідами того знаття назад у поселення.

А тепер, власне, пісня. Співати можна на мотив "Чорноморця" чи чогось дуже схожого. Тільки от назву самого обряду я забув.

Іванечко

За вікном хурделиця, все б їй злитися!
Їде наш Іванечко, та й женитися. (2 р.)

Жінку взяв за горами, собі на біду —
Боса за гринджолами за ним не дійду! (2 р.)

Снігу аж по серденько скрізь натрушено:
Вклали Йвану новеньку шапку смушеву; (2 р.)

Вклали йому шабельку, свитку кожану —
Пішки його сани я геть не здожену! (2 р.)

Ще й три копи золота везе через гай:
До нас та невістонька не їде нехай! (2 р.)

Завезли Іванечка за високий тин;
Заказали батечко сумувать за ним. (2 р.)

#вірші_стиха

Для контексту: сновидна археологія — це термін, яким я пояснюю, коли мені сниться текст, і я встигаю його повністю запам'ятати й записати після пробудження. Також це вид діяльності в тому-таки світі #Міжземелля, куди вчені з буденного світу часом шастають, щоби винести звідти чергові скрижалі.

Снився сьогодні, значить, Вотердип. А коли мені сниться Місто пишнот, я його зазвичай бачу очима одного там клірика.
І от іду я собі в своїх справах (рідкісний випадок: справді в своїх, до чайної лавки по новий чай – ні, в мене не закінчився, просто раптом щось цікаве завезли).
Іду знайомими вечірніми вулицями, згадую, як тут опинився вперше.
Аж тут бачу: вулицею везуть великий ящик, дуже захищений, охоронений і збережений від пересічного ока. Загалом перехожі його бачити не мали й не бачили, а от я бачив. І те, що в ящику – клітка, й те, що в клітці – біхолдер. Який сам нічого ззовні бачити не мав би, й впливати на світ – теж.
Але своїм сліпим оком він побачив мене.
І сказав мені: "Ти!"
Я дуже швидко прокинувся.
#сни

З розмов про пропаганду:
#мемуаразми

Принагідно згадав, що деякі українці абсолютно різного віку ще в 2023 році вважали, що білі ночі бувають лише над петербургом...

(І це загалом абсолютно не закид до українців. Це ілюстрація того, як працює тривала пропаганда на прикладі побутових нібито дрібниць: отак)

Дурні думки лізуть нині в голову.
Наприклад, про те, що з точки зору народної етимології (бо на нормальну мене зараз не вистачить), Штирія – це Биківня.
#груші

#фото #мемуаразми

А знаєте, яке моє улюблене фото всіх часів?
Оце
Тут я виглядаю як якась вгашена рок-зірка

Безсоння

Вітер всотується у шибку
Тисячма снігових жуків;
Вітер ставить волосся дибки,
Всіх страхів він несе знаки, —

І встаю я, немов причинний:
Цілий світ — мов колючий дріт,
От від нього втекти б у дичину,
По собі не лишивши слід,

Щоб мене колихали віли,
Щоб співали про свій полин,
І, віддавши за те всі сили,
Я ніколи не був один!

Хай на звіра змінять, як хочуть,
Хай накажуть мені: сиди...
Я дивлюся в шаленство ночі,
Я так хочу втекти туди!

Але лісу ніби й немає:
Чорна пустка, і в ній — сніги.
Ані ранку там, ані раю,
Прахом плоті лежать боги.

Так із тінями аж до сходу
Я борюся, не сплю, кручусь,
Все хапаю за хвіст свободу,
Лізу в лезо її мечу.

І найгірше у тій напасті,
Найгіркіша моя біда:
Так безпека моя і щастя,
Так-бо спокій мій вигляда.

#вірші_стиха