Рівно рік тому частину з нас обміняли з російського полону. На жаль, ми не обирали кого міняти. Коли ти перебуваєш у полоні в тебе взагалі немає ніяких прав. Ти не можеш вирішувати свою долі, а тільки сподіваєшся на допомогу тих, хто на волі.

Український народ, наші сім'ї врятували нас і повернули нам право обирати. Ми обрали боротьбу.

Саме тому після обміну більшість азовців одразу стали в стрій. В нас є обов'язок помститись за полеглих побратимів. У нас є обов'язок звільнити всю окуповану територію України. Ми зобов'язані звільнити всіх тих, хто боровся поряд з нами за нашу державу.
За ці роки війни я зрозумів, що людським можливостям майже немає меж. Ніщо тебе не може зламати, доки ти сам це не дозволиш. Я бачу це в наших бійцях, які після боїв, голодування, катування все одно думають в першу чергу про країну та побратимів.
Бійці нашої бригади вже понад рік перебувають у полоні. Вони зробили надможливе заради України та кожного українця. Чи можемо ми собі дозволити забути про них? Чи буде у вас відповідь на питання: "Що я зробив заради них?".
Ми воюємо на фронті, ми боремось за полонених, ми шукаємо озброєння та техніку для своїх підрозділів, і так само скидаємось на інші збори. Ми займаємось цією справою вже 9 років. Чи буває важко? Так! І далі важче, з кожним днем, з кожною втратою, з кожним пораненим.
Більшість з нас не знають, що таке особисте життя, бо своє ми присвятили боротьбі. Але важливо в цьому те, що ми просто люди, свідомі громадяни своєї країни, яку любимо.

Якби важко не було, ми пам'ятаємо, що наші брати та сестри тримаються тільки завдяки тому, що знають – ми їх не покинемо. Вони знають і вірять, що український народ буде за них боротися. Тримаються, вірять і чекають кожен день. А коли повертаються, стають поряд з нами, щоб продовжити боротьбу за тих, хто залишився там.
Ми будемо боротись стільки, скільки треба, нас не хвилює питання: "Коли це закінчиться?". Якщо треба буде боротись до кінця життя, ми будемо це робити. І коли я пишу "ми", то маю на увазі всю Україну, тому що я в це вірю.

2014- ♾

Для тих,хто ще не бачив- подивіться відео викрадення та розстрілу людей ХАМАСом. Жінок , дітей, літних людей. Це відбувається в Ізраїлі, де,як багато хто з вас вважав, все добре-армія, технології і т.п. Обов’язково подивіться . Що буде з цими людьми ?
Їх розстріляють, зґвалтують ,стратять . Ще добу тому вони жили в повній впевненості у своїй безпеці. Ця безпека є ілюзорною. Її не існує. Немає місця ,де ти будеш захищений на сто відсотків. Від війни неможливо втекти, від війни неможливо сховатись, війну ні в якому разі не можна відкладати - війну можна тільки перемогти.
Чи могли сили Ізраїлю захопити Сектор Гази? Впевнений ,що могли. Мабуть, заважали міжнародні домовленості, підігравання рф, нейтралітет стосовно війни в Україні та намагання всидіти на двох (або й трьох) стільцях. І де це все зараз? Хто захищає тих жінок і дітей ,які будуть замордовані ? Міжнародні домовленості? Гарантії безпеки? Вже відбувається зачистка захоплених міст, проте, де була супер підготовлена армія , коли людей викрадали озброєні формування в босоніжках з автоматами (да і те не всі озброєні)? Чи піде держава на перемовини стосовно обміну своїх громадян на,наприклад, території? чи почне Ліван "збройну агресію "?
А також, додатково подивіться відео ракетних ударів Ізраїлю по цивільній інфраструктурі Сектора Гази. Легко казати про перемовини та висловлювати занепокоєння , коли війна десь там,а не у тебе на вулиці.
А багатьом треба зрозуміти, що це війна і вона така- лицемірна, бридка, брудна і жахлива.
Ми маємо вчитись на своїх та чужих помилках. Інші країни мають вчитись та не бути гіпокритами. Допомога Україні всіма можливими засобами не може залежати від бажання чи небажання окремих людей. Якщо ми не знищим їх- вони знищать нас. Наша війна -це війна не тільки за наше право існування,а й за право існування західних країн в тому числі .