Це ше блять нагадувати, як ця… як вона… софія ротару! шо Україна в нас одна?!

Алмаз

«Скажуть: небо лопне! підпишіться в журналі! і ми підпишемося в журналі, аби небо не лопнуло!»

безевепе

— там при вході в йолочке живе бєлка!!
— бля, братан, я думав, тільки я її бачу!!

(обіймаються)

Я не збираюся витрачати час, якого не знати, скільки залишилося, на не-диво.

«Леон»

— командире, а в нас у взводі, може, є ще музиканти?
— ну… в нас є контрабасист, але в нього немає контрабасу… і одного пальця.

— цікаво, як би люди вели війну, якби їм треба було впадати в сплячку, як ведмедям...
— скоро побачиш.

Моя смерть

Прийшла смерть моя,
Легке точиться…
Ти мори, маро,
Коли хочеться.

Я віддам землі
Всі кістки мої,
А на світ пущу
Лиш щілки мої!

Не умруть вони:
Кожна щілочка
Полетить жива,
Як та пчілочка;

Полетить жива
І покотиться,
В сотні, тисячі
Переплодиться.

І я знов живий
Світ оглядую,
Смерті першої!
Не пригадую.

Прийде друга смерть
Світ зчорніється,
Земля вся в снігу
Забіліється.

І весь світ мара
Зморить голодом,
І щілки мої
Зціпить холодом.

Але холод той
Не уб’є життя.
Перейдуть віки,
Ожиє дитя.

Перейдуть віки,
Світ завалиться,
Вогнем-стовогнем
Весь розпалиться.

І сніги тоді
Паром кинуться,
І щілки мої
Знов прокинуться.

І щілки мої
Знов прокинуться,
Найдуть землю знов,
Знову кинуться.

Найдуть землю знов,
Знову кинуться,
В сотні душ живих
Перекинуться.

І піде життя
Знов драбиною,
І я вигляну
Знов дитиною.

А ти ждеш, маро!
Легке точиться,
Ти не жди: мори,
Коли хочеться.

Місяць, рік піждеш –
Що уводити?
Трудно думи всі
Разом сплодити.

Трудно думи всі
Разом сплодити:
Чого ж ждеш, маро?
Що уводити?

Степан Руданський

бубніст:

бу-бу-бу
та й
бу-бу-бу

передостання путь

"збережіть гуцульщину
— не їдьте туди!"