Не ховай від мене
Твого обличчя
у день, коли мені тісно,
нахили до мене вухо Твоє.

Того дня, коли я кличу,
дай мені відповідь негайно.

Бо дні мої щезли, мов дим,
і кості мої обгоріли,
наче купа золи.

Немов витоптана трава,
висохло серце моє,
так що я забуваю їсти свій хліб.

Від голосу мого зітхання
прилипли кості мої до тіла.

Я уподібнився до сича в пустелі,
став немов пугач на руїнах.

Не сплю, став наче птах,
що самотньо сидить на даху.

Щодня вороги мої ганьблять мене, неславлять мене,
промовляють ім’я моє,
як прокляття.

Я їм попіл замість хліба й питво моє зі сльозами змішую
через гнів Твій і лють,
бо Ти підняв мене й кинув додолу.

Дні мої — немов нахилена тінь,
я сохну, наче трава.

Псалми 101:3-12

— where are you from?
— i’m from time to time…

«в кожному нашому виборі вже закладено багато помилок»

Процес — це не результат: результат це результат.

Тарас Чмут

Це ше блять нагадувати, як ця… як вона… софія ротару! шо Україна в нас одна?!

Алмаз

«Скажуть: небо лопне! підпишіться в журналі! і ми підпишемося в журналі, аби небо не лопнуло!»

безевепе

— там при вході в йолочке живе бєлка!!
— бля, братан, я думав, тільки я її бачу!!

(обіймаються)

Я не збираюся витрачати час, якого не знати, скільки залишилося, на не-диво.

«Леон»

— командире, а в нас у взводі, може, є ще музиканти?
— ну… в нас є контрабасист, але в нього немає контрабасу… і одного пальця.

— цікаво, як би люди вели війну, якби їм треба було впадати в сплячку, як ведмедям...
— скоро побачиш.