Павло Гоц каже: якшо пити за здоровля тверезої людини, то сам так само трошка тверезієш!

Колись не з неба сипало на землю, а навпаки: з землі — на небо. Сипало маленькими дробінкáми чорнозему, шоби мож було засіяти небо. І коли вже доста сирої землі нападало, боги зачали квітами всьо засівати. І теперка їхній цвіт щозими згори злітає. І то є благодать! А на небі в землі — вмерлі люди. Памʼятна вічність!

— тренере, шось сьогодні дуже тяжко…
— це значить вчора було занадто легко!

Я — бомж і живу я теж із бомжами. Ми рідко миємося, часто хворіємо, іноді не знаємо, де заночувати. Імен ми не маємо — є радше прізвиська.

Нас переважно четверо, інколи хоче приєднатися хтось пʼятий, але ми його швидко втрачаємо. Втім на його заміну відразу знаходиться наступний, який невдовзі так само безслідно зникає в нутрощах міста.

Бог уявляється мені першокласником, що креслить на дошці нерівний пʼятикутник, час від часу витираючи, а потім домальовуючи одну й ту ж грань.

Олексій Чупа «Бомжі Донбасу. Homo Profugos»