сьогодні снилося, шо до Лаври приїхав Байден і я разом з іншими дітками маю розказувати віршик, а перед тим — вчепити до піджака Байдену квітку.

чіпаю і думаю: «на котру то йому сторону? жонатий чи нежонатий?»

а вголос кажу: «Байден, в Вас хоч бронежилет є, га?»

він мені: «та, якщо можеш, включи його, будь ласка. кнопка відразу позаду квітки»

— шо це в тебе?
— гематоген!
— кровопійца…

Сказав мені той день нових народин,
Що я Тебе забути вже
не годен.

Бобинський

— тебе болить горло?
— нє, мене нічо не болить.
— а серце за Україну?

Спочатку побачив:

…часто рослина від рослини відрізняється більше, ніж рослина від нерослини.

Потім почув:

Гендерна теорія звертає увагу на те, що відмінностей всередині чоловіків як групи і жінок як групи значно більше, ніж міжгрупових.

Із "Лексикону таємних знань"
Т. Прохаська:

І літо — істина, бо відкритість. А осінь — рафінація понять.

Що більше людей по-справжньому любиш, то більше щисливим можеш бути.

Ще така вимога до письма — погляд ніколи не буває вужчим, ніж з периферійним зором (а це цілковито не враховується літературою).

Максимальний досвід потрібний для того, щоб умерти по-своєму.

І ніколи не знаєш — у якому, у чиєму періоді живеш, до якого поля входиш. Це стане зрозуміло, коли період закінчиться, коли поштовх наступної смерті допустить до нових територій досвіду-відмирання.

Може, і в кінці повинно бути слово.

— зимно?
— нє, але треба вже калготи вбирати…
— на голову… і йти в банк!

для тих, хто кашляє:

1-2 пляшки борджомі або поляни квасової, пити.

Максім Ґорький у листі до Олекси Слісаренка:

"...Мене дуже дивує той факт, що люди, ставлячи перед собою одну і ту ж мету, не тільки стверджують відмінність нарєчій — намагаються зробити нарєчіє "мовою", — але ще й утискають тих великоросів, які опинилися меншістю на терені цього нарєчія. За старого режиму я по змозі протестував проти таких явищ. Мені здається, за нового режиму годилося б прагнути ліквідації всього, що заважає людям допомагати одне одному. А то виходить курйозно: одні пориваються створити "всесвітню мову", інші ж діють саме навпаки. А. Пєшков"

Володимир Винниченко у відповідь:

"Громадянине Ґорькій, кілька місяців тому назад прочитав я одного Вашого листа до руських письменників. Зміст того листа був такий... наївний, кумедний і образливий для Вас, що я не надав йому віри. /.../ У Вас склалося собі переконання, що українська мова не є мова, а "нарєчіє". Що тут такого особливого, неймовірного чи страшного? Здається, нічого. Кожен може мати собі свої переконання. А тим часом, громадянине Ґорькій, тут є і особливе, і неймовірне, і навіть страшне. Не те, М. Ґорькій, що Ви вважаєте українську мову за "нарєчіє". Ви можете собі вважати, що Дніпро впадає в Москву-ріку, — від цього Дніпро в Москву-ріку не впаде і ніякої географічної пертрубації не станеться. І не з страху за українську мову я пишу до Вас оцього одвертого листа, а з цікавости до того громадського явища, що Ви його викрили оцим невинним слівцем "нарєчіє". У цьому слові, громадянине Ґорькій, — цілий політично-національний світогляд".

("За лаштунками імперії"
Віри Агеєвої, с. 170-172)

— А як твоє рідне кримське село називається?
— Кутлáк. Але зараз його перейменували на Веселе. Дуже сумна назва. . .