​​#хвилинкадизайнера

Дизайн і технології йдуть пліч-о-пліч. Нові технологічні можливості завжди відкривали нам нові дизайнерські «ходи», інколи змінюючи наше уявлення про «зручне» та задаючі певні тренди.

Цього року я знову почав активно читати статті в стилі: «Тренди в цифровому дизайні у 2025». Кілька років я їх повністю ігнорував, бо там завжди було про 3D, великі шрифти та glassmorphism…І недарма, бо той 3D й досі фігурує в топах UI трендів! Але я все-таки проаналізував із десяток свіжих статей, що з’явилися за ці 3 місяці, пропустив їх через власні фільтри й ось, що вийшло:

🔹 Мікровзаємодії, які думають наперед
Адаптивність масштабувалася з рівня сторінок до маленьких інпутів, форм і кнопок.
Гарний приклад, що я вже встиг побачити на практиці: інпут, який підказував мені, що саме треба в нього вводити, «помітивши», що я не надав інформацію упродовж певного часу.

Гарний тренд — інтерфейси, що читають наміри, а не просто реагують на кліки!

🔹 AI, що адаптує дизайн
Це вже також реальність і ми можемо навіть спостерігати певну гонитву серед відомих продуктів — хто крутіше використає AI в UI та в покращенні загального користувацького досвіду.

AI аналізує ваші уподобання, щоб змінювати кольори, структуру контенту та порядок елементів. Netflix на цьому вже собаку з’їв.

🔹 Мінімалізм з екологічним сенсом
Темний режим економить заряд, мінімалістичний дизайн прискорює завантаження, а відмова від зайвих анімацій робить інтерфейс не лише легшим, а і зручнішим.

Цей тренд на екологічність цифрового дизайну вже дійсно встиг міцно закріпитися в галузі.

🔹 Необруталізм, який більше не лякає
Тренд на необруталізм з’явився пару років тому. І спочатку це був графічний стиль для сміливих: різкі лінії, брутальні контрасти, трохи хаосу. Стиль особливо став популярним для продуктів орієнтованих на молоде покоління. Якось, я навіть був за крок до влаштування в один із таких у Німеччині — Knowunity. І якщо ви вперше чуєте про необруталізм, то сайт цього продукту повною мірою надасть вам це розуміння.

Сьогодні можна побачити сайти та інтерфейси, що базуються на ідеї необруталізму, але в яких з’явилися м’які градієнти, округлені кути, більше комфорту для ока. Dropbox є найвідомішим брендом, який узяв цей стиль за основу для своєї графіки.

​​#хвилинкадизайнера

Apple змінює правила гри в UI

Компанія не робила подібних оновлень останні 10 років. І тепер, цього року Apple зробить найбільший редизайн за останнє десятиліття.

Востаннє таке було у 2013 році, коли Джоні Айв повністю прибрав скевоморфізм і перейшов на плаский дизайн в iOS 7. Зараз Apple знову оновлює UI — і коріння нового стилю проростає з visionOS.

Що відомо:
🔹 Дизайн базуватиметься на visionOS, але, за словами першоджерела Bloomberg: лише «злегка». Це означає, що ми побачимо скломорфічні ефекти, але напевно щось ще.
🔹 Оновлений вигляд дістануть усі системи: iOS, iPadOS, macOS, ймовірно й WatchOS.
🔹 Презентація відбудеться на WWDC у червні, після чого почнеться бета-тестування.
🔹 Публічний реліз — восени 2025.

Цим оновленням Apple задасть новий вектор UI-трендів на наступне десятиліття. І якщо ви ще не робили UI з усіма цими ефектами скла — час переглянути пару туторіалів і підготуватися 🚀

​​#хвилинкадизайнера

Останній курс з UI/UX дизайну я записував десь рік тому для київської школи дизайну Alpaca. Він досі доступний у записі, але до нього йдуть різні додаткові плюшки: робота над реальними проектами в домашніх завданнях, фідбек і постійна підтримка менторів тощо.

Й ось нещодавно прилетів такий відгук від однієї студентки. І, звісно, мені дуже хочеться показати його світові й похизуватися ним 😊

Але! Цей пост — не реклама мого курсу. Подивимося правді в очі і скажемо прямо: усі курси, які я прочитав і записав до цього часу, уже встигли застаріти.

Так, людське мислення, ментальні моделі, способи мислення, наша психологія загалом, не змінюються так швидко. Тож на всіх цих курсах досі можна здобути базу. Але те, як ми сьогодні збираємо дані, робимо аналіз конкурентів, створюємо персони, JTBD, документацію, як перевіряємо дизайни на доступність, створюємо графіку та багато чого іншого — усе це змінилося доволі суттєво з впливом ШІ.

Для прикладу: я багато років запевняв дизайнерів (особливо початківців), що не треба пірнати в код (а якщо й пірнати, то не надто глибоко, бо на дизайн не залишиться часу та ресурсів), що потреби користувачів — це наше все, що принципи дизайн мислення непохитні… Усе це наразі суттєво переосмислюється. Навіть те, як треба шукати роботу дизайнеру в теперішніх умовах — це теж вартує окремої уваги, адже принципи та правила гри змінилися.

Тож, якщо ви вже встигли усвідомити та відчути всі ці разючі зміни — заходьте до мене на бесіди і я зроблю все можливе, аби допомогти вам адаптуватися до нових умов ринку й надати усю необхідну інформацію для успішної роботи в цій новій економічній реальності.

#хвилинкадизайнера

Товариство, вітаю вас!

Отже, цей час настав — моя книга Emotional Digital Design вже в повному доступі на сайті видавництва Manning. Дуже скоро вона з’явиться в друкованому форматі (але тільки в США), а також в електроному варіанти на Amazon. Але навіщо чекати, якщо її можна дістати прямо зараз?

Не так давно я був гостем на подкасті Flying With Flutter з Алленом Ваймою. Це подкаст, який більше орієнтований (і це очевидно за назвою) на розробників і ми багато говорили про Material Design, Flutter і співпрацю дизайнерів із розробниками. Але на самому кінці мені надали змогу також «прорекламувати» книгу, тож я ділюся з вами посиланням із тайм-кодом, аби ви переглянули саме момент із відповіддю на питання: «Чому ця книжка вартує уваги?».

На додачу зазначу, що над книжкою я працював майже 2 роки 🙃 Разом зі мною над нею працювала ціла армія людей. На сьогодні це найголовніша праця в моєму житті та дуже якісний продукт, яким я насправді пишаюся. А ще вона написана фаново, тож це обіцяю приємне читання!

P.S. До слова, я вже поступово починаю працювати над художньою книжкою про дизайн ☺️ So stay tuned!

Товариство, вітаю!

Нещодавно тут, у коментарях, у мене сталася невеличка розмова про тайм-менеджмент, яка почалася з приємного зауваження, що мені вдається встигати працювати над багатьма проектами водночас. І також пролунало питання: «Як у вас виходить поєднувати це все? Можливо, поділитися своїм тайм-менеджментом?».

Зізнатися, я підвис на кілька днів. Усе думав, чи є в мене щось таке «секретне», щодо мого тайм-менеджменту й щось, чим варто поділитися. А потім я поїхав у відпустку й думав над цим ще більше. Спочатку я дійшов до висновку, що, швидше «ні» й що весь мій секрет полягає в тому, що я креветка, яка має шалену жопкоусидливість, а всі мої поради можуть стати навіть шкідливими, аніж корисними.

Але в подальшій розмові мене запевнили, що це норм і що шкоди я не заподію.

Тож зізнаюся: я абсолютно повернутий на темі керування часом та шліфуванні навичок балансування між завданнями, життям, різними ролями тощо.

Цей обіцяний пост про тайм-менеджмент не вийшов коротким, тож я запрошую вас переходити за цим посиланням, але тільки якщо вам цікава ця тема, а також, якщо не боїтеся моїх потенційно шкідливих порад 😀

#хвилинкадизайнера

Повернувшись із відпустки я трохи надолужую все, що встигло трапитися в індустрії за останні тижні. Й ось виявилося, що почалося репутаційне падіння всесвітньовідомого ресурсу для пошуку менторів у різних сферах технологічної індустрії — ADPList.

Цьому «скандалу» послугував цей пост опублікований місяць тому. Відтоді й дотепер, різні відомі спеціалісти галузі, які пропонували свої консультаційні послуги через цю платформу, публікують пости із вираженням недовіри до засновника проекта Фелікса Лі, критикою щодо принципів діяльності платформи і зрештою видаляють свої облікові записи.

Це не дивно, бо сьогодні ви можете побачити допис: ‘ADPList Mentor’, чи не в кожного другого дизайнера на LinkedIn. А насправді знайти ментора, який є досвідченим спеціалістом і водночас прагне не чергової ачівки у власному профілі, а допомогти розвинутися саме вам на власному професійному шляху — це неоціненний подарунок долі.

Я не брав і не надавав послуги через ADPList, але їхня розсилка для мене була завжди доволі цікавою. Зокрема, вони роблять власний річний звіт із назвою The State of Design Tools (і я сам неодноразово брав участь у їхніх опитуваннях щодо використання різних інструментів) й останні роки мені завжди було цікаво спостерігати, як Sketch все падає, але так і не зникає з дизайнерських радарів остаточно, як якісь раптові інструменти набувають популярності (наприклад, таким був Protopie і пару років він набирав обертів, а потім раптом зник, бо швидше за все був убитий Figma та Framer), а цьогорічний звіт має ще й окрему категорію щодо AI інструментів.

Дуже шкода, що репутація цього ресурсу тепер заплямована і схоже, що компанія не збирається робити жодних зустрічних заяв. Інтернет уже повниться пропозиціями щодо заміни ADPList, і я думаю, що ми стоїмо на порозі появи нових, сподіваюся, більш ефективних і прозорих платформ для пошуку ментора.

#хвилинкадизайнера

Pretty UI won’t get you hired anymore.

Це не я придумав — це назва гарної статті від Mindaugas Petrutis, який розбудовує спільноту дизайнерів та інтерв’ює їх щодня (принаймні, він так заявляє) і який нещодавно описав справжній «вихід із матриці» одного з досвідчених спеціалістів.

Ще 5 років тому цей дизайнер отримував стільки пропозицій роботи, що змушений був відмовляти. А тепер — тиша. Жодної відповіді на сотню поданих заявок. Чому?

Бо правила гри змінились. І більше не працює портфоліо з гарними макетами й кейси в стилі «зробили редизайн — стало краще».

Але це вже не нове і я писав про цю зміну неодноразово.
Що мені насправді сподобалося в цій статті, це основна ідея — компанії більше не наймають «дизайнерів» як таких. Вони шукають вирішувачів бізнес-проблем, які ще й уміють дизайнити.

Це означає:
✔ Портфоліо має демонструвати не просто «новий досвід користувача», а показати, як він вплинув на метрики.
✔ Показати не лише креатив, а усі обмеження, що були на шляху та складні компроміси, технічні виклики.
✔ Розповідати історії не в стилі, як ти все зробив «за гайдом», дизайн-мисленням тощо, а як ти справлявся, коли команда скоротилася вдвічі.

У тексті багато відвертостей, які змушують замислитися:
— Чи говоримо ми мовою бізнесу, чи ховаємось за процесами?
— Чи ми, бува, не ідеалізуємо дизайн настільки, що втрачаємо зв’язок із реальністю?
— І найголовніше: чи чесно ми говоримо про свої факапи й реальні труднощі?
Автор закликає переосмислити не лише портфоліо, а й себе як фахівця.

💬 Мій улюблений момент:
«Ми говоримо про user-centered design, але боїмося buisness-centered реальності».

Ось посилання на статтю — варта вашої уваги та читання.

​​#хвилинкадизайнера

This changes everything.

Я не буду зайвий раз переповідати, які нові продукти запустила Figma вчора, адже впевнений, ви це все знаєте й без мене. А як раптом ні, то в цьому відео короткий recap.

Проте деякими думками я хочу поділитися з вами й буду радий почути ваші у коментарях.

Отже, перше, що важливо зрозуміти — Figma тепер є цілою та великою екосистемою для створення цифрових рішень, а не окремим набором кількох інструментів для дизайнерів.

Безсумнівно, це результат бізнес перегонів і спроби викинути з них Framer, WebFlow та інших. І ця спроба буде вдалою, якщо Figma швидко впорається із якістю коду, який вона тепер вміє генерувати. На цю саму мить, це більше нагадує ті перші візуальні редактори сайтів 10-річної давнини.

Для прикладу. Наразі весь текст на сайтах, зроблених у Figma Sites самими ж розробниками — це один і той самий body текст із різними стилями. Тобто немає h1, h2, h3 і це не годиться абсолютно, бо це не тільки важливо для SEO, але і для AI інструментів, які сканують сайти також. Далі, якщо просто подивитися код тих сайтів, то можна побачити компоненти, які запхнені в 5-8 divах. Це створює величезне накопичення зайвого коду, робить сайт куди важчим, ніж він має бути. На кінець, купа багів із нестабільним layout-ом, де все стрибає, а прості мікроінтерації типу ховерів, просто не працюють.

Але це не скепсис. Навпаки, я переконаний, що зі своїми ресурсами та прагненнями, Figma доведе все до того омріяного ними моменту, коли користувачі Framer та Webflow зроблять вибір на користь саме Figma. Але для цього потрібен час і багато роботи.

А тепер про головне — створення такої екосистеми, у якій дизайнер може сам зробити дизайн, протестити та завайб-кодити продукт, відчиняє двері до наступної епохи. І саме тому вчорашня презентація надала мені ті самі емоції, що бентежили колись на презентаціях нових девайсів Apple.

До цього часу дизайнери дизайнили, розробники розроблювали, а менеджери менеджерили. Нова ж епоха, про яку йдеться, це про поєднання експертностей і про можливості створювати цілі продукти соло.

Ще пару років тому, я казав початківцям дизайнерам: «Не треба паритися про код, варто розуміти лише базові принципи, а зосередитися на дизайні». Не так давно я цю думку змінив. З приходом AI стало зрозуміло, що тепер одна людина (незалежно від попереднього досвіду в діджиталі) може зробити все. І ринок реагує миттєво. Компанії більше вже не шукають дизайнерів. Вони шукають спеціалістів із вирішення бізнес-завдань, які вміють у дизайн. А це змінює всю кон’юктуру нашої роботи. А з усіма оновленнями Figma, ми тепер маємо інструментарій для такої всеохопної роботи.

І я впевнений, що відтепер ми будемо бачити дедалі менше UX/UI/Product дизайнерів, а також і суто frontend розробників. Ці ролі зрештою об’єднаються в одній спеціальності.

Це новий технологічний світ, не просто з новими інструментами — а нова філософія створення продуктів. Це час для тих, хто готовий розширювати свої горизонти й виходити за межі «дизайну заради дизайну».

Світ змінився, і наші ролі змінюються разом із ним. І це не виклик — це фантастична можливість. Можливість бути автором цілого, а не тільки частини.

#хвилинкадизайнера

За Apple та їхнім анонсом великих змін в UI, поспішає і Google. Компанія анонсувала Material 3 Expressive — новий дизайн для операційної системи Android 16 та Wear OS.

Якщо дуже коротко, основні фічі:
🔹 Дуже багато нових мікровзаємодій: анімацій та вібрацій.
🔹 Як і в Apple багато ефектів розмитого тла позаду плашок, прозорості та ефектів «скла».
🔹 Елементи трендового необруталізму (що може закріпити тренд на довше) у графіці загалом, шрифтах та іконографії.

Має дуже цікавий, сучасний, вайбовий вигляд!

👉 Більше інформації та коротка відеодемка тут.

​​Поділюся з вами роздумами, які мають дуже опосередкований стосунок до дизайну.

Місяць тому я мав честь презентувати свою дитячу книжку «Пригоди дракона Вогника», яка нещодавно вийшла в Україні, на ярмарку дитячої книги в Болоньї в Італії. Ця подія принесла мені радість довгоочікуваної розвіртуалізації з чудовими, неймовірно талановитими колегами з літературного кола. А ще — важливий інсайт.

Вже майже десять років я живу серед вестернів. І одна з речей, до яких, напевно, ніколи не звикну — це їхня швидкість життя. Занадто повільна. Надто безпечна.

Що й казати, коли в європейців досі очі на лоба лізуть від нашої «Дії» та «Нової Пошти»! А я вже почав миритися зі своєю «неадекватністю» — з тим, як нетерпляче чекаю на відповіді, як хочеться швидко щось почати й довести до кінця. Закрити гештальт. І рухатися далі.

І ось у Болоньї я випадково потрапив на виступ колег дизайнерів із Telegraf.design та Юлії Козловець, координаторки «Книжкового Арсеналу». Їхня дискусія була присвячена українському локальному дизайну. Але зачепило мене дещо сказане зовсім не про дизайн. Пані Юлія сказала наступне: «У нашій країні — війна. Ми повернемося додому й маємо поспішати жити. Маємо якомога швидше робити своє. Бо ніхто з нас не знає, скільки часу нам відведено».

І я подумав: «Ні, це не просто реакція на війну. Адже ми й до війни жили й працювали так. Це наш внутрішній поклик жити швидше, глибше, на повну. І це — важлива частина української ідентичності».
Мені думається, що українцям властиве чітке та ясне розуміння: час — це розкіш. Ми працюємо швидко, якісно й в нас вирує пристрасть і спрага до результатів нашої життєдіяльності.

P.S. Єдине фото, яке я встиг зробити, гуляючи містом 😄 Місце надзвичайно красиве! І вайб, як то кажуть, вайбив.

​​#хвилинкадизайнера

Дуже цікаво спостерігати за останніми дизайн-оновленнями інтерфейсів великих брендів. Якщо донедавна всі вони трималися якихось більш-менш однакових правил і патернів, то зараз, здається, стилістично вони починають розходитися.

Apple йде в «скляні» інтерфейси, Android в необруталізм, а Airbnb викатує нові фічі з графічними оновленнями, що повертають look-and-feel до елементів старого і вже всіма забутого сквеморфізму. Ну, бо ви лише гляньте на їхні нові іконки!

​​#хвилинкадизайнера

Maybe it’s just me, як то кажуть, але в нашому інфопросторі я досі нічого не чув про новий проект Banda — Geneva Moscow Convention. Натомість я випадково наштовхнувся на цю інформацію на Creative Review.

Отже, Banda представила альтернативну версію Женевських конвенцій — «Московські конвенції». Ця робота фіксує та висвітлює всі ті порушення міжнародного права, що чинить московія. За допомогою потужних візуальних засобів, аналізу документів і виваженого контенту, Банда трансформувала банальні юридичні положення в переконливі візуальні та текстові меседжі, що мають на меті привернути увагу світової спільноти до московської агресії, варварства та беззаконня. Як вони самі зазначили: «Допомогти побачити реальність».

Фізичні копії «Московських конвенцій» мають бути передані політичним лідерам і послам різних країн. Banda сподівається, що використовуючи мову міжнародного права, заразом із сильним візуальним дизайном, зможе достукатися до представників ООН і комісарів із прав людини.

І знаєте, можна бути скільки завгодно песимістами, але та сама жорстока реальність нас із вами навчила, що й донати можуть бути ефективні, й що суспільний та медійний тиск таки реально допомагають здобути леопарди, ф-16 тощо. Тож чому б цьому проекту не вплинути на думки певних людей? Цілком може бути.

#хвилинкадизайнера

Я добре пам’ятаю будівлю моєї старої школи — місце, просякнуте радянською спадщиною, де я провів багато років, як на каторзі. Я пам’ятаю запилене футбольне поле біля мого будинку, де ганяв м’яча, поки сонце не опускалося нижче дахів. Запах свіжого хліба з пекарні недалеко від дому та вечірнє світло на бульварі Шевченка, де ми тусувалися з друзями. Усе це закарбувалося в пам’яті в найдрібніших деталях.

А ще я пам’ятаю клацання-шипіння мого старого комп’ютера, що завантажувався, комфорт зелених пагорбів Windows XP, хвилювання від нового повідомлення в ICQ (прости господи) і ту знакову фразу, що безвідмовно підіймала настрій: EA Sports. It's in a game!, коли я запускав нову FIFA.

Фізичний простір формує наші спогади, але оскільки наші життя суттєво перейшли в онлайн, чи усвідомлюємо ми, як дизайнери, як наші цифрові продукти впливають на людей емоційно, на життя і тепер уже навіть на спогади?

У чудово написаній статті для Eidos Design мій колега і співавтор досліджує цю ідею з глибиною і цікавістю. Він запитує: «Чи можуть цифрові простори закарбуватися в нашій свідомості так само як і реальні місця»?

Дуже раджу до читання! І, будь ласка, полайкате та підпишіться, якщо сподобається! ☺️

Чи викликав у вас коли-небудь цифровий досвід почуття ностальгії? І чи ті зелені піксельні пагорби все ще змушують ваше серце прискорено битися?

#хвилинкадизайнера

Минулого тижня ім'я сера Джонатана Айв прогриміло знову. Гучно. І дорого. На 6.5 мільярдів доларів. OpenAI на чолі з Семом Альтманом саме стільки віддали за компанію io Джоні Айва. У своєму зворушливому мінікіно з анонсом цієї новини, вони разом обіцяють змінити концепцію комп'ютера (в широкому розумінні) й надати людству абсолютно нове за якістю покоління апаратного забезпечення (hardware).

Але ще тиждень до цього, Джоні Айв з'явився вперше за тривалий час на сцені задля великого інтерв'ю із CEO компанії Stripe Патріком Коллісоном. І в цьому інтерв'ю вони балакали про дизайн. А ще про любов.

Я не обіцяю вам якихось великих інсайтів з цієї бесіди, але це було цікаво, затишно і натхненно.

Улюблена цитата: «Що вбиває ідею — так це бажання людей обов'язково висловити свою думку». Це просто чудово! 😊

​​#хвилинкадизайнера

Короткий пост із візуалізацією стану справ на сьогодні.
Опитано понад 8000 людей. Ситуація доволі драматична — саме дизайнери звітують про найбільший рівень вигорання та зниження оптимізму в роботі.

Подробиці у звіті від Lenny’s Newsletter.

#хвилинкадизайнера

Про glassmorphism і те, наскільки він жахливий якось в наступному пості... А поки що до хороших новин! 😁

Передача дизайн-макетів у розробку — це, здається, одне з найстаріших проклять нашої професії. Наче все й красиво, але коли доходить до реалізації, то починається нескінченне: «А який тут відступ?», «А це кнопка чи просто текст?», «А де ця версія, бо в мене відкрилася інша…» тощо.

Цю проблему намагалися вирішити ще Avocode, Zeplin, Abstract і всі ми давно розуміли: розробникам потрібен контекст, а не просто картинки з нотатками. Figma запровадила Dev Mode, який трохи полегшив життя. Але справжньої магії досі не ставалося. Усі ті питання залишалися актуальними.

Донедавна.

Figma анонсувала Dev Mode MCP — і це реально game-changer.

Тепер такі інструменти, як Microsoft Copilot чи Cursor, зможуть «читати» Figma-файли майже як розробник, тільки в рази швидше, уважніше і, що важливо, у контексті всієї інфраструктури.
Це не просто ще один експортер макетів. Це інтеграція штучного інтелекту в саму Figma на рівні структур, стилів, токенів і компонентів.

Інакше кажучи: дизайн і код починають розмовляти однією мовою — без перекладачів у нашому з вами вигляді.

Що таке Dev Mode MCP?
🔹 Розуміє вашу дизайн-систему, всю інфраструктуру проекта, а не лише окремі екрани.
🔹 Дає змогу ШІ-асистентам зчитувати структуру та логіку макета.
🔹 Дає змогу автоматично витягувати токени, стилі, значення, логіку.
🔹І потенційно зменшує кількість погоджень між дизайнером і розробником до… нуля?

Що це означає для нас?
Що доба «ось тут піксель поправ» минає. Розмови в стилі «пояснити розробнику, що ти мав на увазі» скоро стануть частиною історії. І наша роль продовжує стрімко змінюватися.

#хвилинкадизайнера

Дуже коротко про «новинки» в інтерфейсах від Apple.

Ретро-естетика — це весело! 😀 І як дизайнер, який був у захваті від саме малювання іконок під сквеморфічний iOS, я радий повернутися до більш художнього підходу до їхнього створення. Але... Хороший дизайн розв’язує нові проблеми, а не старі. І ця «новинка» більше схоже на те, що хтось при певній владі, продавив своє бачення прекрасного, забивши на дизайн і його призначення в цифровому світі.

Тут більш розгронута версія моїх думок щодо цього оновлення.

Сьогодні такий день, коли особливо важко зібратися з думками й робити взагалі щось... Але я подумав, що пост, який може відірвати від жахливих новин, зруйнованих будинків і загублених життів, можливо, навіть стане в пригоді, аби просто підтримати дах чимось «нормальним» і скерувати увагу на щось інше... Тож я вирішив все-таки запостити цю статтю, яку підготував для вас деякий час тому. 

#хвилинкадизайнера

Скільки разів ви ловили себе на думці: «Здається, я щось переборщив у цьому UI»? Колір — занадто кричущий. Тінь — занадто глибока та жорстка. І стиль — уже не стиль, а суцільний бруд.

У туторіалі на Eidos Design я розповідаю про одну з найбільш переоцінених початківцями візуальних технік — про використання тіней в UI. Про те, як вони можуть вбити ваш дизайн і як цьому запобігти.

​​#хвилинкадизайнера

UX, який змушує мене кричати #1

Ви коли-небудь зустрічали чат-бот, який реально допомагає?

«Привіт! Запитай мене про що завгодно!»
Я: запитую про актуальну проблему
Бот: «Ось відповідь, яка не має нічого спільного з твоїм питанням з нашого FAQ з 2019 року».

Я, звісно, за автоматизацію.

Але хороший UX — це про розв’язання проблеми, а не вдавання, що її немає.

В більшості випадків я просто одразу прошу зв’язати мене з хуманом. Але ж компанії ховають цю опцію як тільки можуть, аби лише знизити навантаження на підтримку.

Ненавиджу цей квест.

Зараз у нашій компанії ми запустили чат-бот за допомогою Intercom. Вдаємо, що він дуже крутий, все знає і все розуміє. Як би не так. Вже спостерігаю повільне збільшення customer support requests (AI в ньому поки що немає, бо це дорого).

Ви мали справу з ботами, які реально круті? Якщо так, підкажіть, де їх шукати і як вони працюють 🙂

#хвилинкадизайнера

Кількість дизайнерів, які зараз проходять через професійне вигоряння, захмарне.

Вигорання виникає через розрив між тим, що ви робите, і тим, у що вірите. Часто це починається тоді, коли рух заради руху замінює сенс. Сучасне життя винагороджує зайнятість, особливо ту, яка має вигляд продуктивної. Ви перебуваєте в русі, виправдовуєте очікування, тримаєте двигун у робочому стані. Але із часом мета втрачає синхронність із зусиллями. Робота триває. Сенс губиться.

Сенс не втрачається через виснаження, він радше вислизає, коли дія більше не відображає первинного наміру.

Свої послуги рекомендувати в цьому контексті не стану, адже я не професійний психолог і навіть не Спартак Субота. Але днями я знайшов дуже цікавий блог на медіумі The Tinker, де в останніх постах автор розглядає саме цю тему, доволі ґрунтовно та цікаво. От цей блог я вам і рекомендую погортати 👍