Вітаю, друзі!
Ви мене завжди виручаєте, дуже треба ще трохи відповідей, пройдіть будь ласка ❤️
Дослідження виходить цікаве, в межах магістерської роботи зі студенткою адаптуємо методику, результатами поділимося, по часу — хвилин 15-20. До того ж монотонна моторика діє як заспокійливе і помічне)
Тепла усім 🔥🔥🔥
Дякую💛 💙 ❤️
https://forms.gle/bj9MiybkdpToL2Kg9
Ви мене завжди виручаєте, дуже треба ще трохи відповідей, пройдіть будь ласка ❤️
Дослідження виходить цікаве, в межах магістерської роботи зі студенткою адаптуємо методику, результатами поділимося, по часу — хвилин 15-20. До того ж монотонна моторика діє як заспокійливе і помічне)
Тепла усім 🔥🔥🔥
Дякую
https://forms.gle/bj9MiybkdpToL2Kg9
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Google Docs
Вітаю!
Шановний респонденте!
Просимо Вас взяти участь у дослідженні, що проводиться на кафедрі психології та особистісного розвитку Університету Менеджменту Освіти в межах виконання кваліфікаційної магістерської роботи.
Ваші відповіді є повністю анонімними та …
Просимо Вас взяти участь у дослідженні, що проводиться на кафедрі психології та особистісного розвитку Університету Менеджменту Освіти в межах виконання кваліфікаційної магістерської роботи.
Ваші відповіді є повністю анонімними та …
❤10
Дякую, колеги, вже досить) ви дуже допомогли! Публікацією поділимось
❤2
ЧЕТВЕРТА ЗИМА
Перенасичення: “психології стільки навколо, що від неї вже нудить”. Люди перекормлені порадами, техніками “як справлятись”. Чотири роки війни — і кожен щось знає про травму, стійкість, ресурс. Слова затерлися. “Подбай про себе” дратує.
✅ Експертність відштовхує. Люди самі собі експерти, бо прожили те, чого жоден підручник не описує.
Емоційний панцир: “вирубає і все, відвертає від усього”.
Система вимкнула чутливість, бо інакше не витягти. Людина функціонує — ходить на роботу, годує дітей, стоїть у чергах — але “всередині нікого нема”.
✅ Не “пробивати” панцир. Не питати “що ви відчуваєте”. Панцир не проблема — це рішення. Поки що єдине можливе.
Знецінення: “свої переживання і досвід витісняють усі умовності”. Люди не вірять, що хтось ззовні може щось дати. Така реальність. Бо пережили більше, ніж будь-хто уявляв.
✅ Єдина валюта — визнання. Замість “я розумію“ — “я не знаю, як це, розкажи“.
Виснаження від невизначеності: “хочеться просто спокою, без подолань і здивувань”, “всі все швидко розрулюють, швидкістю не здивуєш”. Люди втомились від постійних змін і звикли до них. Вже не чекають і не планують стабільності. Але мріють про неї — “будинок на морі й нічого не робити місяцями“.
✅ Не обіцянка покращення. Не мотивування “ще трохи потерпіти”. Визнання: так, це виснажує. Точка. Без “але”.
Тіло — останній бастіон: “я весь час думаю, що люди мерзнуть, для мене це найсильніший тригер — дізнаюсь про себе нове”. Коли емоції відключені, тіло ще реагує. Холод, втома — це те, що ще відчувається. Через тілесне можна достукатись до людини, коли слова вже не працюють.
✅ Іноді допомога — не розмова. Це ковдра. Гарячий чай. Генератор. Щось, що тіло відчує як “мене бачать”.
Презумпція розвитку — попри все: “переспав — і надія знову”, “поки маєш розкіш спостерігати, виживаючи в межах допустимості — важливо продовжувати дивуватись собі”. Це найголовніше. Попри панцир, попри втому — система у пошуці. Не щастя, не успіху — просто наступного дня. У цьому “наступному дні” і є опора сьогодні. Не “повертати людину до життя”. Вона і так жива і живе. Бути поряд. Іноді мовчки. Раптом щось відтане — щоб було кому про це сказати.
✅ Найчесніша допомога — я теж тут, і теж не знаю, і теж втомилась, і все одно, попри все…
Весна буде.
Перенасичення: “психології стільки навколо, що від неї вже нудить”. Люди перекормлені порадами, техніками “як справлятись”. Чотири роки війни — і кожен щось знає про травму, стійкість, ресурс. Слова затерлися. “Подбай про себе” дратує.
Емоційний панцир: “вирубає і все, відвертає від усього”.
Система вимкнула чутливість, бо інакше не витягти. Людина функціонує — ходить на роботу, годує дітей, стоїть у чергах — але “всередині нікого нема”.
Знецінення: “свої переживання і досвід витісняють усі умовності”. Люди не вірять, що хтось ззовні може щось дати. Така реальність. Бо пережили більше, ніж будь-хто уявляв.
Виснаження від невизначеності: “хочеться просто спокою, без подолань і здивувань”, “всі все швидко розрулюють, швидкістю не здивуєш”. Люди втомились від постійних змін і звикли до них. Вже не чекають і не планують стабільності. Але мріють про неї — “будинок на морі й нічого не робити місяцями“.
Тіло — останній бастіон: “я весь час думаю, що люди мерзнуть, для мене це найсильніший тригер — дізнаюсь про себе нове”. Коли емоції відключені, тіло ще реагує. Холод, втома — це те, що ще відчувається. Через тілесне можна достукатись до людини, коли слова вже не працюють.
Презумпція розвитку — попри все: “переспав — і надія знову”, “поки маєш розкіш спостерігати, виживаючи в межах допустимості — важливо продовжувати дивуватись собі”. Це найголовніше. Попри панцир, попри втому — система у пошуці. Не щастя, не успіху — просто наступного дня. У цьому “наступному дні” і є опора сьогодні. Не “повертати людину до життя”. Вона і так жива і живе. Бути поряд. Іноді мовчки. Раптом щось відтане — щоб було кому про це сказати.
Весна буде.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤25🔥2
ЖИТТЯ ЗНАХОДИТЬ ФОРМУ
Коли немає світла, інколи здається, що темрява з’являється і всередині.
Холод, втома, відчай, відчуття «не бачу майбутнього» — зараз це є в багатьох.
Психіка — не «вкл/викл». Вона не ламається остаточно — вона пристосовується.
Іноді це виглядає як порожнеча, злість, сльози, роздратування, апатія.
У цьому немає сорому. І це не «слабкість». Це просто знак: людині важко, і вона шукає, як вижити.
У такі дні життя часто тримається не на героїзмі, а на малих повторюваних речах:
теплій каві, пледі, зарядженому телефоні, короткому «як ти?», допомозі поруч, обіймах, диханні.
Ми не зобов’язані бути сильними щодня.
Достатньо не полишати себе.
Крок за кроком. День за днем. Так і тримається життя.
Це не перші виклики. Уже були 2014-й, ковід, початок війни.
Щоразу здавалося — все, край. І щоразу життя продовжувалося.
Як буде цього разу — ніхто не знає.
Життя — це виклик.
І це оновлення.
Навіть у темряві.
(с) П.В. Лушин
Коли немає світла, інколи здається, що темрява з’являється і всередині.
Холод, втома, відчай, відчуття «не бачу майбутнього» — зараз це є в багатьох.
Психіка — не «вкл/викл». Вона не ламається остаточно — вона пристосовується.
Іноді це виглядає як порожнеча, злість, сльози, роздратування, апатія.
У цьому немає сорому. І це не «слабкість». Це просто знак: людині важко, і вона шукає, як вижити.
У такі дні життя часто тримається не на героїзмі, а на малих повторюваних речах:
теплій каві, пледі, зарядженому телефоні, короткому «як ти?», допомозі поруч, обіймах, диханні.
Ми не зобов’язані бути сильними щодня.
Достатньо не полишати себе.
Крок за кроком. День за днем. Так і тримається життя.
Це не перші виклики. Уже були 2014-й, ковід, початок війни.
Щоразу здавалося — все, край. І щоразу життя продовжувалося.
Як буде цього разу — ніхто не знає.
Життя — це виклик.
І це оновлення.
Навіть у темряві.
(с) П.В. Лушин
❤21🔥1
КОЛИ ВСІ В ОДНОМУ ЧОВНІ
Назвали це одним словом — «травма» — і все: мовляв, приберемо «травму», і буде вам щастя...
А як щодо зв'язку з попереднім досвідом, стосунками, відчуттям теперішнього і образом майбутнього? Людина ж не машина: замінили карбюратор — і вона знову «як новенька».
Ми знаємо про травму багато. І всі ми в одному "човні".
🔹Хтось під прямим обстрілом — і тіло вирішує за тебе, як вижити.
🔹Хтось в еміграції — і розривається між двома життями, яких немає.
🔹Хтось «у безпеці» — але земля під ногами давно "пливе".
Спільне одне: майбутнє перестало тримати теперішнє. І в цьому моменті класична психологія часто буксує...
🔹ECPF — офіційно визнаний метод психологічної допомоги та психотерапії.
⏰ 17:00–18:30, 14.02.2026, Zoom
🔥 Відкритий захід, кількість місць обмежена
✅ Реєструйтесь тут і приходьте
Назвали це одним словом — «травма» — і все: мовляв, приберемо «травму», і буде вам щастя...
А як щодо зв'язку з попереднім досвідом, стосунками, відчуттям теперішнього і образом майбутнього? Людина ж не машина: замінили карбюратор — і вона знову «як новенька».
Ми знаємо про травму багато. І всі ми в одному "човні".
🔹Хтось під прямим обстрілом — і тіло вирішує за тебе, як вижити.
🔹Хтось в еміграції — і розривається між двома життями, яких немає.
🔹Хтось «у безпеці» — але земля під ногами давно "пливе".
Спільне одне: майбутнє перестало тримати теперішнє. І в цьому моменті класична психологія часто буксує...
На цьому майстер-класі — консультація клієнта від автора методу «Екологічна психологічна фасилітація - ECPF» професора Павла Лушина та її професійний розбір. Не лекція. Не поради. Реальна робота і чесна розмова про те, як психіка відновлює здатність жити, коли земля йде з-під ніг.
🔹ECPF — офіційно визнаний метод психологічної допомоги та психотерапії.
⏰ 17:00–18:30, 14.02.2026, Zoom
🔥 Відкритий захід, кількість місць обмежена
✅ Реєструйтесь тут і приходьте
❤16
МІСТ ВІД СЕБЕ ДО СЕБЕ...
Травма — це не тільки біль чи «погані спогади». Іноді це момент, коли попередній досвід більше не працює як двигун руху, а новий ще не став опорою. Ми опиняємось "між територіями": наче треба жити далі — але як, якщо колишні способи вже не тягнуть?
Ми пропонуємо просту метафору для роботи під час майстер-класу: перехід — це міст, який будується під час руху. Спочатку з'являються "будівельні матеріали" — крихітні ресурси, люди, ритуали, навіть тривога як сигнал. Потім — початок будівництва. Потім — перші кроки по ще недобудованому мосту. І поступово відкривається нова територія та нові перспективи.
❓Що розберемо
🔸як розпізнати, що ви в перехідній фазі, а не «зламалися»
🔸на чому тримається звернення за допомогою, коли "опори нема"
🔸 як працює ко-регуляція та взаємодія як тимчасова опора
🔸 як вибудовувати каденцію: малі повторювані кроки, що акумулюють новий досвід
🔸 які "сліди" залишати, щоб міст ставав міцнішим — і для вас, і для ваших клієнтів.
Формат зустрічі:
🔹коротка вступна частина
🔹відкрита консультація автора методу ECPF професора Павла Лушина
🔹професійний розбір
Для психологів, педагогів, волонтерів, для кожного, хто живе в умовах невизначеності в Україні, в еміграції – там там де майбутнє стало важко планувати.
⏰ 17:00–18:30, 14.02.2026, сб., Zoom
🔥 Відкритий захід, кількість місць обмежена
✅ Реєструйтесь тут і приходьте
Травма — це не тільки біль чи «погані спогади». Іноді це момент, коли попередній досвід більше не працює як двигун руху, а новий ще не став опорою. Ми опиняємось "між територіями": наче треба жити далі — але як, якщо колишні способи вже не тягнуть?
Ми пропонуємо просту метафору для роботи під час майстер-класу: перехід — це міст, який будується під час руху. Спочатку з'являються "будівельні матеріали" — крихітні ресурси, люди, ритуали, навіть тривога як сигнал. Потім — початок будівництва. Потім — перші кроки по ще недобудованому мосту. І поступово відкривається нова територія та нові перспективи.
❓Що розберемо
🔸як розпізнати, що ви в перехідній фазі, а не «зламалися»
🔸на чому тримається звернення за допомогою, коли "опори нема"
🔸 як працює ко-регуляція та взаємодія як тимчасова опора
🔸 як вибудовувати каденцію: малі повторювані кроки, що акумулюють новий досвід
🔸 які "сліди" залишати, щоб міст ставав міцнішим — і для вас, і для ваших клієнтів.
Формат зустрічі:
🔹коротка вступна частина
🔹відкрита консультація автора методу ECPF професора Павла Лушина
🔹професійний розбір
Для психологів, педагогів, волонтерів, для кожного, хто живе в умовах невизначеності в Україні, в еміграції – там там де майбутнє стало важко планувати.
Травма — це момент, коли старий досвід більше не працює, а новий ще не став опорою. Перехід схожий на міст, який будується під час руху: з'являються "матеріали", початок будівництва та перші кроки — і поступово відкривається нова територія і нові перспективи.
⏰ 17:00–18:30, 14.02.2026, сб., Zoom
🔥 Відкритий захід, кількість місць обмежена
✅ Реєструйтесь тут і приходьте
❤13
Ми живемо в епоху радикальних змін — пандемія, війна в Україні, стрімкий розвиток ШІ... У цьому непростому часі ми бачимо не лише виклики, а й нові перспективи:
Переосмислення життя
Процес переходу до нового способу життя — це не лише про складний, інколи трагічний досвід. Він відкриває простір для формування нових можливостей, нових смислів і нових образів майбутнього.
Народження нового
Коли небезпека минає, відбувається диво — в людині спонтанно та інстинктивно виникають образи майбутнього: внутрішнє бачення з’являється наче само собою.
Особисті та суспільні прориви
Індивідуальні образи майбутнього кожного з нас стають основою великих зрушень — особистих, а відтак і сімейних, соціальних і навіть цивілізаційних. Усі ми пов’язані.
Можливості, які ми не бачимо
У періоди змін нові ресурси часто залишаються непоміченими, прихованими болем. Психологи можуть допомогти людині побачити й прийняти те, що вже є тут і зараз у її внутрішньому просторі.
За 20 років досвіду екофасилітатори, творці та послідовники науково-практичної школи професора Павла Лушина, є свідками унікальних природних можливостей людини та суспільства.
Наші результати переконливо засвідчують – ми значно більше, ніж часто думаємо про себе.
На сторінках цього проєкту ми ділимось власним досвідом, який бельгійський нобелівський лауреат Ілля Пригожин назвав переходом до «порядку через хаос». Від травми – до зростання і розвитку.
У методі ECPF ми не «підбадьорюємо», не вчимо “бути сильними”. Ми шукаємо маленькі живі точки опори, що вже є: у тілі, у контакті, у простих діях, у ритмі днів.
Для нас це не наївність і не ідеалізм – це реальність досвіду буденного життя українців під час війни. Це реальність екофасилітативного підходу – ECPF (Eco-Centered Psychological Facilitation).
Долучайтеся до нас у цій подорожі творення майбутнього...
Переосмислення життя
Процес переходу до нового способу життя — це не лише про складний, інколи трагічний досвід. Він відкриває простір для формування нових можливостей, нових смислів і нових образів майбутнього.
Народження нового
Коли небезпека минає, відбувається диво — в людині спонтанно та інстинктивно виникають образи майбутнього: внутрішнє бачення з’являється наче само собою.
Особисті та суспільні прориви
Індивідуальні образи майбутнього кожного з нас стають основою великих зрушень — особистих, а відтак і сімейних, соціальних і навіть цивілізаційних. Усі ми пов’язані.
Можливості, які ми не бачимо
У періоди змін нові ресурси часто залишаються непоміченими, прихованими болем. Психологи можуть допомогти людині побачити й прийняти те, що вже є тут і зараз у її внутрішньому просторі.
За 20 років досвіду екофасилітатори, творці та послідовники науково-практичної школи професора Павла Лушина, є свідками унікальних природних можливостей людини та суспільства.
Наші результати переконливо засвідчують – ми значно більше, ніж часто думаємо про себе.
На сторінках цього проєкту ми ділимось власним досвідом, який бельгійський нобелівський лауреат Ілля Пригожин назвав переходом до «порядку через хаос». Від травми – до зростання і розвитку.
У методі ECPF ми не «підбадьорюємо», не вчимо “бути сильними”. Ми шукаємо маленькі живі точки опори, що вже є: у тілі, у контакті, у простих діях, у ритмі днів.
Для нас це не наївність і не ідеалізм – це реальність досвіду буденного життя українців під час війни. Це реальність екофасилітативного підходу – ECPF (Eco-Centered Psychological Facilitation).
Долучайтеся до нас у цій подорожі творення майбутнього...
❤10🔥2
Eco-Centered Psychological Facilitation
МІСТ ВІД СЕБЕ ДО СЕБЕ... Травма — це не тільки біль чи «погані спогади». Іноді це момент, коли попередній досвід більше не працює як двигун руху, а новий ще не став опорою. Ми опиняємось "між територіями": наче треба жити далі — але як, якщо колишні способи…
Вітаю!
Запрошення на майстер клас "Робота з травмою в методі ECPF" зареєстрованим учасникам вже розіслали, раптом ви не отримали:
➡️ перевірте папку спам або
➡️ зареєструйтеся ще раз
Завтра до 16:00 ще є можливість зареєструватися тим, хто не встиг, о 16:30 зробимо ще одну розсилку запрошень і о 17:00 зустрічаємося.
❗️Гарячих заявок на отримання консультації під час майстер-класу надійшло багато, тому П.В.Лушин проведе 2 консультації, відповідно тривалість майстер-класу може бути довшою, орієнтуємося
17:00-19:00
Запрошення на майстер клас "Робота з травмою в методі ECPF" зареєстрованим учасникам вже розіслали, раптом ви не отримали:
➡️ перевірте папку спам або
➡️ зареєструйтеся ще раз
Завтра до 16:00 ще є можливість зареєструватися тим, хто не встиг, о 16:30 зробимо ще одну розсилку запрошень і о 17:00 зустрічаємося.
❗️Гарячих заявок на отримання консультації під час майстер-класу надійшло багато, тому П.В.Лушин проведе 2 консультації, відповідно тривалість майстер-класу може бути довшою, орієнтуємося
17:00-19:00
❤15
Планували 1,5 години — а залишилися майже на три.
Онлайн 200 людей.
Субота, 14 лютого. День закоханих.
Війна, тривоги, побутовий хаос, брак світла — і водночас люди знайшли можливість бути разом.
На одній хвилі.
Було два запити — дуже “звичайні” людські болі: втрата себе і стосунки. Як у мирні часи.
Без ярликів — про те, що болить. А глибина болю і глибина руху завжди непередбачувана.
Ми знову торкнулися простого й складного водночас: згадати про себе, щоб знайти шлях до іншого; відштовхнутися від іншого — щоб наблизитися до себе.
Унікальні люди. Унікальні історії. Унікальна робота Майстра — професора Павла Лушина.
І дуже дивне, майже фізичне відчуття спорідненості й тепла — з людьми, з якими уперше в спільному просторі.
Завершили красиво й просто: “живемо далі”.
❤️ Дякуємо кожному й кожній, хто був(ла) з нами — за присутність, сміливість і довіру…
Онлайн 200 людей.
Субота, 14 лютого. День закоханих.
Війна, тривоги, побутовий хаос, брак світла — і водночас люди знайшли можливість бути разом.
На одній хвилі.
Було два запити — дуже “звичайні” людські болі: втрата себе і стосунки. Як у мирні часи.
Без ярликів — про те, що болить. А глибина болю і глибина руху завжди непередбачувана.
Ми знову торкнулися простого й складного водночас: згадати про себе, щоб знайти шлях до іншого; відштовхнутися від іншого — щоб наблизитися до себе.
Унікальні люди. Унікальні історії. Унікальна робота Майстра — професора Павла Лушина.
І дуже дивне, майже фізичне відчуття спорідненості й тепла — з людьми, з якими уперше в спільному просторі.
Кілька відгуків, які хочеться зберегти:
☘️ «Глибоко і багатошарово»
☘️ «Дуже суттєва динаміка при досить плавному процесі»
☘️ «Складно. В мене також подібне»
☘️ «Величезні особисті інсайти щодо ситуації, яка не вирішувалась 10 років — а сьогодні стало зрозуміло»
☘️ «Я йшла без очікувань — а в процесі відключилась. Відчувається дуже потужно»
☘️ «Дякую, що пустили за куліси»
Завершили красиво й просто: “живемо далі”.
❤️ Дякуємо кожному й кожній, хто був(ла) з нами — за присутність, сміливість і довіру…
❤41
ECPF & ШІ або книга про майбутнє, яке вже тут.
Ми не маємо наміру оголошувати революцію цією книгою – революції не оголошують. Вони починаються з тих, хто наважується зробити перші кроки і йти поруч.
📚 Лушин, П. В. & Cухенко, Я. В. (2025). ECPF: Екологічна психологічна фасилітація у практиці психологічної, педагогічної допомоги зі штучним інтелектом: Навчальний посібник. Таллінн: Teadmus OÜ.
20 років роботи, досліджень і практики у 213 сторінках.
Це спроба зафіксувати те, що вже відбулося, і водночас відкрити двері до нового. Завершуючи опис методу ECPF ми позначаємо початок наступного етапу.
Ця книга – не лише про ШІ і не про постгуманізм у звичному дискурсі. Вона про нас – про те, що є в кожному, але що ми часто не помічаємо. Про найближче і далеке майбутнє, яке нерозривно пов’язане з нашою повсякденністю.
Про що у книзі:
🔸 Як працює ECPF – від сутності й парадоксів до живої сесії
🔸 Процес ECPF як «атомарна» структура
🔸 11 базових принципів ECPF у метафорах
🔸 Як технології можуть підтримати людину між зустрічами з психологом і про обмеження ШІ
🔸 Як психологи-екофасилітатори напрацьовують навички консультанта у ШІ-середовищі перш ніж працювати з реальним клієнтом
🔸 Практикум, концептуальні карти, глосарій
Головне залишається незмінним: у центрі – жива людина і жива розмова. Технології не замінюють цього. Але можуть допомогти краще підготуватися – і психологу, і тому, хто шукає опору.
Майбутнє вже тут. І справа не в страхах чи невизначеності, а в конкретних діях і живому інтересі людей.
📚 Фрагмент навчального посібника → doi.org/10.6084/m9.figshare.30670676
Замовити → невдовзі на сайті
Ми не маємо наміру оголошувати революцію цією книгою – революції не оголошують. Вони починаються з тих, хто наважується зробити перші кроки і йти поруч.
📚 Лушин, П. В. & Cухенко, Я. В. (2025). ECPF: Екологічна психологічна фасилітація у практиці психологічної, педагогічної допомоги зі штучним інтелектом: Навчальний посібник. Таллінн: Teadmus OÜ.
20 років роботи, досліджень і практики у 213 сторінках.
Це спроба зафіксувати те, що вже відбулося, і водночас відкрити двері до нового. Завершуючи опис методу ECPF ми позначаємо початок наступного етапу.
Ця книга – не лише про ШІ і не про постгуманізм у звичному дискурсі. Вона про нас – про те, що є в кожному, але що ми часто не помічаємо. Про найближче і далеке майбутнє, яке нерозривно пов’язане з нашою повсякденністю.
Про що у книзі:
🔸 Як працює ECPF – від сутності й парадоксів до живої сесії
🔸 Процес ECPF як «атомарна» структура
🔸 11 базових принципів ECPF у метафорах
🔸 Як технології можуть підтримати людину між зустрічами з психологом і про обмеження ШІ
🔸 Як психологи-екофасилітатори напрацьовують навички консультанта у ШІ-середовищі перш ніж працювати з реальним клієнтом
🔸 Практикум, концептуальні карти, глосарій
Головне залишається незмінним: у центрі – жива людина і жива розмова. Технології не замінюють цього. Але можуть допомогти краще підготуватися – і психологу, і тому, хто шукає опору.
Майбутнє вже тут. І справа не в страхах чи невизначеності, а в конкретних діях і живому інтересі людей.
📚 Фрагмент навчального посібника → doi.org/10.6084/m9.figshare.30670676
Замовити → невдовзі на сайті
❤15